Аналіз матеріально-технічного забезпечення підприємства харчової промисловості ВАТ Молокозавод «Самбірський»

Різновидом  поточного є сезонний запас, який утворюється за умови сезонного  використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.

Сезонний  запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.

Підготовчий запас необхідний на час підготовки доставлених на підприємство матеріалів для виробничого споживання. Він створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо), і визначається за формулою:

Пд = Вд * tп                  (1.5.)

де tп - час на підготовку матеріалів, днів.

Технологічний запас - час на підготовчі операції із виробничими запасами до можливого їх використання в технологічному процесі.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачань. Він потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою:

Стр = Вд * tм                 (1.6.)

Де tм- час термінового поповнення запасу в днях, або за стандартних інтервалів постачання - середнє відхилення від нього.

Страховий запас визначається в межах до 50 % поточного запасу. 
Знаходження матеріалів у дорозі - транспортний запас - визначається як різниця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів. Таким чином, загальний запас

Управління  запасами - це встановлення моментів подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів, і прийняття рішень про кількість замовлень чи їх обсяг. Воно включає розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню. Нормування направлене на прискорення оборотності коштів, вкладених у запаси. Але не менш важливим є те, що запаси повинні забезпечити ритмічність виробництва та своєчасне постачання продукції до споживача. Основними об'єктивними факторами, що впливають на нормативи виробничих запасів, є величина транзитних норм відправлення та питома вага складської форми забезпечення, які в свою чергу залежать від рівня розвитку складського господарства. Оптимальний рівень запасів для підприємств по постачанню, яке гарантує надійність споживачів, оцінюється в розмірі біля 90 днів обігу.

Основна мета управління виробничими запасами полягає в такій організації поставок продукції виробничо-технічного призначення, за якої, з одного боку, відбувається  економія  коштів на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації оборотних коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого боку - зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.

Вибір найбільш оптимальної стратегії для управління матеріально-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов'язаний з випуском продукції, він називається залежним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно, то залежний попит можна прогнозувати з великою ймовірністю. Якщо попит не пов'язаний із планами випуску продукції, то він називається незалежним.

Якщо на матеріально-технічні ресурси є залежний попит, то їх обсяг  та інтервал поставок можна визначити, виходячи із інтенсивності споживання того чи іншого ресурсу в одиницю часу, а також із мінімуму загальних витрат.

Рух складських запасів матеріалів планують за схемою "максимум-мінімум". Витрати матеріалів із запасу визначаються попитом або швидкістю їх використання, тобто не піддаються регулюванню запасів зі сторони управлінців. Тому вони повинні зосереджувати всю увагу на забезпеченні раціонального режиму поповнення та використанні матеріальних ресурсів.

Величина  виробничого запасу обґрунтовується  його нормою, що являє собою середній, на час планового періоду, запас матеріалу в днях його середньодобового споживання, який буде на кінець планового періоду як перехідний.

Регулювання запасів може здійснюватися за системами "максимум-мінімум", "стандартних партій", "стандартних інтервалів" тощо.

Найбільш відома система - "максимум-мінімум", згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи, поки замовлений матеріал надійде.

Інші системи  регулювання запасів, як це видно  з їх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.

Величина  запасів матеріалів істотно впливає  на ефективність роботи підприємства, і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більше оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та витрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз'їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, пов'язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають .

Оптимальною є така партія поставки (П_м), яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (В_м.с) на придбання (В_м.п.) і зберігання(В_м.з) матеріалів, тобто коли В_мс = В_мп + В_МЗ → мін. Підставивши у складові цієї функції відповідні значення [37,106], отримаємо:

Вм.п. = Пм.р / Пм * Втз, Вм.з. = Пм/2 *Цм * Квр        (1.7.)

де П_мр - річна потреба у матеріалах;

В_тз - транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки;

П_м - партія поставки;

Ц_м - ціна одиниці матеріалу без урахування транспортно-заготівельних витрат;

Квр - коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Контроль  за величиною нормативного рівня запасу матеріальних ресурсів здійснюється за системою "максимум-мінімум"; за допомогою картотеки оперативного контролю забезпеченості виробництва, ЕОМ. На підставі результатів контролю приймаються необхідні заходи з регулювання рівня запасів. На рис. 1.2 зображено графік змін виробничих запасів при постійних інтервалах, обсягах поставок і середньодобового споживання.

 

Розглянута  вище методика нормування виробничих запасів передбачає встановлення нормативу таких запасів стосовно умов, які склалися в передплановий період. Головне їхнє призначення - забезпечити безперервність виробництва та виконання виробничих програм.

Джерелами задоволення  потреб підприємства в матеріальних ресурсах є: очікувані залишки матеріальних ресурсів на початок планового періоду, мобілізація внутрішніх ресурсів, поставки ресурсів за прямими господарськими зв'язками та закупки в торговельній мережі.

Надзвичайно важливе джерело забезпечення підприємства матеріалами - мобілізація внутрішніх ресурсів, яка здійснюється за наступними напрямками: економія матеріалів за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів, прогресивних технологій, використання вторинних ресурсів, наднормативних залишків тощо.

Забезпечення  безперебійної і ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва, що обумовлена необхідністю наявності визначеної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення, на випадок аварій та інших непередбачуваних обставин. Підтримання незавершеного виробництва на рівні нормальної величини досягається завдяки обліку в обсязі випуску продукції цехів підприємства, його зміни на початок і кінець періоду, що планується. Величина незавершеного виробництва на початок запланованого періоду розраховується на основі даних про його наявність на кінець звітного періоду. Визначення нормативної величини незавершеного виробництва на кінець періоду, що планується, вимагає проведення більш реальних розрахунків, тому що вона залежить від багатьох факторів. Нормативна величина незавершеного виробництва розраховується в натуральному і вартісному виразі з врахуванням типу виробництва і методів його організації.

У масовому виробництві  на величину незавершеного виробництва  здійснюють вплив наступні фактори: число робочих місць, кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці, спосіб передачі деталей (вузлів) з однієї дільниці на іншу, план виробництва та собівартість одиниці продукції.

У серійному  виробництві нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньоденного випуску певної продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнту готовності виробу і його собівартості.

В одиничному виробництві величина незавершеного  виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості.

Для оцінки незавершеного  виробництва в гуртових цінах  використовують коефіцієнт перерахунку, який розраховується відношенням обсягу продукції, що випускається в  гуртових цінах, до її собівартості.

Величину  очікуваних залишків на початок планового періоду (З_оч, грн) визначають за формулою:

Зоч = Зф+Ноч – Воч             (1.8.)

де Зф - фактичний залишок на перше число місяця, в якому розробляється план постачання;

Н_оч - очікуване надходження на підприємство матеріалів даного виду за період від дати, на яку встановлений фактичний залишок, і до початку планового періоду;

В_оч - очікувані витрати даного виду матеріалів за той самий період.

Інформація  про фактичні залишки матеріальних ресурсів на складах і в цехах  підприємства знаходиться в матеріальних картках, оборотних відомостях та інших аналітичних документах. Ці дані беруться станом на перше число місяця.

 

 

1.3. Планування  потреб  підприємства  у  матеріальних  ресурсах

При плануванні потреби  в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи розрахунку. Найбільш загальними з цих методів є метод прямого розрахунку; методи, що ґрунтуються  на обліку даних про рецептурний склад продукції, нормативних строках зносу, формулах хімічних реакцій. Методи визначення потреби в ресурсах - це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. Основні : для визначення потреби - це погоджені з попитом пропорції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення. При плануванні матеріального забезпечення використовують різні методи визначення потреби в матеріалах за-• від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення про-призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.

Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину цих витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки планової потреби вільних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді. Методом прямого розрахунку визначається в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх. 

Цей  метод  має багато різновидів залежно від норм, які використовуються (на деталь, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду окремо. На основі подетальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.

 

Планові нормативи  визначають питомі витрати матеріалів на одиницю продукції чи обсяг виробництва, прикладом такого нормативу може бути коефіцієнт використанні матеріалів ( Квм), який визначається як відношення чистої маси виробу (m_ч) до норми витрат матеріалу (Н_в) [37,94]:

Квм = m_{ч /} Н_в              (1.9.)

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (П_м) визначається за формулою [37,94]:

П_м = Н_вб • N_н • К,         (1.10.)

де Н_вб - норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;

N_н -запланований випуск нового виробу в натуральному виразі;

К- коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу. Як такий коефіцієнт може бути використане відношення маси нового до маси базового виробу.

При багатономенклатурному  виробництві (підприємства швейної, взуттєвої, радіотехнічної, підшипникової та інших галузей промисловості) потреба в матеріалах визначається за типовим представником, тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є. за формулою:

Пм = Нвт * Nг                 (1.11.)

де Н_вт - норма витрат на типового представника;

Nг - програма випуску всіх виробів даної групи.

У галузях  хімічної промисловості при розрахунку потреби у вихідній сировині і  матеріалах (Пм) використовуються формули хімічних реакцій, молекулярна маса і норма технологічних втрат. Для цих цілей може бути використана наступна формула: