Антикризисная политика развитых стран

     Теоретичним фундаментом антикризових реформ з'явилася  розроблена Л. Ерхардом концепція «соціального ринкового господарства». Це була не лише теорія, але і державна політика, що дозволила радикально змінити подобу країни.

     По  своїх теоретичних установках концепція  «соціального ринкового господарства»  була по суті творчим вживанням, з  врахуванням конкретних німецьких національних і історичних умов, кейнсианскої теорії непрямого регулювання.

     Ерхард  виходив з ідеї сильної держави  як «конституюючої», такої, що «управляє» і «регулюючої» сили, здатної формувати  суспільство.

     Держава активно втручалася в економічні процеси, але напрям, характер, способи втручання були чітко орієнтовані на формування ринкової економіки, заснованої на приватній власності на засоби виробництва і захищеною законодавчою системою влади.

     Держава підтримувала галузі, що зазнавали труднощі, особливо вугільну і електротехнічну промисловість, металургію. Інвесторам і підприємцям надавалися податкові пільги.

     Ерхард  широко використовував державні важелі, для того, щоб долати неполадки, не відхилятися від вибраного курсу. «За моїм твердим переконанням, - говорив Ерхард в мові перед членами Федерального об'єднання німецької промисловості, - в XX столітті, в сьогоднішніх соціальних умовах відповідальність за економіку... несе одну лише державу». Визначення рамок економічного порядку «знову-таки може бути завданням лише держави».

     Істотну роль в успіху перетворень, що проводяться, і виходу ФРН з кризи зіграла  зовнішня підтримка (економічна допомога за планом Маршалла, а також постачання палива, продовольства, насіння, добрив по інших каналах). У німецьку економіку передавалися американський транспорт і інше майно армії США. Із засобів Фонду європейської програми відновлення надавалися на пільгових умовах кредити.

     Першим  заходом, проведеним в липні 1948 р., була грошова реформа. Її мета - позбавлення від знецінених грошей і створення твердої валюти. Грошова реформа з'явилася важливою передумовою модернізації всього економічного механізму німецької економіки. Декретом були введені нові гроші - дойчмарки. Кожен житель отримував 40 марок. Половину заощаджень і готівки дозволялося поміняти в співвідношенні 1:10, а друга половина була заморожена і обмінювалася по курсу 1:20. Кінець кінцем розміри грошової маси (готівкових засобів і банківських депозитів) були скорочені більш ніж в 14 разів.

     Услід за грошовою реформою послідувала реформа  цін. Законом про принципи господарської  структури і політику цін відпускалися на свободу ціни, відмінялися адміністративний розподіл ресурсів і багаточисельні нормативні документи, що регулювали до цього економічні стосунки.

     Декілька  пізніше були прийняті законодавчі  акти про кредитну і податкову політику, про заходи проти довільного завищення цін, антимонопольні і антикартельні укази і ін. Періодично публікувалися каталоги так званих доречних цін, тобто що враховують стан купівельної спроможності більшості жителів ФРН.

     Найважливішим елементом економічної політики Ерхарда було зміцнення ФРН на світовому ринку - удалося втричі збільшити експорт.

     Вжили рішучі заходи по захисту внутрішнього ринку від зовнішніх конкурентів, пом'якшений податковий тягар, заборонялися набір нових службовців і підвищення ним окладів, проводився курс на жорстку економію державних витрат. Велика увага приділялася розвитку малого і середнього бізнесу. Вже в 1953 р. на державних предприятийх з числом співробітників до 500 чоловік працювало до 50,8% всіх зайнятих і вироблялася половина промислової продукції.

     Державні  органи проявляли турботу про  створення системи ефективної зайнятості, що включає перепідготовку кадрів, розвиток суспільних робіт, збільшення числа робочих місць і скорочення безробіття.

     На  думку Ерхарда, соціальна політика держави має бути політикою для  мільйонів. Вона покликана забезпечити, з одного боку, захист і підтримку  слабких, а з іншою, - створення  сприятливих умов для активного розвитку сильним, тобто особам, які через свої здібності і кваліфікацію можуть самостійно добитися успіхів в житті.

     При цьому важлива солідарність «сильних»  і «слабких», турбота всього суспільства про потерпілих невдачу в житті.

     Позитивну роль в подоланні кризи у ФРН зіграло індикативне (договірне) планерування.

     Це  не «плани-прогнози», «плани-припущення», а дуже ефективний в умовах ФРН  економічний, правовий і адміністративний механізм дії на всі сфери життєдіяльності  країни.

     Основу  цього успіху забезпечували наступні чинники:

     висока  кваліфікація розробників планів, що використали весь арсенал економічної  науки;

     різноманітність методів і інструментарію при  реалізації цих планів, відсутність  якого-небудь догматизму і вузькості  підходів;

     твердість і послідовність професійного державного апарату, який, незрідка діючи в умовах крайньої політичної нестабільності, цілеспрямовано реалізовував прийняті програми;

     вироблення  широкої національної згоди відносно головних цілей соціально-економічного розвитку на найближчу і віддалену перспективи.

     Антикризові реформи, розроблені і уміло проведені  Л. Ерхардом, не мали б успіху без  активної підтримки громадськості, без участі громадян в процесі  прийняття і реалізації рішень по соціально-економічних питаннях, без широкої опори на розробки і рекомендації учених своєї країни.

     Підсумовуючи  і оцінюючи антикризову реформаторську діяльність Л. Ерхарда, слід особливо підкреслити  правильний вибір соціально орієнтованої моделі розвитку.

      2.3 Україна: Програма подолання кризи

    Прояв кризових явищ в Україні восени 2008 р. спонукав до реалізації відповідних  антикризових заходів і на українських  теренах. В цілому уряд розробив та направив до Верховної ради понад 160 законопроектів, що мають антикризовий характер. Крім того, у Верховній Раді зареєстрована значна кількість законопроектів, розроблених представниками різних політичних блоків, представлених у ній.

    Одним з найперших стратегічних нормативних актів, спрямованих на подолання кризи, було рішення РНБОУ «Про невідкладні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України» від 20.10.2008 р., введене в дію Указом Президента від 24.10.2008 р. Враховуючи загрозливі тенденції у банківському секторі та реальному секторі економіки, зумовлені світовою фінансовою кризою, РНБОУ окреслила основні напрямки антикризової політики та визначила низку комплексних заходів, реалізація яких була покладена на уряд , НБУ, СБУ та Генеральну прокуратуру.

    Зокрема, РНБОУ запропонувала уряду створити Стабілізаційний фонд та визначити основні напрями його наповнення та використання; передбачити бездефіцитність бюджету на 2009 рік, скорочення видатків на утримання державних органів управління щонайменше на 20 %; тимчасово запровадити додаткові обмеження на імпорт; забезпечити протягом місяця повернення з Державного бюджету України платникам податку на додану вартість заявлених до відшкодування сум податку, що підтверджені перевірками та наявністю повернутої у 60-денний строк валютної виручки за експорт товарів і послуг, запровадження спрощеного механізму відшкодування податку на додану вартість експортерам за умови надходження валютної виручки; вжити заходів щодо невідкладного скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення тощо.

    НБУ було запропоновано реалізувати  низку заходів антикризового  характеру в сфері банківського нагляду та грошово-кредитної політики, зокрема: збільшити з 1 квітня 2009 року нормативи резервування за кредитними операціями по кредитах, інформацію щодо яких не внесено до кредитних історій; розробити механізми обмеження верхньої межі ставки залучення банківськими установами на внутрішньому ринку депозитів фізичних осіб; посилити вимоги щодо прозорості корпоративного управління банками, зокрема визначення реальних власників банків та їх відповідальність за підтримання фінансової стабільності банків; не допускати дострокового погашення позик, отриманих резидентами України за кордоном; запровадити норматив резервування для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків у розмірі 100 % від обсягу наданих кредитів на споживчі потреби тощо.

    Загалом заходи антикризового спрямування, які здійснювалися в Україні з вересня 2008 р., можна поділити на:

    заходи  з фінансової стабілізації (регулювання фінансового сектора, підтримка банківського сектора, валютне регулювання, покращення структури платіжного балансу);

    заходи  макроекономічного регулювання (вплив  на реальний сектор економіки, захист та стимулювання національного виробника, підтримка внутрішнього попиту);

    заходи  соціальної політики (соціальний захист населення, стримування безробіття).

    У сфері заходів з фінансової стабілізації антикризові заходи держави були спрямовані, в першу чергу, на врегулювання проблемних питань в банківському секторі, який суттєво постраждав від кризи ліквідності, що спостерігалась на світових фінансових ринках.

    Зокрема, з метою припинення лавиноподібного  закриття депозитів фізичними особами НБУ Постановою від № 319 14 жовтня 2008 року заборонив дострокове закриття депозитів як фізичними так і юридичними особами. Це дозволило припинити швидке вилучення коштів фізичними особами з вітчизняної банківської системи, що ставило останню у вкрай загрозливу ситуацію.

    Невдовзі, для забезпечення невідкладної капіталізації банків Правління Національного банку України прийняло постанову № 389 від 21.11.2008 р. «Про здійснення діагностичного обстеження банків». Крім того, постановою Правління Національного банку України № 405 від 01.12.2008 р. було затверджено Спеціальний порядок здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків, спрямований на спрощення процедури та скорочення термінів внесення змін до статутів банків щодо збільшення рівня статутного капіталу.

    Постанова № 319 втратила чинність після прийняття Правлінням НБУ Постанови № 413 «Про окремі питання діяльності банків» від 04.12.2008 р., яка була спрямована на фінансове оздоровлення банків, їхнє діагностичне обстеження згідно визначених нормативів та врегулювання окремих питань у валютній сфері.

    4 листопада було прийнятно Постанову  КМУ № 960 «Про затвердження  Порядку участі держави в капіталізації  банків», якою визначався порядок  рекапіталізації банків державою. Документом, зокрема, передбачалась можливість отримання коштів банками за умови передачі Мінфіну контрольного пакету акцій. Проте 18 лютого 2009 року Кабмін спростив процедуру рекапіталізації, новий варіант постанови передбачав більш гнучкі умови отримання додаткового фінансування банками за рахунок держави.

    З метою захисту прав клієнтів банківських установ та припинення практики односторонньої зміни умов укладених кредитних договорів та договорів банківського вкладу, 12 грудня 2008 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Законом внесено зміни до Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими банкам заборонено змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, щодо збільшення розміру процентної ставки за кредитними договорами або зменшення її розміру за договорами банківського вкладу.

    31.10.2008 року Верховна Рада прийняла  Закон «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Законом передбачено створення Стабілізаційного фонду за рахунок понадпланових надходжень від приватизації державного майна у 2008 році та надходжень цих коштів у 2009 році, цільового розміщення державних цінних паперів, а також перелік заходів, спрямованих на підтримання державою капіталізації вітчизняних банків. При цьому Закон містив перелік витрат, на які можуть спрямовуватись кошти Стабілізаційного фонду, зокрема надання кредитів для погашення, рефінансування та обслуговування кредитів, одержаних вітчизняними банківськими установами та іншими суб’єктами господарювання в іноземних кредиторів до 15 вересня 2008 року; надання кредитів на завершення будівництва житла, яке здійснюється із залученням іпотечних кредитів і обов'язковою умовою якого є співфінансування з боку банків та забудовників; надання фінансової допомоги банкам (у тому числі з метою збільшення статутних капіталів), поповнення статутних капіталів державних банків та Державної іпотечної установи.