Фіскальна політика і її роль в державному регулюванні економіки

Недоліком бюджетно-податкового  регулювання є також наявність  доволі значного часового лагу. Так від початку кризових явищ в економіці до усвідомлення економістами необхідності здійснення реформ минає щонайменше два місяці. Розробка та прийняття відповідних нормативно-правових актів займе період 3-5 місяців. Таким чином, загальний проміжок часу від виникнення кризових явищ до законодавчого закріплення інструментів фіскальної політики становить 5-7 місяців. Цей період називають внутрішнім лагом фіскальної політики. Але хоча нормотворчий процес із прийняттям нормативно-правового акта закінчився, на економічній ситуації держави реформи відобразяться лише через певний часовий проміжок, який називається зовнішнім лагом фіскальної політики[10, 97].

На практиці рівень державних витрат, податкових надходжень може змінитися навіть у випадку, якщо уряд не прийме відповідних рішень. Це пояснюється існуванням вбудованої стабільності, яка визначає недискреційну (пасивну, автоматичну) фіскальну політику. Вбудована стабільність заснована на механізмах, які працюють у режимі саморегулювання та автоматично реагують на зміни стану економіки, зменшуючи реакцію ВНП на зміни сукупного попиту. Це так звані вбудовані (автоматичні) стабілізаторами. До них відносять:

• Автоматичні зміни податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів населення та підприємств. В період спаду виробництва доходи починають зменшуватися, що автоматично зменшує податкові ставки, а разом з ними і надходження до бюджету. Отже, збільшуються доходи, які залишаються у домашніх господарств та підприємств. Це в свою чергу дозволяє у значній мірі сповільнити зниження сукупного попиту, що стримує різке скорочення виробництва через скорочення сукупного попиту. У такому випадку випуск продукції зменшуватиметься не так відчутно. Таку ж саму дію надає прогресивність податкової системи. При зменшенні об’єму національного виробництва зменшуються доходи, але й одночасно знижуються податкові ставки, що супроводжується зменшенням як абсолютної суми податкових надходжень до казни, так і їх долі у доходах суспільства. В наслідок спад сукупного попиту буде більш м’яким.
• Системи допомог по безробіттю та соціальні виплати. Вони також надають автоматичну антициклічну дію. Так, збільшення рівня зайнятості веде до росту податків, за рахунок яких фінансуються допомоги по безробіттю. При спаді виробництва збільшується число безробітних, що скорочує сукупний попит. Однак одночасно зростають і суми виплат допомог при безробітті. Це підтримує споживання, уповільнює падіння попиту та протидіє наростанню кризи. У такому ж автоматичному режимі функціонують і системи соціальних виплат. Існують і інші форми вбудованих стабілізаторів: програми допомоги фермерам, збереження корпорацій, особисті збереження та ін.

Вбудовані стабілізатори зм’якшують зміни у скупному попиті і цим допомагають стабілізувати випуск національного продукту. Саме завдяки їх дії змінився розвиток їх циклу: спади виробництва стали менш глибшими та більш короткими. Раніше це було неможливо, так як податкові ставки були нижче, а допомоги по безробіттю та соціальні витрати незначними.

Головна перевага недискреційної фіскальної політики у тому, що її інструменти (вбудовані стабілізатори) включаються негайно при найменшій зміні економічних умов, тобто тут майже відсутній часовий лаг. Слід відмітити, що чим вищими є ставки податків, чим більші трансфертні платежі, тим більш дієва недискреційна політика.

Недолік автоматичної фіскальної політики у тому, що вона тільки допомагає  згладжувати циклічні коливання, але не може їх усунути. Важливою також є проблема фіскального дестимулювання. Автоматичні стабілізатори забезпечують зниження ВВП вниз або вверх. У випадку ж економічної кризи вони можуть дестимулювати подальше  економічне піднесення [10, 102]. 

Сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат, спрямованих на забезпечення повної зайнятості, подолання інфляції, економічного зростання, збалансованості платіжного балансу називають фіскальною політикою. У залежності від цілей, фіскальну політику поділяють на стимулюючу та стримуючу.

Стимулююча фіскальна  політика (фіскальна експансія) спрямована на розширення зайнятості й збільшення обсягів виробництва. Вона реалізується через зниження податків або збільшення державних видатків. Зменшуючи податки та збільшуючи видатки із бюджету, держава викликає збільшення сукупного попиту і, як наслідок, зростання обсягів виробництва. Стимулююча фіскальна політика проводиться у фазі економічного спаду.

При подоланні інфляції попиту такі заходи є ефективними, тому що вони дозволяють зберегти виробництво реального ВВП з одночасним зниженням цін (шляхом зменшення сукупного попиту).

Стримуюча фіскальна  політика (фіскальна рестрикція) має  за мету стримування економіки у  фазі циклічного підйому. Вона реалізується через підвищення податків або зменшення державних видатків. Збільшуючи податки та зменшуючи видатки із бюджету, держава викликає скорочення сукупного попиту і, як наслідок, уповільнення економічного зростання.

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі та правильності прийнятих рішень. Її формування починається з чіткого визначення цілей та постановки обґрунтованих завдань. Виходячи з цього здійснюється вибір типу фінансової політики — жорстка чи помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень; дискреційна чи вбудованих стабілізаторів. На цій основі обираються напрями реалізації (вирішується, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які — фіскальної політики) та інструменти реалізації і способи забезпечення скоординованості їх дії [3, c. 84-86].

1.2 Національна  податкова система та її роль  у державному регулювання економіки

Для здійснення державою своїх видатків, спрямованих у  тому числі й на виконання регулюючих функцій, у відповідних бюджетах зосереджуються певні державні доходи, об'єднані у централізовані фінансові ресурси. Цілі бюджетної політики у сфері державних доходів пов'язані насамперед із ефективністю податкового регулювання, зважаючи, що їх основним джерелом виступають податкові надходження.

Податки - це обов'язковий  платіж, який надходить до державного бюджету у визначених законодавством розмірах та встановлені строки. За своїм економічним змістом податок - це інструмент державного перерозподілу  доходів І фінансових ресурсів. Держава забирає частину поточного чи накопиченого доходу в одних осіб та шляхом бюджетних видатків передає його іншим. Однак, податки мають і свій власний регулятивний потенціал. Шляхом визначення тих чи інших об'єктів оподаткування, встановлення та диференціації податкових ставок, введення податкових пільг, звільнення від оподаткування здійснюється податкове регулювання. Змінюючи в той чи Інший бік податкове навантаження, держава може прискорювати чи вповільнювати економічні процеси.

Формування та реалізація податкової політики завжди були одним із основних засобів регулювання державою соціально-економічної сфери. В різні періоди змінювалися цілі та завдання податкового регулювання, проте функції податкової системи (фіскальна і регулююча) та її значення залишалися незмінними. Податки існують як у країнах з централізовано-керованою економікою, так і в країнах з ринковою економікою, хоча види податків, рівень податкових ставок, частка податкових вилучень, механізми адміністрування податків у кожному конкретному випадку суттєво відрізнялися. Це визначає й особливості податкового регулювання.

Таким чином, податкове  регулювання полягає в перерозподілі  державними органами доходів та фінансових ресурсів з метою забезпечення грошовими  коштами, фінансовими ресурсами  тих осіб, організацій, установ, галузей, секторів і сфер економіки, у яких існує доцільна, суспільно визнана потреба в ресурсах, але вони не в змозі забезпечити її із власних джерел. Тому оподаткування ставить своїм завданням отримання і зосередження грошових коштів, необхідних для розв'язання соціальних, економічних, науково-технічних проблем населення, регіонів, галузей, країни.

Зважаючи, що податки  є інструментом фіскальної (бюджетної) політики держави, так і методом  непрямого регулювання розподільних і перерозподільних процесів, відповідно виділяються два напрями регулюючої діяльності держави у сфері оподаткування. Фіскальна функція - полягає в отриманні і акумулюванні державою податкових платежів, формуванні націй основі дохідної частини бюджету з метою регулювання своєчасного та в належному обсязі виконання нею завдань економічної і соціальної політики. Регулююча функція - полягає в стимулюванні чи дестимулюванні шляхом податкових важелів (а саме видів податків, об'єктів оподаткування, оподатковуваної бази, податкових ставок, податкових пільг) тих чи інших форм економічної діяльності, виробництва, споживання товарів та послуг, галузей і регіонів. Найкраще використати можливості, закладені в методах податкового регулювання, можливо за умов поєднання фіскальних завдань та завдань непрямого регулювання економічної діяльності.

Досвід оподаткування  у розвинених країнах із ринковою економікою свідчить про наявність  двох різних підходів, які визначають місце і роль податкової системи  в сукупності методів державного регулювання. Перший - заснований на концепції державного регулювання Дж. М. Кейнса, другий - на положеннях неокласичної теорії. Про суть цих підходів уже йшлося в попередніх розділах. Тому перелічимо їх коротко.

Відповідно з кейнсіанським  підходом державне податкове регулювання повинне бути спрямоване на забезпечення більш повного використання всіх факторів виробництва та стимулів до зростання, а також ліквідацію диспропорцій, що виникають між обсягами виробництва і платоспроможним попитом. Державне регулювання полягає у впливі на величину сукупного попиту, а головний інструмент такого впливу - державний бюджет.

В умовах піднесення слід збільшити податки, а в умовах кризи - зменшити. Скорочення податків здійснюється за рахунок скорочення податкових пільг підприємствам і підприємцям тих галузей, які складають базову основу для нового піднесення. Прибутковому податку відводиться роль автоматичного стабілізатора, оскільки в умовах збалансованого росту цей податок забезпечує вилучення до бюджету значної частини зростаючих доходів (ти самим обмежуючи попит), а при кризі враховує пониження доходів. Дія автоматичного податкового стимулятора доповнюється податковими заходами держави, такими, як зміна ставок діючих податків, розширення чи скорочення податкових пільг.

Однак, при здійсненні податкового регулювання важливо враховувати існування номінальних і реальних податкових ставок. Реальні ставки суттєво нижчі порівняно з номінальними через низький рівень збирання податків. Існує Й інші причини, що викривляють оптимальні ставки, передбачені кривою Лаффера. Річ у тому, що призначення ставок податків також підпорядковане вимогам реальної економічної ситуації. Виникає проблема: або розв'язання фіскальних завдань І максимізація доходів бюджету в конкретний період, або певне скорочення податкових надходжень з метою подальшого розширення податкової бази. [5, с 112-113]

Ефективність податкового  регулювання суттєво визначається існуючою в країні податковою системою, що включає сукупність податків, правила  оподаткування та органи, які реалізують податкові функції. З метою оптимальності при формуванні податкової політики в Україні Законом "Про систему оподаткування" були визначені основні принципи функціонування її податкової системи, головними серед яких визнані:

- стимулювання підприємницької діяльності та Інвестиційної активності;

- забезпечення обов'язковості  при сплаті податків:

- рівнозначність і  пропорційність стягнення податків  з юридичних осіб (здійснюється  у певній частці від одержаного  прибутку);

- рівність, недопущення  податкової дискримінації стосовно окремих суб'єктів господарювання;

- соціальна справедливість (підтримка малозабезпечених верств  населення);

- стабільність податкової  політики (протягом бюджетного року);

- рівномірність сплати (визначення термінів сплати);

- компетенція (всі  зміни здійснюються відповідно  до чинного законодавства);

- доступність (простота  і зрозумілість для платника  податків);

- єдиний підхід при розробці податкового законодавства: цільове призначення (визначення виду витрату структурі бюджетних витрат, на які вони направляються); - введення нових податків лише для покриття відповідних витрат, а не бюджетного дефіциту. Для визначення ролі різних податків у державному регулюванні важливою є їх класифікація за окремими критеріями:

1) за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють. Розподіл за цією ознакою визначається згідно із Законом України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р, № 1251-XII, в якому передбачено два види податків на території України:

— загальнодержавні податки і збори — обов'язкові платежі, що встановлюють найвищі органи влади в державі; вони є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток тощо);

— місцеві податки  та збори — обов'язкові платежі, які встановлюють місцеві органи влади; є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території; надходять виключно до місцевих бюджетів (комунальний податок, податок на рекламу, ринковий збір тощо). [15, с 92-93]

Через поділ податків на загальнодержавні і місцеві держава  може впливати на розподіл податків між  бюджетами різних рівнів. Те, що сьогодні більшість податків акумулюється на державному рівні, хоча сплачується на регіональному, здатне викликати загострення соціальних та виробничих проблем через нестачу коштів у місцевих бюджетах. Вміле використання при державному регулюванні такого поділу податків здатне пом'якшити нерівномірність економічного розвитку окремих регіонів.;

2) стосовно джерела  сплати розрізняють такі види  податків:

— податки, збори й  обов'язкові платежі, що належать до валових  витрат і собівартість (збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; плата за землю; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; податок на промисел; фіксований сільськогосподарський податок; податок на рекламу; комунальний податок тощо);

— податки, збори й  обов'язкові платежі, які сплачуються з прибутку підприємства або капіталу (податок на прибуток підприємства; податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; збір за забруднення навколишнього середовища; державне мито тощо);