Фіскальна політика і її роль в державному регулюванні економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ

 

1. Світовий  досвід здійснення фіскальної політики

 

Фіскальна політика зумовлює використання можливостей уряду  формувати податки і витрачати  кошти державного бюджету для  регулювання рівня ділової активності і разв'язання різноманітних соціальних проблем, тобто це система регулювання, пов'язана з урядовими видатками і податками. Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед зміна податкових ставок згідно з метою уряду. Проведення фіскальної політики - прерогатива законодавчих органів влади країни, оскільки якраз вони контролюють оподаткування і витрати коштів з нього. [32, с 122]

У світовій практиці добре  відомі ефективні способи стимулювання економічного розвитку за допомогою  податків і державших витрат В економічній теорії в цьому плані виділяють кейнсіанській підхід до податкових ставок у зв'язку з державними витраіами. досягненням макрорівноваги й економічної о росту, аналогічний підхід монетиристів у рамках теорії „економіки пропозиції". Кейнсіанці орієнтуються на попит, вважаючи, що він створює свою власну пропозицію. Тому вони традиційно вважають, що скорочення податків приводить до зростання сукупного попиту, водночас з яким зростає реальний обсяг ВВП і рівень цін, отже, прискорюється темп інфляції. Крім того, скорочуються надходження в бюджет, наслідком чого с поява або зростання бюджетного дефіциту.

Прихильники теорії „економіки пропозиції'" орієнтуються на сукупну  пропозицію, вважаючи, що пропозиція створює  власний попит. Вони вважають, що вплив скорочення податкових ставок на сукупну пропозицію призводить до збільшення доходів як населення (відповідно до зросту заощаджень), гак і бізнесу, підприємців (відповідно до збільшення прибутковості інвестицій, норми накопичення капіталу). Таким чином скорочення податків викликає зростання національного виробництва і доходу, що не тільки не зменшує податкові надходження до бюджету і не викликає бюджетного дефіциту, але, при більш низьких ставках, податку забезпечує збільшення податкових надходжень за рахунок розширення податкової бази.

Вважається, і практика підтверджує, що вплив податків на попит  відчувається швидше. У короткостроковому  періоді зниження податків одночасно  призводить до зростання сукупного  попиту і зменшення податкових надходжень в бюджет. А вплив податків на сукупну пропозицію за своєю специфікою мас довгостроковий характер.

На питання, хто правий - кейнсіанці чи прихильники „економіки пропозиції"', однозначної відповіді  немає. Застосування тієї чи іншої концепції  залежить від конкретної економічної ситуації в країні і тих першочергових завдань, які стоять перед економікою. Однак до реалізації причинно-наслідкових зв'язків між фіскальною політикою та сукупною пропозицією в рамках теорії „економіки пропозиції" відносяться з більшою обмеженістю, оскільки вони розраховані на довгостроковий ефект, а сам ланцюжок цих зв'язків достатньо великий і скадний. [3, с 76]

Фіскальна політика складається  з так званої дискреційної фіскальної політики п автоматичної. Під дискреційною політикою розуміють    свідоме    регулювання    державою    оподаткування    і державних витрат з метою впливу на реальний обсяг ВВП, зайнятість, інфляцію, економічний ріст. Як правило, дискреційну фіскальну політику можна прогнозувати в різні періоди економічного циклу.

У період спаду стимулююча дискреційна політика складається із:

1)  збільшення державних  витрат;

2)  зниження податків;

3) поєднання росту  державних витрат із зниженням  податків (з урахуванням  того,  що  мультиплікаційний  ефект  зростання державних   витрат  більший,   ніж   мультиплікаційний   ефект зниження податків).

Така фіскальна політика призводить фактично до дефіциту бюджету, але забезпечує скорочення падіння  виробництва.

В умовах інфляції при  надлишковому попиті стримуюча дискреційна  фіскальна політика складається із:

1) зменшення державних  витрат;

2) збільшення податків;

3) поєднання   скорочення   державних   витрат   із   зростаючим оподаткуванням (з урахуванням  того, що мультиплікаційний ефект     зменшення     державних     витрат     більше,     ніж мультиплікаційний ефект росту податків).

Така політика орієнтується на позитивне сальдо бюджету. Безумовно, це абстрактна схема поведінки парламенту й уряду, і механізм дискреційної фіскальної політики далеко не такий  простий, оскільки в реальній економіці діють паралельні і різноспрямовані фактори і зрозуміло, що пошук оптимальної фіскальної політики - це завдання дуже складне. [26, с 47]

Автоматична фіскальна  політика заснована на системі вбудованих стабілізаторів. Під автоматичним, або вбудованим стабілізатором розуміють економічний механізм, який автоматично реагує на зміну економічного стану без необхідності прийняття певних рішень з боку уряду, здійснення ним певних проектів. До основних вбудованих стабілізаторів відноситься зміна податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів. Тому в періоди активного росту ВВП податкові надходження автоматично зростають (при прогресивній системі оподаткування), що забезпечує зниження купівельної спроможності і стримує економічний ріст. І, навпаки,   в  періоди  спаду   податкові   надходження  автоматично зменшується сума вилучених доходів також зменшується, тобто поступово збільшується купівельна спроможність в економіці, що стримуг спад. По-іншом). прої ресивна система оподаткування в періоди інфляційного росі) приводить до втрати потенційної купівельної спроможності, і навпаки, в періоди уповільнення економічного росі) вона 'забезпечує мінімальну втрат) купівельної спроможності. І перше, і друге є бажаним з погляд) економічної стабільності.

До вбудованих стабілізаторів відносяться система допомог по безробіттю і різних соціальних виплат, програми з підтримки малозабезпечених верств населення тощо, які перешкоджають різкому скороченню сукупного попиту навіть в періоди економічного спаду. В періоди підйому і скорочення безробіття виплата річного роду допомог або припиняється, або зменшується, що стримує сукупний попит. [33, с 112-113]

Світовий досвід свідчить, що системи оподаткування - це не застигла схема. Вона постійно змінюється, динамічно  пристосовуючись до процесів відтворення, ринку, вимог НТР. Наприклад, тільки в США у 80-ті роки було проведено дві реформи (1982 і 1986 рр.) оподаткування, які можна пов'язати з проведенням дискреційної фіскальної політики.

Якщо говорити про  механізм здійснення фіскальної політики в Україні, то її можна віднести до дискреційної. Головною проблемою фіскальної політики в Україні у 90-ті роки XX ст. було те, що вона здійснювалась під впливом стихійних інфляційних процесів і прагнення розв'язати проблем) бюджетного дефіциту за рахунок необгрунтованої емісії паперових грошей та кредитної емісії. Як відомо, це безперспективний шлях. Податкова політика в Україні в минулі роки здійснювалась за відсутності цілісної концепції її проведення в умовах переходу економіки від суто адміністративних методів управління до ринкових форм господарювання. Більшість принципів, зафіксованих у Законі „Про систему оподаткування", прийнятом) у 1991 р.. лишилася нереалізованою. Відтак, податкова система набула однобічного, відверто фіскального (винятково в плані наповнення бюджету) характер) і. врешті, перетворилась на гальмо у процесі виходу України 5 кризового сіану. Інакше кажучи, з поля зору подаїкової політики випав її, регулюючий критерій, покликаний виливані на умови конкуренції, ефективність використання ресурсів і а економічне зростання.

Проявом економічної  політики було те, що податки і обов'язкові платежі зростали у 1991-1994 рр. швидшими темпами, ніж ВВП у діючих цінах, їх питома вага у структурі ВВП  зросла з 32,6% у 1990р. до 37,5% у 1994 р. 1 хоча в 1995-1997 рр. податкові надходження зростали меншими темпами, ніж номінальний ВВП, за відсутності суттєвих змін в умовах оподаткування, це свідчило не так про полегшення податкового тиску, як про виснаження виробництва та зростаючі масштаби ухилення від сплати податку. І в сучасних умовах, перше п'ятиріччя XXI ст., в Україні продовжує існувати ціла низка проблем у податковій сфері, яка суттєво гальмує розвиток реального виробництва.  [5, с 152-153]

На жаль, монетарні  заходи в Україні не були підкріплені відповідними кроками в податковій політиці, у сфері приватизації та структурній перебудові економіки. Наслідком відсутності структурних реформ та незмінних підходів у проведенні податкової політики, негнучкості бюджетних витрат стало значне посилення податкового тиску.

Розширення видатків бюджету як метод антикризової фіскальної політики (через стимулювання попиту) в умовах України непридатний, оскільки видатки і так надмірні. Тому набагато доцільніше розширювати сукупний попит  шляхом зниження податків та одночасного скорочення державних витрат, аби уникнути надмірного дефіциту бюджету.

Але в умовах вітчизняної  економіки з її значними структурними деформаціями проведення такої політики вимагає (щоб уникнути нового спалаху  інфляції) також проведення структурних реформ і стимулювання виробництва, тобто розширення не тільки сукупного попиту, а й сукупної пропозиції. Це потребує вдосконалення податкової системи з дотриманням таких принципових умов:

- незважаючи на переваги  використання непрямих податків  у перехідний період, у перспективі  основу податкової системи повинні    складати    прямі    податки,    за    яких    об'єктом  оподаткування є дохід юридичної  і фізичної особи, земля, майно,  капітал;

-  непрямі  податки  доцільно  використовувати  лише  у  формі акцизів (з метою  обмеження споживання окремих  видів товарів, невиправдано високих  доходів виробника-монополіста,  а також для   оподаткування   предметів   розкоші)  та   невеликого  (за ставкою 10 -І2% податку на додану вартість:

- обтру товано диференціювати  ставки податків, враховуючи об'єктивні  особливості й умови надходження  доходів;

- ліквідувати надмірну  кількість податковнх пільг, які  сприяють перерозподілу   лоходів.   дефорчіч ють   вартісні   показники   в економіці         і         знижують         конкурентоспроможність товаровиробників; пільги можна надавати на певний сірок і з умовою,   що   кошти   викорисювувагимч ться   на   визначені державок) цілі;

- система   податків   повинна   бути   прогнозованою   і  сталою; обрахування податків - простим і зрозумілим; сума податків відносно  доходів       поміркованою,   щоб  забезпечити   певні стимули для розвитку підприємства;

- суворо  додержуватись   системи розмежування  податків,  за бюджетами різних рівнів. [22, с 123]

Головним завданням  у реформуванні податкової політики повинна стати переорієнтація податкової системи із суто фіскальних цілей  на стимулювання економічною зростання. Здійснити це можна насамперед шляхом послаблення податковою тягаря економіки частки податків у ВВП. Зниження ставок податків сприятиме пожвавленню підприємницької активності і в підсумку не зменшить, а навпаки, збільшить податкові надходження до бюджету. Стимулюючий вплив матиме й радикальне скорочення пільг: крім соціального ефекту (утвердження принципу справедливості в оподаткуванні) воно сприятиме розширенню бази оподаткування, зменшить можливості для ухилення від сплати податків. Як свідчить досвід багатьох країн, стабільність і помірність системи оподаткування дають кращий і триваліший стимулюючий ефект, ніж податкові пільги.

Безперечно, у певних випадках (стимулювання інвестицій, Н  ПІ) пільги відіграють позитивну роль, але необхідно знаходити компроміс  між їх кількісно і необхідністю збереження „незруйнованого" податкового поля.

 

 

 

 

3.2 Основні методи та напрями удосконалення бюджетно-податкової

              політики в Україні

 

Фіскальна політика - це головний інструмент, за допомогою  якого демократична держава управляє ринковою економікою. Ми повинні визнати, що цей інструмент в Україні використовується неправильно. За 18 років незалежного керування в країні не вдалося сформувати навіть повноцінне податкове законодавство. Дотепер відсутній цілий ряд необхідних законодавчих актів. Наприклад, замість закону про місцеві податки й збори діє Декрет уряду 1993 року, замість закону про спрощене оподатковування - Указ Президента від 1998 року. Немає й закону про податок на нерухомість.

Невдачею закінчилися  спроби налагодити оподаткування операцій у вільних економічних зонах, техно- і промислових парках. Держава не змогла створити стрункої системи пільг і преференцій фіскального характеру для вітчизняних машинобудівників і іноземних інвесторів. У результаті всі відповідні пільги були скасовані в 2002-2005 роках. [6, с 67-67]

Тим часом, наявність  законів про податок на нерухомість, місцевих податках, системі пільг  для інвесторів і депресивних  територій, передбачено як базовим  законом про систему оподатковування, так і самою логікою податкової реформи 1996-1998 років. Таким чином, протягом останніх десяти років цілі сектори української економіки або взагалі нормально не адмініструвались податковою службою (рентні й ресурсні платежі, місцеві податки), або адміністрування податків було неадекватним. Одним зі слідств став ріст корупції й криміналізації цих секторів.

Податкове законодавство  не відповідає потребам і запитам  української економіки й суспільства, і ця неадекватність особливо підсилилася  в період кризи. Автори наших законів  начебто б старанно копіювали  європейські зразки. Однак вони не врахували різниці в стані наших економік. Запозичені ставки ПДВ, податку на прибуток і податок на доходи фізичних осіб припускають більші обсяги накопиченого капіталу, розвитий фондовий ринок і систему державного замовлення. В Україні всіх цих елементів немає. От і вийшло, що, наприклад, закон про податок на прибуток підприємств із низькими ставками амортизації, відсутністю стимулів для вкладень у дослідницькі й конструкторські роботи, модернізацію й ремонт устаткування зручний тільки для галузей сфери послуг. Але він же приводить до деградації реального виробництва.

Десятирічна практика застосування цього закону показала, що ті або  інші галузі промисловості (аграрний сектор, металургія, автомобільна промисловість, суднобудування тощо) розвиваються тільки після ексклюзивних рішень про те, що закон на прибуток на них не поширюється, або вводяться пільги по цьому податку. У Європі така модель податку на прибуток була уведена піввіку назад - для боротьби з надвиробництвом товарів і переорієнтації бізнесу в нові сфери економіки, як правило, пов'язані із сектором послуг. Але перед Україною сьогодні стають зовсім інші, часто протилежні проблеми.