Класифікація та поведінка витрат в управлінському обліку на промислових підприємствах

 

 
 

Рис.1.1. Класифікація витрат в системі управлінського обліку.

     Вичерпані (спожиті) витрати  – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

     Невичерпані (неспожиті) витрати  – збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

     Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати  – у звіті про фінансові  результати.

     На  практиці не всі витрати, що відносяться до звітного калькуляційного періоду (вичерпані витрати), безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати, які формують собівартість продукції (товарів), та витрати періоду.

     Витрати на продукцію –  витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації.

     У виробничій сфері до таких витрат належать витрати (сировина і матеріали, заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями від неї, амортизація верстатів), пов’язані з функцією виробництва продукції, що формують її історичну собівартість

     На  торговельному підприємстві витратами  на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

     Витрати періоду – витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

     Підприємства, що виготовляють продукцію, до таких  витрат відносять витрати на здійснення всіх інших своїх функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробка) вартісного ланцюжка.

     На  торговельних підприємствах витратами  періоду є витрати обігу.

     У підприємствах виробничої сфери  витрати, які відносяться на собівартість продукції, називають виробничими  витратами, а витрати періоду  – витратами діяльності.

     Важливою  ознакою витрат як у виробничій, так і у невиробничій сфері  є характер їх зв’язку з певним об’єктом: продукцією, підрозділом, проектом. Залежно від характеру цього  зв’язку витрати поділяють на прямі та непрямі.

     Під прямими розуміють такі витрати, які пов’язані з виробництвом одного певного виду продукції. При цьому на підставі первинних документів вони можуть бути прямо віднесені на собівартість відповідної продукції.

     Прямими витратами називають економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами. До них відносяться витрати на сировину та основні матеріали, заробітна плата робітників основного виробництва, відрахування на соціальні заходи від заробітної плати робітників тощо.

     Непрямими витратами називають витрати, які  неможливо розрахувати по окремих  видах продукції за ознакою прямої приналежності, оскільки вони пов’язані  з виготовленням декількох видів  продукції або з різними стадіями її обробки. Їх включають до собівартості конкретних видів продукції шляхом розподілу пропорційно до будь-якої умовної бази. До непрямих відносяться витрати на утримання і експлуатацію машин та обладнання, на підготовку та освоєння виробництва, втрати від браку, загальновиробничі, адміністративні та інші виробничі витрати.

     Отже, непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.

     Основні витрати – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

     До  складу прямих матеріальних витрат відносять  сировину і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні  витрати, які можуть бути безпосередньо  віднесені до конкретного об’єкту  витрат.

     До  складу прямих витрат на оплату праці  включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат.

     Витрати на оплату праці інших категорій  виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал) і на заробітну плату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата часу простою, додаткові виплати), включають до складу виробничих накладних витрат.

     До  складу інших прямих витрат включають  усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація.

     Накладні  витрати – витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва.

     Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, заробітна плата обслуговуючого персоналу (непряма), витрати на утримання  і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг.

     Накладні  витрати не можна точно розподілити  між конкретною продукцією, так як вони поширюються на всю виробничу  продукцію. Тому їх пов’язують з конкретною продукцією наближено, розподіляючи всю суму накладних витрат за період між продукцією на основі прийнятої бази (пропорційно до заробітної плати основних робітників, суми прямих витрат, трудомісткості, завантаження обладнання).

     Накладні витрати можна поділити на виробничі та невиробничі. До виробничих накладних витрат відносяться загальновиробничі витрати, які розподіляються між продукцією пропорційно до обраної бази.

     По  відношенню до обсягу виробництва виробничі  накладні витрати поділяються на змінні, постійні та умовно-змінні. Прикладами змінних виробничих накладних витрат є витрати на допоміжні матеріали, на дрібне оснащення та інструменти, на опалення, освітлення та споживання електроенергії. Розмір цих витрат зростає або зменшується прямо пропорційно до кількості виготовленої продукції. Часитна виробничих накладних витрат, що називаються постійними, залишається практично незмінною протягом звітного періоду незалежно від коливань обсягу випуску продукції. Це, наприклад, страхові внески, орендна плата, заробітна плата майстрів, амортизаційні відрахування на обладнання. До умовно-змінних накладних виробничих витрат варто віднести плату за користуванням телефоном (основна плата плюс плата за міжміські розмови), за комунальні послуги.

     До  невиробничих витрат включають: адміністративні  витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

     Для прийняття управлінських рішень вкрай необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

     Релевантні  витрати – витрати, величина яких може бути змінена внаслідок прийняття рішення.

     Нерелевантні  витрати – витрати, величина яких не залежить від прийняття рішення.

     Поділ витрат на релевантні (які враховуються при розрахунку) та нерелевантні (які  не враховуються при розрахунку) має  не менш важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень, ніж поділ витрат на постійні та змінні. Релевантні витрати дорівнюють нулю при відмові від існуючого варіанту використання засобів на користь альтернативного, а нерелевантні витрати залишаються незмінними. Отже, тільки релевантні витрати повинні враховуватись при прийнятті рішень.

     Різницю між витратами, які виникають  при прийняття альтернативних рішень, називають диференційними витратами.

     Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень необхідно враховувати не лише дійсні (реальні), а й можливі витрати (втрати).

     Дійсні  витрати – витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються у бухгалтерських регістрах в міру їх виникнення.

     Можливі витрати (втрати) –  вигода, яка втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитись від альтернативного рішення

     Можливі витрати не відображають в облікових  регістрах і беруть до уваги тільки в разі використання обмежених ресурсів.

     Маржинальні витрати – витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

     Середні витрати – загальні витрати на виробництво додаткової групи продукції, поділені на загальну кількість одиниць продукції.

     Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином:

     АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC,

де АТС –  середні витрати на виробництво  продукції

    AFC –  середні постійні витрати

    AVC – середні змінні витрати

    Q – обсяг виробництва

      Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними щодо певної діяльності.

      Класифікація  витрат на постійні та змінні важлива  для прийняття управлінського рішення  щодо обсягу виробництва і ціноутворення.

      Класифікація  за типом “поведінки” витрат в  залежності від змін обсягів виробництва (або рівня активності компанії) є найбільш важливою для цілей планування і контролю. Зростання або зниження обсягу виробництва викликає відповідне зростання або зниження рівня певних витрат. При цьому інші витрати залишаються незмінними.

      Змінними (умовно-змінними) називають витрати, загальний розмір яких зростає або зменшується прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва.

     Основними прикладами таких витрат є: прямі  витрати матеріалів, прямі витрати  праці, частина виробничих накладних  витрат, змінні витрати на продаж товарів  та послуг. Один з цікавих аспектів поведінки змінних витрат полягає у тому, що змінні витрати залишаються постійними в розрахунку на одиницю продукції.

     Практика  свідчить, що не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

     Напівзмінні витрати – витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є витрати на придбання матеріалів за умови отримання знижки у разі придбання великої партії та витрати часу на одиницю продукції, що поступово скорочуються в міру зростання кваліфікації робітників.

     Значну  частину напівзмінних витрат складають  змішані витрати, тобто витрати, які містять елемент як змінних, так і постійних витрат. Типовим  прикладом змішаних витрат є плата  за телефон, яка включає постійні витрати у вигляді абонентської плати та змінні витрати – плату за тривалість проведених розмов.

     Постійні (умовно-постійні) витрати  – витрати, загальна величина яких залишається незмінною при зміні обсягу діяльності.

     До  них відносяться рентні платежі, амортизаційні відрахування.

     Щодо  поведінки постійних витрат, то постійні витрати на одиницю продукції  змінюються обернено пропорційно до зміни обсягу діяльності.

     Певна частина витрат поводиться як постійні витрати у визначених межах обсягу виробництва, але при перетині визначених точок його зростання також змінюється у бік збільшення. Прикладом є витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу і витрати на утримання та експлуатацію обладнання.

     Постійні  витрати є такими тільки в межах  релевантного діапозону діяльності та певного часу.