Контроль Національного банку України за здійсненням банківських операцій

Зміст

                                                                       С.

Вступ ……………………………………………………………………………………....4

1. Теоретичні засади державного регулювання комерційних банків за здійсненням банківських операцій………………………………………………..…………………6
1. Визначення стійкості комерційних банків …………………………………….....6
2. Методи оцінки надійності банків ………………………………………………..11
3. Фінансові методи регулювання діяльності комерційних банків ………………17
2. Банківські операції, як об’єкт контролю Національного банку України...……….26
1. Практичні аспекти організації банківського нагляду в Україні ……………….26
2. Аналіз поточного фінансового стану банків України ………………………….31
3. Проблема розвитку банківської системи України в умовах глобалізації..………..41

Висновки  ………………………………………………………………………………....47

Перелік посилань ………………………………………………………………………...49  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Актуальність  теми. В останні роки значно посилився вплив банків на розвиток реального сектора економіки, який зумовлює динаміку економічного розвитку країни. Банки як регулятори грошового обігу і центри акумуляції грошових ресурсів та їх перерозподілу володіють особливими важелями впливу на фінансову, виробничу та інші сфери економіки. За базовими принципами ефективного банківського контролю, що розроблені Базельським комітетом, банківську діяльність держава має регулювати більшою мірою, ніж інші види бізнесу. Кожна країна має свої особливості впливу на організаційну структуру і напрями діяльності відповідних служб банківського контролю. При цьому розвиток банківської діяльності передбачає постійне вдосконалення системи банківського контролю. Головною метою банківського контролю, який відповідно до законодавства здійснюється Національним банком України, є безпека і стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Забезпечення належного контролю за діяльністю банків є досить складним і вимагає вирішення низки поточних завдань. Надзвичайно актуальними і важливими є питання розробки і практичного застосування наглядових функцій за банківською діяльністю. Саме цим і зумовлений вибір теми цієї курсової роботи.

     Дослідження окремих аспектів банківського контролю центральними банками проводилося у працях українських учених О.В. Дзюблюка, Л.В. Конопатської, В.Л. Кротюка, А.А. Пересади, Л.О. Примостки,, російських учених А.Г. Братко, Ю.С. Голікової, О.І. Лаврушина, І.Д. Мамонової, В.В. Маслєннікова, М.А. Хохленкової, О.Б. Ширинської та західних учених  Р. Бернда, Ед. Доллана, Ж. Матука, Поліцатто Вінсента, Роуза Пітера, Дж. Сороса, Дж. Синки, Е. Шенга та ін.

     Мета  і задачі дослідження. Метою курсового дослідження є визначення існуючої методології і практичних інструментів банківського контролю з боку НБУ. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких конкретних задач:

     - дослідити теоретичні засади банківського контролю в Україні, обґрунтувати необхідність їх подальшого вдосконалення;

     - визначити і обґрунтувати відповідність банківського контролю в Україні основним принципам ефективного банківського контролю;

     - проаналізувати практичні аспекти організації роботи органів банківського контролю України;

     - проаналізувати особливості та організацію застосування НБУ основних заходів впливу; обґрунтувати їх доцільність в тих чи інших ситуаціях;

     - розглянути і визначити шляхи вдосконалення організаційних засад реорганізації та ліквідації банків.

     Об’єкт  дослідження – банківська система України.

     Предметом дослідження є своєрідна сфера економічних і правових відносин, що виникають у процесі контролю за банківською діяльністю між інститутами державного контролю (в особі Національного банку України) і банками України.

     Методи  дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний підхід і системний аналіз банківського контролю та його загальних і специфічних функцій. Теоретико-методологічну основу дослідження становить поглиблений науковий аналіз праць та наукових статей українських та зарубіжних авторів.

     Інформаційною базою дослідження є закони, прийняті Верховною Радою України, постанови і декрети Кабінету Міністрів, укази Президента, які регламентують діяльність банківської системи, нормативні документи і статистичні матеріали Національного банку України, методичні матеріали міжнародних організацій.

     Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та переліку літератури. Загальний обсяг курсової роботи становить 47 сторінок комп’ютерного тексту, перелік літератури налічує 14 найменувань і займає 1 сторінку. 

1. Теоретичні засади державного регулювання комерційних банків за здійсненням банківських операцій

1.1. Визначення стійкості  комерційних банків

    Стан  і перспективи функціонування фінансових інститутів ринків капіталу мають важливе  значення для національної економіки. Ось чому кредитно-банківська сфера  служить об’єктом прискіпливого нагляду і регулювання з боку керівних органів. В кожній країні діє система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності, роботу небанківських кредитно-фінансових установ, фондових бірж і т. д. Особливості історичного розвитку і дія різних політико-економічних факторів обумовили специфіку національного банківського і фінансового законодавства, форми і методи контролю за роботою банків. Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його діяльності і має складну структуру. Головними її елементами є такі :

     1. Капітальна стійкість банку. В її основі – обсяг власного капіталу, що забезпечує достатню суму грошових коштів, яку при необхідності можна використати для повернення депозитів, сформувати резерв для погашення непередбачених збитків чи боргів. Власний капітал банку є також джерелом фінансування розвитку банку, подолання негативних ситуацій, зумовлених форс-мажорними обставинами, запорукою необхідного реагування на кон’юнктуру кредитного ринку.

      2. Комерційна стійкість банку. Цей вид стану фінансової установи виражає:

• рівень зв’язків банку з іншими суб’єктами ринкової інфраструктури;
• розвинутість і міцність взаємовідносин із державою;
• інтегрованість у систему міжбанківських відносин із державою;
• якість співробітництва з кредиторами, дебіторами, клієнтами і вкладниками;
• залежність банківської сфери вид стану економіки в цілому;
• міцність зв’язку між обсягом грошового капіталу банку і його реальним капіталом;
• концентрацію частки активів і приватних вкладів у розпорядженні одного фінансово-кредитного закладу;
• контроль значного обсягу фінансових потоків у країні.

      3. Організаційна стійкість банку. Організаційна структура банку і механізм її управління повинні відповідати як реалізації основної функції фінансово-кредитного закладу, так і конкретному асортименту банківських послуг і продуктів, що лежать в основі тактики і стратегії банку. Організаційна структурна стійкість комерційного банку визначається функціонально-технічною документацією, що регламентує всі аспекти його діяльності, які стосуються як організаційної структури, так і специфічних банківських операцій.

    4. Функціональна стійкість  банку. Вона, по-перше, залежить від рівня спеціалізації банку в обмеженому колі послуг та продуктів, що дає змогу спеціалізованому банку більш раціонально й ефективно управляти власним і залученим капіталом. По-друге, універсалізація банку (або розширення його операцій) також веде до підвищення функціональної стійкості, оскільки це сприяє тому, що багато хто з клієнтів має можливість задовольнити весь асортимент своїх потреб у банківських продуктах і послугах в одному банку.

    І перший, і другий із зазначених критеріїв  визначення функціональної стійкості  банку та керування нею мають  як позитивні, так і негативні  аспекти. Так, високий рівень спеціалізації  комерційного банку посилює його залежність від змін кон’юнктури на товарному й кредитному ринках і зумовлює перешкоди для можливості розширення банківських операцій у складних для банку ситуаціях.

      У свою чергу універсалізація  комерційного банку створює умови  диверсифікації структури залучення грошових ресурсів від вкладників та інших клієнтів. Це послаблює залежність фінансово-кредитної установи від одного (навіть значного) клієнта. Разом із тим розширення обсягу та асортименту послуг та продуктів, що надаються банком, може зумовити надмірне ускладнення організації й управління банком і, як наслідок, зниження його доходності, конкурентоспроможності, чутливості до потреб ринкового середовища.

      5. Фінансова стійкість банку. Ця характеристика діяльності банку вміщує зазначені вище основні показники, що розкривають і синтезують результативність інших складових стійкості фінансово-кредитного закладу, насамперед обсяг і структуру власних засобів, рівень доходності і прибутковості, норму прибутку на власний капітал, дотримання встановлених показників ліквідності, мультиплікативну ефективність власного капіталу, обсяг створеної додаткової вартості [1, с. 40-43].

      Підтримання банком фінансової  стійкості дає змогу зберегти  конкурентоспроможність на кредитному  ринку. Проте це дуже складне  завдання. Фінансовій стійкості комерційних банків України на сучасному етапі найчастіше загрожують багато негативних факторів, таких як: триваючий цілеспрямований підрив їхньої ділової репутації; недосконала система набору кадрів для комерційних банків; надання клієнтам недостовірної інформації; недосконала оцінка кредитних ризиків та інші.

    У підтримці фінансової стійкості  комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система  країни в цілому. Регулювання цього  процесу перебуває у центрі управлінської  діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

    Оскільки  в нашій країні робота по оцінці фінансової стійкості банку є  на стадії становлення і розвитку, доцільно використовувати передовий  зарубіжний досвід у цій галузі. Для напрацювання загальноприйнятої методики аналізу роботи банку необхідно визначити суму показників банківської діяльності, вивчити їх оптимальні значення і на цій основі виробити критерії показників для рейтингової оцінки банку.

Комерційні  банки з допомогою аналізу  своїх балансових даних перевіряють ступінь реалізації основних цільових установок у своїй діяльності: фактори їх доходності, збалансованість структури активних і пасивних операцій з метою підтримання ліквідності, дотримання економічних нормативів, встановлених НБУ, мінімізацію всіх видів банківських ризиків тощо.

    Клієнти і кореспонденти банку визначають стійкість фінансового стану  банку і його надійність, перспективи  розвитку. Аудиторські служби в процесі  аналізу балансу перевіряють  достовірність аналітичного і синтетичного обліку, звітності банку, правильність відображення діяльності банку в його балансі.

    НБУ цікавить в першу чергу стан і  стійкість банківської системи. Він аналізує дотримання банками  економічних нормативів, відрахувань  в централізовані фонди і визначає ефективність регулювання державою банківської діяльності. Важливо відзначити, що НБУ, маючи всю необхідну для аналізу інформацію, складає свої рейтинги, але не публікує їх. НБУ широко публікує зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості і надійності комерційних банків.

    НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних  банків, їх відділень, філій, представництв  на території України. Він спрямований  на забезпечення стабільності банківської  системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, встановленими Законом України «Про банки і банківську діяльність»[2, c. 267].

    Система нагляду спрямована на скорочення внутрішніх і зовнішніх ризиків. Серед зовнішніх  виділяють ризик ліквідності, валютний ризик, ризик облікової ставки та ризик по цінних паперах. До внутрішніх відносять «комерційні ризики», пов’язані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавська дисципліна та якість аудиторської служби й ін.), а також «операційно-технічні ризики», які відображають ступінь працездатності систем, які забезпечують зовнішню роботу банку: системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних засобів, засобів зв’язку і т. п. На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування внутрішніх перевірок, інспекції діяльності комерційних банків Нацбанком. При цьому для забезпечення фінансової стійкості банку вважливим є не тільки визначення загальної концепції його розвитку, але й розробка раціональних схем формування пасивів і розподіл його ресурсів за основними категоріями активів [3, c. 99].