Фіскальна політика і її роль в державному регулюванні економіки

У 1992-1994 рр. в Україні  неодноразово робилася спроба використати  дискреційну фіскальну політику для поліпшення економічної ситуації. Однак бажаного результату не вдалося  досягнути.

У першій половині 1994 р. жорстка монетарна політика Національного банку України і високі податкові ставки сприяли зниженню темпів інфляції, але спровокували різкий спад виробництва, що досягнув критичної межі. Тому в другій половині року був взятий курс на відносну лібералізацію податкового законодавства і фіскальної політики. Внаслідок цього вдалося припинити різкий спад виробництва.

У 1992-1994 рр. для фіскальної політики Української держави була характерна хаотичність у зміні  системи оподаткування, відбувалося  почергово зменшення, або збільшення розміру податків. Наприклад, ставки акцизного збору і базова ставка податку з доходу (прибутку) змінювалися декілька разів» а максимальна ставка прибуткового податку піднялась майже до 90% у 1993 р. Нестабільністю податкової політики пояснюється, насамперед, невизначеність напрямів переходу до ринку. В 1992 р. був взятий курс на прискорене входження України у ринкову економіку, що вимагало проведення лібералізації податкової системи., Результатом такого курсу стала нестача бюджетних коштів для задоволення соціальних потреб. У другій половині 1992 р. податковий тиск на підприємства посилився. На валовий доход підприємств була встановлена базова ставка у розмірі 18%. У першому кварталі 1993 р., коли відбулося повернення до оподаткування прибутку, ставка податку визначалась на рівні 30%, що відповідало бажанню уряду зменшити податковий тягар для підприємств і створити умови для зміцнення їх фінансового становища. Однак оподаткування прибутку за вказаною ставкою значно зменшило надходження до бюджету. Починаючи з другого кварталу 1993 р. уряд повернувся назад до оподаткування валового доходу за ставкою 18%. Однак і це не змогло забезпечити необхідні надходження до бюджету, тому ставку оподаткування було збільшено до 22%. Таким чином, збільшення ставки податків зумовлювалося потребами бюджету, кошти з якого були необхідні для реалізації програм соціального захисту малозабезпечених верств населення. Зменшення ж податків зумовлювалося спадом виробництва, що сягнув критичної межі. [27, с 115]

У першій половині 90-х років низьку ефективність мала і така складова фіскальної політики в Україні, як державні видатки. Вони були значно вищими від запланованої суми. За даними Світового банку, у 1992 р. загальні кошти на соціальний захист (пенсії, допомоги, субсидії та соціальні послуги) виділялися у розмірі понад 40% валового національного продукту (або становили 2/3 загальних витрат держави, соціальних фондів та обласних бюджетів). Це значно перевищувало заплановані 25% валового національного продукту, що призначалися в 1989-1990 рр. на соціальні потреби. Подібне повторилося й у 1993-1994 рр. Це багато в чому спричинило подальшу інфляцію і, відповідно, нове зростання соціальних видатків. За результатами дослідження "Україна. Соціальна сфера у перехідний період", проведеного Світовим банком, жоден уряд у світі на початку 90-х років не мав такого тягара соціальних витрат, як український.

 Отже, навіть високо  розвинуті країни світу не  можуть дозволити собі таку  велику частку витрат з державного  бюджету не соціальні видатки, як Україна 1992 р. У наступні роки ситуація не змінилася на краще.

Все більша частка національного  доходу перерозподіляється в Україні  через державний бюджет: якщо 1992 р. бюджетні витрати становили 61,7% національного доходу, то 1993 р. цей показник зріс до 73,2, а 1994 р. - 85%. Проте (як це не здається парадоксальним) коштів на фінансування соціального сектора економіки постійно не вистачає. Наприклад, за дев'ять місяців 1994 р. фінансування освіти з бюджету становило 64,4%, медицини - 68,8, науки - 60, культури - лише 30% запланованих видатків . [28, с 84-85]

Внаслідок непродуманої фіскальної політики в Україні крім спаду виробництва почалися гіперінфляційні  процеси. Реальністю стала стагфляція, що негативно відбилося на обсязі та якості споживання продуктів населенням. Близько 90% працюючих отримували зарплату нижчу від середньої, а за жовтень 1994 р. - березень 1995 р. реальні доходи населення знизились ще на 40% .

Особливості фіскальної політики на другому етапі.

Другий етап (із 1995 року) був пов'язаний з уведенням національної грошової одиниці — гривні й характеризувався переходом до жорсткої монетарної політики. Завдяки цьому вдалося стримати інфляцію, стабілізувати грошову одиницю і довіру до неї. Поряд із цим м'яка фіскальна політика, при проведенні якої існував і існує значний бюджетний дефіцит, призводить до зростання державного боргу, в тому числі зовнішнього, одночасно зростають обсяги виплат за боргом, що потребує значних валютних коштів для його обслуговування. Стрімке зростання державного боргу на фоні продовження економічного спаду знижує довіру до України як держави, спроможної платити за своїми боргами. Крім того, щорічні недонадходження грошових платежів до бюджету з одночасною необхідністю спрямування значних обсягів коштів на розрахунки за боргами призвели до накопичення боргу із заробітної плати і соціальних виплат, недофінансування майже всіх державних програм. Тобто існував як наявний, так і прихований дефіцит. [6, с 94-95]

У 1995 р. заплановано кардинально  реформувати бюджетну систему України і оновити всю фіскальну політику. Можна визначити такі основні ознаки нової фіскальної політики:

- зменшення бюджетних  видатків;

- скорочення дефіциту  державного бюджету;

- проведення децентралізації  державних фінансів, внаслідок чого на рівні центру будуть вдаватись лише до тих витрат, які матимуть загальнодержавне значення;

- скасування податку  на доход та запровадження  оподаткування прибутку;

- зниження ставки прибуткового  податку з фізичних осіб;

- зменшення ставки  на ПДВ;

- перегляд порядку нарахування ПДВ з метою уникнення багаторазового стягнення коштів за одну й ту саму величину чистої продукції;

- підвищення податку  на землю.

У другій половині 90-х  років передбачається кардинально  реформувати бюджетну систему України, яка повинна стати основою, нової фіскальної політики, спрямованої на стимулювання виробництва товарів та послуг. В Україні 1995 р. був введений податок на прибуток підприємств замість податку на доход, базова ставка якого дорівнювала 30%. Суттєво зменшено і ставку податку на добавлену вартість: з 28 до 20%. Безсумнівно, податок на додану вартість - необхідний елемент сучасної податкової системи, хоча механізм його нарахування і відшкодування містить чимало нерозв'язаних проблем. Для зменшення негативного впливу податку на добавлену вартість на сукупний попит у 1995-1996 рр. доцільно було б відмінити цей податок на всі продукти харчування, знизити податок на додану вартість на імпортні продовольчі та непродовольчі товари.Таким чином, в результаті таких змін у фіскальній політиці вдалось різко зменшити темпи інфляції. В цілому можна констатувати, що стримувальна фіскальна політика забезпечила досягнення макроекономічної стабільності у монетарній сфері. Однак, ця фіскальна політика практично не використовується для досягнення інших цілей макроекономічного регулювання, зокрема, для зміни галузевої структури економіки. Після того, як було реформовано бюджетно-податкову сферу і було досягнено певних результатів Україна взяла курс на стимулювальну фіскальну політику. Отже, можна твердити, що у 1996-2001 роках уряд проводив стимулювальну фіскальну політику. У 1999 - 2001 рр. вперше за останнє десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічного пожвавлення. В основному подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва зріс на 4,3% у 1999 р. У 2000р. реальний ВВП зріс на 6,0 %, тем інфляції 25,5 %. У 2001 році у першому кварталі реальне ВВП зросло на 7,8 %, а у другому - на 10,8%. Урядом було погашено заборгованість з виплати пенсій та істотно знижено заборгованість заробітної плати і соціальної допомоги. Однак не зважаючи на плюси є і мінуси. Фіскальна ефективність податкової системи України постійно знижується. Основною причиною такого становища є скорочення надходжень від податків внаслідок зниження рівня їх збору. [4, с 54]

З 1999 по 2001 рр. уряд вирішував проблему фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок рестукторизації видаткової частини державного бюджету. Відбулося скорочення обсягів бюджетних видатків за рахунок більш жорсткої фінансової дисципліни, припинення фінансової допомоги збитковим підприємствам, пришвидшення приватизації (у 2000 р. налічувалось вже 73349 приватизованих об’єктів). Україна виявилась здатною самостійно збалансовувати державний бюджет, який у 2000 -2001 роках був профіцитним.

Отже, за роки незалежності Україна здобула певний досвід застосування фіскальної політики. Аналіз свідчить, що стимулювальна політика 1991-1994 рр. була неефективною. У 1995-1996рр. Україна проводила стримувальну фіскальну політику, з 1997 р. - стимулювальну політику. Не зважаючи на позитивні результати вона потребує удосконалення.

З 1997 року намітилась тенденція до скорочення дефіциту. У 2000 р. вперше бюджет був профіцитним і ця тенденція продовжується. Однак досягнення позитивного сальдо дефіциту не є відображенням фундаментального покращання ситуації у податково-бюджетній системі України. Зведення бюджету з профіцитом стало результатом обмеженості джерел рефінансування державного боргу та перевиконання доходної частини бюджету в умовах непрогнозованого прискорення темпів інфляції. [29, с 78]

Податкові надходження  до Державного бюджету за 2006 рік  становили 125481,6 млн. грн., що на 58,2% більше від надходжень за січень-вересень 2007 року. Неподаткові надходження  також збільшилися на 19,9%.

 Частка податкових надходжень у структурі загальних надходжень  зведеного бюджету у 2007 році зросла незначно (на 0,1 в. п.) і сягнула 73,3 %. Разом з тим, структура самих податкових надходжень зазнала певних змін. Так, скоротилися частки таких надходжень, як акцизний збір (на 0,2 в. п.), збори за спеціальне використання природних ресурсів (на 0,1 в. п.) та ПДВ (на 2,3 в. п.). Проте, мало місце збільшення частки податку з доходів фізичних осіб на 2,5 в. п, податку на прибуток– на 0,4 в. п. і податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції – на 0,3 в. п., щокомпенсувало зменшення часток  вищезазначених надходжень. Зростання частки податку на доходи фізичних осіб відбулося в основному за рахунок зростання ставки цього податку з 13 % до 15 %.

2.2 Вплив Світової  економічної та фінансової криз на фіскальну

               політику в Україні

Фінансова криза, що охопила  економіку провідних країн світу, зачепила й Україну. Сподівання на те, що порівняно низький рівень нашої  інтегрованості у світові ринки  може слугувати своєрідним амортизатором, буфером щодо розвитку негативних процесів, не виправдалися. Зараз гостро стає питання протидії їм, інакше країні доведеться сплатити надвисоку соціальну ціну за порятунок національного господарства. Провідна роль у реалізації необхідних заходів належіть державі. А оскільки криза за своєю природою кваліфікується як фінансова, то саме фінансові інструменти економічної політики уряду мають бути максимально задіяні, і насамперед фіскальні важелі впливу.

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях радикальних економічних реформ. Це був період становлення податкової системи, в основу якої було покладено класичну схему оподаткування, характерну для економічно розвинутих країн. Застосування такого шаблону в умовах перехідного періоду в Україні призвело до виникнення низки суттєвих проблем: збільшення кількості збиткових підприємств, зростання безробіття, ускладнення соціально-економічної ситуації в країні. Це зумовлене тим, що акцент у податковій політиці робиться на фіскальній функції, а її регулювальна та стимулювальна функції мінімізовані. Тому проблема оптимізації податкової політики залишається однією з найактуальніших у процесі становлення ринкових відносин і побудови фундаменту для економічною зростання України. Розглянемо деякі показники, що відображають динаміку надходжень до бюджету за обмежений термін

Таблиця 2.2.1

Структура доходів  Зведеного та Державного бюджетів у 2007-2009 роках 

(у %)

     Аналізуючи  касові видатки також спостерігається  їх збільшення на 42,2% (Державний  бюджет) і 40,9% (Зведений бюджет). Зокрема, касові видатки загального фонду державного бюджету проведено на: повернення громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень (6051,2 млн. грн.), чорнобильські соціальні програми (1393,1 млн. грн.), трансферти Пенсійному фонду (20344,2 млн. грн.), вугільні програми (2899,2 млн. грн.). [12, с 65-67]

Фіскальна політика може вливати на стабілізацію економічної  ситуації шляхом підвищення державних  видатків, тим самим стимулювати  збільшення номінального доходу населення (за даними Державного комітету статистики доходи населення України за січень-вересень 2008 року становили 606957 млн. грн. ), що обумовлює вищий рівень споживання. Іншим підходом до вирішення цієї проблеми є розмежування бюджетних витрат на споживання і на розвиток. В Україні спостерігається саме така система. Оскільки складовими державних фінансів є бюджет та фонди цільового призначення. [14, с 45-47]

У зв'язку з цим постає питання щодо джерел фінансування таких  закупівель і замовлень. Передусім  слід наголосити, що реалізацію потужних проектів не повинна повністю проводити держава за рахунок бюджету, а має на умовах співучасті залучати приватний сектор. Та все ж треба чітко розуміти: «незважаючи на те, що користування об’єктами інфраструктури зумовлює загальноекономічні вигоди, з огляду на значні обсяги необхідних для їх створення коштів або через складність одержання плати за їх користування бюджетні ресурси є основним джерелом таких інвестицій».

Таблиця 2.2.2

 Вплив міжнародної  кризи ліквідності на окремі  країни

Протягом жовтня-грудня 2008 року гривня втратила більше 50% своєї вартості відносно долара США, що було однією з найсильніших девальвацій у світі. До причин такої девальвації можна віднести наступні чинники:

• Передкризова вразливість економіки України до зовнішніх економічних потрясінь (поєднання великого дефіциту РПО, значних виплат за зовнішніми зобов’язаннями та недоліків банківського сектора);

• Неадекватна фіскальна політика, необґрунтовані кредити у МВФ та необґрунтовані витрати на загальнодержавні потреби;

• Нестабільна політична ситуація, зміна влади;

• Вже багато років в Україні спостерігалася висока інфляція, в той час як валютний курс залишався практично незмінним.

Таким чином, із метою  подолання проявів фінансової кризи уряд повинен прийняти програму антикризових заходів, яка, серед іншого, повинна передбачати затвердження основних напрямів фіскальної політики на найближчу перспективу. Їх обґрунтування має врахувати найімовірніші методи запозичення коштів для покриття дефіциту державного бюджету. Також необхідним є проведення попередньої експертної оцінки варіантів модернізації податкової системи, що закладаються до програми. Така експертиза повинна здійснюватися з урахуванням того, що дослідження функціонування податків не можуть ґрунтуватися на дискретному вивчені їх впливу еа соціально-економічні процеси в окремі проміжкі часу, оскільки останнє можливе тільки в умовах абсолютно стабільного суспільства.