Антикризисная политика развитых стран

    вдосконалення інструментарію заохочення населення  України до самозайнятості, запровадження комплексу стимулів створення нових робочих місць в приватному секторі економіки шляхом зменшення загального оподаткування фонду заробітної плати до 20-25 %, розширення повноважень місцевих органів влади у заохоченні підприємств до створення нових робочих місць;

    запровадження практики угод між підприємствами та регіональними центрами зайнятості щодо можливостей пріоритетного працевлаштування працівників, вивільнених внаслідок запровадження підприємствами технологій, які підвищують продуктивність праці та вимагають зменшення чисельності зайнятих;

    впровадження  системи заходів щодо утворення на підприємствах цільових фондів зайнятості для фінансування процесів вивільнення, перерозподілу та перекваліфікації кадрів;

    сприяння  підвищенню мобільності робочої  сили шляхом поширення інформації про становище на регіональних ринках праці, стимулювання створення робочих місць на селі,

    сприяння  безробітним громадянам та членам їх родин щодо переселення до трудодефіцитних регіонів, зокрема сільської місцевості, із встановленням фінансової допомоги родинам, що переїжджають;

    впровадження розвитку вахтових методів тимчасового працевлаштування (в тому числі – за кордоном, на основі укладення відповідних міждержавних угод);

    внесення  до Державного бюджету України на 2009 рік змін щодо запровадження громадських робіт загальнодержавного значення, фінансованих коштами як державного бюджету, так і централізованих позабюджетних фондів.

    Збереження  рівня та якості життя населення:

    перегляд  системи соціального захисту  населення з метою поліпшення її спроможності компенсації негативних соціальних наслідків кризових явищ шляхом посилення її цільового характеру та внесення відповідних змін до Державного бюджету України на 2009 рік;

    забезпечення  цільового характеру пільг соціального  спрямування при різкому спрощенні  механізмів отримання таких пільг  категоріями населення, які їх потребують;

    посилення повноважень та ініціативних дій  місцевих влад щодо модернізації управління установами соціальної сфери, диверсифікації форм надання послуг на основі активного залучення до цього недержавного сектора, удосконалення механізмів розміщення і реалізації замовлень на надання послуг. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3 Механізм санації і банкротства  в країнах з ринковою економікою

     3.1 Державні органи по банкротству в країнах з розвиненою ринковою економікою

     Неспроможність (банкротство) державних підприємств, кажучи юридичною мовою, є його нездатністю задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів (робіт, послуг), включаючи нездатність забезпечити обов'язкові платежі до бюджету і позабюджетні фонди у зв'язку з перевищенням зобов'язань боржника над його майном або у зв'язку з незадовільною структурою балансу боржника. З точки зору економіки, під неспроможністю (банкротством) державних підприємств ми розуміємо його нерентабельність, що частенько продиктоване непрофесіоналізмом і негнучкістю менеджменту даної структури.

     У країнах з розвиненою ринковою економікою інститут неспроможності формувався століттями і має багаті традиції і високу культуру. Залежно від економічної моделі, ідеології і національних особливостей сформувалися: німецька, американська французька і англійська моделі інституту неспроможності. Але у всіх моделей є загальні точки зіткнення:

     по-перше, відносно низький відсоток організацій-боржників  в економіці розвинених країн;

     по-друге, нейтрально-позитивне відношення суспільства до процедур банкротства, як до природного економічного процесу;

     по-третє, наявність розвиненої інфраструктури антикризової політики.

     Законодавство про банкротство (неспроможності) в  країнах, в яких розвиток економіки  заснований на конкуренції і безперервних структурних змінах, націлений на виховання дисципліни і дотримання правил ділового фінансового звороту, а також призначений сприянню реструктуризації неефективних підприємств або цивілізованому їх виводу з ринку.

     Завдання, що вирішуються за допомогою законів про банкротство в країнах з ринковою економікою, сповна конкретні.

     Найважливішим з них є максимальне використання існуючих можливостей «порятунку» державних підприємств або його частин, які за допомогою процедури банкротства можуть бути відновлені, аби в подальшому внести свій вклад до економіки країни. В той же час держава підтримує захист активів державних підприємств-боржника на користь кредиторів і розподіл цих активів відповідно до Закону в цілях максимального задоволення вимог кредиторів. Закон визначає порядок повернення боргів кредиторам за допомогою розподілу виручки від продажу активів і (або) у вигляді акцій реорганізованого господарюючого суб'єкта, що діє, або використання відстрочення або скорочення боргу цього суб'єкта в разі наявної можливості відновлення його платоспроможності (світова угода). І, нарешті, законодавчо забезпечений механізм розгляду справ про порушення і зловживання в управлінні збанкрутілими державних предприємствами і анулювання неправомірних операцій.

     Відповідно  до вживаної концепції банкротства, процедури, що реалізовують ці завдання, забезпечують інтереси і боржників, і кредиторів. Боржник або його бізнес може бути звільнений від боргів, що виникли унаслідок збиткової господарської практики, а також від продовження реалізації колишньої управлінської стратегії. Кредитори ж зацікавлені у встановленні відповідального контролю або спостереження за справами боржника, в скороченні його збитків і, — якщо бізнес боржника удається зберегти, — в збереженні ділових стосунків з боржником в майбутньому.

     Як  показує практика більшості країн  з розвиненою ринковою економікою (США, Канада, Великобританія, Австралія, Швеція, Нідерланди і ін.), одним з ключових елементів сучасної системи економічної неспроможності є наявність спеціального державного органу (відомства) з конкретними обов'язками по питаннях банкротства.

     У правомочності цього органу —  контроль дій відповідно до законодавства і підготовка відповідних рекомендацій уряду відносно положення останнього в даної області. Іншими ключовими елементами системи неспроможності є законодавство, інститут фахівців, судова система і розуміння необхідності банкротства в суспільстві. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3.2 «Сильна» антикризова політика держави у сфері процедур неспроможності (банкротства) в розвинених країнах 

     Розглянемо  наслідки «сильної» антикризової політики держави у сфері процедур неспроможності (банкротства). Цілі і завдання фінансового  оздоровлення організацій - боржників визначили пріоритетну роль держави, оскільки їх наслідки безпосередньо зачіпають інтереси всього суспільства і державу зобов'язано зберігати регулюючі і контролюючі функції.

     Принципи, що закладаються в «сильну» антикризову  політику:

     Постановка  чітких і ясних цілей, однозначне визначення пріоритетів розвитку;

     Групи співвідносять власні інтереси з  цілями і пріоритетами держави;

     Відбувається  професійний відбір кадрового складу для досягнення поставлених цілей;

     В результаті, в суспільства виникає  адекватне сприйняття процедур неспроможності (банкротства).

     Виходячи  з вищевикладеного, можна виділити декілька етапів становлення республіканської системи фінансового оздоровлення.

     Перший  етап: Держава проводить «сильну» антикризову політику у сфері  процедур неспроможності, підсилюючи свій вплив для формування системи фінансового оздоровлення організацій - боржників.

     Другий  етап: «Сильна» державна антикризова  політика досягає свого піку. Етап характеризується практичною реалізацією  державної антикризової політики по фінансовому оздоровленню, створенням основ для формування ринкових інститутів антикризової політики.

     Третій  етап: Держава здійснює жорсткі контрольні функції, не збільшуючи сили свого впливу у сфері неспроможності (банкротства).

     Четвертий етап: Поступово знижується роль державного регулювання процедур банкротства. Функції регулювання переходять до ринкових інститутів, держава здійснює лише наглядову функцію.

     У більшості розвинених країн світу  інститут банкротства дозволяє захистити бізнес в період тимчасових труднощів, а у разі потреби дає можливість цивілізованим способом перерозподілити власність на користь тих, хто уміє здійснювати ефективне управління і конкурувати з іншими виробниками на ринку.

      Заключення  

     За  результатами проведеного дослідження можна зробити наступні виводи.

     Тип управління - це комплекс характеристик, що відображають його особливості, призначення  і цінність.

     Антикризова політика як тип управління, здатного передбачати і передувати кризам, пом'якшувати їх течію, усувати негативні наслідки і перетворювати їх на позитивні зміни, є найважливішим чинником сучасного розвитку менеджменту і економіки.

     Антикризова політика - це об'єктивна потреба  управління, орієнтованого на розвиток, своєчасне реформування економіки, аналіз майбутнього в сьогоденні, оцінка взаємодії природи і діяльності людини.

     Теорія  і практика антикризової політики має  довгу історію. Кризи - явище складне  і суперечливе. Вони є крайнім  загостренням протиріч в соціально-економічній системі, загрозливим її стійкості і життєздатності. Їх породжують самі різні причини. Вони діляться на об'єктивних, пов'язаних з циклічним характером розвитку, і суб'єктивні, такі, що відображають помилки, некомпетентність в управлінні. У основі криз можуть також лежати природні і техногенні процеси. Небезпека кризи існує завжди, і його необхідно передбачати і прогнозувати. Виходячи з цього, антикризова політика можна представити як систему заходів по діагностиці, попередженню, нейтралізації і подоланню кризисних явищ і їх причин на всіх рівнях економіки.

     Досвід  антикризового реформування економіки, фінансів, соціальної політики в країнах  з розвиненою економікою має не лише національне, але і велике міжнародне значення. Особливо він коштовний  для російських менеджерів, економістів і політиків.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Бібліографія 

1.  Антикризисная  политика в промышленности: науч.-практ.  пособие / Михайлов Л.М. М.: Экзамен, 2004. 224 с. 
2. Антикризисный PR и консалтинг / Ольшевский А.С. СПб: Питер, 2003. 432 с.
3. Кожевников Н.Н., Борисов Е.И. Основы антикризисной политики государственных предприятиями. М., «Академия»., 2005. 496 с.
4. Методология антикризисной политики: учебно-практ. пособие / Юн Г.Б. М.: Дело, 2004. 432 с.
5. Полещук В.М. Правое регулирование несостоятельности (банкротсва)//Дайджест журнала «Право и жизнь». М.: ЮНИТИДАНА, 2005. 38 с.
6. Словарь по антикризисному управлению / Юн Г.Б., Таль Г.К., Григорьев В.В. М.: Дело, 2003. 448 с.
7. Степанов С.П. Антикризисное регулирование экономики: теория и практика.//Дайджест журнала «Право и жизнь». М.: ЮНИТИДАНА, 2005. 38 с.
8. Финансовые, денежные и кредитные системы зарубежных стран: Учеб. пособие / К.В. Рудый. М.: Новое знание, 2004. 400 с.
9. Чижов П.Н. Опыт антикризисной политики в странах бывшего соц-лагеря: состояние и перспективы //Дайджест журнала «Право и жизнь». М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. С. 121.

      Экономико-статистические модели  эффективности финансово-промышленных  структур / Косачев Ю.В. М.: Логос, 2004. 244 с.