Розширення доступу філій іноземних банків на український ринок потребуватиме здійснення попереджувальних заходів щодо зміцнення конкурентоспроможності та стійкості вітчизняної банківської системи, не створюючи при цьому штучних перепон для конкуренції. Для цього зусилля слід зосередити на:

• скороченні кількості слабких банків шляхом встановлення жорстких вимог до капіталу банків;
• подальшому удосконаленні банківського нагляду;
• запобіганні експансії спекулятивного капіталу через встановлення вимог до кредитного рейтингу країн походження материнського банку;
• впровадженні суворих процедур запобігання відмиванню брудних грошей;
• поліпшенні якості аудиторських висновків, приведення їх у відповідність із міжнародними стандартами;
• поліпшенні системи корпоративного управління банками;
• удосконаленні системи управління кредитними ризиками в банках;
• упровадженні передових технологій в банківську систему;
• розширенні кількості та якості банківських послуг, що надаються вітчизняними банками [14, c. 48-53].

    Отже, в умовах загальної недокапіталізованості українських банків альтернативи західному капіталу об’єктивно немає. Подальший розвиток банківської системи, швидше за все, відбуватиметься у рамках загальних процесів глобалізації фінансового сектору Європи та світу. Проте безпосередній вплив розширення кордонів ЄС на банківську систему України не буде дуже відчутним, оскільки перехід українських банків на загальноприйняті європейські норми та правила співпраці з банками країн-претендентів на членство в ЄС розпочався набагато раніше та на сьогодні його вже практично завершено.

    Разом із тим вірогідним є посилення  міжбанківської конкуренції в Україні  внаслідок аналогічних процесів у банківському секторі країн-кандидатів після їх входження до Євросоюзу, що спонукає банки цих країн шукати нові ринки та активніше входити в Україну.

    Опосередкований вплив на банківську систему, як і  при вступі до СОТ, матиме зміна обсягів  та структури експортно-імпортних  операцій та пов’язаних із ними фінансових потоків після вступу країн-кандидатів до ЄС.

    Найдоцільніше на даному етапі – визначити “правила гри” для іноземного капіталу на вітчизняному ринку. Наявність таких правил, спрощення  та гармонізація українського законодавства  з європейськими нормами в  кінцевому підсумку призведуть як до поліпшення інвестиційного клімату в Україні та припливу іноземних інвестицій у банківську систему, так і сприятимуть тому, що учасники ринку, незалежно від походження їх засновницького капіталу, усвідомлюватимуть себе українськими банками, які працюють на українському ринку та сприяють розвитку Української держави.

Висновки 

    Проблема  регулювання банківських інститутів завжди посідала чільне місце в економічній  науці. Однією з рис банківської  системи є динамічність її розвитку, особливо наприкінці ХХ – початку  ХХІ століття, що зумовлено прискоренням економічних процесів в усьому світі. Банківське регулювання за таких темпів має не тільки зберегти свою репутацію як компетентного органу, але й зорієнтуватися на нові процеси в банківській системі, змінюючи підходи до регулювання цієї сфери економіки. Україна, ставши на шлях економічних реформ, має багато здобутків у цій галузі, проте ще не достатніх, щоб говорити про дійсно ефективне регулювання банківської діяльності, що пояснюється випередженням практикою теоретичних досліджень

    Отже, регулювання банківської діяльності слід розглядати як об’єктивний процес, основою якого є окреслення меж, що здійснюється за допомогою різноманітних  методів та інструментів для досягнення стабільності в банківській системі.

    Важливою  рисою цього визначення є те, що регулювання розглядається не лише з позицій держави. Тому існує об’єктивна потреба обґрунтування на кожному етапі розвитку суспільства необхідності та доцільності державного регулювання діяльності економічних суб’єктів, і в тому числі банківських установ; зменшення у майбутньому негативних впливів, зумовлених суб’єктивними факторами, що властиві інституту регулювання.

    Вивчення  теоретичних та практичних питань державного регулювання банківської діяльності дозволило встановити, що державні органи регулювання не завжди спроможні швидко реагувати на постійні перетворення в банківській системі (збільшення кількості послуг, які надають комерційні банки; інтеграційні процеси у світі створюють передумови для функціонування банків на наднаціональному рівні тощо). Тому необхідно здійснювати пошук у напрямку формування суспільних утворень на недержавному рівні, які б могли створити здорове конкурентне середовище державі як органу регулювання.

    Важливим  є розуміння того, що в умовах перехідної економіки лише держава може здійснювати регулювання банківської діяльності, оскільки, по-перше, вона за своїм призначенням повинна уособлювати інтереси усіх прошарків суспільства, по-друге, інші суспільні утворення не мають необхідних передумов для виконання цієї місії.

    У ході дослідження теоретичних основ  державного регулювання банківської  діяльності доведено, що втручання  держави у справи банкірів зумовлене  як загальними (наявність зовнішніх  ефектів, суспільних товарів, небезпека  створення монополій та руйнівної конкуренції), так і специфічними причинами (виконання комерційними банками трансформаційних функцій, дотримання стабільності банківської системи тощо).

    В ході дослідження було розглянуто декілька методів оцінки стійкості комерційних  банків, розглянуті методи її регулювання. Вважається доцільним виділяти три групи фінансових методів регулювання: за формами впливу на банківські інститути - прямі, непрямі, змішані; за характером впливу на банківську діяльність: фіскальна та грошово-кредитна політики, політика страхування; за ступенем ефективності державного регулювання - методи, які держава використовує як монополіст, і методи, які держава використовує як рівноправний суб’єкт ринкової економіки.

    Як  свідчить проведене дослідження, цілі комерційних банків та державних органів влади є схожими: надійність, прибутковість та ліквідність, однак пріоритетність цих цілей оцінюється суб’єктами регулювання по-різному. В тім, головна ціль для окремих комерційних банків і політики держави стосовно банківської системи залишається єдина – підтримання стійкого та прибуткового розвитку банків. 

    Перелік посилань

1. Шелудько Наталія “До визначення фінансової стійкості комерційного банку” / Вісник НБУ, №4. – 2009
2. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред.               А.М. Мороза. – К.: КНЕУ. – 2008
3. Потійко Ю.А. “Практичні аспекти організації банківського нагляду в Україні” / Фінанси України, №8. – 2011
4. Петриченко Л.Ю. “Критерії Стійкості комерційного банку” / Фінанси України, №7. – 2009
5. Банківська система України: проблеми становлення та перспективи розвитку. Збірник тез доповідей міжнародної науково-практичної конференції. - Тернопіль: Економічна думка, 2010
6. Амели Т., Асхауэр Г. Введение в банковское дело: Учебное пособие. – М. – 2007
7. Закон України “Про банки і банківську діяльність”. – http://www.rada.gov.ua/
8. Закон України “Про Національний банк України”. – http://www.rada.gov.ua/
9. Положення “Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, затверджене постановою Правління НБУ 17.07.2010 р. № 275. – http://www.rada.gov.ua/
10. Інтернет-сайт http://banker.kiev.ua/index.php?news_id=1598
11. Лебедєв Денис “Правка для міжбанку” / Український дiловий тижневик "Контракти", № 49 вiд 08-12-2003
12. “Динаміка фінансового стану банків України на 1 жовтня 2003 року” / Вісник НБУ, №11. – 2011
13. Вовчак О.Д. “Банківська справа в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку” / Фінанси України, №10. – 2011
14. Кубів Степан “Банківська система України в умовах глобалізації: чи є альтернатива західному капіталу?” / Вісник НБУ, №10. – 2011