Наприкінці  хотілося б додати, що регулювання  банківської діяльності може здійснюватися  не тільки державними інститутами, оскільки відомо ще два види регулювання: наддержавне  та асоціативне [6, с. 410]. На сьогоднішній день асоціативне регулювання банківської діяльності представлено в Україні декількома асоціаціями, але найвпливовішою є Асоціація українських банків (АУБ), яка являє собою громадську організацію, що має на меті створення розвиненої банківської системи та забезпечення її ефективного функціонування. Коло завдань АУБ доволі широке:

• правовий захист банків, який передбачає активну участь АУБ у розробці проектів законодавчих актів із питань банківської, страхової та інвестиційної діяльності в Україні;
• репрезентація інтересів банківської системи у процесі вирішення відповідних питань з Урядом та Верховною Радою України;
• координація діяльності банків у контексті їх спільних інтересів;
• проведення заходів, спрямованих на підготовку та підвищення кваліфікації банківських кадрів;
• розвиток відносин з банками інших країн, представництво банківської громадськості у міжнародних фінансових організаціях [5, с. 38].

      Діяльність  АУБ, таким чином, спрямована на захист інтересів банківських установ, що входять до Асоціації.

    Міжнародне  регулювання діяльності банківських установ здійснюється через подання рекомендацій та зауважень щодо функціонування банківської системи і, як правило, стосується не прямо комерційних банків, а опосередковано – через НБУ.

      Важливу роль в регулюванні  банківської діяльності відіграє Банк міжнародних розрахунків, що заснований в Базелі у 1930 році. Учасниками банку є на сьогодні 33 країни. Основними функціями цієї міжнародної установи є сприяння співробітництву центральних банків та забезпечення сприятливих умов для міжнародних фінансових операцій. Для нагляду за банківською діяльністю був створений Базельський комітет, який включає в себе: форум для обговорення специфічних проблем нагляду; координацію розподілу наглядових повноважень між національними установами у відношенні іноземних філіалів банків з метою забезпечення ефективного контролю за діяльністю банків у всьому світі; зміцнення надійності та стабільності міжнародної банківської системи [6, с. 382].

    Таким чином ми дійшли висновку, що банківське регулювання – багатогранне явище, де об’єктом є діяльність банківських установ, а суб’єктами – органи державної влади, інші юридичні та фізичні особи, а також їх об’єднання, які створюють формальні та неформальні правила функціонування банків. З цього виділяють цілі державного регулювання банківської діяльності – забезпечення стабільного розвитку банківської системи та захист вкладників. В свою чергу ці цілі можна розглядати як проміжні, оскільки основною метою держави є стабільний, безперервний розвиток економіки. Таке регулювання проводиться за допомогою сукупності фінансових інструментів та методів, які можна поділити на три основні групи: за формами впливу на банківські установи; за характером впливу на банківську діяльність; за ступенем ефективності державного регулювання – та механізму їхнього впливу на банківську діяльність.

2. Банківські операції, як об’єкт контролю Національного банку України

2.1. Практичні аспекти  організації банківського  нагляду в Україні

    Однією  з передумов злагодженого функціонування та подальшого розвитку надійної, високорозвинутої, добре капіталізованої банківської системи є міцна і мобільна система банківського нагляду. В Україні функції банківського регулювання та нагляду покладено на Національний банк України. Система банківського нагляду скоординована вертикально і функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ й побудована за такою структурою:

• генеральний департамент банківського нагляду;
• комісія НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків;
• комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при регіональному управлінні НБУ;
• відділи банківського нагляду регіонального управління НБУ.

    Ефективність  банківського нагляду НБУ базується  на його адекватній правовій інфраструктурі, до якої входять такі три рівні:

    1. Чинне законодавство – Закон  України “Про банки і банківську діяльність” надає НБУ широкі офіційні права у сфері здійснення нагляду за діяльністю комерційних банків, а саме:

    а) другий розділ Закону вказує на права  Національного банку при вирішенні  питань та умов створення банків, умов і порядку ліцензування банків, реорганізації чи ліквідації банківських установ;

    б) у четвертому розділі Закону, який безпосередньо присвячений регулюванню  банківської діяльності й нагляду, перелічено форми регулювання й  нагляду, який здійснюється Національним банком, заходи впливу, які можуть бути використані Національним банком при порушенні банківськими установами норм законодавства [7].

    Другим  важливим законом, що становить основу правової інфраструктури банківського нагляду, є Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року, який доповнює деякі аспекти банківського нагляду, викладені у законі “Про банки і банківську діяльність”. Зокрема, закон надає НБУ повноваження встановлювати банкам норми обов’язкового резервування (стаття 26); запроваджувати економічні нормативи, які мають забезпечувати контроль за ризиками, притаманними банківській діяльності (стаття 58); роз’яснює сферу та мету банківського нагляду (стаття 55) і багато інших понять, що дає змогу зробити висновок про поступове поліпшення законодавчої бази України щодо питань банківського нагляду [8].

    2. Регулятивні правила – визначення  службою банківського нагляду  відповідно до її повноваження  регулятивних вимог та обмежень  для банків, які затверджуються  постановами правління НБУ. Як  приклад, можна навести такі нормативні акти: Положення “Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їхніх філій, представництв, відділень”; Положення “Про порядок видачі банкам  банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на здійснення окремих операцій” та інші.

    3. Роз’яснення політики – викладені окремими окремими нормативними актами методики або регулятивні правила, які використовуються службою банківського нагляду для деталізації своїх дій при виконанні службових повноважень, у формі листів, роз’яснень, телеграм, інструкцій.

    На  основі аналізу Положення НБУ  “Про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних  банків за порушення банківського законодавства” та Закону України “Про банки і  банківську діяльність” можна виділити такі етапи банківського нагляду в Україні:

• реєстрація та ліцензування банку. Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України. Після реєстрації банку, з метою підвищення надійності й стабільності банківської системи України, забезпечення захисту інтересів кредиторів, вкладників банку, Національний банк України визначає порядок видачі банкам та банківським корпораціям банківських ліцензій, письмових дозволів і ліцензій на виконання окремих операцій. Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії [9];
• здійснення безвиїзного моніторингу банку, який грунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість постійно оновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню капітальну й ліквідну позиції, рентабельність, а також умовно і про якість активів. Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування щодо банків коригувальних заходів ще до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці, проте сам собою безвиїзний нагляд не може слугувати завершеною системою для ефективного банківського нагляду.

    Дані  звітності аналізуються і зводяться  у статистичні звіти, за якими розраховуються різні стандартні показники. Такі звіти дають змогу: виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи; досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період; проводити порівняльний аналіз за групами банків;

• здійснення комплексного чи тематичного виїзного інспектування банку відповідно до плану інспекційних перевірок, які організовуються службою банківського нагляду у порядку, регламентованому статтею 71 Закону України “Про банки і банківську діяльність” та Положенням “Про планування та порядок проведення інспекційних перевірок”, затвердженим постановою правління НБУ від 17.07.2002 р. № 276.

    Національний  банк може прийняти рішення щодо проведення позапланової перевірки, коли є обгрунтовані підстави:

    а)  виявлення при здійсненні безвиїзного  нагляду фактів суттєвого погіршення фінансового стану банку та виникнення становища, яке загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

    б) факти подання Національному  банку недостовірної звітності;

    в) письмове звернення органів прокуратури  України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, державної  податкової служби України, Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України  [10].

    За  даними на кінець 2011 року суттєво зменшилася кількість позапланових перевірок банків, що є позитивним моментом, бо свідчить про певну стабілізацію фінансового стану банків;

• визначення рейтингової оцінки комерційних банків. Відповідно до результатів комплексного інспектування визначаються та затверджуються рейтингові оцінки за компонентами системи CAMEL. Система CAMELS використовується з 06.12.2003 р., відрізняється від попередньої доповненням – визначенням рейтингових оцінок ще й за чутливістю до ринкових ризиків) [10]. Єдина система рейтингу допомагає визначити ті банки, у яких фінансовий стан, операції або менеджмент мають недоліки, котрі можуть призвести  до банкрутства і потребують особливої уваги з боку органів нагляду, а то й втручання Національного банку України для розв’язання найгостріших проблем.

    Єдина система рейтингу дає змогу Національному  банку України скласти загальне уявлення про стан і стабільність банківської системи. Така оцінка системного ризику дає можливість визначити пріоритети, а також методи нагляду та потребу в ресурсах для здійснення належного контролю за банківською системою.

    За  результатами проведених комплексних інспекційних перевірок 2010 року 152 банкам України, що реально працюють, наглядовими органами НБУ виставлено такі рейтингові оцінки за системою CAMEL (табл. 2.1):

    Таблиця 2.1 – Рейтингові оцінки за результатами перевірок НБУ 

    Як  свідчать дані таблиці 2.1, ситуація досить негативна: кількість банків, які мають недоліки, що призвели чи можуть у майбутньому призвести до проблем із платоспроможністю та ліквідністю, на 2011 р. становило майже 60 % від загальної кількості банків;

• застосування заходів впливу до банків, що порушили чинне банківське законодавство [3, c. 98-108].

    Підсумовуючи, можна зазначити, що за досить невеликий  проміжок часу держава в особі  НБУ спромоглася створити цілком ефективний механізм банківського нагляду, який успішно вирішує завдання регулювання банківської системи. Але все одно система банківського нагляду має цілий ряд недоліків, тому її вдосконалення стало одним з основних положень “Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2010 – 2015 роки”. Головні цілі програми відображені досить чітко та відповідають проблемам сьогодення:

• укріплення банківської системи та підвищення її стійкості;
• укріплення довіри до банківської системи з боку вкладників та інвесторів;
• укріплення інтеграції банківської системи України до світового фінансового простору.