Класифікація та поведінка витрат в управлінському обліку на промислових підприємствах

     Слід  зазначити і така чинники побудови обліку витрат:

• Методи оцінки об’єктів обліку
• Організація внутрішньогосподарських відносин
• Методи формування виробничої собівартості продукції
• Склад і структура окремих калькуляційних статей, можливість організації їх аналітичних розрізів
• Прийнятий варіант методу калькулювання за ознаками повноти (повних або неповних витрат) та періодичності (позамовний або попроцесний).

 
 
 

2.2. Класифікація методів  обліку витрат. 

     Під методом обліку витрат слід розуміти сукупність засобів відображення, групування та систематизації даних про витрати, що забезпечують досягнення визначеної мети, вирішення конкретного завдання. 

                  ОБЛІК ВИТРАТ

     

       

 
 

Рис.2.2. Методи обліку витрат

      Важливою  рисою систем упралінського обліку є оперативність обліку витрат. Згідно з цим принципом виділяють облік фактичних (для складання звітної калькуляції) і нормативних витрат (передбачає складання нормативної, планової чи кошторисної калькуляції).

      У межах кожного з цих методів  можна здійснювати калькулювання:

• Позамовне чи попроцесне – за періодичністю складання
• Повної собівартісті (включаються постійні та змінні, виробничі і невиробничі витрати) чи неповної (обмеженої) собівартості (тобто калькулювання на основі лише змінних витрат) – в залежності від повноти охоплення обліком витрат.

      Методи  обліку витрат на виробництво повинні  бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку  отримати необхідну інформацію. При  цьому оперативність інформації значно важливіша від точності.

      Суть  методу обліку фактичних витрат полягає у послідовному накопиченні даних про фактичні виробничі витрати без відображення в обліку даних про їх величину за діючими нормами.

      Цей метод, як правило, є традиційним  та найбільш поширеним на вітчизняних  підприємствах.

      Облік фактичних витрат на виробництві будується на наступних принципах: повне та документально оформлене відображення прямих витрат на виробництво в системі рахунків бухгалтерського управлінського обліку; облікова реєстрація їх в період виникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видами виробництв, характером витрат, місцями виникнення, об’єктами обліку та носіями витрат; віднесення фактичних виробничих витрат на об’єкти їх обліку та калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.

      Застосування  цього методу дозволяє визначити фактичну (або “історичну”) собівартість. Проте він має ряд недоліків: виключає можливість оперативного контролю за використанням ресурсів, виявлення та усунення причин перевитрат та недоліків в організації виробництва, порушень технологічних процесів, пошуку та мобілізації внутрішніх виробничих резервів. Самее це визначає обмеженість використання даного варіанту обліку для прийняття управлінських рішень, здійснення оперативного управлінського контролю.

      Тому  найбільш прогресивними виявляються варіанти обліку нормативних витрат, особливо в умовах ринкових відносин та конкуренції.

      Своєчасний  вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції  можливий при такій організації  і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод, який застосовується в різних галузях промисловості.

2.3. Порядок застосування  директ-костингу. 

     На  сьогодні зростає потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів та їх реалізацію, не викривлених в результаті розподілу непрямих витрат. Таку інформацію у вигляді даних про калькулювання собівартості продукції на основі змінних витрат надає система управлінського обліку директ-костинг, яка вперше почала застосовуватись на початку 50-х років на промислових підприємствах США.

     Директ-костинг (калькулювання змінних  витрат) – система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

     Метод директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямі витрати є накладними по відношенню до виробу.

     Сформулюємо основні ознаки директ-костингу:

• Собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; решта витрат – постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми
• Управлінський і фінансовий облік інтегровані
• В процесі калькулювання визначається маржинальний дохід

     Виробнича собівартість виготовленої та реалізованої продукції формується лише зі змінних виробничих витрат, що знаходяться у прямій залежності від технологічного процесу та організації виробництва. За способом віднесення на собівартість продукції вони в основному є прямими, тому легко піддаються нормуванню на одиницю продукції, що випускається.

     За  змінними витратами оцінюються також  залишки готової продукції на складах на початок і кінець звітного періоду, а також незавершене  виробництво. Постійні витрати не пов’язані  безпосередньо з виробничим процесом і тому не включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг). Ці витрати збираються на окремому рахунку і по закінченні звітного періоду повністю (без розподілу за видами продукції) списуються на зменшення прибутку від реалізації продукції, що отримана в даному звітному періоді.

     Інтеграція  управлінського і фінансового обліку полягає в тому, що записи на рахунках управлінського і фінансового обліку об’єднуються в загальну систему, тому всі внутрішні операції управлінського обліку відображаються в Головній книзі. Внутрішні звіти про виробничі витрати і звіти про прибутки та збитки регулярно надаються керівництву у вигляді залежності “витрати-обсяг-прибуток”.

     Інтеграцію  управлінського обліку іноді називають  моністичною системою. Проте, ця система  має певні недоліки: по-перше, характер і мета управлінського та фінансового обліку настільки різні, що об’єднувати їх недоцільно, адже в основу їх поділу покладено збереження комерційної таємниці; по-друге, моністична система ведення обліку більш об’ємна і складна, що обумовлено кількістю статей, пов’язаних з внутрішніми операціями. Звісно, що ці недоліки роблять всю систему дорогою, а також негнучкою, непрактичною.

     В Плані рахунків України облік  витрат та результатів передбачає застосування на практиці основної ідеї директ-костингу – розподіл загальних витрат за ознакою їх взаємозв’язку з виробництвом і калькулювання на цій основі неповної (обмеженої) собівартості за носіями витрат.

     Всі витрати звітного періоду в українському Плані рахунків поділені на виробничі, обумовлені здійсненням виробничого процесу, і періодичні, більше пов’язані з тривалістю звітного періоду. Прямі виробничі витрати обліковуються по дебету рахунку 23 “Виробництво”, непрямі виробничі витрати – по дебету рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” з кредиту рахунків виробничих тиа фінансових ресурсів. В кінці звітного періоду в розрахунок собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг), крім прямих виробничих витрат, включаються й непрямі виробничі витрати, які обліковувались протягом звітного періоду на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, що відображається записом по дебету рахунків 23 “Виробництво” і кредиту рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”. Періодичні ж витрати, які збиралися на рахунках 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут”, 94 “Інші операційні витрати” та ін. за цим варіантом не включаються до собівартості об’єктів калькулювання, а списуються в кінці звітного періоду на рахунок 79 “Фінансові результати”.

     Для забезпечення аналітичних розрахунків  необхідно вести окремий облік  змінних та постійних витрат з підрахунком маржинального доходу за виробами.

     Маржинальний  дохід (брутто-прибуток) – різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами.

     На  підприємстві, при використанні системи  директ-костинг, розраховується маржинальний дохід як по виробах, так і по підприємству в цілому. Він дозволяє краще обліковувати вироби з високою рентабельністю, щоб переходити в основному на їх випуск, оскільки різниця між ціною продажу та сумою змінних витрат не зникає в результаті списання постійних непрямих витрат на собівартість конкретних виробів.

     За  рахунок скорочення статей собівартості спрощується її нормування, облік, контроль, покращується облік та контроль умовно-постійних, накладних витрат, оскільки їх сума за даний конкретний період висвітлюється в звіті про прибутки та збитки окремим рядком, що наглядно демонструє їх вплив на величину прибутку підприємства.

     З маржинального доходу покриваються загальні постійні витрати (в тому числі  комерційні та адміністративні).

     Маржинальний  дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку, тому його можна розрахувати за формулою:

     Маржинальний  дохід = Постійні витрати + Прибуток

     Система директ-костингу дозволяє здійснювати  оперативний контроль за постійними витратами, ніж це можливо при системі повного розподілу витрат, оскільки в процесі контролю за собівартістю продукції використовуються стандартні витрати або гнучкі бюджети.

     Система директ-костингу має ряд переваг  перед системою повного розподілу витрат, основні з яких наступні:

• Маржинальний дохід, отриманий з її допомогою характеризує суму покриття по конкретних видах продукції, що дає можливість відібрати вироби з найбільшою рентабельністю та впроваджувати їх у виробництво
• Сприяє спрощенню нормування, обліку та контролю за рахунок скорочення статей витрат
• Підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про прибутки та збитки
• Дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності.
• Прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів
• Звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою директ-костингу, більшою мірою відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті, які складені за системою розподілу витрат між виробами
• Директ-костинг об’єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт-кост і гнучкі бюджети
• Орієнтує облік на кінцевий результат, що досягається шляхом розрахунку сум покриття (маржинального прибутку) за кожним напрямом діяльності і в цілому по підприємству
• Дозволяє визначити суми покриття в розрізі груп виробів, центрів відповідальності, покупців, зон реалізації

      Проте система директ-костинг не позбавлена певних недоліків:

• Основні труднощі полягають у відокремленні постійних витрат. Значна частина напівзмінних витрат може розподілятись по-різному залежно від методу, який використовується, а це, в свою чергу, буде позначатися на результатах

 

2.4. Порядок застосування стандарт-косту 

      Стандарт-кост є самостійним методом калькулювання  собівартості одиниці продукції, в  основі якого лежить облік стандартних  витрат.