Антикризисная политика развитых стран

 

      1.3 Превентивні антикризові заходи

     У ряді країн державні органи розробляють програми приватизації, і їх здійснення розглядається як превентивні антикризові заходи, направлені на запобігання або вихід з кризи окремих підприємств і навіть цілих галузей економіки. Мета такої приватизації - пошук нових, досконаліших структур підприємств, підвищення їх конкурентоспроможності і ефективності.

     Приватизація  в кожній країні має свої особливості. Так, характерною рисою приватизації у Великобританії є поступовість, в Германії - обережність, в Італії - яскраво виражений прагматизм. У Чеській Республіці приватизація мала головну мету - зменшити долю держави у володінні власністю і довести питому вагу державної власності до 10-15%.

     В цілому розвинені країни Заходу розглядають  приватизацію як засіб створення  змішаної економіки.

     На  думку західних економістів, змішані державних підприємств в даний час визнані найбільш конкурентоздатними, найбільш гнучкими, в той же час для більшості державних підприємств у всіх країнах характерна низька ефективність в результаті витрат на одиницю продукції. Як правило, державні державних підприємств розглядаються як інструмент економічної і соціальної політики, а не як комерційні державних підприємств.

     Основною  спонукальною стимул-реакцією приватизації є оздоровлення економіки підприємств за рахунок приватних інвестицій, у тому числі іноземного капіталу.

     У країнах з розвиненою ринковою економікою приватизація приймає наступні форми:

     продаж  державних підприємств приватним  інвесторам - фізичним і юридичним  особам;

     створення спільних підприємств з пайовою  участю приватного капіталу;

     продаж  частині акцій підприємств, що є  державною власністю.

     Приватизація  в цих країнах, як правило, здійснюється поетапно: спочатку підприємство піддається санації (оздоровленню), потім оцінюється експертом-оцінювачем і тільки потім продається приватному капіталу. Така послідовність дозволяє максимізувати виручку від приватизації державних підприємств.

     У Чеській Республіці приватизація проходила  в двох формах - мала приватизація і  велика. Мала приватизація зачіпала державних  підприємств сфери роздрібної торгівлі, побутового обслуговування, державних підприємств громадського харчування і інших подібних підприємств. Економічний і соціальний ефект - стабілізація положення на великих державних предприятийх, розсмоктування безробіття, збереження і навіть збільшення робочих місць.

     Отже, в країнах з розвиненою ринковою економікою накопичений багатий досвід як запобігання, так і подолання кризисних ситуацій на макро- і мікрорівнях. Звичайно, історичні і соціально-економічні умови виникнення, розвитку різних типів криз в Росії і інших країнах по багатьом позиціям не збігаються. Але ця обставина не зменшує необхідності ретельного вивчення цього досвіду і вдумливого, творчого підходу до його вживання в процесі управління господарськими організаціями різного рівня.

     Кризисні  ситуації в економіці, неплатоспроможність  і неспроможність суб'єктів підприємництва, наводять, перш за все, до втрати речових  прав на майно, на яке може бути накладене  стягнення, в першу чергу, права  власності. Кризисний приватний бізнес продається без державної участі, державний - за участю державного власника.

     Державно - монополістичне регулювання, державне втручання в економіку відбувається в кризисних ситуаціях (в т.ч., під час війни) або при здійсненні крупних державних робіт. Капіталістична приватна власність - основа національної економіки більшості зарубіжних країн.

     В умовах економічного спаду або кризи  уряду США і західноєвропейських країн намагаються змінити ситуацію шляхом посилення державного втручання в економіку, що природно, при водить до збільшення державних витрат і підвищення долі ВНП, що перерозподіляється через бюджет.

     Збільшення  урядових витрат на управління економікою супроводиться утворенням дефіциту бюджету і державного боргу. Ліберальна концепція монетаризму в США не передбачає прямого втручання держави в економіку, а передбачає лише широку державну підтримку приватного підприємництва і ринку.

 

      2 Програми подолання кризи в  країнах світу

     2.1 США: «Новий курс» Ф.Д. Рузвельта

     В кінці 20-х і початку 30-х років XX століття американська економіка знаходилася в якнайглибшій кризі. Нижча точка спаду економічного розвитку зареєстрована в 1933 р., коли ВНП зменшився в порівнянні з 1929 р. майже в 2 рази і склав 54%  до кризового рівня. У країні налічувалося 17 млн. безробітних, закрилися понад 3 тис. банків. Фінансова криза повергнула в паніку фінансово-промислових магнатів США. «За п'ять років промислові і фінансові лідери Америки були скинуті з високих позицій впливу і влади в глибоку прірву». Жоден з представників монополістичного капіталу не міг запропонувати жодних заходів виходу з кризи.

     На  президентських виборах 1932 р. перемогу отримала Демократична партія на чолі з Ф.Д. Рузвельтом (1882-1945), що запропонував країні серію реформ, відомих як «новий курс».

     Теоретичну  основу «нового курсу» склали переконання  англійського економіста Дж. М. Кейнса про необхідність державного регулювання  капіталістичної економіки у поєднанні з розвитком ринкових стосунків.

     Економічна  ситуація в країні диктувала необхідність почати реформи з вирішення кредитно-фінансових проблем.

     За  ініціативою Ф. Рузвельта Конгресу був запропонований «надзвичайний закон про банки»:

     Федеральна  резервна система надавала позики банкам;

     міністр фінансів отримував право запобігати масовому вилученню вкладів;

     законом наказувало відкривати банки лише тоді, коли їх стан буде визнаний «здоровим»;

     експорт золота заборонявся;

     спеціальний указ наказував громадянам США обов'язкову здачу золотих запасів на суму понад 100 доларів;

     одночасно вирішувався випуск нових банкнот, не забезпечених золотом;

     услід за цим уряд Ф. Рузвельта наклав ембарго  на золото, циркулююче між США і  за кордоном.

     Другим  найважливішим банківським законом  став закон про банківську діяльність, прийнятий 16 червня 1933 р., по якому розділялися депозитні і інвестиційні функції банків, була створена Федеральна корпорація страхування депозитів. На початок 1934 р. близько 80% всіх банків США застрахували свої депозити, враховуючи бажання більшості вкладників мати подібний захист.

     Закон встановив, що депозити розміром до 10 тис. дол. підлягають страхуванню на 100%, від 10 до 50 тис. - на 75%, а понад 50 тис. дол. - на 50%. Суспільна довіра до банківської системи стала швидко відновлюватися.

     У січні 1934 р. була проведена девальвація  долара, яка понизила його золотий вміст на 41%.

     Була  почата карбівка срібної монети, в  країні вводився біметалізм.

     Девальвація долара, вилучення монетного золота з приватних рук, полегшення доступу до кредиту сприяли підвищенню цін і створили механізм інфляційного розвитку американської економіки, одночасно даючи тим самим в руки держави засобу для проведення реформ в інших галузях. Це те, що називають реструктуризацією економіки.

     Позитивно вплинула на стабілізацію фінансово-кредитної  системи США відміна «сухого закону». З відміною заборони спиртних напоїв вводився податок на їх продаж.

     Особливе  місце в системі реформ «нового  курсу» займало установу Цивільного корпусу збереження ресурсів. За пропозицією  Ф. Рузвельта Конгрес ухвалив закон про направляння безробітних міських хлопців на роботу в лісові райони. На думку президента, це давало можливість поліпшити природні ресурси країни, укріпити здоров'я молоді.

     Важливим  законом, сприяючим виходу з економічної  кризи, став Закон про відновлення  промисловості. Відповідно до нього підприємцям у кожній галузі промисловості пропонувалося добровільно об'єднатися і виробити «кодекси чесної конкуренції», які:

     по-перше, встановлювали б розмір виробництва;

     по-друге, визначали б рівень заробітної плати  і тривалість робочого дня;

     по-третє, розподіляли б ринки збуту  між окремими конкурентами.

     На  час дії закону, обмежене двома  роками, припинялося вживання положень антитрестового законодавства. Закон про відновлення промисловості торкнувся і трудових стосунків: він надав робочим право участі в колективних договорах і профспілках; у законі визначалися три основні умови праці: а) мінімальна заробітна плата у розмірі 12-15 дол. в тиждень; би) максимальна тривалість робочого дня - 8 ч; у) заборона дитячої праці. Закон діяв два роки і був скасований Верховним Судом США під приводом того, що перечив Конституції США, оскільки втручався в права приватних власників. Але за цей час удалося ліквідовувати повний хаос в промисловості і підняти індекс виробництва на 10%.

     «Новий  курс» охопив і сферу аграрних стосунків.

     В цілях відновлення купівельної  спроможності фермерів і підтримки  цін на сільськогосподарські продукти уряд запропонував фермерам скорочувати посівні площі і поголів'я худоби, але при цьому гарантувало виплату відсотків з фермерської заборгованості на суму не понад 2 млрд. дол.

     У аграрній політиці «новий курс» реалізовувався також в законі 1938 р., який ввів Концепцію  «завжди нормальної житниці»:

     Концепція пропонувала підтримку рівня  цін здійснювати дорогою не знищення надлишків продукції, а збереження, виплачувавши фермерам аванс в рахунок ще не проданих сільгосппродуктів.

     Одночасний  уряд проводило політику демпінгу за кордоном при експорті пшениці, бавовни і ін. товарів, заохочуючи фермерів видачею ввізних премій.

     В результаті вживання заходів, направлених на оздоровлення аграрного сектора, процес розорення ферм загальмувався, іпотечна заборгованість зменшилася, грошові доходи фермерів, включаючи державні преміальні платежі, виросли майже удвічі.

     Пожвавлення, що почалося в американській економіці в 1933 р., супроводжуване активною фіскальною політикою адміністрації Рузвельта, сприяло різкій зміні структури федеральних витрат: вперше за всю американську історію в країні на рівні федерального уряду з'явився соціальний бюджет.

     Прибуткові  податки залишилися приблизно на тому ж рівні, а ось доля податків на прибуток корпорацій збільшилася  в 1,5 разу, що, безумовно, відображало прагнення адміністрації Рузвельта покласти більший податковий тягар на крупний бізнес як дійсного винуватця Великої депресії, а не на пересічних американських громадян.

     Методологія, стратегія і тактика реформ в  рамках «нового курсу» продемонстрували особливу роль державного регулювання в системі капіталістичного господарства і показали, що гнучке і помірне регулювання економіки, соціальної і політичної сфер, особливо у важкі періоди розвитку країни, є життєво необхідним.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2 ФРН: Антикризова спрямованість реформ Л. Ерхарда

     Людвіга Ерхарда (1897-1977), ученого і політика, другого канцлера ФРН, заслужено називають «архітектором німецького дива».

     Післявоєнний  стан економіки Західної Німеччини  був плачевним. Велика частина промисловості зруйнована, що збереглися державних підприємств тягнули жалюгідне існування. У 1946 р. промислове виробництво складало біля однієї третини від довоєнного 1939 р., роки на 30 назад було відкинуто сільське господарство.

     Фінансовий  стан країни характеризувався щонайповнішим  розвалом. Кількість грошей, що знаходилися  в обігу, у багато разів перевищувала готівкові товарні резерви. Дефіцит, картки, порожні полиці магазинів, загальна спекуляція. Інфляція досягла 600% по відношенню до довоєнного рівня. Дрібні і середні шари у результаті війни розорилися, виявилися дезорієнтованими і не упевненими в майбутньому. В результаті величезного руйнування міського господарства і міграції німців з східних областей Німеччини загострилася житлова криза. У цих умовах Л.Ерхардом були розроблені і проведені реформи, направлені на виведення країни з якнайглибшої економічної і соціальної кризи. Завдяки ним за короткий час (близько 10 років) сталося «німецьке диво», що перетворило Німеччину на процвітаючу державу, в провідну економічну країну світу.