Електронні гроші та перспективи їх розвитку в Україні

    Трансферабельність  електронних грошей і схеми їх обігу (Додаток Б, Додаток В) на практиці часто пов’язані з технічними характеристиками пристроїв і телекомунікаційних мереж, які застосовуються в системах. Так, обіг електронних грошей, які зберігаються на карткових носіях, практично в усіх відомих сьогодні випадках завершується вже після першого циклу. Такі електронні гроші не мають властивості трансферабельності. Торговці, які приймають ці електронні гроші, не використовують їх як засіб платежу, а тільки пред’являють емітенту для погашення, тобто обміну на традиційні гроші.

    Протягом  майже тридцятирічної історії існування  у світі систем електронних грошей були відомі випадки, коли електронні гроші на карткових носіях мали властивість трансферабельності, але сьогодні такі системи не є розповсюдженими. Так, із 67 систем електронних грошей на карткових носіях, дані про які оприлюднені Банком міжнародних розрахунків у документі «Огляд розвитку електронних грошей, Інтернет та мобільних платежів» (2004 рік), електронні гроші тільки 2 таких систем мали властивість трансферабельності (Mondex у Гані та Buypass у Норвегії) [38].

    Значно  складнішими з точки зору схем обігу виявляються електронні гроші, які зберігаються в пам’яті комп’ютерів і середовищем обігу яких є відкриті телекомунікаційні мережі, зокрема Інтернет. Технологічно не має перешкод для переказу таких електронних грошей між «кінцевими користувачами», якими можуть бути і торговці, які приймають електронні гроші за товари або послуги.

    Значна  частина характеристик трансферабельних електронних грошей збігається з характеристиками готівки. Суттєвою різницею є неоднорідність електронних грошей у межах національних економік. Однорідність електронних грошей досягатиметься лише в тому випадку, якщо вони випускатимуться єдиним емітентом у країні, наприклад центральним банком. Така можливість розглядалась у різні часи центральними банками Японії, Фінляндії, Канади, Казначейством США і Грошово-кредитним управлінням Сінгапуру [18,с.96]. Поки що тільки органи грошово-кредитного регулювання Сінгапуру планують такий випуск у 2008 році [40].

    Слід  зазначити, що електронні гроші всіх відомих сьогодні систем є наперед оплаченими і, таким чином, тісно пов’язаними з грошима центральних банків. Саме передоплата традиційними грошима є передумовою для запису на технічному пристрої користувача грошової вимоги до емітента у вигляді електронних грошей. Ця грошова вимога (або зобов’язання емітента погасити пред’явнику електронні гроші традиційними грошима) і використовується для придбання товарів чи послуг у торговців.

    Після цього (у випадку з торговцем) або ще до цього (у випадку із споживачем) грошова вимога може пред’являтися безпосередньо емітенту або уповноваженій ним установі для погашення і виплати пред’явнику традиційних грошей. Ступінь того, як приймаються електронні гроші торговцями залежить лише від домовленостей, досягнутих між ними та емітентом електронних грошей. Оскільки купівельна спроможність електронних грошей потенційно є необмеженою, їх природа характеризується як грошова.

    Емітенти  електронних грошей виступають як грошові емітенти, тому їхня діяльність повинна бути або централізованою або жорстко регламентованою. Необхідно зазначити, що грошові кошти, які виступають в якості покриття електронних грошей, не повинні розглядатися як традиційні депозити. Iснують функціональні та цільові відмінності між депозитами в традиційному розумінні та сумами, залученими під час емісії електронних грошей. На відміну від власника депозиту користувач електронних грошей не розміщує грошові кошти в емітента для гарантування їх надійного зберігання та примноження. Ані емітент, ані споживач не ставлять це собі за мету. Основна домовленість між ними полягає у такому: в обмін на електронні гроші споживач отримає товари або послуги в торговців, які згідні приймати електронні гроші як засіб платежу, а емітент своєчасно сплатить своє грошове зобов’язання при пред’явленні електронних грошей для погашення.

    Таким чином, електронні гроші як трансферабельні, так і нетрансферабельні мають грошову природу. Саме такий засіб платежу є предметом регулювання у багатьох країнах світу. 

    1.2. Визначення та  основні види електронних  грошей 

    Одне  з поширених «технічних» визначень поняття «електронні гроші» наведене в Глосарії термінів, які використовуються в платіжних і розрахункових системах, оприлюдненому в 2001 році Банком міжнародних розрахунків: електронні гроші – це «вартість, яка зберігається в електронному вигляді на таких пристроях як чіпова картка або накопичувач на жорсткому диску персонального комп’ютера» [33].

    Відомим є визначення, наведене у 1998 році в  документі Європейського центрального банку «Звіт про електронні гроші»: електронні гроші – «грошова вартість, яка зберігається в електронному вигляді на технічному пристрої і може широко використовуватися для здійснення платежів підприємствам іншим, ніж емітент, без необхідності використання при цьому банківських рахунків, але яка діє як наперед оплачений інструмент на пред’явника» [34].

    Таке  визначення порівняно з попереднім суттєво уточнює перелік продуктів електронних грошей. До нього не включені одноцільові платіжні засоби, які також містять грошову вартість. Електронні гроші розглядаються як один із наперед оплачених платіжних інструментів, тобто відмічається їх зв’язок з традиційними грошима. Водночас підкреслюється, що електронні гроші мають окремий обіг, відмінний від банківського обігу грошей, і є неперсоніфікованим платіжним продуктом.

    Правове визначення терміну електронні гроші для країн Європейського Союзу міститься у Директиві 2000/46/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей та пруденційний нагляд за ними від 18 вересня 2000 року. Відповідно до статті 1 Директиви, «електронні гроші – грошова вартість, яка є вимогою до емітента і яка:

    1. зберігається на електронному пристрої;

    2. емітується під час отримання грошових коштів у вартіс-

    ному  розмірі не меншому, ніж емітована  грошова вартість;

    3. приймається як засіб платежу підприємствами, іншими

    ніж емітент» [28].

    Це  визначення встановлює, що електронні гроші, по-перше, є вимогою до емітента (йдеться про вимогу пред’явника здійснити погашення електронних грошей, тобто обміняти їх на традиційні готівкові або безготівкові гроші), по-друге, емісія електронних грошей має здійснюватися при отриманні емітентом готівкових або безготівкових грошей на суму не меншу, ніж сума електронних грошей, які випускаються в обіг. Таким чином, у країнах Європейського Союзу на законодавчому рівні закріплений тісний зв’язок між електронними грошима та грошима центрального банку.

    Варто зауважити, що однією з особливостей електронних грошей, у порівнянні з традиційними видами грошей, є обмеженість щодо виконання ними функцій засобу платежу і засобу обігу. Як засіб платежу електронні гроші мають суттєві технічні обмеження: можливість їх приймання залежить від технічної оснащеності торговців (наявність карт-ридерів, електронних гаманців тощо).

    Стосовно  виконання електронними грошима функції збереження вартості зазначимо, що сьогодні вона також вельми обмежена, оскільки проценти за електронними грошима не нараховуються. Проте якщо в майбутньому суми електронних грошей, якими володіють фізичні та юридичні особи, збільшуватимуться, ймовірним є відкриття фінансовими посередниками депозитних рахунків в електронних грошах.

    Електронним грошам властиве внутрішнє протиріччя – з одного боку, вони є засобом платежу, з іншого – зобов’язанням, яке підлягає виконанню у звичайних не електронних грошах. Цей парадокс можна пояснити за допомогою історичної аналогії з іншими видами грошей: у свій час банкноти також розглядалися як зобов’язання, які підлягають оплаті металевими монетами, а безготівкові гроші – як зобов’язання, які погашаються металевими або паперовими грошима.

    Визначення  електронних грошей, наведене в Директиві 2000/46/ЄС, протягом липня 2001 – січня 2005 року було імплементовано в національні законодавства усіх країн Європейського Союзу. При цьому, в більшості країн ЄС визначення з Директиви практично не зазнало змін. У законодавстві деяких країн ЄС частина 2 була винесена в окрему норму або дещо модифікована для того, щоб поширити вимоги законодавства на випадки, коли електронні гроші випускатимуться емітентом у сумі меншій, ніж їх номінальна вартість. Проте, за висновками Європейської комісії, такі випадки є можливими суто теоретично, і на практиці подібних схем електронних грошей не впроваджено [32]. У деяких національних законодавствах країн ЄС була уточнена частина 3 з метою більш чіткого окреслення кола установ, які приймають електронні гроші. Для визначення таких установ фахівці вживають термін «третя сторона», розуміючи під «першою стороною» емітента електронних грошей, а під «другою стороною» – їх держателя. Різноманітність технічних і організаційних рішень, реалізованих у системах розрахунків електронними грошима, перманентність процесу згортання одних систем і випробовування інших, які впроваджують новіші досягнення науково-технічного прогресу, ускладнює класифікацію видів електронних грошей.

    Сьогодні  більшість дослідників виділяють  два основних види електронних грошей:

    - на основі карток (card-based e-money);

    - на програмній основі (software-based electronic money).

    Поділ електронних грошей на два основних види знайшов відображення і в Директиві 2000/46/ЄС, і у звітності, яка надається центральними банками ЄС Європейському центральному банку.

    Електронні  гроші на основі карток

    Перший, найбільш поширений сьогодні вид  електронних грошей представлений смарт-картками (smart-cards) або картками зі збереженою вартістю (srored-value cards, SVС), в які вбудований чіп, що містить грошовий еквівалент як результат попередньої оплати. Це те саме, що й наперед оплачені картки (prepaid cards) або карткові електронні гаманці (e-purses). Зауважимо, що до електронних грошей відносять лише наперед оплачені картки багатоцільового використання (multipurpose prepaid cards), які застосовуються держателем для розрахунків не тільки з емітентом, а й з «третьою стороною». Таким чином, картки зі збереженою грошовою вартістю, які випускаються телефонними компаніями, операторами мобільного зв’язку, транспортними фірмами, Інтернет–провайдерами й іншими підприємствами і які приймаються до оплати виключно їх емітентами, електронних грошей не містять. Інша річ, якщо грошову вартість таких карток починають приймати інші підприємства, як це, наприклад, сьогодні відбувається з картками [4,с.79].

    Необхідно зауважити, що смарт-картки можуть використовуватися не тільки як носій електронних грошей, а також як традиційні платіжні картки доступу до банківського рахунку держателя.

    Електронні  гроші на програмній основі

    Другий  вид електронних грошей представляє  собою грошову вартість, яка за допомогою програмного забезпечення зберігається в пам’яті комп’ютерів, наприклад на жорстких дисках. Розрахунки такими електронними грошима відбуваються з використанням телекомунікаційних мереж, здебільшого відкритої мережі Інтернет.

    Системи розрахунків електронними грошима  на програмній основі за кількістю та сумою електронних грошей в обігу поступаються тим, що використовують для збереження електронних грошей картковий носій, але за темпами росту емісії, що спостерігається в останні роки в Європі, такі системи домінують.

    Схеми обігу електронних грошей на програмній основі можуть бути значно складнішими, ніж електронних грошей на основі карток. Використання мережі Інтернет як середовища обігу дозволяє таким електронним грошам миттєво перетинати кордони держав, легко обмінюватися на електронні гроші інших емітентів і на електронні гроші, номіновані в інших валютах.

    Зауважимо, що термінологія стосовно видів електронних грошей не є сталою. Особливо це стосується другого виду електронних грошей. Фахівці весь час прагнуть знайти більш вдалі терміни, які виражатимуть характерні риси цього виду. Так, у документах Банку міжнародних розрахунків електронні гроші поділяються на такі, що основані на картках (card-based-money), та такі, що використовують мережі (network based e-money) [38]. В останньому з документів, оприлюдненому Європейською комісією в лютому 2006 року, «Оцінка директиви про електронні гроші», європейські продукти електронних грошей поділяються на електронні гроші на основі карток (card-based e-money) та електронні гроші серверних схем (server-based e-money) [32]. 

    1.3. Електронні гроші у світі та особливості їх моніторингу 

    Усвідомлення  феномену електронних грошей в Європі на офіційному рівні відбулося в 1994 році. Після аналізу нових технологічних схем, а саме наперед оплачених карток багатоцільового використання, центральні банки Європейського Союзу дійшли до фундаментального висновку: у разі поширення подібних продуктів, з боку центральних банків є необхідним постійний моніторинг відповідних систем, обмін інформацією та прийняття політичних рішень з метою збереження цілісності платіжної системи [35]. З того часу з’явилася ціла низка документів міжнародних банківських установ, зокрема, матеріали Банку міжнародних розрахунків і Європейського центрального банку, які висвітлюють різні аспекти питання: вимоги до емітентів електронних грошей, нагляд за ними, роль центрального банку в регулюючому процесі, керування ризиками в системах розрахунків електронними грошима, захист електронних грошей від шахрайства та кримінального застосування, проблеми транскордонних переказів тощо.