Сучасний екологічний стан Кременчуцького водосховища

Особливо небезпечним  є надмірне використання хімічних засобів у сільському господарстві, зокрема таких хімічних засобів захисту рослин, як пестициди. Загрозу може становити їх кумуляція. З поверхневих шарів грунту пестициди потрапляють в організм тварини, рослин чи людини. Часто із загальної кількості внесених у грунт добрив рослини засвоюють лише 40 - 60%, а решта змивається в річки, внаслідок чого погіршується якість прісної води, що спричинює зниження рибопродуктивності водойм. Небезпека, пов'язана з пестицидами, збільшується через неврахування місцевих умов при виборі системи їх застосування.

У виробництві  азотних добрив головною причиною забруднення  атмосферного повітря є синтез азотної  кислоти. Виробництво суперфосфату пов'язане з викидами в повітря  пилу і сполук фтору.                         

У газових викидах  виробництва сірчаної кислоти містяться  сірчаний ангідрид, оксиди азоту, токсичний  пил, літій і залишки миш'яку.                         

У виробництві  азотної кислоти в атмосферне повітря викидаються оксиди азоту  й вуглецю, аміак; у виробництві хлору — хлор і соляна кислота; у виробництві штучних волокон — сірковуглець і сірководень; у виробництві ацетилену, карбіду кальцію і феросплавів — пил вапняний і кремнієвої кислоти, що містить деякі метали і має неприємний запах; у виробництві алюмінію електролізним методом — газоподібні сполуки фтору тощо.

Відходи хімічної промисловості застосовуються в  інших галузях. Так, відходи виробництва  сірчаної кислоти -піритні недогарки  — становлять 75 % вихідної сировини. В 1 т їх міститься: заліза – 40 - 63%, сірки - 1 - 2, міді - 0,3 - 0,5, цинку - 0,4 - 1,4, свинцю - 0,3 - 0,6. Використовують їх переважно для виробництва цементу.

При використанні відходів виробництва фосфорної  кислоти — електротермофосфорних  шлаків — витрати палива у цементній  промисловості скорочуються на 6-7 %. У промисловості будівельних матеріалів використовують гіпсові відходи хімічної промисловості, у сільському господарстві — фосфогіпси (1,5 млн т щороку). У виробництві цементу застосовують також відходи виробництва сірчаної і борної кислот, борогіпс тощо.  

Впровадження  технології подвійного контактування  і подвійної абсорбції у виробництві  сірчаної кислоти дає змогу зменшити викиди шкідливих речовин у 5 - 6 разів.

Значної шкоди  навколишньому середовищу завдають відходи виробництва фосфорних добрив — на 1 т продукту припадає майже 4 т відходів.              

Підприємства  хімічної промисловості споживають багато прісної води. Застосування нових систем охолодження устаткування сприяє зменшенню витрат водних ресурсів.

У виробництві кальцинованої соди аміачним методом економії води досягають за допомогою таких заходів: застосування замість свіжої води продувних вод оборотних систем охолодного водоспоживання; впровадження нових технологій у виробництві білої сажі; застосування гашеного вапна замість вапняного молока при розщепленні хлориду амонію; поліпшення технології роботи вапновипалювальних печей; впровадження комбінованого способу добування соди і хлориду кальцію; ліквідації наземних накопичувачів відходів; модернізації технології виробництва соди на основі комплексного використання сировини.

Підприємства  хімічної промисловості, як правило, розташовані  на території великих населених  пунктів або поряд з ними, з  джерелами сировини, енергії і  транспортними системами. Значні обсяги виробництва хімічної продукції погіршують якість навколишнього середовища і позначаються на стані здоров'я людей. Тому розв'язання питань подальшого розширення існуючих і розвитку нових виробництв пов'язане з проблемами гарантованої екологічної безпеки у сфері впливу шкідливих хімічних комбінатів.

Целюлозно-паперова промисловість. Целюлозно-паперова промисловість є джерелом інтенсивного забруднення навколишнього середовища. Комбінат потужністю 180 тис. т книжково-журнальної і паперової продукції і 15 тис. т на рік обгорткового і пакувального паперу споживає щороку 500 тис. м³ деревини, 95 тис. т мазуту або 82 млн. м³ природного газу, 1070 МВт - год електроенергії. 24,8 млн. м³ свіжої води; потребує вилучення з сількогосподарського обороту майже 150 га земельних угідь під будівництво бетонного водосховища для збору річкової води, резервуарів місткістю 150 м³ кожний для забезпечення очисних споруд технічною водою. Очищення стічних вод передбачає будівництво комплексу водоочисних споруд потужністю 100 тис. м³/до6у, в тому числі блоку вхідного обладнання, відстійників і фільтрів з реагентною обробкою води.

У зв'язку з нестачею паперу важливе значення надається  вивченню перспектив розвитку целюлозно-паперової  промисловості. Зокрема, вивчаються можливості розширення і реконструкції діючих підприємств, екологічний стан територій для попереднього вибору альтернативних ділянок; забезпеченість власними лісосировинними ресурсами, водою; рівень забруднення водойм у процесі експлуатації підприємств; викиди шкідливих речовин в атмосферу, їх вплив на здоров'я людей і природні об'єкти; відповідність вибраних ділянок вимогам чинного екологічного законодавства [3].

2.6.2.4  Харчова промисловість

Головним джерелом водопостачання підприємств харчової промисловості є поверхневі води, питома вага яких у загальному обсязі використовуваної води становить майже 70 %. Частка підземних вод становить 13, комунального водопостачання - 17 %.

Промислове  виробництво продуктів харчування має недосконалу систему водопостачання. Тільки в цукровій промисловості на транспортування затрачується близько 2% усього об'єму водоспоживання, що майже в 1,5 раза перевищує кількість води, яка використовується в коньячно-горілчаній і тютюновій промисловості, разом узятих.

Використання  води в харчових галузях промисловості як і в інших сферах господарювання, залежить від технології виробництва і має свої особливості. Найважливіша з них полягає в сезонному характері водоспоживання, що значною мірою зумовлено великим обсягом переробки сільськогосподарської продукції в осінній період.

Особливо чітко  фактор сезонності простежується в  цукровій промисловості, де протягом вересня—листопада  витрачається понад 50 % річної потреби  у воді.

Серед галузей  харчової промисловості найбільше  води споживає цукрова, а найменше — тютюнова промисловість.

Нарощування обсягів  виробництва продуктів харчування потребує вжиття ефективних заходів  щодо поліпшення використання водних ресурсів. Головною умовою вирішення  цього питання є перехід на принципово нові технології виробництва харчової продукції і подальше вдосконалення водоспоживання.

Внаслідок повільного введення в дію очисних споруд підприємства багатьох галузей харчової промисловості інтенсивно забруднюють  водні джерела. Передусім це стосується підприємств цукрової, кондитерської, тютюнової та ефіроолійної промисловості, які усі стічні води скидають без очищення, що призводить до подальшого забруднення поверхневих вод.

Особливо небезпечними є відходи виробництва цукрових заводів, насамперед жомова й дифузійна  вода. Незважаючи на це більшість цукрових заводів не обладнані устаткуванням для очищення жомопресових вод.

У спиртовому виробництві  поряд з добуванням основного  продукту — спирту — утворюється  барда, яка використовуеться лише на 10 %. На полях фільтрації барду зброджують, внаслідок чого забруднюються атмосферне повітря і водні джерела. На підприємствах галузі практично не провадиться утилізація цінних речовин, які містяться в стічних водах, оскільки виробничі потужності для очищення стічних вод або відсутні, або використовуються неефективно. Такий стан справ пояснюється тим що, по-перше, проектами раніше збудованих підприємств харчової промисловості не передбачалося будівництво природоохоронних споруд і устаткування; по-друге, на деяких підприємствах таке устаткування ставало до ладу несвоєчасно; по-третє, більшість споруджених природоохоронних об'єктів морально і фізично застаріли і потребують заміни або реконструкції.

На багатьох підприємствах харчової промисловості  немає вимірювальних приладів для  контролю за раціональним використанням водних ресурсів. Водовимірювальними пристроями враховується трохи більше 20 % одержуваної води, а при скиданні стічних вод — не більше 5% їх.                                        

У крохмале-патоковій, ефіроолійній галузях облік водоспоживання і водовідведення здійснюється майже без водовимірювальних приладів. В олійно-жировій, кондитерській, тютюновій, лікеро-горілчаній, пиво-безалкогольній і соляній промисловості облік використання свіжої води істотно обмежений.

Нестача водовимірювальних пристроїв негативно позначається на системі використання водних ресурсів і не створює надійних умов для охорони водних джерел від забруднення шкідливими речовинами.               

Потребує вдосконалення  система нормативів якості стічних  вод, передусім критерії встановлення гранично допустимих скидів забруднювальних  речовин. Пояснюеться це тим, що:                                 

   аналіз  відповідності фактичних скидів  шкідливих речовин гранично допустимим концентраціям є не постійним, а здійснюється вибірково;                     

   аналіз  результатів спостережень провадиться  за допомогою застарілих технічних  засобів і приладів;      

  фактичні  скиди, як правило, фіксуються  лише на окремій території забруднення;                      

  до уваги  беруться скиди лише окремого  підприємства, тоді як частка  в забрудненні інших (і, можливо,  потужніших) джерел не враховується  або враховується недостатньо.

На якісний  стан водних джерел негативно впливає відсутність басейнових нормативів гранично допустимих скидів шкідливих речовин, які б враховували рівень забруднення водних джерел, якісний стан забруднення, а також були мобільними, враховували досягнення науково-технічного прогресу і стали головним критерієм визначення асигнувань на заходи щодо охорони і раціонального використання водних ресурсів [3].

2.6.2.5  Промисловість будівельних матеріалів

Підприємства  промисловості будівельних матеріалів є потужним джерелом забруднення  навколишнього середовища.  У промисловості будівельних матеріалів витрачається значна кількість води. Наприклад, на виробництво цементу  потрібно 34 %, у промисловості нерудних матерілів - 29, скляної промисловості - 7,5, підприємств з виробництва санітарно-технічного обладнання - 3, силікатної цегли - 1,6 % від загальної кількості води, що витрачається в галузі.

Вирішення екологічних  проблем на підприємствах  промисловості  будівельних матеріалів, як і в  інших галузях, неможливе без  впровадження сучасного ефективного очисного обладнання і нових технологічних процесів. В Україні накопичений певний досвід щодо раціонального використання сировини, вторинних матеріальних ресурсів та відходів індустріального виробництва [3].

2.6.3  Сільське  господарство

Аграрний сектор економіки у зв'язку з широкомасштабним розвитком гідромеліорації земель, будівництвом тваринницьких комплексів тощо став одним з найбільших водоспоживачів. На нього припадав понад 40 % загального і до 80 % безповоротного водоспоживання в господарстві України. Одночасно він справляє великий негативний вплив на формування поверхневого і підземного стоків, якість поверхневих і підземних водних ресурсів. Оскільки в цій галузі використовується понад 2/3 території України, застосовуються інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур, значна кількість пестицидів, то його частка у загальному забрудненні водойм досить велика.

Сільськогосподарське  водоспоживання та водомісткість валової  аграрної продукції в Україні  в 1991 - 1995 рр. характеризуються досить великою територіальною диференціацією. Витрати водних ресурсів з розрахунку як на 1 га сільскогосподарських угідь, так і на одиницю валової аграрної продукції значно коливаються.   

Водні ресурси  в сільському господарстві, насамперед у зрошуваному землеробстві, використовуються з низькою ефективністю, неекономно. Велика кількість цінної прісної води втрачається при транспортуванні та на виробничих ділянках; перевитрати води значно перевищують технологічні норми, а в зрошуваному землеробстві нерідко вони є навіть більшими за біологічні потреби рослин у волозі. Коефіцієнт корисної дії значної кількості великих державних зрошувальних систем досить низький, що призводить до нераціонального використання води, підтоплення земельних угідь, населених пунктів тощо.                                        

Надто водомісткою  в Україні є продукція зрошуваного  землеробства через недостатню продуктивність поливних угідь, невисокі прирости врожайності  сільськогосподарських культур  за рахунок зрошення посівів. Якщо в середньому по зрошуваному землеробству південного регіону країни витрати води з розрахунку на 1 крб. валової продукції рослинництва в 1991—1995 рр. становили 3,1—3,3 м³, то в сільськогосподарських підприємствах, що стали на шлях ринкових реформ, — у 1,5-2 рази менше. Хоча є ще чимало колективних господарств, які витрачають на 1 крб. валової продукції зрошуваного землеробства по 7—8 м³ і більше водних ресурсів.