Антикризисная политика развитых стран

Міністерство  освіти і науки України 

Східноукраїнський національний університет 

імені Володимира Даля

Інститут  хімічних технологій (м. Рубіжне)  

Інженерно-економічний факультет 

Кафедра економіки підприємства  
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

с дисципліни «Політична економіка» 

На тему «Антикризова політика розвинених стран»  
 
 
 
 

        Виконала студентка гр. ЄД-79

        Селихова А. А. _________

    “____”__________2009р

.                                              

         Керівник

        Мікуленко Л.І.

    _______________

        “____”__________2009р. 
 

.

  
 
 
 
 
 
 

 2009

 

 

      Зміст

 
 
 
 
 
 
 

 

 

     Введення

     Історія соціально-економічного розвитку країн світу, у тому числі найбільших, свідчить про те, що їм доводилося переживати глибокі спади виробництва, фінансові потрясіння, масове безробіття, гострі соціальні і політичні конфлікти.

     Одні  країни тяжко і з значними витратами долали труднощі, викликані, перш за все, кризою економіки, інші досить успішно справлялися з економічними і соціальними потрясіннями і в досить короткі терміни виводили свої економічні і соціальні системи з гострих кризисних станів.

     Досягнення  стійкого економічного зростання і  забезпечення добробуту населення  багато в чому визначається фінансово-економічним  положенням підприємств різних галузей, тими можливостями розвитку, які вони мають в своєму розпорядженні в умовах господарювання.

     Вибір теми самостійної роботи досвід, методи і форми виходу з надзвичайної, кризисної ситуації, знайдені правлячими колами цих країн, можуть бути вельми корисний для української економіки.

     Вивченню  проблем антикризової політики присвячено багато робіт родоначальників теорії управління кризисними процесами і сучасних дослідників. Дослідженню класифікації кризисних явищ і проблемам формування комплексних систем антикризової політики присвячені роботи Г.Б.Юна, А.Д. Чернявського, Е.А.Уткина, Н.Н. Тактарова, М.Л. Хараєва, Г.Ю. Шатського, Р.А. Шмакова та ін.

 

      1 Антикризова державна політика  в країнах з ринковою економікою

     1.1 Поняття і єство антикризової державної політики

     Антикризова політика - це безперервний процес, невід'ємний елемент загальної системи управління підприємством, здійснюваного в умовах обмежень за часом і фінансам, який включає своєчасну діагностику кризисної ситуації, аналіз причин її виникнення, визначення системи заходів по функціонуванню державних підприємств в кризисних умовах, розробку плану виходу з неї.

     Криза - це явище, в ході якого відбуваються зміни в розвитку системи, результатом  чого може стати порушення розвитку або зміни усередині системи. Відповідно до даного визначення основними завданнями управління кризами є діагностика кризи, виявлення його причин і складання плану заходів щодо виведення державних підприємств з даного стану.

     У наявних визначеннях антикризова  політика трактується як система  заходів по діагностиці кризи, аналізу його симптомів і причин, виробленню комплексу заходів по функціонуванню державних підприємств в кризисній ситуації і програми по виведенню організації з цього стану. Тим самим антикризова політика зводиться до управління підприємством, що знаходиться на межі банкрутства. При цьому відбувається підміна тези - антикризова політика стає результатом діяльності антикризових керівників, що знижує смислову цінність даного поняття, оскільки далеко не всі кризи, що виникають на підприємстві, можуть привести його до неспроможності.

     Антикризова політика має свої специфічні завдання не лише у фазі кризи, але і у  фазі зростання, і у фазі зрілості. Це складова процесу управління, в рамках якої здійснюється діагностика кризисної ситуації, проводиться її аналіз і дослідження причин її виникнення, визначається система заходів по функціонуванню державних підприємств в умовах, що створилися, і виробляється програма виходу з кризи.

     Різноманітність криз породжує різноманітність процесів антикризової політики. Проте будь-яке антикризова політика має бути системним, володіти властивостями гнучкості і адаптивності, бути налаштованою на диверсифікацію управління, посилення інтеграційних процесів. Антикризова політика також характеризується мобільністю і динамічністю у використанні ресурсів, застосуванням програмно-цільового підходу в розробці і ухваленні управлінських рішень, підвищеною чутливістю до чинника часу і пильною увагою до оцінки варіантів поведінки на кожному етапі.

     Державне  антикризове регулювання є базою  для прийняття антикризових програм в організаціях і його головними завданнями на сучасному етапі є:

     - вдосконалення законодавства про  банкротство (розширення використання різних інструментів фінансового ринку, уточнення процедур банкротства, зокрема, фінансового оздоровлення, зміна підходів до підготовки кризисних керівників);

     - розробка програм підтримки для  різних типів неефективно працюючих організацій, вживання специфічних заходів регіонального антикризового регулювання і контролю (забезпечення мультиплікаційного ефекту за рахунок допомоги ключовим виробництвам.

 

      1.2 Основные напрями антикризової державної політики в розвинених країнах

     Історія соціально-економічного розвитку багато, у тому числі найбільших, країн світу свідчить про те, що їм доводилося переживати глибокі спади виробництва, фінансові потрясіння, масове безробіття, гострі соціальні і політичні конфлікти.

     Одні  країни насилу і значними витратами  долали труднощі, викликані, перш за все, кризою економіки, інші досить успішно  справлялися з економічними і соціальними потрясіннями і в досить короткі терміни виводили свої економічні і соціальні системи з гострих кризисних станів.

     Положення економіки Росії в 90-і роки XX ст нерідко порівнюють з положенням економіки США 30-х років (Велика депресія) і економіки післявоєнних 40-х років XX ст Німеччині і Японії.

     У США антикризова державна політика виявляється у вдосконаленні  законодавства в області зайнятості, збільшенні робочих місць, особливо для молоді, розробці регіональних структурних програм і ін. Так, в параграфі 310 гл. 58 Зведення законів США вказується, що ефективні заходи уряду повинні включати спеціально розроблені програми по зниженню високого рівня безробіття, по зменшенню структурного безробіття в окремих регіонах і серед окремих груп працівників; приділяти належну увагу збільшенню ролі експорту і поліпшенню міжнародної конкурентоспроможності сільського господарства, промисловості і автомобілебудування.

     У США законодавчо закріплена (параграф 311 того ж Зведення законів) антициклічна політика по питаннях зайнятості. В рамках її проведення передбачаються прискорене фінансування державою будівельних робіт, збільшення зайнятості в держсекторі, збільшення розмірів і тривалості страхових виплат по безробіттю, професійне навчання в частном і державному секторах як міра загального оздоровлення економіки і як доповнення до страхування по безробіттю. Ця політика включає також реалізацію програм забезпечення молоді робітниками місцями і програм розвитку, націлених на створення робочих місць в галузях, що мають важливе значення для штатів, населених пунктів (включаючи сільські райони) і для країни в цілому.

     На  думку Конгресу США, на молодь доводиться велика частка наявних в країні безробітних, і це в значній мірі сприяє зростанню  злочинності, алкоголізму, наркоманії і тому подібне

     При виробленні заходів і програм  по забезпеченню роботою молоді американські законодавці пропонують уряду передбачити  вирішення таких завдань, як розробка практичних методів поєднання роботи з професійним навчанням, стимулювання приватного підприємництва, практики здобування професійної освіти без відриву від виробництва.

     Другим  важливим напрямом вдосконалення антикризової державної політики в США є  усестороння науково обґрунтована координація зусиль різних державних відомств по розробці і проведенню економічної політики. У цих цілях в 1984 р. створений Президентський радий з вдосконалення управління. Його найважливішим завданням є вироблення вирішення проблем, що встають перед держапаратом. У його діяльності виділяються наступні пріоритетні напрями:

     - вдосконалення управління фінансовими ресурсами;

     - раціоналізація управлінських інструментів і процедур;

     - координація діяльності генеральних інспекторів;

     - зусилля різних відомств по скороченню числа злочинів та ін.

     Слід  зазначити, що антикризова державна політика значно посилюється в періоди екстремального розвитку - від посилення державного контролю над галузями і державних підприємствами в період кризи до централізованого адміністрування в сферах виробництва і розподілу продукції.

     Наприклад, в Японії в післявоєнні роки економічний механізм характеризувався прямим державним управлінням переважної більшості галузей і підприємств, системою фондового розподілу, жорсткого регулювання процесів звернення, ціноутворення, політики доходів.

     Зусилля державної економічної політики Японії того періоду були направлені перш за все на створення умов для ринкової конкуренції. У 1947 р. були ухвалені закони про ліквідацію надлишкової концентрації економічної потужності, про реорганізацію фірм, про приватні підприємницькі організації. У подальші роки (1949-1950 рр.) продовжилася активна політика держави по демонополізації економіки, і лише після досягнення деяких стійких позитивних змін в цьому напрямі поетапно відміняється державне регулювання цін.

     Хвиля різких змін в японському управлінні була пов'язана з прискореним освоєнням методів американського менеджменту в період після закінчення другої світової війни. Ініціатива у вивченні і впровадженні американських методів управління виходила як від японських державних органів, так і від американської адміністрації окупаційних військ. У 1950 р. Міністерство праці Японії узяло на озброєння американську систему «підготовки зразкових майстрів». Методи підготовки аудиторів-японців, що використалися далекосхідним штабом ВПС США, були запозичені японським Міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості для організації курсу по «підготовці адміністрації», підвищенню кваліфікації керівників.