Контролинг

Всі елементи системи  контролінгу необхідні, в першу чергу, для забезпечення можливостей аналізу, а на основі аналізу виробляють рекомендації для ухвалення управлінських рішень.

 

 

3. Об’єкти контролінгу

 

Зміст контролінгу розкривають  його багаточисельні об’єкти, до яких відносять виробничі ресурси, господарські процеси і їх результати, кругообіг ресурсів у процесі господарювання. Одним із елементів діяльності підприємства є витрати.

Витратами звітного періоду  визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що приводить до зменшення власного капіталу, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

 

3.1 Класифікація витрат

Витрати класифікують за різними ознаками. Мета класифікації – виділити із загальної маси релевантну частину (ту, на яку можна вплинути в даний момент).

Виділяють 9 класифікаційних ознак:

1) за центрами відповідальності (місцем виникнення) розрізняють  витрати виробництва, цеху, дільниці, переділу, служби;

2) за видами продукції  розраховують витрати на вироби, на групи однорідних виробів, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію;

3) за єдністю складу (однорідністю) витрати поділяють  на одноелементні та комплексні;

Одноелементні витрати  складаються з одного елементу витрат, наприклад, амортизація, заробітна плата основних робочих, відрахування на соціальне страхування та т.і.

Комплексні – це витрати, які складаються з кількох економічних елементів, наприклад, поточний ремонт і утримання основних засобів, транспортні витрати, інші та загальногосподарські витрати.

4) за видами витрати групують двома способами – за економічними елементами та за статтями калькулювання;

Групування за економічними елементами здійснюється на підставі економічної сутності витрат. Єдиним для всієї промисловості є групування за такими економічними елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні  заходи;

- амортизація;

- інші.

Групування за статтями калькулювання  здійснюється на підставі цільового  призначення витрат.

Обидва способи групування на різних засадах групують одну й ту саму суму витрат. Внаслідок кожного з групувань можна отримати різні економічні документи з різними можливостями для використання у подальших економічних розрахунках і економічному аналізі. Так, результатом групування за економічними елементами є кошторис витрат, який дозволяє розрахувати, наприклад, обсяг чистої продукції. Результатом же групування за статтями калькулювання є калькуляція, яка дозволяє визначити собівартість не тільки всієї продукції, а ще й собівартість окремих видів продукції, що неможливо при групуванні за економічними елементами. Таким чином, обидва способи групування мають свої сфери застосування і, як правило використовуються на підприємствах одночасно.

5) за способами перенесення вартості  на продукцію витрати поділяють  на прямі та непрямі;

Прямі – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом. Це, передусім, витрати на сировину, матеріали і куповані напівфабрикати, на будь-яке паливо та енергію всіх видів, які використані на технологічні цілі, витрати на заробітну плату основних робочих і т.і. Прямі витрати пов’язані з виробництвом окремого виду продукції та можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати – це витрати, що не можуть бути безпосередньо віднесені  до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом. До непрямих належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції, що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Саме розподіл непрямих витрат є дуже важливою складовою економічної роботи на виробничому підприємстві. Методичні положення такого розподілу будуть викладені далі.

6) за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяють на умовно-змінні та умовно-постійні;

До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких змінюється прямо пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. До них належать витрати на сировину, основні та допоміжні матеріали, куповані напівфабрикати і комплектуючі, заробітну плату основних робочих, технологічне паливо й енергію і деякі інші витрати.

Умовно-постійні витрати – це витрати, абсолютна величина яких зі зміною обсягу виробництва продукції істотно  не змінюється. До постійних належать амортизаційні відрахування, витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю, з забезпеченням господарських потреб виробництва.

Наочно поведінка умовно-постійних витрат (В_пост), умовно-змінних витрат (В_зм) і загальної суми витрат (В_заг) продемонстрована на мал. 3.1.

B

 

 

 

 

 

                                                                           B_заг = В_пос +В_зм

       B₁                                                               

                                                                                                                    В_зм

       B₀

                                                                                                                     

 

 

                                                                                                                  В_пост

 

 

 

          0                                                        Q₀           Q₁                                  Q 

Мал. 3.1 Залежність витрат від зміни обсягу виробництва

 

Лінія постійних витрат (В = В_пост) проходить паралельно лінії обсягу виробництва (0Q), а лінія загальних витрат (В_заг) проходить паралельно лінії умовно-змінних витрат (В_зм) на відстані від неї, що дорівнює сумі умовно-постійних витрат. Таким чином, при зміні обсягу виробництва від Q₀ до Q₁ зміна загальних витрат від В₀ до В₁ відбувається за рахунок змін умовно-змінних витрат. Аналітично це має такий вигляд:

 

Взаг 1 = Впост + КQ × Взм 0,

(3.1)

 

де В_{зм 0} – сума умовно змінних витрат за умови обсягу виробництва, що

                дорівнює Q₀;

     В_пост – загальна сума умовно-постійних витрат;

     К_Q – коефіцієнт зміни обсягу виробництва, ;

     В_{заг 1} – сума загальних витрат за умови обсягу виробництва, що дорів-

                 нює Q₁.

Залежність (3.1) дозволяє розраховувати загальну суму витрат при зміні обсягу виробництва, якщо попередньо відомий розподіл загальної суми витрат на умовно-постійні та умовно-змінні.

Поведінка питомих витрат при зміні  обсягу виробництва відрізняється  від поведінки загальних витрат. наочно така поведінка продемонстрована на мал. 3.2.

        Z

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        Z₀

 

        Z₁                                                                                                  Z = Z_зм + Z_пост

 

                                                                                                                     Z_зм

 

Z_пост

 

0                                                Q₀                 Q₁                                             Q

 

Мал. 3.2 Залежність питомих  витрат від зміни обсягу виробництва

 

Питомі змінні витрати (Z_зм) не залежать від обсягу виробництва, тому лінія цих витрат проходить паралельної лінії обсягу виробництва (0Q), а умовно-постійні питомі витрати змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу виробництва, тому лінія цих витрат (Z_пост) є гіперболою. Лінія загальних питомих витрат (Z) є також перетвореною гіперболою, бо ордината кожної з її точок визначається додаванням до ординати лінії постійних питомих витрат (Z_пост) постійного значення питомих змінних витрат (Z_зм). Зміна обсягу виробництва з Q₀ до Q₁ приводить до зміни загальних питомих витрат з Z₀ до Z₁ за рахунок зміни умовно-постійних питомих витрат (Z_пост). Аналітично ця залежність виглядає так:

 

,

(3.2)

 

де К_Q – коефіцієнт зміни обсягу виробництва, .

Залежність (3.2) дозволяє розраховувати зміну питомих  витрат при зміні обсягу виробництва, якщо попередньо відомий розподіл питомих витрат на умовно-постійні та умовно-змінні.

Таким чином, для використання залежностей (3.1) і (3.2) потрібно мати розподіл витрат на умовно-постійні і умовно-змінні. Якщо такий розподіл відомий, то звісно відомі питомі частки умовно-постійних витрат (α) та умовно-змінних витрат (β), причому α + β = 1. Тоді залежності (3.1) і (3.2) можуть бути надані у такому вигляді:

 

	(3.3)
	(3.4)

 

Як бачимо згідно (3.3) і (3.4) перерахунок як питомих витрат, так і загальної суми витрат на виробництво, може бути виконаний, якщо відомі частка умовно-постійних витрат і відносна зміна обсягу виробництва.

7) за календарними  періодами витрати поділяють  на поточні, довгострокові та одноразові;

Поточні – це звичайні витрати або витрати, у яких періодичність  менша ніж місяць.

Довгострокові витрати  – це витрати, пов’язані з виконанням довгострокового контракту, тобто такого контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 3 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу.

Одноразові або однократні витрати –це витрати, які здійснюються один раз (періодичністю більше ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

8) за доцільністю витрачання  витрати поділяють на продуктивні  та непродуктивні;

Продуктивні – це витрати  передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні – це не обов’язкові витрати, що виникають внаслідок недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

9) за визначенням відносно  до собівартості продукції розрізняють  витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію  – це витрати, пов’язані з виробництвом. До них належать усі витрати, пов’язані з функцією виробництва продукції. Ці витрати утворюють виробничу собівартість продукції.

Витрати періоду –  це витрати, що не включаються до виробничої собівартості продукції і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут та інші операційні витрати.

Слід ще раз визначити, що класифікація витрат не є самоціллю, вона створює передумови для наступного аналізу витрат і прийняття на підставі цього аналізу управлінських рівнянь.

 

3.2 Напрямки розрахунку  витрат

Розрахунок витрат –  суттєва складова економічної роботи на підприємстві, бо він дозволяє виявити економічні причини отриманого цільового результату, що є передумовою прийняття управлінських рішень.

Традиційні методи розрахунку витрат характеризуються суттєвими недоліками:

1) недостатнє розкриття  економічних залежностей виробничого  процесу;

2) недостатня точність.

Недостатнє розкриття  економічних залежностей обумовлено структурною розрахунку витрат (виробнича, цехова, повна собівартість) і браком вихідної інформації, тому що даних бухгалтерського обліку виявляється замало.

Недостатня точність розрахунку випливає з обмеженості  базових чинників, які використовуються для розподілу непрямих витрат (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, нормативний час роботи обладнання і т.і.).

Наведені недоліки унеможливлюють використання інформації про витрати, отриманої традиційними розрахунками, у сучасних технологіях розробки і прийняття управлінських рішень.

Сучасна концепція контролінгу  пропонує більш адекватні вимогам ефективного менеджменту методи розрахунку і розподілу витрат, які виконують за такими напрямками:

- за видами витрат;

- за місцями виникнення  витрат;

- за носіями витрат.

Місця виникнення витрат – це структурні підрозділи підприємства, в яких відбувається первісне споживання виробничих ресурсів.

Носії витрат – це види продукції підприємства, які призначені для подальшої реалізації.

Найбільші відмінності  методів розрахунку, що пропонуються, від традиційних методів полягають перед усім у розподілі непрямих витрат. Непрямі витрати звичайно розподіляють спочатку за місцями виникнення витрат, а потім – за носіями витрат.

 

3.3 Розподіл непрямих  витрат за місцями виникнення  витрат

Розподіл непрямих витрат за місцями виникнення витрат передбачає доцільне виділення їх до самостійних об’єктів калькулювання.

Формування місць виникнення витрат може відбуватися за різними  критеріями: за сферами відповідальності, за просторовими одиницями, за виробничими функціями, за розрахунково-технічним критерієм тощо. Критерії можуть комбінуватися. Так, витратні сфери можуть бути розподілені за виробничими функціями з подальшим поділом за видами діяльності (виплавка сталі, обтискне виробництво, виробництво крупносортного прокату, середньосортного, мілкосортного прокату) або за просторовими одиницями (ККЦ, СПЦ-1, СПЦ-2 і т.і.).