Економічна сутність амортизації та її функції

Вказані пропозиції, на нашу думку, дадуть змогу порівнювати показники  фінансової діяльності різних підприємств та мати об'єктивні дані про стан основних засобів та рівень їхнього зносу як на рівні підприємства, так і на рівні держави. Ці показники важливі не лише для формування більш досконалої амортизаційної політики, а й для планування та прогнозування розвитку як окремого підприємства, так і держави загалом. Адже лише знаючи реальне фінансове становище підприємств, можна правильно планувати свою діяльність та прогнозувати можливі зміни на конкурентному ринку. Надання підприємствам права самостійного розпорядження власним прибутком зробить їх більш конкурентоспроможними, що призведе до збільшення доходів даного підприємства і, як наслідок, до збільшення доходів державного бюджету. А відмова від застосування у бухгалтерському обліку норм амортизації, передбачених податковим законодавством, дасть змогу при визначенні фінансового результату та складанні фінансової звітності підприємства керуватися виключно економічними методами та категоріями, що сприятиме об'єктивності фінансових та економічних показників діяльності підприємств.

 

 

 

 

 

 

 

4.2. Вдосконалення процесу управління  амортизаційними відрахуваннями  на підприємстві

Однією з головних причин виникнення суперечностей між бухгалтерським та податковим обліком амортизації  основних засобів є недосконалість, суперечливість законодавчої бази. Законодавча  база, яка складається з нормативів та правил, що регулюють як діяльність усього підприємства, так і окремі її компоненти, є важелем, на який спирається вся методологія обліку. Тому вона має створювати об’єктивні і безперечні умови логічного розв’язання  будь-яких проблем, що виникають при  здійсненні діяльності підприємства.

Пошук шляхів зменшення витрат підприємства, визначення резервів зниження собівартості виготовленої продукції та правильність розрахунку прибутку до оподаткування  – все це і багато іншого стає причиною не можливого без правильного  і раціонального розрахунку витратної  частини, пов’язаної з амортизацією основних засобів. Досліджуючи суть суперечностей, які виникають між податковим і бухгалтерським обліком амортизації основних засобів значна увага приділяється операціям, пов’язаним із списанням, ліквідацією основних засобів, відповідністю строку використання, методами нарахування тощо.

Враховуючи ці суперечності, виникає  необхідність у розв’язанні і  є основними причинами для  удосконалення, шляхом внесення відповідних  змін у законодавчу базу що регулює  основні аспекти податкового  обліку основних засобів і методику розрахунку амортизаційних відрахувань  суть яких полягає в тому, що:

1. Нелогічним є те, що при списанні  основних засобів з балансу  підприємства, ліквідації їх у  бухгалтерському обліку автоматично  відбувається відшкодування витрат  на їх експлуатацію, а в податковому  обліку не відбувається відображення  цієї операції. Це спричиняє невідповідність строку використання основних засобів.

Таким чином, у бухгалтерському  обліку основних засобів спостерігається  чіткий взаємозв’язок між введенням  основного засобу, його використанням, нарахуванням зносу, строком використання і припиненням його діяльності. Усі ці події відображаються відповідними проводками на окрему дату.

У податковому обліку існує чітке  відображення придбання основних засобів, не відображаються операції з їх списання, ліквідації а строк використання йде в розріз із строком використатися  основного засобу в бухгалтерському.

2. Виникають проблеми невідповідностей  й при списанні основних засобів.  Коли в бухгалтерському обліку  об’єкт перестає існувати, в податковому  він амортизується, збільшує валові  витрати до того моменту, коли  його балансова вартість не  буде дорівнювати нулю. Але ж  як можуть виникати валові  витрати по об’єкту основного  засобу, коли він уже не використовується  в діяльності, це просто не  логічно.

3. Ще один недолік податкового  обліку полягає в тому, що законодавство  не зобов’язує вести пооб’єктний  облік основних засобів для  розрахунку амортизації, що відноситься  на валові витрати. Балансову  вартість основних засобів визначають  не для конкретного об’єкта,  а для групи.

В бухгалтерському обліку основні  засоби розділяються за відповідними субрахунку залежно від їх призначення  на виробничі та невиробничі. У податковому  обліку основні засоби, що використовуються в діяльності підприємства в невиробничій сфері, не включаються до валових  витрат підприємства та на них не нараховують  амортизацію.

Щоб уникнути проблем з визначення виробничого призначення основних засобів на підприємствах, слід зробити  обов’язковим документальне затвердження сфери виконання основних засобів  у господарській діяльності підприємства. Документальне затвердження сфери  використання основного засобу дасть  підприємству змогу уникнути проблем  при перевірці правильності обліку амортизації основних засобів податковими  органами.

Виходячи з вищесказаного, найбільш раціональним для усунення перелічених  негативних чинників буде рішення, яке  дасть змогу обліковувати витрати  у бухгалтерському та податковому  обліку ідентично.

Слід зазначити, що аналіз останніх наукових публікацій свідчить про акцентування уваги провідних вітчизняних  фахівців переважно на дослідженні  основних аспектів амортизаційної політики.

В умовах ринкової економіки з’являються  нові складові обліково-аналітичної  системи, що задовольняють потреби  користувачів і сприяють ефективному  управлінню амортизацією. Однак і досі податкові норми амортизації є незадовільними, що спричинило відсутність у багатьох підприємств грошей на своєчасне поновлення основних засобів та потребує додаткових витрат на проведення відповідних арифметичних розрахунків. У ринкових умовах господарювання амортизаційна політика держави має мотивувати інвестиційну діяльність підприємств.

З метою відтворення у підприємств  мотивації до інвестування у нові основні фонди доцільно скасувати  порядок, за яким витрати на поліпшення основних фондів включають до складу валових витрат. На суму витрат на поліпшення основних фондів має збільшуватися  вартість основних фондів відповідної  групи і зазначені витрати  мають амортизуватися у складі основних фондів. Подальша практика віднесення витрат на поліпшення основних фондів до складу валових витрат посилює  технологічне відставання української  економіки. Проти такої пропозиції можливі заперечення з боку платників  податку на прибуток, насамперед підприємств  гірничо-металургійного комплексу, які  звикли витрати на поліпшення основних фондів включати до складу валових  витрат у повному обсязі.

Для подолання наявних негативних тенденцій у амортизаційній політиці доцільно переглянути підходи до формування груп основних фондів та встановлення для них норм амортизації. Враховуючи досвід розвинутих країн, пріоритет  у нарахуванні амортизації для  цілей оподаткування має бути віддано сучасним засобам виробництва, таким як повністю автоматизовані лінії  виробництва, енергоощадне устаткування, системи очищення та захисту навколишнього  середовища тощо. Реалізація такого заходу сприятиме технічному та технологічному переоснащенню виробництва, скороченню технологічного відставання України. Оскільки через диференціацію норм амортизації уряд може ефективно впливати на формування попиту на основні засоби та відповідно регулювати макроекономічні пропозиції, доцільно опрацювати питання оптимізації розміру ставок норм амортизації для найважливіших видів продукції. Обгрунтування норм амортизації для вищезазначених видів основних засобів має стати предметом подальших досліджень.

Отже, використання на практиці внесених пропозицій дає змогу значно спростити  роботу бухгалтерії та створити окремі засади побудови обліку в підприємствах  України для досягнення зіставності  даних з метою вирішення низки  важливих економічних проблем. Викладені пропозиції, які стосуються досягнення уніфікації, важливі для спрощення роботи бухгалтерії в сучасних умовах господарювання та складання звітності, а також обліку відстрочених податкових активів та зобов’язань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4

 

Отже, ефективне використання основних виробничих фондів та виробничих потужностей  має важливе значення для підприємства, оскільки їх повніше використання сприяє зменшенню потреб у введенні в  експлуатацію нових виробничих потужностей, веде до збільшення обсягів випуску  продукції.

Основними напрямками поліпшення використання основних фондів підприємства:

·  Зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення і виробництво не установленого устаткування.

·  скорочення і ліквідація внутрішньо змінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва, підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання.

·  підвищення якості ремонтного обслуговування основних фондів.

·  Удосконалення виробничої структури основних фондів.

·  Модернізація діючого устаткування машин і механізмів.

·  Швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній агрегатів, устаткування.

·  Економічне стимулювання раціонального використання основних фондів.

Протягом останніх років на більшості  підприємств різних галузей народного  господарства України спостерігається  низький рівень ефективності і відтворювальних  процесів. Коефіцієнти оновлення  й вибуття машин і устаткування тобто найбільш активної частини  основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5-6 та 2-3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання  досягає 50-55% загальної вартості. Саме цим передовсім пояснюється невідкладне  завдання прискорення й підвищення ефективності і відтворення основних фондів, зростання технічного рівня  застосування засобів праці. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати  такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:

• усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури  з метою максимально можливого  задоволення народногосподарського  попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених систем машин, розробка та організація виробництва  тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або  імпортувались з інших країн;

• зосередження зусиль різних галузей  науки на пріоритетних напрямках  науково-технічного прогресу, форсованому  розвитку передовсім наукомістких виробництв істотному підвищенні техніко-організаційного  рівня та соціально-економічної  ефективності виробництва на підприємствах  різних галузей народного господарства;

• докорінне поліпшення всієї організації  робіт та економічного її обґрунтування  на всіх стадіях відтворювального процесу;

• дотримання кожним підприємством  власної стратегії технічного, організаційного  та економічного розвитку; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва  технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від  практики одиничної зміни спрацьованих знарядь праці до систематичного, комплексного оновлення техніко-технологічної  бази взаємозв'язаних виробничих ланок  підприємств;

• створення ринкового економічного механізму країни, спроможного забезпечити  постійну заінтересованість усіх ланок  управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних  процесів і сприйнятті науково-технічних  та організаційних новацій.

 

 

 

 

 

 

5. Охорона праці

1. Застосування матеріальних і моральних стимулів охорони праці

 

У підвищенні організаційного рівня  роботи з охорони праці, мобілізації  колективів і керівників виробничих підрозділів на своєчасне та якісне виконання заходів, передбачених планами  робіт, важливе значення має матеріальне і моральне стимулювання.

Стимулювання діяльності з охорони  праці направлене на підвищення зацікавленості працівників у забезпеченості здорових і безпечних умов праці. Стимулювання передбачає як матеріальні і моральні заохочення, так і стягнення за невиконання покладених на конкретну особу обов'язків відносно безпеки праці або порушень вимог щодо охорони праці. До числа заохочувальних заходів належать премії, винагороди за виконану конкретну роботу, винахідництво і раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці тощо.

Згідно Закону України "Про охорону  праці" до працівників можуть застосовуватись  будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів  щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою. 
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювання і таким чином ефективно профілактувати травмованість, професійну захворюваність та аварійність на виробництві.