Контроль Національного банку України за здійсненням банківських операцій

    Отже, сьогоденне зовнішнє середовище комерційного банку однозначно неможливо віднести до конкретного типу. Процес послаблення характерних особливостей адміністративно-командного впливу та посилення ролі альтернативних ринкових елементів, окрім позитивних результатів, має й негативні – зростання нестабільності, ризиків у діяльності, ймовірності банкрутства тощо.

    Крім  того, зберігається імперативний характер впливу держави та її органів на діяльність комерційних банків. Середні за розмірами комерційні банки практично не в змозі впливати на економічне оточення; лише великі банки, їх керівництво здатні впливати навіть на економічну політику уряду. Тому взаємовідносини комерційного банку із зовнішнім середовищем можна характеризувати як цілеспрямований вплив на нього з боку держави та її органів шляхом прийняття законів і встановлення економічних нормативів, обов’язкових для виконання комерційним банком., що істотно впливає на його діяльність.

    Отож  у площині “комерційний банк –  зовнішнє економічне середовище” перший є об’єктом як цілеспрямованого (з боку держави), так і випадкового впливу при наявності у нього певного ступеня свободи, в рамках якої він має можливість самостійно визначати пріоритетність своїх дій та рішень на основі власних цілей діяльності.

    Відтак  можемо сформулювати центральну проблему функціонування комерційного банку: проблему забезпечення стійкості його діяльності, тобто здатності виконувати свої функції з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком, витримуючи зовнішній вплив. 
 
 

1.2. Методи оцінки надійності банків

    Розвиток  системи українських банків поступово, але наполегливо потребує від  керівництва комерційних банків переходу від стихійного напівпрофесійного, інтуїтивного управління до виваженого, обгрунтованого, такого, що спирається на певну аналітичну базу. В зв’язку з цим, як перед спеціалістами самого комерційного банку, їх діловими партнерами, державними наглядовими органами, так і перед конкурентами постає питання про необхідність застосування певних методів і прийомів, які давали б достатню інформацію про поточний та майбутній стан банку, його потенційні можливості, слабкі сторони тощо. Кожен з вищеназваних суб’єктів вирішує це питання по-своєму, виходячи з наявної інформацї та можливостей аналізу. Тим паче, що методів і прийомів оцінки надійності банків існує декілька.

    Першим, найпростішим із точки зору аналітичного апарату є метод коефіцієнтів. Він полягає в тому, що за даними бухгалтерської звітності банку обраховується перелік показників, які характеризують стан і діяльність комерційного банку. Застосування цього методу має ряд аспектів.

    По-перше, він є доцільним лише для обмеженого кола осіб, які мають доступ до детальної банківської звітності, оскільки дані, необхідні для обрахунку показників, найчастіше не оприлюднюються. Конкурентам такого банку чи дрібним вкладникам ця інформація недоступна, а отже, застосування цього методу з технічної точки зору неприйнятне. Іншим аспектом є складність щодо остаточного висновку про стан банку, оскільки загальна картина за показниками часто неоднорідна. Так, якщо за одним параметром банк має досить непоганий вигляд, то за іншими може вражати своїми поганими показниками. Це свого роду дестабілізуючий фактор, який лише посилює суб’єктивність думки самого аналітика, тобто його схильність вважати певний параметр домінуючим або брати його до уваги меншою мірою.

    Перевагами  цього підходу слід вважати його методологічну прозорість. Обрахунок вищенаведених показників не потребує спеціальних математичних знань і будь-яка особа, що достатньою мірою володіє банківською термінологією, здатна розібратися у значенні показників. Ця простота робить метод коефіцієнтів “наймасовішим”. Інша сильна перевага цього підходу – велика інформаційна ємкість. Перелік показників за потребою дасть відповідь на питання майже з усіх аспектів банківської діяльності. Саме через це аналіз показників є обов’язковим при детальній перевірці стану банку. Особливо він цінний для його керівництва та відділу внутрішнього контролю, оскільки регулярний та послідовний розгляд усіх характеристик дасть змогу ще на ранніх етапах виявити слабкі місця в діяльності банку і вчасно вжити необхідних заходів.

    За  подібним принципом побудовано таку відому систему оцінки фінансового  стану банку, як американська система  CAMEL, а також такі моделі, що широко використовуються в російській аналітичній практиці, як: ИЦ “Рейтинк”, В. Кромонова (рейтинг журналу “Деньги”), фірми “ПАКК”, МБО “Оргбанк”, газети “Известия”, українська методика оцінки надійності банків, результати якої регулярно друкуються в журналі “Компаньон” тощо.

    Оцінки  надійності банків за системою “CAMEL” набула поширення в рамках здійснення центральними банками різних країн нагляду за діяльністю комерційних банків. Положення системи CAMEL доступні для розуміння, тому навіть не дуже досвідчені використовують її в практичній діяльності.   

    Ситема  рейтингу банків повинна включати визначення таких понять:

• якість капіталу – оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників і підтримання платоспроможності;
• якість управління (менеджменту) – оцінка методів управління банком щодо ефективності діяльності, встановленого розпорядку праці, методів контролю стосовно дотримання існуючих нормативних актів і чинного законодавства;
• якість активів – спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;
• доходність – тобто достатність доходів банку для перспективи його розвитку;
• ліквідність – спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачувані зобов’язання.

    Сукупний  рейтинг банку визначається так:

• за кожним із перелічених вище пунктів нараховуються бали від 1 (сильний) до 5 (незадовільний);
• бали підсумовуються і діляться на 5 для визначення сукупної рейтингової оцінки;
• сукупний рейтинг чітко показує, який фінансовий стан банку: сильний, задовільний, посередній, граничний чи незадовільний.

    Аналіз  капіталу повинен визначити, чи може банк гарантувати достатній захист коштів вкладників. Оцінка якості капіталу здійснюється шляхом аналізу двох відносних  показників:

    а) показник платоспроможності банку = капітал / активи з урахуванням ризику (нормативне значення цього показника не може бути нижчим від 8 %);

    б) показник достатності капіталу = капітал / загальні активи (нормативне значення цього показника не повинно бути меншим від 4 %) [4, c. 128-131].

    Норматив  капіталу ( ) комерційного банку розраховується як сума основного (капітал 1-го рівня) і додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Такий капітал називають невідкоригованим.

    До  основного капіталу включаються: статутний капітал; емісійні різниці (різниці між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю); резервні фонди, які створюються за рахунок прибутку банку; прибуток минулих років.

    До  додаткового капіталу включаються: загальні резерви; результати переоцінки основних засобів; результат поточного року.

    До  відвернень належать: цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення банку в асоційовані  компанії та дочірні установи.

    Мінімальний розмір статутного капіталу банку ( ) на час реєстрації банку повинен становити (з 09.01.2011 р.) [3, c.102]:

• для місцевих кооперативних банків, що діють у межах однієї області, - 1 млн. євро;
• для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональні), - 3 млн. євро;
• для банків, що здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональні), - 5 млн. євро.

    Аналіз  якості активів: низька якість активів  є найпоширенішою проблемою для  нестійких і погано керованих  банків, хоча це і не єдина причина  їхньої фінансової слабкості. З метою найточнішого аналізу якості активів використовується система класифікації стосовно кредитів, інших видів активів та забалансових статей, тобто всі активи (а також забалансові статті, якщо вони є в класифікації) множаться на відповідні коефіцієнти ризику.

    Якість  активів визначається таким співвідношенням:

    середньозважена вартість класифікованих активів / капітал  банку * 100 %.

    Аналіз  надходжень: надходження банку, а  також його рентабельність – важливі  показники загальної роботи банку. Оцінка рівня надходжень розраховується як коефіцієнт прибутковості за формулою:

    чистий  прибуток після виплати податків, але до виплати дивідендів / середня  вартість усіх активів * 100 %.

    Аналіз  ліквідності проводиться, щоб визначити, чи спроможний банк відповідати за своїми зобов’язаннями у строки і без втрат. Такий аналіз здійснюється на основі аналізу показників і нормативів ліквідності.

    Ліквідність банку – це його здатність забезпечити  своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань. Визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку.

    До  поточних зобов'язань відносяться: кошти НБУ в банку, кошти до запитання інших банків, строкові депозити інших банків, кошти бюджету  та позабюджетних фондів України, кошти на поточних рахунках клієнтів банку.

    Аналіз  адміністративно-господарського управління (менеджменту) на відміну від аналізу  капіталу, якості активів, надходжень і навіть ліквідності при аналізі  управління неможливо використовувати  коефіцієнтний показник. У свою чергу при оцінці методів управління за системою рейтингу необхідно враховувати рейтинг за іншими чотирма напрямами, тому що оцінка менеджменту прямо залежить від якості активів, капіталу, надходжень і ліквідності банку.

    Враховуючи вищесказане, аналіз адміністративно-господарського управління є найсуб’єктивнішим серед інших аспектів системи рейтингу.

    Оцінка  надійності банків за методикою журналу  “Компаньон” була розроблена українськими аналітиками-фахівцями з банківської справи. В основу моделі покладено такі показники та їх питома вага в інтегральному коефіцієнті:

• питома вага проблемних кредитів у активах банку – вага 0,356;
• коефіцієнт миттєвої ліквідності – вага 0,237;
• відношення капіталу до залучених коштів – вага 0,226;
• питома вага високоліквідних активів у чистих активах – вага 0,181.

    Таким чином експерти оцінили, що найсуттєвіший  вплив на надійність банку має  наявність у нього проблемних кредитів. При розрахунках проводять  таке коригування суми проблемних кредитів: прострочені враховуються повністю, а пролонговані зважуються на коефіцієнт 0,458. У агрегованому коефіцієнті надійності всі чотири показники розташовані таким чином, що при збільшенні першого надійність банку падає, і навпаки, при збільшенні трьох останніх – зростає.

    За  показник дохідності береться рентабельність чистих (робочих) активів. Надалі оцінка надійності банку проводиться у  комплексі з оцінкою його рентабельності.

    Усі банки розподілили на чотири групи  з такими характеристиками:

• група “зіркові” – це банки з рівнем надійності вищим за середній і високою порівняно з іншими рентабельністю активів. Такі банки найпривабливіші для інвестора;
• група “прибутково-орієнтовані” – банки з високою рентабельністю активів і з рівнем надійності нижчим за середній;
• група “надійні” – банки з високою надійністю, але низькою рентабельністю активів;
• група “депресивні” – банки, які малоефективно використовують активи. При цьому інвестору слід оцінити ступінь ризику вкладень у ці банки, зважити всі “за” і “проти”.

    Разом зі станом банку аналогічним чином можна охарактеризувати динаміку його розвитку.

    Модель  факторного аналізу полягає у тому, що з кількох кількісних вимірювальних параметрів (статей балансу банку, наприклад) визначаються величини, що безпосередньо неможливо виміряти, але які певним чином зумовлюють показники. Особливістю факторного аналізу є те, що він не перевіряє гіпотези щодо причин надійності-нестабільності банків, а формує ці гіпотези, що повністю нівелює суб’єктивний фактор, притаманний попереднім методологічним підходам.