Антикризисная политика развитых стран

    Динаміка  та структура внутрішнього попиту формуються під впливом значного числа чинників, еволюція багатьох з яких має значні часові лаги. Між тим, існує низка  напрямків, за якими можливо досягти  швидкого позитивного ефекту розкриття потенціалу внутрішнього ринку для економічного зростання.

    а) Необхідно уникнути зменшення видаткової частини Державного бюджету, в тому числі – шляхом збільшення, в помірних межах, його дефіциту. Пріоритети бюджетного фінансування за таких умов було наведено вище.

    б) Слід вжити заходів щодо розбудови внутрішнього ринку з метою якнайповнішого та якнайшвидшого доведення стимулюючого ефекту внутрішнього попиту безпосередньо до виробника. Зменшення трансакційних витрат учасників ринку може дещо компенсувати утруднення кредитного забезпечення діяльності останніх. Для цього необхідно:

    надавати  правову та інформаційну підтримку  збутовій діяльності вітчизняних товаровиробників шляхом удосконалення системи інформування реальних та потенційних покупців і продавців щодо кількісних та цінових пропозицій, забезпечення зручного доступу до такої інформації та достатнього рівня її достовірності;

    забезпечити пріоритетний розвиток мережі засобів  прямих поставок сільськогосподарської  та продовольчої продукції споживачеві (зокрема, шляхом поширення досвіду проведення продовольчих ярмарків, розвитку мережі сільськогосподарських ринків та контролю за порядком на них, відновлення мережі плодоовочевої торгівлі тощо);

    поширити  практику створення муніципальних  торговельних закладів з метою забезпечення рівномірності охоплення населення торговельною мережею, створити необхідні умови для відновлення споживчої кооперації членів територіальних громад;

    конкретизувати  програми стимулювання залучення малого бізнесу у легальну зовнішньоекономічну діяльність з урахуванням регіональних особливостей транскордонного співробітництва та структури товарних ринків у відповідних регіонах.

    в) Незважаючи на те, що девальвація гривні обумовила різке скорочення обсягів  імпорту, синхронна девальвація  валют низки торговельних партнерів України та падіння обсягів вітчизняного виробництва цілком спроможні спричинити відновлення імпортної експансії, причому тепер – разом із потужним «імпортом інфляції». Відтак завдання дієвого регулювання імпорту до України зберігає актуальність, тому необхідна суттєва активізація заходів щодо регулювання та обмеження небажаного імпорту:

    запровадження сучасних технічних (автоматизованих) та правових  інструментів митного контролю та оцінки митної вартості імпортованих товарів з метою контролю над обґрунтованістю останньої;

    здійснення  оперативного контролю цінової ситуації з метою оперативного запобігання ціновому та іншими видам демпінгу з боку імпортерів та застосування відповідно до норм ГАТТ/СОТ антидемпінгових та компенсаційних мит з метою захисту вітчизняних виробників;

    забезпечення  належного контролю над якістю імпортованої продукції;

    запобігання контрабанді та ввезенню контрафактної  продукції;

    застосування, в разі потреби, заходів тимчасового  обмеження імпорту для стабілізації платіжного балансу, передбачених нормами СОТ;

    запровадження жорсткого обмеження (або цілковита  заборона) імпорту уживаного одягу  та взуття.

    г) Важливим чинником стимулювання економічного зростання та збільшення внутрішнього попиту на товари виробничого призначення має стати заохочення припливу в Україну прямих іноземних інвестицій. Девальвація гривні створила для цього позитивні стартові умови через здешевлення вартості активів, які можуть придбаватися іноземними інвесторами. Проте інвестиційна привабливість України суттєво знижена через перманентну політичну кризу, суперечливість економічної політики, невизначеність макроекономічних прогнозів. Відтак доцільно використовувати досвід країн Центральної та Східної Європи щодо створення в Україні привабливого інвестиційного середовища, активізувати інвестиційну співпрацю насамперед з країнами, які найменш постраждали від світової фінансової кризи.

    Значна  експортоорієнтованість української  економіки вимагає розглядати відновлення позитивної динаміки експорту як необхідну умову економічного пожвавлення в країні. Актуальність цього завдання посилюється з огляду на необхідність забезпечення поліпшення стану поточного рахунку платіжного балансу в умовах критичного наростання зовнішньої заборгованості. Реалізація позитивного потенціалу девальвації гривні в умовах світової фінансової кризи потребуватиме зрушень у структурі експорту з України в напрямі освоєння ринків продукції з вищим рівнем доданої вартості. Для цього необхідні:

    створення на базі Укрексімбанку системи експортного  кредитування та страхування;

    активізація діяльності торговельних представництв  України за кордоном разом з торговельно-промисловими палатами щодо надання всебічної підтримки у просуванні товарів українського виробництва на зовнішніх ринках;

    активізація розвитку торговельної та виробничої кооперації в рамках участі України в міжнародних економічних інтеграційних утвореннях (СНД, ГУАМ, ЧЕС тощо);

    створення умов (із залученням потенціалу торговельно-економічних  та дипломатичних місій) для диверсифікації географічної структури експорту, зокрема, виходу на ринки, які найменше потерпають від кризи (арабські країни, Індія, Китай, Латинська Америка);

    розробка  комплексного плану превентивних заходів  для запобігання витісненню української товарної продукції з ринків РФ;

    проведення  переговорного процесу та укладення  двосторонніх міждержавних угод щодо спрощення митних процедур та активізації боротьби з контрабандою у відносинах з країнами – основними торговельними партнерами України;

    розширення  співробітництва податкових і митних органів з метою забезпечення оперативного відшкодування ПДВ добросовісним експортерам;

    поглиблення транскордонного співробітництва  як на західному, так і на північному та східному кордонах, розширення прав місцевих органів влади у цьому  процесі, широке залучення до зовнішньоекономічної діяльності середнього та малого бізнесу.

    Досягнення  макрофінансової стабільності та створення  сприятливих умов для економічного пожвавлення вимагають не лише зміцнення  контрольних та регулюючих функцій держави в валютно-фінансовій та фіскальній сферах, але й посилення державної політики, спрямованої на забезпечення ефективності ринкових механізмів, гарантування дотримання правових норм, запобігання недобросовісним діям економічних суб’єктів. Для цього насамперед необхідні:

    запровадження дієвих засобів регулювання діяльності природних монополій та обґрунтованого тарифоутворення на їхні послуги;

    забезпечення  ефективності дій Антимонопольного комітету України у виявленні  та припиненні проявів монопольної  поведінки вітчизняними та іноземними суб’єктами господарювання на вітчизняному ринку;

    налагодження  обміну інформацією про порушників регуляторного законодавства щодо внутрішнього ринку між державними контролюючими органами;

    забезпечення  дієвих заходів щодо захисту прав власності та запобігання рейдерству, в тому числі – введення відповідальності за «інформаційне рейдерство» - цілеспрямоване поширення недобросовісної інформації про стан та дії господарюючих суб’єктів;

    здійснення  жорстких заходів щодо зниження рівня  корупції в органах державного управління;

    зведення  до мінімуму негативних інформаційних  інтервенцій щодо стану та перспектив української економіки, забезпечення прозорості інформації щодо ключових макроекономічних показників (в т.ч. відновлення публікації оперативної статистики щодо динаміки ВВП), формування у найстисліші терміни та оприлюднення узгодженого між гілками влади плану антикризових  заходів на коротко- та середньострокову перспективи.

    Альтернативи фінансування антикризових дій

    Як  було показано вище, світовий досвід демонструє широкий спектр можливих джерел фінансових ресурсів, які мають спрямовуватися на забезпечення необхідних заходів щодо антикризового стимулювання національної економіки. З нашої точки зору, в умовах України можливим є поєднання застосування усіх трьох можливих джерел: емісійних коштів, внутрішніх запозичень, зовнішніх запозичень. При визначенні конкретного співвідношення використання цих джерел слід, між тим, враховувати таке.

    - емісійне фінансування антикризових заходів можливе лише за встановлення чіткого зв’язку його розміру з: реалізацією комерційними банками кредитних програм, які забезпечують пожвавлення економічної активності, здійсненням бюджетних видатків розвитку. Натомість намагання адаптації грошової та бюджетної політики до зменшення номінальних обсягів валового випуску містить ризик колапсуючого згортання економічних процесів на підґрунті демонетизації економіки та зменшення попиту.

    - емісійне фінансування бюджетних видатків з відповідною стерилізацією приросту грошової пропозиції в монетарній політиці містить в кризовий період високі інфляційні ризики, оскільки гальмує економічну активність при стимулюванні внутрішнього попиту. Водночас і відмова від стимулювання внутрішнього попиту через бюджетні видатки з антиінфляційних міркувань є непродуктивною, оскільки також обумовлюватиме гальмування економічної активності.

    - в разі фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок внутрішніх запозичень (шляхом реалізації державних цінних паперів безпосередньо Національному банку чи комерційним банкам)  слід уникати ефекту витіснення, згідно з яким ліквідні ресурси банківської системи «заморожуватимуться» в урядових облігаціях. Для цього кредити рефінансування мають не лише покривати обсяг продажу урядом цінних паперів комерційним банкам, але й забезпечувати збереження комерційними банками фінансування основних кредитних програм.

    - рефінансування комерційних банків має відбуватися на підґрунті його чіткої структурованості та цільового спрямування комерційними банками на реалізацію кредитних програм розвитку, або виконання власних зобов’язань.

    - в концентрації внутрішніх позичкових коштів слід робити акцент насамперед на сегменті фінансових ресурсів, які знаходяться поза межами банківської системи, насамперед – грошових заощадженнях населення.

    - валютні інтервенції НБУ, спрямовані на підтримання курсової стабільності, ведуть до демонетизації економіки, відтак мають компенсуватися адекватним збільшенням цільового рефінансування комерційних банків.

    - залучення зовнішніх запозичень має відбуватися лише на умовах, які дозволяють здійснювати проактивну політику в валютно-фінансовій та фіскальній сферах.

    - надходження валютних ресурсів від зовнішніх запозичень створює ризик формування надмірної пропозиції валюти на валютному ринку внаслідок використання цих запозичень для зміцнення курсу гривні. Відтак важливим є збереження прогнозованих курсових параметрів та уникнення раптових «вкидань» на ринок запозиченої валюти. Зовнішні запозичення мають спрямовуватися безпосередньо на поповнення валютних резервів НБУ, або (без конвертації) на обслуговування зовнішнього державного боргу.

    Пріоритетність  державної політики, спрямованої  на компенсацію чи обмеження негативних соціальних наслідків кризових явищ, видається безсумнівною, зважаючи як на важливість цього процесу для підтримання соціальної та політичної стабільності, так і на необхідність збереження трудового потенціалу та соціального капіталу нації. На відміну від попередніх років соціальні пріоритети мають бути реалізовані в умовах негативних показників економічної динаміки, що спонукає до концентрації ресурсів та зусиль навколо найсуттєвіших напрямів. Відтак пріоритетами найближчого періоду мають стати:

    Збереження  зайнятості та вітчизняного кадрового  потенціалу:

    розробка  Державної програми попередження масового звільнення працівників підприємств;

    розробка  системи заходів, що стимулюють перехід  робітників на вакантні місця в інших підрозділах підприємства (організації), в тому числі – інших населених пунктах та регіонах країни; спрямовані на скорочення робочого дня без зменшення чисельності робітників; впровадження інших гнучких форм зайнятості;