Цією  програмою перед працівниками служб  банківського нагляду поставлено цілу низку завдань. Першочергові серед  них такі:

• підвищення ролі та якості роботи наглядових служб;
• орієнтація банківського нагляду передусім на превентивний контроль та раннє попередження;
• посилення контролю:
• за операціями банків зі спорідненими особами;
• за власниками істотної участі в банку та змінами у структурі власності;
• за виконанням банками рекомендацій і вимог служб банківського нагляду;
• підтримання працівниками наглядових служб регулярних зв’язків із керівництвом банків, частота яких повинна залежати від ступеня ризиковості та наявності проблем у банку;
• забезпечення належної взаємодії служб банківського нагляду та зовнішніх аудиторів.

    Отже, можна говорити про те, що банківська система в нашій країні поступово змінюється. До того ж змінюється в кращий бік. Виокремлення найліпших тенденцій сучасного світового фінансового ринку та пристосування них до українських реалій тільки сприяє позитивним змінам у державному регулюванні банківської системи. Проте на сьогодні все ще виникають ситуації, які були непередбачені ані законодавством, ані діяльністю НБУ. Деякі з них можуть призвести навіть до дестабілізації банківської системи (наприклад, криза на міжбанківському ринку), але все це тільки дає надію, що робота стосовно покращення банківської стійкості ведеться чітко та у вірному напрямку.  

2.2. Аналіз поточного  фінансового стану  банків України

    Функціонування  банківського сектору в економіці  висуває нові вимоги до оцінки банківської діяльності з позицій урахування її впливу на економічний розвиток, виявлення позитивних та негативних тенденцій у розвитку банківської системи, вплив на стабільність банків. Це зумовлює необхідність постійного моніторингу діяльності банківської системи з урахуванням соціально-економічних реалій в Україні.

    Останнім  часом банківська система України  перетворилася на одну з провідних  сфер підприємницької діяльності. Воднораз становлення та розвиток банківської  системи в Україні супроводжувалася багатьма прорахунками у сфері управління як активами, пасивами так і ліквідністю. Наслідком цього стали кризи та банкрутства багатьох банків наприкінці 90-х років ХХ століття. Несприятливим для банківської системи виявився і наявний стан речей в економіці, тобто таки чинники, як відсутність достатньої кількості платоспроможних позичальників, альтернативних напрямів інвестування коштів, недовіра населення до банківської системи тощо.

    Ось, наприклад, нещодавна кризова ситуація. Різкі коливання ставок на ринку міжбанківського кредитування відбувалися із сталою періодичністю. Наприкінці лютого — на початку березня 2008 р. ресурси подорожчали до 15% річних. Тоді ця подія не викликала особливих побоювань ні в банкірів, ні в регулювальних органів. Але за місяць ситуація повторилась, а в другому півріччі почала виникати ще частіше.

    Свого апогею кризова ситуація на міжбанку досягла в листопаді 2008 р., коли ставки за кредитами перевищували 50%, а на екранах моніторів банківських дилерів можна було побачити котирування на рівні 70-90%. Короткочасна криза вкотре підкреслила, що періодичні спалахи міжбанківської пожежі — наслідок не випадкового збігу обставин, а результат глобальніших чинників.

      Причинами дестабілізації міжбанку за версією НБУ стали:

• недотримання банками основної вимоги — відповідності термінів залучення та розміщення коштів, що зумовлює постійне додаткове залучення коштів за підвищеною ціною;
• низький рівень управління залученими коштами, проведення ризикових операцій;
• ліберальна політика кредитування інсайдерів і пов’язаних осіб, що істотно впливає на якість кредитного портфеля через ризик неповернення грошей позичальником;
• використання коштів обов’язкових резервів упродовж звітного періоду як джерел формування ресурсної бази;
• використання міжбанківських кредитів як одного з основних джерел формування ресурсної бази;
• ігнорування вимог НБУ про приведення у відповідність активних операцій прогнозному зменшенню ресурсної позиції у зв’язку з переказом коштів місцевих бюджетів на єдиний казначейський рахунок, і відплив коштів у готівку поза банками, виходячи з календаря виплат;
• наявність нездорової конкуренції між банками за клієнтів, що призводить до економічно необгрунтованих розмірів плати за залучені кошти й надані кредити;
• ризикована діяльність банків у здійсненні активних операцій за значного формування ресурсної бази за рахунок внесків населення, що провокує ризик гарантії в поверненні коштів населенню;
• відсутність графіків залучення, розміщення та повернення вкладених раніше коштів;
• відсутність фінансових інструментів, які можуть бути реальним об’єктом застави на міжбанківському кредитному ринку України.

    Уникнути  виникнення чергової кризи на міжбанку можна за рахунок підвищення ефективності управління бюджетними коштами і  поліпшення управління активами й пасивами банків. Ось тільки досягнути цих цілей у короткостроковій перспективі не вдастся. Саме тому НБУ в період зниження ліквідності банківської системи тимчасово знизив нормативні вимоги, а заразом — збільшення обсягів рефінансування. Тільки після зниження ставок до рівня 10% Нацбанк скасував свої нормативні послаблення. Не зробивши цього, НБУ міг би зіткнутися з проблемою зростання інфляції, яке, згідно з коригуванням прогнозів, і без того становитиме 8,5% замість 6-7%.

    Далі  НБУ вирішив підвищити ефективність управління коштами уряду, тобто надалі динаміка урядових грошей не повинна негативно впливати на грошово-кредитний ринок. Іншими словами, необхідно запровадити ліміт на залишки коштів на урядових рахунках в НБУ. У разі перевищення граничної суми надлишки треба розміщувати на міжбанку.

    Головний  акцент в антикризовій програмі Нацбанку було зроблено на поліпшенні діяльності банків. Служба банківського нагляду  НБУ вже готує пропозиції щодо посилення низки обов’язкових економічних нормативів для банківських установ, які, згідно із законом, підпадають під визначення ощадних. Найближчим часом НБУ посилить вимоги при отриманні банками кредитів; планується скасувати довгострокове рефінансування під інноваційно-інвестиційні проекти. Не виключено також посилення вимог щодо обов’язкового резервування. Необхідність у таких радикальних заходах НБУ пояснює ліберальною процедурою отримання рефінансування, що не виправдала себе і не стимулює банки підвищувати ефективність управління своїми активами й пасивами [11].

    Низький рівень розвитку банківського сектору в Україні створює перешкоди на шляху розвитку фінансового сектору в цілому. Підтверджують це дані порівняльного аналізу показників розвитку банківської системи щодо ВВП за міжнародною фінансовою статистикою, згідно з якою Україна суттєво відстає за цими показниками не лише від розвинених країн, а й від таких країн Центральної та Східної Європи, як Чехія, Угорщина, Польща, першочергових кандидатів до вступу у Європейський Союз (табл. 2.2). 
 
 
 

    Таблиця 2.2 – Співвідношення показників розвитку банківської системи і ВВП  за даними Міжнародного Валютного Фонду  на кінець 2011 року, %

    Для відстеження основних тенденцій  розвитку банківської системи України  скористаємося результатами аналізу  структурних характеристик діяльності банківського сектору України за 2009 – 2011 роки (табл. 2.3). На початок жовтня 2003 року кількість зареєстрованих банків складає 176, з них мають ліцензію – 154, 2 банки – державні, 20 – з іноземним капіталом, 7 – зі 100 %-вим іноземним капіталом.

    Таблиця 2.3 – Основні дані про комерційні банки України за 2009 – 2011 роки

    Важливою  характеристикою діяльності банківського сектору є обсяг сукупних активів, що належать банкам. Загальні активи всієї банківської системи України в 2011 році становили лише 67826,7 млн. грн., або близько 12800 млн. доларів США (рис. 2.1). За міжнародними стандартами – це не досить високий рівень, оскільки такою сумою сукупних активів переважно володіє окремо взятий європейський банк. Але порівняно з 2010 роком у 2011-му загальні активи збільшилися на 33,6 %, переважно завдяки зростанню кредитного портфеля на 14637,7 млн. грн. (на 45,6 %).

     Рисунок 2.1 –  Динаміка високоліквідних активів [12, c. 38]

    Водночас  банківські вкладення у цінні  папери зросли лише на 10,9 млн. грн., або  на 0,2 %, що пов’язано з нерозвиненістю та стагнацією фондового ринку України, який потребує структурних змін і запровадження нових фінансових інструментів, привабливих для внутрішніх інвесторів. За таких умов лише невелика кількість банків наважується інвестувати кошти в цінні папери, формуючи власні портфелі цінних паперів.

    За  2011 рік діяльність комерційних банків України характеризувалася випереджувальним зростанням кредитного портфеля порівняно із загальними активами. При цьому кредитування в національній валюті зросло на 54,9 %, а в іноземній валюті – на 39,9 %.

    Треба зауважити, що кредитний портфель банків ще надто малий, як для того, аби  забезпечити потребу в кредитних ресурсах для реального сектору економіки, так і для забезпечення достатнього розподілу витрат банків. Комерційні банки не можуть видати кредити під прийнятні для реального сектору відсотки навіть за надлишкової ліквідності. А це свідчить про недосконалість механізмів функціонування банківської системи та кредитування і про потребу їхнього кардинального удосконалення.

    Балансовий  капітал банків збільшився на 2133,8 млн. грн., або на 27 %, і на початок 2003 року становив 10049,1 млн. грн. Станом на 1 січня 2003 р. балансовий капітал банків характеризувався такою структурою: статутний капітал становив 5987,4 млн. грн. (або 59,6 % від балансового капіталу), результат минулих років – 1565,9 млн. грн. (15,5 %), результати переоцінки основних засобів та нематеріальних активів – 794,6 млн. грн. (8 %), результат поточного року – 756,6 млн. грн. (7,5 %), резервний фонд – 600,87 млн. грн. (6 %), емісійні різниці – 264,8 млн. грн. (2,6 %), загальні резерви – 82,9 млн. грн. (0,8 %). Динаміку балансового та статутного капіталу банків з 2009 по 2003 р.р. наведено на рисунку 2.2.

     Рисунок 2.2 –  Динаміка балансового та статутного капіталу [12, c.38] 

    Важливим  аспектом ефективності банківської  справи є забезпечення прибуткової  діяльності. Рентабельність банків постійно перебуває під загрозою. Так, протягом гіперінфляційних років (аж до 2008 року) банки мали змогу встановлювати велику маржу й отримувати високі прибутки за рахунок валютних операцій та іншої діяльності, пов’язаної з інфляцією, а пізніше від операцій з державними цінними паперами, приватизаційними сертифікатами тощо. Ситуація змінилася після кризи восени 1998 року. Більшість названих джерел доходу зникла й рентабельність банків надалі падала. За підсумками 2009 року весь банківський сектор виявився збитковим (однак, за рахунок збитків, що їх зазнали лише 12 банків), розмір збитків становив 29 млн. грн. Великий негативний вплив як на рентабельність, так і на ліквідність банків мала реструктуризація короткострокових державних цінних паперів у державний борг з більшим терміном погашення, здійснена після серпня 1998 року.