Електронні гроші та перспективи їх розвитку в Україні

    Виконавчий  віце-президент і глава групи Advanced Payment МаsterCard Wordwide Арт Кранцлі (Art Kranzley) зазначив, що це перший справжній табель успішності», який свідчить наскільки безконтактна платіжна технологія впливає на поведінку споживачів, і PayPass опиняється тут у лідерах. Технологія PayPass спеціально була розроблена для того, щоб замінити готівкові платежі, і дані компанії показують, що ця мета практично досягнута. Споживачі цінують та використовують картки PayPass, а торговці, які приймають їх, мають зиск [43].

    За  даними головного емітента PayPass, отриманими під час досліджень, які проводилися протягом приблизно однакових тримісячних термінів у 2005 і 2006 роках, відбулося збільшення:

    • торговельних точок, що приймають PayPass – на 230%;

    • кількості трансакцій PayPass у торговельних точках – на 270%.

    Технологія PayPass сьогодні не використовується в  Україні, але її успіх вказує на те, яким може бути найближче майбутнє електронних грошей НСМЕП у разі запровадження безконтактної технології. 

    3.3. Шляхи вдосконалення питання правового визначення та законодавчого регулювання електронних грошей 

    Важливішими питаннями, пов’язаними з перспективою розвитку електронних грошей в Україні, є питання їх правового визначення та законодавчого регулювання.

    Хоча  сьогодні обсяги емісії в Україні  не впливають на монетарну політику, не можна не розуміти, що масова емісія електронних грошей і прийняття їх широким колом торговців як засобу платежу може призвести до ескалації інфляційних процесів. Механізм інфляційного впливу електронних грошей діє у двох напрямах. Перший напрям – звичайна мультиплікація грошей на банківському рахунку покриття електронних грошей, другий – випуск самих електронних грошей, які циркулюють (виконують функції засобу обігу) без відображення на банківських рахунках до моменту погашення. Пом’якшуючого ефекту щодо першого напряму можна досягти в разі поширення вимог обов’язкового резервування на кошти, що зберігаються на рахунку покриття електронних грошей. У другому напрямі інфляційний вплив стримується за рахунок того, що електронні гроші, як правило, виступають засобом платежу для підприємств «нової» економіки, тобто додаткові електронні гроші забезпечені додатковою кількістю товару, який у протилежному випадку можливо був би виключений із економічного обігу або продавався за готівку. Електронні гроші збільшують швидкість грошового обігу.

    Якщо  звернутися до класичного рівняння обміну I.Фішера, то виявиться, що у формулі MV=PY (M – грошова маса, як правило М1; V – швидкість обігу грошей; P – рівень цін; Y – річний реальний продукт) одночасно збільшуються обидва множника в одній частині рівняння. Як результат – в іншій його частині пропорційно має зрости рівень цін, а це – інфляція.

    Зменшити  негативний вплив емісії електронних  грошей на інфляційні процеси можна шляхом законодавчо встановленої вимоги про обов’язкову попередню оплату електронних грошей у повній сумі традиційними грошима, а також уведенням заборони на кредитування в електронних грошах [22,с. 37].

    Електронні  гроші створюють можливості для ефективного прибутку у сфері роздрібних платежів, проте їх розвиток не повинен наражати на небезпеку ні безперервне функціонування платіжних систем, ні стабільність фінансової системи. Більше того, ефективний прибуток може бути реалізований тільки за умови запровадження достатнього захисту електронних грошей для підтримки довіри до них суспільства. Необхідно чітко визначити та вжити заходів для запобігання ризикам, з яких найбільшим є ризик неплатоспроможності емітентів.

    Нерозуміння цього може призвести до негативних наслідків, що вплине на довіру користувачів до різних видів електронних платежів і, можливо, навіть на довіру до грошей взагалі [36]. Таким чином, інтересам центрального банку і держави в цілому відповідає створення в Україні правової основи для гарантування того, щоб емітенти електронних грошей були надійними, а системи розрахунків електронними грошима – безпечними та ефективними. Важливо також, щоб законодавство гарантувало рівні умови для провайдерів різних видів електронних грошей. Досвід окремих штатів США показує можливість регулювання електронних грошей у рамках підходів до традиційних платіжних інструментів і відношень. Так, в США емітенти електронних платіжних засобів, які в Європі називаються електронними грошима, отримують ліцензії на право здійснення традиційних грошових переказів. При цьому, обмежена сьогодні функціональність електронних грошей дещо спрощує завдання їх регулювання, а складність полягає у звичній для всіх наявності в традиційних інструментів певних властивостей, зокрема їх документарності.

    Прикладом вдалого регулювання електронних  грошей, як нового платіжного явища, є досвід країн Європейського Співтовариства щодо створення та імплементації Директиви про електронні гроші 2000/46/ЄС, робота над якою відбувалася за циклом: створення – впровадження – аналіз – розроблення змін.

    Шлях, пройдений законодавцями США  та Європи, свідчить, що ні спеціальний, ні адаптаційний підходи не мають принципових складностей щодо розвитку. Висновки, до яких дійшли регулятори обох ринків, вказують на доцільність встановлення тільки самих загальних правових меж, які дозволять розвиватися новітнім платіжним технологіям і запровадять моніторинг за цим процесом.

    Системи розрахунків, які включають останні  досягнення науково-технічного прогресу, стають дедалі складнішими, відтак деталізовані правила та інструкції виявляються обтяжливими і неефективними, якщо не контрпродуктивними. Якщо ми прагнемо сприяти розвитку фінансових інновацій, які приносять вигоду і підприємцям, і користувачам, ми не повинні встановлювати правила, які їх гальмують.

    Відомо, що одним із досягнень Директиви 2000/46/ЄС вважається те, що вона не описує технічних подробиць, не визначає навіть основних форм електронних грошей, а тільки згадує їх у преамбулі як приклади. Це дозволяє застосувати норми Директиви і сьогодні, і в майбутньому.

    Розроблюючи правові норми з питань, пов’язаних з електронними грошима, не можна  забувати, що йдеться про засіб  платежу, який здатний обслуговувати платежі в сумах, менше 0,01 копійки. При цьому варто згадати висловлювання директора Центру досліджень фінансових інновацій (Centre for the Study of Financial Innovation – CSFI) Ендрю Хітона: «Регулювання – не безкоштовне благо, воно входить до вартості кожного фінансового продукту, а якщо це регулювання є надмірним, це означає, що бар’єри, які стоять на шляху нових учасників, стають ще вищими, що, у свою чергу, призводить до послаблення конкуренції, зменшенню інновацій і підвищенню тарифів на послуги. Іншими словами, надмірне регулювання, хоча й не є катастрофою для окремих інститутів, стає згубним для системи в цілому» [21,с. 49].

    Передбачається, що основним принципом регуляторного підходу до питань, пов’язаних з електронними грошима, має стати співрегулювання, тобто поєднання законодавчого регулювання із саморегулюванням, яке здійснюється представниками приватного капіталу, що вкладає кошти у забезпечення функціонування систем електронних грошей [11].

    Об’єктом  правового регулювання в Україні  мають бути як самі електронні гроші, так і установи, які випускають їх в обіг. Суб’єктом регулювання має виступити Національний банк України, однією з функцій якого, відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України», є контроль за створенням електронних платіжних засобів. Згідно зі статтею 40 цього Закону Національний банк України встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України. Відповідно до статті 41 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» на Національний банк України покладено обов’язок здійснювати контроль за діяльністю платіжних систем, що функціонують в Україні. Таким чином, яким би не було законодавче рішення стосовно установ, які матимуть в Україні право здійснювати емісію електронних грошей, контроль за цією діяльністю та функціонуванням систем розрахунків електронними грошима покладено на Національний банк України.

    Основними цілями регулювання передбачаються такі:

    - забезпечення здатності центрального банку проводити грошово-кредитну політику;

    - підтримання розвитку в інтересах підприємців і споживачів ефективних, малоризикових, дешевих і зручних методів надання фінансових і платіжних послуг;

    - забезпечення користувачам адекватного захисту від шахрайства, недобросовісної діяльності, фінансових збитків, а також зайвого втручання у приватні справи;

    - сприяння органам влади запобігати та виявляти переміщення грошових коштів, пов’язаних із злочинною діяльністю [31].

    Важливим  аспектом є узгодженість національного  та міжнародного законодавства. У сфері платіжних систем і розрахунків питання стандартизації є вкрай важливими не тільки в технічній сфері, а й в області методології та регулювання. Серйозні відмінності в підходах до регулювання роблять привабливим використання електронних грошей у кримінальних цілях: шахрайські операції, відмивання грошей, уникнення сплати податків.

    Сучасний  рівень розвитку технологічних і  фінансових інновацій дозволяє емітентам і провайдерам електронних грошей досить легко переходити з однієї юрисдикції в іншу. У цих умовах важливо регуляторам різних країн знайти компроміс шляхом узгодження та спільних дій у сфері створення подібних правил регулювання електронних грошей [3].

    В Україні найближчою перспективою у  сфері регулювання питань, пов’язаних з електронними грошима, передбачається впровадження загальних підходів Директиви 2000/46/ЄС.

    Наріжним  каменем при регулюванні електронних  грошей є визначення юридичного статусу емітента електронних грошей і встановлення умов та обмежень його діяльності. Досвід об’єднаної Європи показує, що таке право разом із банками можуть мати й інші види кредитних установ, за умови виконання ними вимог, визначених зазначеною Директивою. Крім того, статтею 8 Директиви передбачене право регулятора не застосовувати окремих вимог Директиви до тих установ, які здійснюють випуск електронних грошей в обмежених обсягах, або якщо такі електронні гроші приймаються чітко визначеним обмеженим колом осіб.

    Разом з цим, в умовах сьогоднішнього розподілу  в Україні регулювання ринків фінансових послуг, надання небанківським установами права на здійснення емісії електронних грошей не дозволить забезпечити можливість встановлювати до емітентів електронних грошей резервні вимоги, що є основною рекомендацією Європейського центрального банку, в якій зазначається, що можливість центрального банку встановлювати резервні вимоги і вимоги щодо надання статистичної звітності є вирішальними, особливо, з точки зору забезпечення підготовки до суттєвого зростання обігу електронних грошей та їх впливу на грошово-кредитну політику [39].

    Крім  того, надання в Україні небанківськими установам права на випуск електронних грошей спричинить ряд правових колізій. Одна з них пов’язана із забороною небанківським установам здійснювати емісію платіжних карток.

    Поняття «платіжна картка» трактується національним законодавством доволі широко. Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», до нього, крім традиційних платіжних карток доступу до банківського рахунку клієнта, входять наперед оплачені картки багатоцільового використання, тобто електронні гроші на карткових носіях. Обіг електронних грошей, які зберігаються на картках, суттєво обмежений технічними можливостями пристроїв, які сьогодні використовуються в системах, що діють в Україні. У загальному вигляді ця схема проста: емітент – власник – торговець – еквайр/емітент.

    Водночас  обіг електронних грошей програмного  типу є суттєво складнішим. Такі електронні гроші є трансферабельними, тобто можуть передаватися мережею Інтернет між держателями, торговцями, іншими учасниками систем електронних грошей. Коло користувачів таких систем практично не можливо обмежити, оскільки ними можуть бути будь-які користувачі Інтернет. Саме до емітентів трансферабельних електронних грошей насамперед має бути забезпечене право центрального банку встановлювати резервні вимоги.

    Надання небанківським установам права  на здійснення емісії електронних грошей в Україні призведе до того, що на практиці небанківські установи будуть позбавлені права здійснювати емісію електронних грошей карткового типу і водночас отримують право випускати трансферабельні електронні гроші програмного типу. Таким чином найближчою перспективою в Україні є надання права на здійснення емісії електронних грошей банкам. Оскільки обслуговування обігу електронних грошей потребує виконання цілого ряду функцій, не всі з яких властиві традиційній банківській діяльності, природнім був би розподіл фінансових і технічних ризиків між різними юридичними особами, тобто відокремлення функцій емітента електронних грошей і функцій оператора в системах електронних грошей.

    Банк-емітент  гарантуватиме збереження суми покриття електронних грошей на своєму внутрішньому рахунку, а оператор виконуватиме технічне обслуговування обігу електронних грошей між учасниками системи.

    Вимоги законодавства до діяльності таких операторів мають бути подібними до вимог, що висуваються до процесингових установ, задіяних у традиційних платіжних системах.