Лізинг  як фінансова форма  підтримки підприємств 

ЗМІСТ 
 

 

ВСТУП

 

     Актуальність  теми. Становлення ринкових відносин в Україні супроводжується значним погіршенням стану суб'єктів господарювання. Про це свідчать як результати роботи окремих підприємств, так і всього національного господарства. У цих умовах ведеться активний пошук нових організаційно-економічних форм залучення капіталу для здійснення відтворювальних процесів, у результаті чого перелік потенційно можливих джерел фінансування поповнюється новими складовими. Серед них нетрадиційна для України форма організації відтворювальних процесів – лізинг. Його поява в Україні обумовлена еволюцією економічних відносин учасників господарської діяльності та створенням передумов для адекватних кількісних і якісних змін продуктивних сил.

     Сьогодні, коли багато підприємств не мають  вільних обігових коштів, а потреба  в придбанні основних засобів  як виробничого призначення, так  і для підтримання високого іміджу підприємства, на допомогу приходять  лізингові компанії. Для багатьох підприємств узяти в лізинг виробничі приміщення чи обладнання є єдиною можливістю розпочати власну справу.

     Необхідність  і особлива значущість лізингових операцій в Україні, недостатність теоретичних  і практичних досліджень лізингу, наявність багатьох невирішених проблем, пов’язаних з розвитком та удосконаленням реалізації лізингових операцій визначили актуальність та мету написання моєї курсової роботи.

     Дослідженню лізингу присвячено праці багатьох провідних вчених, зокрема Ф. Бутинця, В. Верби, Н. Внукової, С. Голова, З. Задорожного, Л. Кіндрацької, О. Лубяницького, В. Міщенка, М. Пушкаря, Я. Усенка. Належне місце в дослідженні цих проблем займають також роботи відомих західних вчених: Х. Андерсона, Г. Бірмана, М. Ван Бреда, Дж. К. Ван Хорна, А. Гроппеллі, Д. Колдуелла, В. Мак Грегора, Д. Міддлтона, Е. Хелферта, а також російських економістів – А. Богомолова, В. Бочарова, В. Газмана, В. Жукова, Н. Карпа, І. Лукасевича, М. Прилуцького, С. Сусєкова.

     Метою курсової роботи є дослідження лізингу як фінансової форми підтримки підприємств.

     Реалізація  поставленої мети передбачає вирішення  таких завдань як :

• дослідження теоритичні аспекти лізингового кредитування підприємств;
• визначення його ефективності та шляхів удосконалення проведення лізингових операцій в Україні;
• Особливості застосування лізингу на підприємствах України

  Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.  

 

Розділ 1. Теоритичні аспекти лізингового кредитування підприємств

1.1. Поняття лізингу, об’єкти та суб’єкти лізингових відносин

     За  економічної кризи більшість  підприємств України неспроможна  власними коштами здійснювати технічне оновлення виробництва. Відтак виникає  об'єктивна необхідність розвитку лізингового бізнесу, що уможливлює залучення приватних інвестицій для фінансової підтримки підприємств, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.

     Термін "лізинг" походить від англійського дієслова "to lease", що означає "брати  в оренду".

     Будь-яка лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна (лізингодавець) надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі.

     В економічному розумінні лізинг - це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб'єктами кредитних відносин тут  виступають: у ролі кредитора - лізингодавець, позичальника - лізингоодержувач.

     З економічного погляду лізинг має  певну схожість з банківським  кредитом, який надається на придбання  основних фондів. Кредитні та лізингові  відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором (лізингодавцем) будуються  на умовах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечення (застави).

     Разом з тим між банківським кредитом та лізингом є певні відмінності 

     Сутність  лізингу проявляється у його функціях:

     * фінансовій;

     * виробничій;

     * збутовій. 

     Фінансова функція полягає:

     - у звільненні підприємства від  одномоментної повної оплати  придбаних основних фондів та  наданні їх на умовах довгострокового  кредиту;

     - у використанні підприємством  податкових та амортизаційних  пільг.

     Оскільки  орендну плату зараховують до складу валових витрат, то відповідним чином зменшується оподатковуваний прибуток підприємства.

     Застосування  механізму прискореної амортизації  сприяє не тільки зменшенню оподатковуваного прибутку в лізингоодержувача, а  й прискоренню технічного оновлення  виробництва.

     Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингу. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

     Збутова функція полягає в розширенні кола споживачів та освоєнні нових  сегментів ринку за рахунок залучення  насамперед тих підприємств, що неспроможні  відразу придбати те чи інше майно.

     Об'єктом  лізингу може бути будь-яке нерухоме майно, що його можна віднести до основних фондів, яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень на передачу в лізинг (оренду).

     До  об'єктів лізингу належать:

     * машини та обладнання;

     * засоби обчислювальної техніки;

     * транспортні засоби;

     * виробничі будівлі та споруди;

     * інші основні фонди.

     Не  можуть бути об'єктами лізингу:

     * об'єкти оренди державного майна,  крім окремого, індивідуально визначеного  майна державних підприємств;

     * земельні ділянки та інші природні  об'єкти.

     Класичному  лізингу притаманний тристоронній характер взаємовідносин: лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник.

     Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тім числі банківська (небанківська) фінансова установа, яка передає  в користування об'єкти лізингу згідно з договором.

     Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором.

     Постачальник  лізингового майна - суб'єкт підприємницької  діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) передає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

     Лізингодавцями  можуть бути:

     * лізингові компанії;

     * комерційні банки;

     * філії, підрозділи підприємств-виробників  обладнання;

     * державні й місцеві органи (комітети  з управління майном; відділи  постачання).

     Лізингоодержувачі - це:

     * юридичні особи, зайняті виробництвом  тієї чи іншої продукції;

     * фізичні особи, що займаються  підприємницькою діяльністю. До  категорії продавців майна належать:

     * виробники машин та обладнання;

     * оптово-збутові організації;

     * торгові фірми;

     * власники майна та інші учасники угоди.

     Крім  основних учасників, у лізинговому  бізнесі беруть участь посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу. До таких належать:

     * страхові компанії;

     * брокерсько-дилерські фірми;

     * сервісні центри з обслуговування  машин та устаткування;

     * інші посередники.

     Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить  до скорочення терміну оборотності  капіталу, унаслідок чого підвищується дохідність виробництва.

     Для кожного із учасників лізингової діяльності цей вид підприємницької діяльності має певні переваги.

     Для продавия майна лізинг є зручним  засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем. Наприклад, за умов надвиробництва лізинг виступає як дійовий інструмент відшкодування вкладеного капіталу, оскільки оплата продукції підприємства здійснюється відразу після підписання угоди.

     Взаємодію між учасниками лізингового бізнесу:

     1.Ініціація  отримання замовлення на лізинг.

     2. Заявка на лізинг.

     3. Розгляд заявки.

     4. Заявка на проведення маркетингового  дослідження основних постачальників  обладнання.

     5. Вибір найпридатнішого постачальника. 

     6. Пакет документів на вимогу  лізингодавця.

     7. Оцінка фінансового стану клієнта  та ефективності лізингового  проекту. 

     8. Замовлення-наряд на устаткування.

     9. Вибір банку-кредитора. 

     10. Вибір страхової компанії.

     11. Домовленість щодо продажу майна  за залишковою вартістю.

     Таким чином, скорочується можливість "заморожування" капіталу підприємства у вигляді  залишку готової продукції на складі. Більше того, підприєм-ство-постачальник позбавлене необхідності використовувати  комерційний кредит.

1.2. Механізм укладання та реалізації лізингової угоди

     Підприємство, що прагне отримати основні фонди  на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається  з таких етапів:

     * підготовка та обгрунтування  лізингового проекту;

     * юридичне оформлення лізингової угоди;

     Механізм  укладання та реалізації лізингової угоди включає наступні кроки :

     1. Надходження замовлення на лізинг  обладнання.

     2. Аналіз замовлення, замовника (як  потенційного лізингоотримувача).

     3. Вивчення та обговорення умов  постачання обладнання.

     4. Прийняття рішення щодо участі  в угоді. 

     5. Укладання лізингової угоди. 

     6. Укладання кредитної угоди, отримання  кредиту для виплати авансу  та сплати митних зборів.

     7. Укладання кредитної угоди, отримання  кредиту для придбання обладнання.

     8. Укладання договору купівлі-продажу, оплата вартості майна.

     9. Постачання обладнання.

     10. Укладання приймально-передавального  акта щодо обладнання.

     11. Страхування майна на користь  лізингодавця за рахунок лізингоодержувача