Класифікація та поведінка витрат в управлінському обліку на промислових підприємствах

     Релевантний діапозон – діапозон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв’язок між величиною витрат та їх фактором.

     В багатьох випадках при досягненні певного  рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такі витрати називають напівпостійними або ступінчастими.

     Напівпостійні витрати – витрати, які змінюються ступінчасто при зміні обсягу діяльності. Прикладом таких витрат є заробітна плата робітників-ремонтників, за умови, що для обслуговування на кожні 1000 машино-годин роботи обладнання потрібен 1 ремонтник.

     Таким чином, за короткий період часу витрати  можуть бути змінними (напівзмінними) і постійними (напівпостійними). Але  за тривалий період усі витрати мають  тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають напівпостійними і змінююються ступінчасто.

     Для контролю діяльності окремих підрозділів  та оцінки роботи їх керівників виділяють  контрольовані та неконтрольовані  витрати.

     Контрольовані витрати – витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив.

     Неконтрольовані витрати – витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

      Класифікація  витрат на контрольовані та неконтрольовані  лежить в основі системи обліку за центрами відповідальності.

      За  положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку витрати за видами діяльності класифікуються на витрати від звичайної та надзвичайної діяльності.

      Звичайна  діяльність – будь-яка основна  діяльність підприємства, а також  операції, що її забезпечують або виникають  внаслідок її проведення.

      Надзвичайна діяльність відбувається нечасто або  нерегулярно (стихійне лихо, пожежа, техногенні аварії). Втрати, внаслідок таких  подій покриваються за рахунок страхового відшкодування та інших доходів  від надзвичайної діяльності.

      Існують також й інші класифікаційні ознаки:

Таблиця 1.1. Визначення категорій витрат 

 
 

3. Методи  вивчення поведінки  витрат.

 

     Витрати мають властивість поводитися по-різному. Під поведінкою витрат розуміють характер реагування витрат на зміни в діяльності підприємства.

     Зміни у складі та величині витрат відбуваються під впливом певних подій та операцій, що мають місце в процесі господарської  діяльності. Тому діяльність, що впливає  на витрати, називають фактором витрат.

     Таблиця 1.2. Приклади факторів витрат для різних функцій бізнесу. 

 

      Розуміння взаємозв’язку між витратами  та певними факторами дозволяє передбачити  майбутні релевантні витрати, необхідні для прийняття управлінських рішень. Вивчення поведінки витрат дозволяє зробити оцінку витрат і побудувати їх функцію.

      Оцінка  витрат – процес обчислення поведінки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв’язку між витратами та різними чинниками на підставі дослідження минулої діяльності.

      Функція витрат – математичний опис взаємозв’язку витрат та їх фактора.

      У спрощеному вигляді функція витрат може бути описана так:

Y = a + bx,

де Y – загальні витрати 

     a – загальні постійні витрати

     b – змінні витрати на одиницю діяльності

     x – значення фактора (чинника)  витрат

      На  практиці витрати, як правило, залежать від декількох факторів витрат, але  для побудови функції витрат, здебільшого, обирають один чи два найвпливовіші  фактори.

      Функція витрат полегшує передбачення витрат, тобто прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов діяльності)

      Технологічний аналіз – системний аналіз функцій діяльності задля визначення технологічного взаємозв’язку між витратами ресурсів та результатом діяльності.

      Такий аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, їх доцільності, визначення необхідних операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Це своєрідний функціонально-вартісний  аналіз діяльності.

      Перевагою такого аналізу є те, що він орієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності. Проте він потребує значних витрат часу і коштів.

      Метод аналізу облікових даних передбачає розподіл витрат на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі даних з рахунків бухгалтерського обліку.

      Метод аналізу облікових даних досить широко використовується в практиці. Але слід враховувати, що він значною  мірою базується на досвіді та інтуїції менеджера і аналізі  минулих подій. Через те його недоліком  є певна суб’єктивність та можливість суттєвих відмінностей між минулими та майбутніми умовами діяльності. Уникнути зазначених недоліків можна за допомогою серії спостережень взаємозв’язку між фактором витрат та витратами.

      Метод вищої-нижчої точки передбачає визначення функції витрат на основі припущення, що змінні витрати – різниця між загальними витратами при найвищому та найнижчому рівнях діяльності.

      Графічне  відображення функції витрат дозволяє уникнути ризику помилки, який пов’язаний із застосуванням методу вищої-нижчої точки. При використанні даного методу лінія функції витрат проводиться через вищу та нижчу точки графіка, ігноруючи всі інші точки.

      Але, якщо всі інші точки не мають тісного  взаємозв’язку з вищою та нижчою точками, то функція витрат не відображатиме реальної залежності між витратами та їх фактором.

      Метод візуального пристосування  - графічний підхід до визначення функції витрат, при якому аналітик візуально проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат.

      Метод візуального пристосування дозволяє уникнути недоліків методу вищої-нижчої точки, але не уникнути суб’єктивності, оскільки результати розрахунків суттєво залежать від кваліфікації аналітика. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2. Методи обліку витрат на підприємстві.

2.1. Облік витрат та  фактори, що впливають на його побудову 

      До  витрат виробничої сфери діяльності відносяться витрати, обумовлені технологією  виробництва та які складають  основу виготовленої продукції.

      Вцілому механізм господарювання підприємства визначається ступенем управління витратами. Основні елементи системи управління витратами на виробництво наведено на рис. 2.2.

          

 

 

 

 

Рис. 2.1. Елементи системи управління витратами  та їх взаємозв’язок.

      Вимоги  управління визначають окреме вивчення методики визначення витрат виробничої діяльності і необхідність розробки для підприємств системи контролю за собівартістю продуукції виробничих підрозділів на основі розширення аналітичності групувань витрат, що застосовують у обліку.

      Облік витрат – відображення витрат, що здійснюються на підприємстві протягом певного періоду, пов’язаних з процесами постачання, виробництва і реалізації в розрізах, що формують собівартість готової продукції.

      Таке  відображення забезпечує отримання  вичерпаної інформації, необхідної для того, щоб управляти витратами підприємства і оцінювати його діяльність шляхом визначення фінансових результатів.

      Облік витрат на виробництво необхідно  розглядати як сукупність взаємопов’язаних послідовних, організаційних, логічних, розрахункових операцій і процедур формування інформації про витрати. В цьому обліковому процесі здійснюється первинний облік, групування, систематизація інформації, а також калькулювання собівартості продукції.

      Як  відомо, аналітичний облік витрат організовується відповідно до галузевих методичних рекомендацій по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг). Але навіть в межах однієї галузі кожне підприємство має суттєві особливості в технології і організації виробництва, і це не може не враховуватись в управлінському обліку при організації аналітичного обліку витрат.

      На  побудову обліку виробничих витрат впливає  безліч факторів, які доцільно об’єднати  в групи: загально-організаційні, обліково-організаційні  та технологічні.

      До  загально-організаційних факторів відносяться:

• Вид підприємницької діяльності. Облік витрат виробничих, комерційних підприємств, кредитно-банківських установ значно відрізняється
• Галузь та підгалузь виду діяльності. Кожна галузь діяльності має бути відокремлена в бухгалтерському обліку для визначення по кожній з них фінансового результату
• Форма спеціалізації. Враховуються види виробів, наданих послуг, виконаних робіт. Витрати та доходи обліковуються окремо по кожному виду продукції
• Організаційна побудова. Вона може характеризуватись – цеховою або безцеховою структурою
• Тип виробництва. Може бути індивідуальним, серійним або масовим.

     Наведені  чинники визначають побудову бухгалтерського  обліку, тобто системи рахунків, Головної книги, методику їх ведення та складання бухгалтерського балансу і, разом з тим, є вихідними для побудови управлінського обліку.

     Калькулювання фактичної собівартості продукції  складають для порівняння витрат на виробництво та реалізацію за ціною  продажу одиниці виробу. Якщо доходи не покривають витрати на виробництво, виникає питання про доцільність виробництва. Для проведення аналізу собівартості недостатньо мати загальну суму витрат, необхідні дані про кожну статтю витрат. Ці дані можна одержати різними спососбами. Вибір способу залежить від організації виробництва на підприємстві. Проте кожний вид діяльності, кожна галузь або підгалузь виду діяльнлості, а також вид продукції визначають відмінності в організації виробництва на підприємстві.