Електронні гроші та перспективи їх розвитку в Україні

    Висновки  міжнародних європейських інституцій йшли один за одним. Електронні гроші, як замінник фідуціарних грошей, розглядалися як кандидат до грошових агрегатів. Емітент мав діяти тільки з дозволу та під наглядом уповноваженої установи, відповідальної за регулювання діяльності кредитних установ.

    У 1996 році керівники центральних банків країн Групи десяти (Group of Ten Countries – G10), до якої входять Бельгія, Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Великобританія, США, заявили про наміри здійснювати моніторинг електронних грошей у країнах світу та аналіз пов’язаних з цим регуляторних рішень уповноважених органів. З того часу Банк міжнародних розрахунків у тісній співпраці з Комітетом з питань платіжних і розрахункових систем (Committee of Payment and Settlement Systems) та за підтримки центральних банків світу регулярно аналізує розвиток продуктів електронних грошей і відповідних систем. Спочатку дослідження виконувалися двічі на рік, а результати були конфіденційними і надавалися тільки задіяним центральним банкам. З огляду на широку зацікавленість суспільства у цьому інноваційному засобі платежу, Комітет з питань платіжних і розрахункових систем з травня 2000 року зробив дані про використання електронних грошей у країнах світу загальнодоступними.

    В огляді за березень 2004 року взяли участь центральні банки 95 країн світу [38]. Як і у попередні роки, Банк міжнародних розрахунків направив до центральних банків запит про наявність на території країн систем розрахунків електронними грошима та регуляторні рішення, прийняті у зв’язку з цим центральними банками або іншими уповноваженими установами.

    Аналіз  отриманих матеріалів показав, що системи розрахунків електронними грошима в 2004 році функціонували не менш ніж у 37 країнах світу. Електронні гроші використовуються як у межах окремих міст, так і на національному і міжнародному рівнях. Окремі продукти, запроваджені в Данії, Естонії, Німеччині, Греції, Кенії, Малаві, Норвегії, Сінгапурі, Швейцарії, Великобританії та Сполучених Штатах Америки, є мультивалютними і мають транскордонні властивості.

    Електронні  гроші на основі карток запроваджені та з відносним успіхом використовуються в Австралії, Австрії, Бельгії, Болівії, Бразилії, Гані, Греції, Данії, Індії, Італії, Китаї, Кореї, Литві, Люксембурзі, Малайзії, Мексиці, Німеччині, Чехії, Фінляндії, Франції, Японії та в інших країнах. Електронні гроші на основі карток застосовуються в основному транспортними та телефонними компаніями, підприємствами харчування, а також приймаються торговельними автоматами та лічильниками на автостоянках.

    Системи розрахунків електронними грошима  на програмній основі функціонують у Греції, Італії, Іспанії, Колумбії, Кореї, Норвегії, Росії, США, Тайвані та в інших країнах.

    У деяких країнах, зокрема Колумбії, Південно-Африканській Республіці, Таїланді, Туреччині та Фінляндії, системи електронних грошей знаходяться на етапі пілотного проекту.

    Велика  кількість центральних банків, у  тому числі центральні банки Австрії, Бельгії, Іспанії, Італії, Литви, Нідерландів, Нігерії, Німеччини, Перу, Португалії, Словаччини, Фінляндії, Швеції, Швейцарії, запровадили періодичне отримання звітних даних щодо емісії банками електронних грошей.

    В Японії повноваження виконувати інспектування  та отримувати інформацію і документи від емітентів наперед оплачених платіжних інструментів покладено на уряд.

    Норвегія, Словенія і Танзанія включили дані щодо електронних грошей до монетарної статистики.

    У Великобританії дані про емісію електронних  грошей банками отримує Банк Англії, а Управління фінансових послуг (Financial Services Authority – уповноважений орган Великобританії, що відповідає за регулювання депозитної, страхової та інвестиційної діяльності) збирає відповідні дані від уповноважених не депозитних кредитних установ.

    Згідно  з настановами Звіту про електронні гроші Європейського центрального банку дані про обсяги емітованих електронних грошей відображаються в балансі європейських банків як «депозити овернайт» і, таким чином, на них поширюються вимоги щодо мінімального обов’язкового резервування та вони враховуються в монетарних агрегатах.

    Оскільки  відносно невеликою є максимальна  сума електронних грошей, що знаходиться у розпорядженні держателя, і невеликим є середнє значення трансакції з використанням електронних грошей, обсяги емісії електронних грошей залишаються малими.  Втрати доходів внаслідок зменшення виручки від сеньйоражу визнається центральними банками несуттєвими і не викликають специфічних політичних реакцій з їх боку [34].

    Центральні  банки Бельгії, Естонії, Італії, Іспанії, Литви, Німеччини, Нідерландів, Сінгапуру, Таїланду, Фінляндії, Франції та Швеції при здійсненні оверсайту за платіжними системами аналізують розробки у сфері електронних грошей. Вони отримують дані, проводять зустрічі з представниками компаній- емітентів. Деякі центральні банки проводять аналіз організаційних, правових, адміністративних, технічних питань і питань захисту як самого продукту електронні гроші, так і оператора відповідної системи розрахунків. Нагляд за емітентами електронних грошей здійснюється в Естонії, Литві, Малайзії, Словаччині, Словенії, Угорщині та Чеській Республіці.

    Відповідно  до законодавства Індії, Нігерії  та Сінгапуру центральні банки мають право давати керівні вказівки банкам з питань емісії електронних грошей.

    У Гані, Кореї та Таїланді за ініціативою центральних банків внесено поправки до законодавства з метою надання їм права здійснювати наглядові функції щодо електронних грошей.

    В інших країнах нагляд за емітентами виконують різні уповноважені установи: в Австралії – Управління пруденційного регулювання Австралії (Australian Prudential Regulation Authority), в Австрії – Федеральне міністерство фінансів (Federal Minister of Finance), у Фінляндії – Управління фінансового нагляду (Financial Supervision Authority), у Швеції – Управління фінансового нагляду Швеції (Swedish Financial Supervision Authority, Finansinspektionen), у Великобританії – Управління фінансових послуг (Financial Services Authority). 

    1.4. Особливості вирішення  окремих проблем щодо електронних грошей у різних країнах світу 

    Одним із важливих політичних питань, пов’язаних з електронними грошима, є питання емітента, тобто визначення кола установ, які мають право здійснювати в країні емісію електронних грошей. Єдиного підходу до вирішення цього питання у законодавствах країн світу не існує.

    Законодавство Європейського Союзу дозволяє здійснювати емісію електронних грошей депозитним установам і новому класу кредитних установ – емітентам електронних грошей.

    В Індії, Мексиці, Нігерії, Сінгапурі  та Тайвані емісія електронних грошей може здійснюватися виключно банками.

    У Гонконзі відповідно до вимог Банківського указу (Banking Ordinance) спеціалізовані установи, основним бізнесом яких є емісія наперед оплачених карток багатоцільового використання, мають отримати дозвіл як депозитні компанії.

    Законодавством  Канади, Малайзії, Швейцарії не встановлено обмежень щодо установ – емітентів електронних грошей.

    У деяких країнах (Болівія, Таїланд, Венесуела) політичні настанови з відповідного питання перебувають на етапі визначення [38].

    Важливим  питанням є забезпечення захисту в системах електронних грошей. Суттєво підвищує захист систем електронних грошей використання захищених від несанкціонованого втручання чипів на карткових носіях і вдосконалена технологія шифрування. Не менш важливими є встановлення обмежень на суму електронних грошей, яка може зберігатися на електронних пристроях користувачів і торговців, та величину окремої трансакції, а також використання персональних ідентифікаційних кодів для авторизації завантаження електронних грошей на електронні пристрої та здійснення їх переказу. Всі ці заходи широко вживаються в системах електронних грошей для запобігання шахрайству.

    Розуміння вагомості питань захисту в системах електронних грошей спричинило проведення Банком міжнародних розрахунків окремого дослідження, результатом якого стало оприлюднення у серпні 1996 року документа «Захист електронних грошей». Цей документ висвітлює головні особливості побудови систем електронних грошей і функціональні аспекти різних продуктів електронних грошей, а також пов’язані з ними технічні ризики [37].

    У травні 2003 року Європейський центральний  банк оприлюднив «Вимоги щодо захисту  систем електронних грошей», в якому проведено аналіз ризиків і загроз у системах електронних грошей та висунуто перелік вимог до захисту, які необхідно виконувати з метою зменшення цих ризиків [28]. Сьогодні цей документ слугує основним довідковим матеріалом при здійсненні центральними банками Європейського Союзу нагляду за системами електронних грошей.

    Питанням  захисту в системах електронних грошей приділяється належна увага регуляторними органами багатьох країн при здійсненні наглядових функцій.

    Центральний банк Австрії для оцінювання параметрів операційного та технічного захисту в системах електронних грошей звертається до спеціалізованої технічної установи.

    Монетарним  управлінням Гонконгу розроблено перелік питань щодо захисту, на які має відповісти системний оператор під час звернення за дозволом на здійснення емісії багатоцільових карток із збереженою грошовою вартістю.

    Подібний  підхід застосований у Сінгапурі, де Монетарне управління аналізує, чи запровадив банк – емітент електронних грошей адекватну систему захисту для запобігання підробок електронних грошей і шахрайства.

    Окремого  обговорення потребує питання встановлення обмеження на суму електронних грошей, яка може зберігатися на окремому пристрої або рахунку, що є у розпорядженні користувача. Це так зване питання ліміту електронного гаманця. Зазначимо, що у світі існують різні підходи до його вирішення. Метою встановлення ліміту електронного гаманця, перш за все, є захист інтересів користувачів, оскільки такий ліміт зменшує потенційні збитки користувачів у випадку втрати або руйнування електронних пристроїв з електронними грошима, банкрутства емітентів та в інших випадках, коли користувач не може використати або погасити електронні гроші.

    У Директиві 2000/46/ЄС для емітентів, стосовно яких регулятором прийнято рішення про незастосування частини або всіх норм директиви, встановлено, що сума електронних грошей, яка знаходиться у розпорядженні користувачів не повинна перевищувати 150 євро [28].

    У деяких країнах ЄC на законодавчому  рівні встановлені ліміти електронного гаманця для всіх емітентів електронних грошей. Так, у Данії, Естонії та Греції сума електронних грошей в електронному гаманці не повинна перевищувати 300 євро, в Австрії – 2000 євро. У Великобританії базове значення ліміту гаманця – 1000 фунтів стерлінгів, проте таке обмеження не застосовується у випадках, коли схема розрахунків електронними грошима передбачає ведення рахунків користувачів, і емітент має можливість блокувати рахунок з електронними грошима у разі крадіжки або втраті користувачем картки (ключа доступу до рахунку).

    Дані  Європейського центрального банку  свідчать, що на практиці в Європі максимальна сума електронних грошей часто встановлюється самими системами і варіює у межах кількох сотень євро в еквіваленті. Наприклад, для системи GeldKarte (Німеччина) ця сума складає 200 євро, для систем Quik (Австрія) та Avant (Фінляндія) – 400 євро, для системи Chipknip (Нідерланди) – 450 євро [36].

    Швидкий розвиток систем електронних грошей, зокрема на основі програмного забезпечення, ставить питання транскордонних переказів електронних грошей. Європейська Комісія, досліджуючи стан ринку електронних грошей у країнах ЄС, дійшла висновку, що в Європі транскордонні перекази електронних грошей сьогодні не є поширеними. Хоча в Європейському Союзі діє режим «єдиного паспорта» (взаємне визнання ліцензій), що дає право емітентам електронних грошей здійснювати емісію і надавати послуги в усіх країнах ЄС, існуючі в Європі продукти електронних грошей, як правило, не функціонують на транскордонному рівні. Це можна пояснити переважним розвитком в ЄС електронних грошей на основі карток, розрахунки якими здійснюються здебільшого face-to-face, тобто безпосередньо держателем у торговця.

    Важливе місце серед питань, пов’язаних з електронними грошима, займають питання стандартизації, вирішення яких створює можливість взаємодії систем як на національному, так і міжнародному рівнях. Прийняття загальних стандартів і побудова загальної технічної інфраструктури, яка б включала карт-рідери та термінали, може збільшити застосування електронних грошей і зменшити операційні витрати. Нині однією з найбільш суттєвих ініціатив у цій сфері вважаються Загальні специфікації електронного гаманця (Сommon Electronic Purse Specification) [30]. Певну роль у вирішенні питань стандартизації матиме Рекомендація 97/489/ЄС щодо транспарентності електронних платіжних інструментів 1997 року.