Антикризисная политика развитых стран

    блокування  значної частини безготівкового грошового обороту через банківську кризу;

    подальшого  швидкого зниження обмінного курсу  гривні через незбалансоване зростання попиту на іноземну валюту;

    наростання  кризи державного управління, що матиме вияв насамперед у зниженні дієвості фіскальної системи, посиленні відцентрових тенденцій у відносинах з регіонами, розвитку «альтернативного» грошового обігу (іноземної валюти, грошових сурогатів, бартеру);

    різкої  активізації спекулятивних атак на знецінені активи підприємств.

    Кризові прояви перешкоджатимуть подоланню нагромаджених в Україні структурних диспропорцій, які є головною причиною надмірних глибини та багатовимірності кризових явищ в Україні. Наслідком може стати десинхронізація кризи в Україні із світовою та втягнення України в тривалий період економічної стагнації з поетапною втратою економічного, а ймовірно - і політичного суверенітету. Усвідомлення загрозливості таких ризиків робить вироблення та реалізацію адекватної політики щодо протидії кризі першочерговим завданням забезпечення національної безпеки держави.

    Визначаючи  пріоритети та інструменти антикризової політики, украй важливо розрізняти першочергові («пожежні») та системні (середньострокові) заходи. Вжиття перших є терміново необхідним для запобігання неконтрольованого розвитку ситуації в економіці та соціальній сфері. Відтак вони мають цільовим чином спрямовуватися на основні кризові виклики – „генератори” ймовірних ризиків, для недопущення їхнього розкриття. Водночас, з огляду на показане вище структурне підґрунтя  кризових явищ в Україні, на жаль, немає підстав розраховувати на коректну адаптацію економічної системи (та економічних суб’єктів) до кризових викликів та здійснення «автономного» оздоровлення економіки, притаманного традиційним механізмам циклічності ринкової економіки. Отже, антикризові дії мають водночас формувати необхідні структурні зрушення, які створюватимуть адаптаційне середовище та дозволять вже найближчим часом генерувати іманентні національній економіці підвалини економічного зростання на основі національних конкурентних переваг. Це свідчить про важливість коректного вибору першочергових заходів та узгодження їх із середньостроковою антикризовою політикою.

    Виходячи  з проведеного аналізу, першочергові заходи антикризової політики мають, на нашу думку, включати:

    - заходи щодо стабілізації фінансової системи;

    - заходи щодо валютно-курсової  стабілізації;

    - сприяння пожвавленню економічної  активності та запобігання економічному спаду;

    - заходи щодо відновлення керованості  національної економіки.

    В період внутрішньої та зовнішньої нестабільності основним завданням монетарної політики НБУ має стати поєднання стабілізації фінансової сфери і зупинення кризових тенденцій та забезпечення достатньої пропозиції грошових ресурсів за жорсткого контролю за структурою їх використання. Це потребуватиме перегляду орієнтирів збільшення грошової пропозиції, виходячи з суттєвого зменшення швидкості обороту грошей через економічний спад, різкого падіння валютного курсу та кризових явищ в банківській сфері. Від використання поняття «емісія грошей» в якості інструмента залякування потенційного електорату слід перейти до запровадження виважених інструментів каналізації емісійних ресурсів НБУ на цілі відновлення фінансової збалансованості та економічної активності. Паралельно має також бути запущено в дію інструменти, які забезпечуватимуть абсорбцію надмірних нецільових потоків грошових коштів.

    В цьому контексті необхідно:

    запровадити мораторій на виплату комерційними банками строкових депозитів  населення (в тому числі – примусове  продовження строку за депозитами, термін яких сплив) до 1 червня 2009 р. з чітким переліком соціально обґрунтованих винятків та визначенням механізмів використання цих коштів для розрахунків між клієнтами одного банку (з можливістю утворення партнерських мереж банків);

    скасувати Статті 84, 85 та 86 Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік» як такі, що створюють підґрунтя для невиправданого втручання уряду в діяльність Національного банку України, натомість створити прозорий механізм рефінансування комерційних банків, який  дозволятиме комерційним банкам розраховувати на «автоматичне» отримання кредиту за умови дотримання певних фінансових параметрів;

    сформувати  механізми забезпечення цільового  характеру рефінансування комерційних банків з метою відновлення ними належних обсягів кредитування поточної та інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, фінансування довгострокових інвестиційних та інноваційних програм;

    посилити  спроможність фінансового сектора  до ринкової «стерилізації» частини  надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення після вилучення ним депозитів, через розширення спектру державних цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток державної фінансової інфраструктури, зокрема – мережі страхування. Останнє необхідно з огляду на те, що логічним продовженням фінансової кризи має стати погіршення платоспроможності операторів страхового ринку, а відтак – міграція клієнтів до більш надійних страховиків;

    сформувати  на базі Національного банку України  тимчасову Клірингову палату для  розгляду справ щодо взаємопогашення заборгованості суб’єктів господарювання за взаємною згодою сторін;

    відновити координацію дій Міністерства фінансів України та НБУ у сферах управління бюджетними видатками та важелями грошової пропозиції.

    Невід’ємною складовою фінансової стабілізації має стати забезпечення стабілізації в бюджетній сфері. З нашої точки зору, не пізніше 1 квітня слід забезпечити оперативний перегляд Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік», в ході чого:

    уточнити  показники видаткової частини з урахуванням динаміки національної економіки в першому кварталі 2009 року, мала передбачити механізми автоматичного збільшення видаткових статей у випадку перевищення прогнозних надходжень;

    внести  зміни до принципів нарахування  соціальних виплат та фінансування соціальної сфери з метою забезпечення цільового характеру соціальних видатків;

    передбачити виділення бюджетних видатків розвитку на завдання, безпосередньо пов’язані з інвестуванням у розвиток інфраструктурних галузей, підтримання внутрішнього попиту на товари вітчизняної переробної промисловості, збереження робочих місць, зниження витратності тощо. При цьому обсяг таких видатків не повинен бути меншим розміру бюджетного дефіциту. Такими пріоритетними проектами є:

    підвищення  ефективності ресурсовикористання, зокрема – зменшення енергоємності виробництва та побуту;

    збільшення  обсягів виробництва сільгосппродукції  та підвищення продуктивності галузі;

    створення та реконструкція транспортної, комунікаційної, комунальної, соціальної інфраструктур (в рамках підготовки до «Євро-2012»).

    В період, який передуватиме перегляду  Бюджету-2009, необхідно забезпечити внесення змін до низки законів з питань оподаткування та передбачити, в порядку винятку, їх запровадження з моменту ухвалення нової версії бюджету. Такі зміни мали б передбачати:

    встановлення  прогресивної шкали прибуткового оподаткування  громадян зі зниженням рівня оподаткування малозабезпечених верств населення;

    запровадження податку на нерухоме майно;

    раціоналізацію  податкової системи в напрямі  зменшення кількості дрібних податків з метою економії ресурсів на їх адміністрування.

    В найближчому майбутньому є підстави очікувати збереження потужних чинників впливу на динаміку валютного ринку України, пов’язаних з періодичним розбалансуванням попиту та пропозиції, спекулятивними мотивами поведінки суб’єктів, в тому числі – ажіотажним попитом на іноземну валюту. За таких умов недоцільно розраховувати на підтримання збалансованого курсу гривні лише шляхом дії ринкових регуляторів курсоутворення.  Лібералізація валютного ринку в кризовий період цілком ймовірно може спричинитися до різких курсових коливань та виникнення періодів надмірного знецінення (а у певних випадках – надмірного переоцінення) гривні. На нашу думку, девальвація гривні в умовах кризи та значного нагромадженого в попередні роки негативного сальдо зовнішньої торгівлі є позитивною адаптаційною реакцією економіки та може відіграти роль стимулятора економічного зростання. Проте – лише в разі збереження девальвації в економічно обґрунтованих та прогнозованих межах. Відтак завданням курсової політики в Україні мало б стати збереження протягом 2009 року курсу гривні на рівні, близькому до досягнутої у грудні 2008 –січні 2009 рр. проміжної рівноваги, ймовірно – з допущенням певної реальної ревальвації внаслідок стабільності номінального курсу.

    Реалізація  такого завдання могла б бути відносно нескладною навіть за ліберального регулювання  ринку, в разі проведення жорсткої монетарної політики. Проте, як було показано вище, стійке погіршення становища у фінансовому секторі держави вимагає здійснення цілеспрямованих проактивних монетарних кроків, які можуть створювати ризики дестабілізації на валютному ринку, що вимагає додаткових заходів щодо запобігання такій дестабілізації.

    Цілком  очевидно, що за поточних умов досягнення курсової стабільності за допомогою суто інтервенційних заходів практично неможливо. Відтак, хоча перехід до гнучкого курсу є однією з основних умов надання Україні стабілізаційного кредиту МВФ, проте застосування комплексу заходів щодо стримування надмірних курсових коливань є допустимим і застосовується практично усіма центральними банками зарубіжних країн. Валютна стабілізація сприятиме недопущенню інфляційно-девальваційної спіралі, створить основу для врегулювання заборгованості по валютних кредитах у банківському секторі, слугуватиме чітким і зрозумілим орієнтиром для населення і бізнес-структур, надасть економіці час для пристосування до нової системи цін на основі досягнутих курсових значень, поліпшить середовище для інвестицій. Отже, доцільним є проведення додаткових консультації з МВФ щодо врахування вищезазначеного та внесення відповідних змін до умов Меморандуму.

    Стабілізація  курсової динаміки неможлива без  збалансування валютного сегмента фінансового ринку у спосіб ужорсточення монетарної політики НБУ шляхом:

    посилення контролю над валютними і фінансовими  потоками через кордони України у спосіб:

    подальшого  ужорсточення норм контролю за вивозом  капіталу,

    розгляду  можливості запровадження оподаткування  спекулятивного капіталу («податку Тобіна») у формі 15 % оподаткування капіталу, що виводиться з країни менш ніж через рік після його введення^1[13];

    активнішого проведення операцій НБУ на відкритому ринку (РЕПО);

    посилення норм пруденційного нагляду і  контролю за збалансованістю термінової і валютної структури банківських активів і пасивів;

    запровадження нормативу обов’язкового продажу  частини експортної виручки з  подальшим наданням НБУ законодавчої можливості використовувати його в кризових умовах;

    оприлюднення  і чіткого дотримання тактики валютних інтервенцій для стабілізації ситуації на валютному ринку і гасіння девальваційних очікувань;

    здійснення, з метою уникнення надмірних  шокових сплесків попиту на валюту, позаринкового цільового продажу  валюти з резервів та за офіційним  курсом НБУ:  «Нафтогазу України» - для оплати передбачених контрактами обсягів імпорту газу; комерційним банкам – для сплати зовнішніх зобов’язань, набутих не пізніше 1 вересня 2008 р.;

    розробки  механізмів вирішення проблеми валютної заборгованості населення (у т.ч. розгляду можливості відкриття фізичними особами депозитних рахунків для купівлі безготівкової валюти для наступних розрахунків по валютних кредитах), що дозволило б зупинити наростання панічних очікувань та відплив валюти з банківської системи.

    3. Щодо сприяння пожвавленню економічної активності та запобігання економічному спаду.

    Багатовимірність  та значна глибина кризових проявів  в Україні доводять неможливість досягнення більш-менш тривкого ефекту лише за рахунок заходів стабілізації, які здійснюються у вузьких монетарній, валютно-курсовій чи фіскальній сферах. Без відновлення позитивної динаміки економічної активності заходи макрофінансової стабілізації спроможні втягнути економіку у колаптичне самовідтворення економічного спаду. Відтак антикризова політика повинна будуватися за принципом не «стабілізація, потім – зростання», а «стабілізація - через зростання». Отже, вже серед першочергових заходів мають міститися кроки, спрямовані на створення підґрунтя економічного пожвавлення за двома основними напрямами: