Контроль Національного банку України за здійсненням банківських операцій

    Після 2009 року ситуація у банківській сфері дещо поліпшилася, що дало змогу банкам за підсумками 2010-го одержати прибуток у сумі 530 млн. грн., а за 2011 рік – у сумі 756,6 млн. грн., що на 42,3 % більше, ніж у 2010 році.

    Доходи  банків у 2011 році становили 10457,3 млн. грн. Порівняно з 2010 роком розмір їх збільшився на 21,8 %. Витрати банків за той самий період збільшилися на 20,5 % і становили 9700,7 млн. грн. Співвідношення доходів і витрат банківської системи за 2011 рік становило 107,8 %. Рентабельність активів дорівнювала 1,3 %, рентабельність капіталу – 8,4 %.

    Отже, порівняльний аналіз банківської діяльності в Україні виявив недостатній  розвиток банківського сектору для  забезпечення насамперед потреб реальної економіки. Причини низької ефективності банківської системи України, що випливають з порівняльного аналізу, слід доповнити ще такими:

• високі операційні витрати, пов’язані з надмірною кількістю філій, працівників, а також іншими елементами операційної неефективності (за винятком кількох банків);
• низький рівень банківського менеджменту;
• недостатнє вдосконалення інформаційних технологій;
• неспроможність уряду виконувати фінансові зобов’язання перед банками у повному обсязі за гарантіями та внесками з капіталу;
• створення захисних бар’єрів для збереження слабких банків та збереження структури банків, у якій панують кілька великих і переважно високовитратних банків тощо [13, c. 118-125].

    Підвищення  ефективності банківської діяльності потребує сьогодні реструктуризації банківського сектору. Для забезпечення швидкого розвитку та зростання банківського сектору необхідна загальна консолідація банків. Ефективніші банки, визнані такими за результатами їхньої діяльності, повинні мати можливість розширювати свою ринкову частку порівняно з менш ефективними. За таких умов можна зменшити середню маржу та посилити роль банків у зростанні економіки.

    Надзвичайно важливу роль у реформуванні банківського сектору має відігравати НБУ. Насамперед нагляд з боку НБУ повинен дедалі більше зосереджуватися на банківських витратах та показниках ефективності банківської діяльності з метою створення банків, здатних до стабільного розвитку. Сьогодні окремі банки мають надмірні витрати, пов’язані з утриманням розгалуженої мережі філій. Воднораз керівництво таких банків уперто дотримується думки, що для успішної роботи український банк повинен мати і філії, і представництва. Однак, як свідчить практика, такі банки не завжди можуть функціонувати тривалий час, як у випадку з банком “Україна”, котрий на сьогодні є банкрутом.

    Досі  не має реальних можливостей для  збільшення активів на надійній основі і Державний ощадний банк, який найбільше залежить від уряду і може в перспективі перетворитися на платіжного агента держави, замість того, щоб функціонувати як універсальний банк. Тому НБУ повинен більше уваги приділяти питанням ефективності, активніше допомагати банкам досягти стабільного розвитку. Тим більше, що наявні облікова та інформаційна бази дають можливість зараз НБУ набагато ефективніше здійснювати банківський нагляд.

    Швидкість та ефективність консолідації банківського сектору великою мірою залежить від створення сприятливого операційного середовища для банків. З цією метою  фахівці пропонують вжити заходів  у рамках реформування банківського сектору щодо створення міцнішої бази клієнтів для банків та НБУ. Це, у свою чергу, передбачає політичну та інституційну реформи щодо підвищення прибутковості українських підприємств, які сьогодні успішно працюють, та усунення протекціонізму на користь підприємств – потенційних банкрутів. Створення кращої бази клієнтів для банків передбачає також повніше розв’язання проблем неплатежів, ліквідацію необгрунтованих податкових пільг, систематичне зменшення регулятивного тиску на малі та середні підприємства, вжиття заходів, спрямованих на збільшення прямих іноземних інвестицій в Україну.

    Крім  того, без створення в Україні  мережі кредитоспроможних суб’єктів господарювання, насамперед виробничих підприємств, не можна створити сучасної динамічної фінансової, в тому числі і банківської, системи. 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Проблема розвитку  банківської системи  України в умовах  глобалізації

    Поступальний  розвиток цивілізації неминуче приводить  до інтеграційних процесів між державами. Найбільш універсальним проявом цих процесів стала глобалізація, що стала особливо розповсюдженою в останній чверті минулого століття.

    Проблема  ця далеко не однозначна і викликає дискусії про реформування і реструктуризацію світового економічного простору серед  учених, бізнесменів, політиків, журналістів, представників різноманітних недержавних інститутів. Очевидно, що й Україна знаходиться перед необхідністю розробки оптимальної моделі участі в цьому процесі, щоб не виявитися на узбіччі глобалізаційної реальності сучасного світу.

      Глобальна економіка неухильно формується в якості єдиної цілісної системи й усе більше працює по встановлених міжнародних правилах. Отже, економічна ізоляція для України, утім, як і для будь-якої іншої держави, неминуче загрожує втратою темпів економічного розвитку, технологічною стагнацією і поширенням бідності.

    Саме  тому Україна визначила правильний і перспективний курс на вступ  у Всесвітню торгову організацію. Кроки, зроблені країною, дуже обнадійливі. Адже нарешті з’явилася можливість розширити сфери присутності українських експортерів на 146 ринках світу, надійніше захистити національних виробників на міжнародних ринках, «дисциплінувати» внутрішню економічну політику, забезпечити передбачуваність законодавчих органів. І цим, безумовно, значно підвищиться інвестиційна привабливість України.

    У той же час необхідно глибоко  усвідомлювати, що приєднання до СОТ  створить для України додаткові  ризики. Особливо важко буде на початковому  етапі. Адже всі учасники цієї організації  зобов'язані діяти за єдиними правилами.

    Одним із основних проявів глобалізації найчастіше називають вільне переливання фінансового  капіталу між національними та регіональними  ринками капіталу. Керівництво держави, провідні вчені та практики впевнені, що важливою умовою розвитку національної економіки є залучення та ефективне використання іноземного капіталу. Проте навколо цієї тези, яка цілком лояльно сприймається стосовно галузей промисловості чи АПК, розгортаються дискусії, коли йдеться про вітчизняну банківську систему. Хоча ще у Посланні Президента України до Верховної Ради “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2011 –2015 роки” зазначено, що основна увага має зосереджуватися зокрема на активному залученні в банківську сферу іноземного капіталу, в тому числі країн – членів ЄС. Цілий ряд опонентів, насамперед у банківській системі, вбачає у цьому більше загроз, ніж позитиву.

    Саме  тому варто визначити, чого слід очікувати  банківській системі України  від припливу іноземного капіталу. Головними позитивними результатами мають стати:

• суттєве збільшення обсягів інвестицій у національну економіку – як безпосередньо у банківській, так і в реальний сектор шляхом використання банківського капіталу в активних операціях;
• здешевлення вартості кредитних коштів для підприємств реального сектору економіки;
• активне запровадження у практику вітчизняної банківської справи новітніх технологій та процедур банківського обслуговування;
• наближення банківської системи України до міжнародних стандартів через запровадження правил, технологій, процедур, які використовуються провідними банками розвинутих країн світу. Практичними наслідками цього стануть підвищення прозорості банківської системи, її удосконалення тощо.

    Держава, в цілому, зацікавлена лише в трьох основних характеристиках банківської системи:

    а) надійності;

    б) ефективності виконання покладених на неї економікою функцій;

    в) соціальній відповідальності, що виражається  у величині сплачених банками  податків, кількості створених робочих місць, розмірі оплати праці та соціальних гарантій персоналу тощо.

    Стосовно  надійності та ефективності, то очевидно, що пріоритет у цьому відношенні належить банкам з іноземним капіталом, за якими стоять гарантії іноземних  власників. Більш того, чи не найголовніше, що привносять іноземні банки у банківський сектор України, – це новітні банківські технології та етика ведення бізнесу по-західному – прозорого і чистого бізнесу (чим українські банки, напевно, не завжди можуть похвалитися).

    За  станом на 1 липня 2003 року частка іноземного капіталу у статутному капіталі українських банків, за даними Національного банку, становила 12,8 %, зменшившись за останні 2,5 роки на 0,5 %. Цей невисокий показник, на жаль, засвідчує недостатню привабливість українських банків для стратегічних іноземних інвесторів. Крім того, суттєвим стримуючи фактором є загальний недостатньо сприятливий інвестиційний клімат у державі та значний, на думку іноземних експертів, рівень притаманних для неї ризиків.

    Отже, є декілька найважливіших вимог, які пред’являють іноземні інвестори до українських банків у процесі встановлення партнерських відносин та при розгляді пропозицій щодо входження у їхній капітал:

• прозорість бізнесу банку, тобто прозора структура власності, беззаперечне дотримання вимог національного законодавства, проведення аудиту за міжнародними стандартами;
• чітка і документально зафіксована організаційна структура банку;
• документально закріплені повноваження та відповідальність топ-менеджерів і керівників середньої ланки;
• відсутність внутрішніх конфліктів і протиріч усередині колективу, добрий моральний клімат;
• ефективно функціонуюча система стратегічного та фінансового планування;
• відсутність тіньових схем у діяльності банку (зокрема прозорість та легальність механізмів матеріального стимулювання персоналу);
• адекватна система оцінки ризиків у діяльності банку, насамперед кредитного (якщо не сформовано систему, то повинні бути хоча б правильні підходи до оцінки ризиків) тощо [14, c. 38-39].

    Досвід  лібералізації банківського ринку в перехідних економіках свідчить, що в умовах несприятливого інвестиційного клімату та високих ризиків не слід очікувати на прихід великого, з надійною репутацією банківського капіталу. Незважаючи на заходи, які здійснює Україна, щодо лібералізації доступу іноземного капіталу до українського ринку банківських послуг, вступ  України до СОТ передбачає вирішення ще одного питання – надання дозволу на створення філій іноземних банків. Найбільше занепокоєння при цьому викликають такі можливі наслідки:

• ускладнення банківського нагляду за зазначеними установами;
• спроможність іноземних банків запропонувати дешевше обслуговування, що створить тиск на порівняно слабкі українські банки та загострить міжбанківську конкуренцію;
• підвищення ймовірності відпливу вітчизняного капіталу до зарубіжних країн;
• підвищення вразливості банківського сектору країни до коливань на світових фінансових ринках.

    Крім  того, лібералізація національних систем регулювання банківської діяльності може призвести до посилення контролю з боку “іноземців” за банківським ринком країни, як це сталося у ряді держав Центральної Європи.

    Таким чином, прихід іноземних банків на національний банківський ринок може стати  вагомим фактором прискорення процесів реформування банківського сектору. З  метою пом’якшення можливих негативних наслідків створення в Україні філій іноземних банків, а також максимального використання їх потужного фінансового потенціалу доцільним є посилення вимог щодо надійності новостворюваних іноземних банківських установ шляхом встановлення відповідних критеріїв їх допуску на український ринок. Такими критеріями можуть бути:

• встановлення на законодавчому рівні вимоги щодо капіталізації для філій іноземних банків (мінімальний розмір приписного капіталу філії має становити не менше 5 млн. євро, а капітал материнського банку – не менше 50 млн. євро);
• надання права на відкриття філій лише банкам, які:
• мають рейтинг надійності за оцінками провідних міжнародних рейтингових агентств не нижчий А+ або аналогічний;
• володіють активами, обсяг яких не менше 500 млн. дол. США;
• мають систему гарантування вкладів кращу, ніж в Україні;
• укладення угод, які б передбачали зобов’язання наглядових органів країн місцезнаходження банків – юридичних осіб щодо здійснення нагляду за їх філіями на території України.