Фінанси підприємств

                                                                                                                        (3.1)

                        П_Г = С_П - А/К,

де П_Г — мінімальна потреба в грошових засобах;

    С_П — повна собівартість продукції;

    А  — амортизаційні відрахування;

    К  — кількість оборотів обігових  коштів за визначений період 

   Повна собівартість продукції розраховується виходячи з калькуляції одиниці продукції і кількості виробів, які будуть вироблені малим підприємством за відповідний період. Шляхом множення собівартості одиниці продукції на кількість виробів одержуємо повну собівартість продукції. Амортизаційні відрахування визначаємо за формулою:                                                       (3.2)

А = Б_З х Н/100%,

де А —  сума амортизаційних відрахувань за відповідний період (тис. грн.);

  Б₃ — балансова вартість групи необоротних активів на початок звітного періоду (тис. грн.);

   Н —  норма амортизаційних відрахувань  груп необоротних активів (%). 

   Розмір  амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості необоротних активів і норм амортизаційних відрахувань за кожною групою необоротних активів. Для визначення кількості оборотів обігових активів необхідно розрахувати оборотність оборотних активів за формулою:                                (3.3)

О = С  х Т/Р,

де О —  оборотність оборотних активів (дні);

    С  - середні залишки матеріальних  цінностей (тис. грн.);

    Т — тривалість періоду, за який визначається оборотність оборотних активів (дні);

     Р  — обсяг реалізації продукції за відповідний період (тис. грн.).

    Оптимальні  середні залишки матеріальних цінностей  залежать від періодичності постачання матеріальних цінностей і обсягу виробництва й можуть бути визначені за формулою:                                                                     (3.4)

С = О  х Р,

де С —  середні залишки матеріальних цінностей (тис. грн.);

     О — одноденна потреба в матеріальних цінностях (грн.);

      Р — інтервал поставки матеріальних цінностей (дні).

    Припустимо, що власник має 20 тис. грн., орендоване приміщення вартістю 250 тис. грн., у тому числі устаткування вартістю 10 тис. грн. Собівартість вироблюваної продукції становить 150 тис. грн., амортизаційні відрахування -40 тис. грн., запаси матеріальних цінностей — 17,5 тис. грн., обсяг реалізації продукції —180 тис. грн.

    На  основі приведених даних визначаємо оборотність обігових коштів:

0= 17,5 х 360/180 = 35 днів. Кількість оборотів за рік буде:

360/35 = 10,3 оборота.

Тепер визначаємо суму грошових засобів, яку треба  мати в обігу: П_г = 150 - 40/10,3 = 11 тис. грн.

   Таким чином, в обігу власник повинен  мати 11 тис. грн.. а у нього є 20 тис. грн. Він вирішує 9 тис. грн. покласти на депозити (20—11).

   Після цього рішення власник складає  балансовий звіт на день відкриття  бізнесу, щоб перевірити його фінансову спроможність. 
 
 
 
 
 
 
 

   Таблиця 3.1

Балансовий  звіт

 
 

   Статутний капітал, або первісний капітал, визначається виходячи з балансового звіту як різниця між загальною сумою активів і короткостроковими зобов'язаннями (47,5—27,5)

   Таким чином, для організації бізнесу  власнику необхідно мати первісний  капітал у сумі 20 тис. грн.

   Для визначення платоспроможності власника бізнесу  необхідно розрахувати такі коефіцієнти: коефіцієнт поточної ліквідності, швидкої ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власним капіталом.

   Коефіцієнт  поточної ліквідності визначається шляхом ділення поточних активів на короткострокові зобов'язання, тобто:

К_п = 37,5/27,5 = 1,4.

Рекомендований  коефіцієнт поточної ліквідності — 2,0. Коефіцієнт швидкої ліквідності визначається шляхом ділення грошових засобів на короткострокові зобов'язання, тобто:

К_Ш - 20/27,5 = 0,7

Рекомендований  коефіцієнт швидкої ліквідності  — 0,3. Коефіцієнт забезпеченості власним капіталом визначається шляхом ділення статутного капіталу на загальну вартість активів, тобто:

К_ЗВ = 20/47,5 = 0,4.                                                                                                        Рекомендований рівень коефіцієнта забезпеченості власним капіталом - 0,5.

   Розрахунки  свідчать, що оптимальному значенню не відповідають коефіцієнти поточної ліквідності й коефіцієнт забезпеченості власним капіталом. Невідповідність визначених коефіцієнтів оптимальним значенням може викликати недовіру комерційних банків та інших кредиторів при укладанні договорів на отримання кредиту, постачання матеріальних цінностей, залучення додаткових фінансових ресурсів.

   Для підвищення рівня зазначених коефіцієнтів власнику бізнесу необхідно збільшити розмір статутного капіталу за рахунок:

    - додаткового залучення коштів засновників підприємницької діяльності. 
Але такий шлях не зовсім вигідний для власника бізнесу, оскільки треба

віддавати частку прибутку залученим засновникам;

• залучення довгострокового кредиту на прийнятних умовах. Для отри- 
  мання такого кредиту необхідно розробити техніко-економічне обгрунтування 
  діяльності й достатньої прибутковості малого підприємництва. У зв'язку з 
  цим реальна можливість отримання довгострокового кредиту на прийнятних 
  умозах незначна;
• використання рухомого і нерухомого майна власника з метою збіль- 
  шення статутного капіталу, що найприйнятніше для власника малого бізнесу.

   Таким чином, характерною особливістю  формування первісного капіталу малих підприємств є те, що цей капітал накопичується в основному за раху-нок власних коштів.

   Слід  зазначати, що останніми роками вживаються заходи щодо фінансової підтримки малого підприємництва. Зокрема, у Посланні Президента України до Верховної Ради "Стратегія економічної та соціальної політики на 2000— 2004 роки" рекомендовано створити за участю держави кредитно-гарантійні установи стимулювання малого підприємництва, застосувати механізми іпотеки, пільгове кредитування новоутворених малих підприємств, тобто передбачається створення іпотечних банків, фінансово-інвестиційних фондів для обслуговування механізмів пільгової оренди малими підприємствами виробничих потужностей і перш за все вільних незавантажених приміщень і обладнання державних підприємств.

    Але оскільки Послання Президента України має рекомендаційний характер, то сподіватися на реальне втілення його в життя дуже важко.

   Указ  Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 12 травня 1998 року також передбачає фінансову підтримку розвитку малого бізнесу. Зокрема, рекомендується органам державної влади та місцевого самоврядування для підтримки малого підприємництва виділяти кошти у розмірі не менш як 0,5% річних доходів відповідних бюджетів. І знову в Указі Президента України наявні тільки рекомендації, що також не виконуються.

   Для формування первісного капіталу малих підприємств може використовуватися кредит Фонду сприяння малому бізнесу. Але покладатися на це джерело фінансування не має рації. По-перше, цей фонд не має у своєму розпорядженні значної суми коштів. По-друге, для обгрунтування необхідності отримання кредиту слід розробити значну кількість різних документів.

   Малі  підприємства можуть отримати іпотечний  кредит, тобто довгострокові позики під заставу землі, виробничих і житлових будівель. Власники малого бізнесу заставляють свої особисті будинки для одержання кредиту. Вони роблять це за рахунок повторного фінансування будинку або взяття другої іпотеки для забезпечення вартості статутного капіталу. Але у разі невдачі в бізнесі підприємець може втратити свій будинок.

   Малі  підприємства можуть одержувати позики від венчурних фірм, які фінансують ризиковий капітал. Ці компанії надають фінансову підтримку малим фірмам, які потенційно мають шанс на успіх. Для того, щоб отримати кредит, власник малого бізнесу повинен розробити проект бізнес-плану і балансового звіту. Венчурна компанія перевіряє мале підприємство, яке звернулося по кредит, зокрема вивчає фінансові документи, потенційний ринок акцій, конкурентоспроможність, ринки збуту, досліджує поточні й минулі фінансові звіти, уважно оцінює компетенцію керівництва малого підприємства. Якщо венчурна компанія вирішує надати малому підприємству устаткування, обладнання, то на заміну може взяти звичайні чи привілейовані акції, або надає позики у вигляді боргового зобов'язання. Це залежить від фінансового стану малого підприємства.

   У будь-якому  разі мале підприємство повинно мати власні кошти і якщо частка цих коштів дорівнює 50% загальної суми первісного капіталу, то є вірогідність отримання фінансової підтримки з різних джерел фінансування й більше шансів на незалежність малого підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

     Фінансовий капітал підприємств як об'єктивно існуюча економічна категорія забезпечує процес фінансування господарської діяльності підприємницьких структур, є важливим фактором розвитку національної економіки України, її ринкової трансформації.

    Висока  роль капіталу в економічному розвитку підприємства і забезпеченні задоволення інтересів держави, власників і персоналу, визначає його як головний об'єкт фінансового керування підприємством, а забезпечення ефективного його використання відноситься до числа найбільш відповідальних задач фінансового менеджменту.

    Серед джерел створення власного фінансового  капіталу найсуттєвішими є прибуток і амортизаційні відрахування. Саме ці зазначені джерела в основному забезпечують формування власного фінансового капіталу у масштабах економічної системи держави.

    Таким чином, у процесі фінансової діяльності підприємства усіх форм власності використовують різні джерела фінансових ресурсів для формування сукупного фінансового капіталу. Однак більшість підприємств віддає перевагу власним джерелам фінансових ресурсів і незначною мірою позиковим коштам.

    Із  метою забезпечення ефективнішого  формування фінансового капіталу необхідно, щоб підприємства усіх форм власності й організаційно-правового статусу використовували не тільки власні фінансові ресурси, а й кошти фінансового ринку. Проте для цього держава повинна створити сприятливі економічні умови і нормативно-правову базу, щоб ресурси фінансового ринку були доступні підприємствам усіх форм власності і галузей народного господарства.

      Істотним аспектом у процесі формування внутрішніх джерел власних фінансових ресурсів є використання механізму розподілу валового прибутку підприємства.

    Від результату використання цього механізму  залежать як фінансові можливості підприємства, так і зростання доходів власників, задоволення матеріальних і соціальних потреб працівників трудового колективу.

    Фінансове рахівництво акціонерних компаній велику увагу приділяє власному капіталу, важливою складовою якого є внесений власниками капітал, тобто акціонерний капітал.