Сучасний екологічний стан Кременчуцького водосховища

Потреби сільського населення і сільськогосподарського виробництва у водних ресурсах задовольняються різними способами: забором води безпосередньо з річок, озер і водойм, артезіанських і шахтних колодязів, а також за допомогою централізованого водопостачання. У зрошуваному землеробстві, насамперед на великих державних міжгосподарських зрошувальних системах, не функціонують потужні магістральні та розподільні міжгосподарські канали, трубопроводи тощо.

Сільськогосподарське  водопостачання у басейні Дніпра здійснюється переважно за рахунок  підземних вод. На одного сільського жителя припадає на добу 110 л води, з них 60 л - на господарсько-питні потреби і 50 л - на виробничі. Водопроводами забезпечено лише 34,5 % сільського населення, в тому числі 20,6 % - з водозабірними колонками і 10,1% - з каналізацією. Як правило, каналізацією обладнані групи будинків адміністративно-господарського та культурного призначення. Промислові підприємства у сільській місцевості забезпечені централізованим водопостачанням на 67 %, каналізацією - на 12%. Технічний стан більшості систем сільськогосподарського водопостачання незадовільний, значна частина їх потребує заміни. Сільські водопроводи не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Наприклад, у деяких районах Дніпропетровської області бактерицидне забруднення води в шахтних колодязях перевищує норму в 2000 - 2500 разів [3].

 

2.6.3.1  Вплив галузі на водні об'єкти

 

Сільське господарство стало одним із найбільших забруднювачів  поверхневих та підземних вод, які  забруднюються продуктами ерозійних  процесів грунту, гербіцидами, пестицидами, що вимиваються з грунту або змиваються з поверхні полів, нафтопродуктами, неочищеними чи недостатньо очищеними стічними водами тваринницьких комплексів і ферм, відходами сільськогосподарських підприємств та сільських населених пунктів. Частка забруднення водних ресурсів сільським господарством становить 45 - 48 % від загального їх забруднення.

Особливо небезпечне для людини і природи забруднення  довкілля нітратами та нітритами, пестицидами  й гербіцидами, насамперед джерел питної води, а також продовольчої продукції. Використовувані в сільському господарстві хімічні речовини з огляду на екологію є надто недосконалими й небезпечними. До того ж технологічна й екологічна культура їх зберігання та застосування невисока. Ці токсичні для людини і тварин речовини накопичуються в продукції рослинництва і тваринництва або зберігаються на поверхні овочів, плодів, ягід тощо після обприскування та обпилювання рослин, потрапляють в організм людини і зумовлюють хронічні отруєння, ураження внутрішніх органів, алергічні захворювання, а також віддалені негативні наслідки, до яких належать порушення спадковості та канцерогенна дія. Те саме спостерігається, коли ці речовини надходять з поверхневим стоком у водойми, які е джерелами постачання питної води і використовуються для розведення риби.

Великої шкоди завдає гідробіологічне забруднення водойм, яке є наслідком надходження у водне середовище разом із змитими мінеральними добривами різних біогенних елементів (азот, фосфор та ін.). Вони зумовлюють розвиток водної рослинності, мікроорганізмів і так зване "цвітіння'' води, погіршують якість водних ресурсів, негативно впливають на розвиток водних екосистем, їх рибопродуктивність та рекреаційну цінність.

Точно визначити  кількість забруднювальних хімічних речовин, які надходять у середньому за рік у поверхневі води внаслідок сільськогосподарської діяльності, практично неможливо. Абсолютні й відносні показники виносу їх поверхневим і дренажним стоком з орних земель та площ, зайнятих багаторічними насадженнями й пасовищами, залежать від багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників. Серед них -  загальний рівень хімізації землеробства, або кількість застосовуваних хімікатів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь; техніка, способи і форми їх внесення у грунт; вид земельних угідь, ступінь їх еродованості; способи обробітку грунтів та агротехнічні заходи; розчинність хімічних сполук, здатність їх сорбуватися грунтом і мігрувати в ньому; кількість і характер атмосферних опадів; щільність гідрографічної мережі; рівень кваліфікації й екологічної культури аграрних товаровиробників; характер екологічного законодавства; діюча система контролю тощо.

За даними науково-дослідних  установ УААН, від ерозії грунти щороку втрачають стільки поживних елементів, скільки їх міститься  у 1,5 млн. т мінеральних добрив (у  перерахунку на 100 % поживних речовин). Це означає, що разом з продуктами ерозії щороку вимивається з грунту 1 млн. т азоту, 350 тис. т фосфору і 150 тис. т калію, 10 - 30 % яких потрапляє у водойми. Дещо меншими є втрати хімічних засобів захисту рослин — від 10 до 25 %. Однак їх застосування за період 1991  - 1995 рр. зменшилося майже в 13 разів (з 50,5 тис. т у 1990 до 3,9 тис. т у 1995 р.).

За даними Українського наукового центру охорони вод, з  поверхневим стоком із сільськогосподарських  угідь до водних об'єктів басейну Дніпра надходить 28 % азоту та 7,4 % фосфору від загальної їх кількості, що потрапляє до гідрографічної мережі басейну. В цілому ж з грунтів території  басейну Дніпра в середньому за рік вимивається понад 19 тис. т азоту й 0,63 тис. т фосфору.

Крім того, разом  з відходами тваринницьких комплексів і ферм у водойми басейну р. Дніпра щороку надходить 9,7 тис. т азоту, 4,9 тис. т фосфору та 10,9 тис. т калію. У відходах тваринництва міститься  чимало й інших забруднювальних  елементів (важких металів, радіонуклідів тощо), а також хвороботворних мікроорганізмів, збудників хвороб тварин, небезпечних і для людини.

Сільськогосподарське  виробництво, як бачимо, є одним з  головних джерел забруднення водойм біогенними хімічними елементами, не властивими природним водам штучними неорганічними та органічними речовинами токсичної групи (наприклад, пестициди, гербіциди, бензапірен тощо). Останні негативно впливають насамперед на якість водних ресурсів і життєдіяльність гідробіонтів. До того ж вони практично не знешкоджуються наявними водоочисними спорудами.

В Україні, переважно  в басейні р. Дніпра, близько 4,2 млн  га радіоактивне забруднених земель, з них до 500 тис. га радіоактивно небезпечні, проживання на яких заборонено, хоча на них ще мешкає багато людей (понад 1000 чол.). Із загальної забрудненої площі - 2,4 млн. га сільськогосподарських угідь. Інтенсивне сільське господарство на таких землях не лише завдає непоправної шкоди здоров'ю населення, а й призводить до поширення радіоактивних елементів у довкіллі, потрапляння їх у водойми (оскільки вимоги екологічної безпеки стосовно сільськогосподарської діяльності на радіоактивно забруднених територіях порушуються, ефективного і жорсткого контролю як за радіаційною ситуацією, так і за вмістом радіонуклідів у продуктах харчування, питній воді у багатьох районах належним чином не організовано).

Отже, сучасне  сільське господарство в Україні  є значним екологодестабілізуючим чинником стосовно водних ресурсів. Разом  з тим практика розвинених країн  Європи та Північної Америки свідчить про реальні можливості в перспективі домогтися в нашій державі раціонального, високоефективного й екологобезпечного використання водних ресурсів у сільськогосподарському виробництві, істотно зменшити негативний вплив АПК на водойми і, отже, поліпшити екологічний стан останніх та якість водних ресурсів, домогтися економії витрат на водозабезпечення й водоохорону [3].

 

2.6.4  Комунальне господарство

 

2.6.4.1  Вплив водопровідно - каналізаційного  господарства

 на  водні об'єкти

 

Водопровідно-каналізаційне господарство істотно впливає на екологічний стан водних об'єктів. Так, у р. Дніпро щороку скидається 170 млн. м³ промивних вод і осадів з комунальних водоочисних споруд, з якими надходить близько 100 тис. т гідрооксиду алюмінію та понад 30 тис. т завислих і органічних речовин, вилучених з води у процесі її очищення.

Щодоби з  очисних споруд каналізації деяких міст (Запоріжжя, Дніпропетровськ, Житомир) у р. Дніпро скидається до 250 тис. м³ недостатньо очищених стоків. Основними забрудненнями, які скидають міські каналізації (тис. т/рік) є: органічні речовини -  45; завислі речовини – 40 - 50; солі амонію - 22; нафтопродукти - 1; синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР) - 1,5; важкі метали (мідь, хром, нікель) - 0,3 - 0,4.

Існує державна статистична звітність за формою 2ТП - Водгосп про скид забруднювальних речовин міською каналізацією, тому кількість їх, що потрапляє у р. Дніпро, можна досить точно визначити.

Витрати води на технологічні потреби у галузі водопровідного господарства можуть бути зменшені шляхом впровадження систем повторного використання промивних вод та осадів (на 150 млн. м³/рік) та скид забруднень у р. Дніпро за рахунок будівництва споруд для видалення і зневоднення осадів (на 100 тис. т/рік за гідрооксидом алюмінію). Відповідні технології в Україні розроблені, однак на їх впровадження бракує коштів.

У галузі каналізаційного  господарства можна повністю припинити  скидання неочищених і недостатньо  очищених стічних вод шляхом реконструкції  існуючих та будівництва додаткових потужностей, а також на 70-90 % скоротити скид основних забруднень із стічними водами, що пройшли повне біологічне очищення, за рахунок будівництва систем доочищення стічних вод. Відповідні технології також розроблені, проте їх впровадження потребує фінансування.

Складною екологічною  проблемою в Україні є накопичення  на мулових площадках очисних  споруд каналізації понад 500 млн. т  осадів стічних вод, маса яких щороку збільшується на 40 млн. т. Цей мул  змивається дощами у водойми, дренажні води потрапляють у підземні водоносні горизонти і забруднюють їх. Ця проблема може бути вирішена при будівництві відповідних споруд та придбанні новітнього устаткування, коагулянтів і флокулянтів.

 

 

 

 Зведемо дані щодо екологічного впливу господарського комплексу  на водні об¢єкти Кременчуцького водосховища у таблицю 2.1.

 

Таблиця 2.1­Скидання забруднюючих речовин у Кременчуцьке водосховище за 2000 рік

Назва забруднювачів		Кількість
1			2
Зі стічними водами
Легкоокислювальні органічні речовини Нафтопродукти Сульфати Хлориди Нітрати Мідь Цинк Нікель Хром Феноли	40 тис. т   745 т > 400 тис. т > 400 тис. т 26 тис. т 20 т 32 т 23 т 7 т 2,7 тис. т
Зі змивом із щільно забудованих  територій міст
Завислі речовини Органічні забруднення Нафтопродукти Азот Фосфор		1,132 млн. т 44,8 тис. т 11 тис. т 5 тис. т 1 тис. т
З відходами тваринницьких комплексів і ферм
Азот Фосфор Калій				9,7 тис. т 4,9 тис. т 10,9 тис. т
Міські каналізації
Органічні речовини Завислі речовини Солі амонію Нафтопродукти Синтетичні поверхнево­активні речовини (СПАР) Важкі метали (мідь, хром, нікель)					45 тис. т 48 тис. т 22 тис. т 1 тис. т 1,5 тис. т   0,36 тис. т

 

 

Продовження таблиці 2.1

1		2
Зі стоком із сільськогосподарських  угідь
Азот Фосфор Пестициди	19,1 тис. т 0,63 тис. т 0,118 т

 

 

2.7  Безхребетні  – біоіндикатори екологічної ситуації в

акваторії Кременчуцького водосховища

 

Створення каскаду водосховищ в  басейні середнього та нижнього Дніпра привело до корінних змін еколого  – фауністичних комплексів  безхребетних (ЕФКБ), які раніше існували в цьому  регіоні.

Багаторічне (1965-1996 рр.) вивчення безхребетних на стаціонарних ділянках (околиці м. Черкаси) та під час  експедиційних обстежень акваторії  водосховища (АВ), показало, що на різних його ділянках біорізноманіття (БР), чисельність (ЧС) та біотична приуроченість їх різна.

Поширення безхребетних має постійно змінну, дифузно –  вузлову, просторово – часову структуру  і тісно пов¢яане з загальною структурно -  функціональною організацією екосистем.

Головний вплив на поширення, БР та ЧС  безхребетних має геоморфологічна будова заплави, видовий склад та структура фітоценозів, мікро – та макрорельєф місцевості, типи грунтів, кліматичні умови сезону, гідрохімічний та гідробіологічний стан води, гідротермічний преферендум, вплив комплексів абіотичних, біотичних та особливо антропічних факторів.

Встановлено, що покращення АФКБ по мередіональній течії АВ не рівномірне. У верхній частині  АВ (м. Канів – с. Сокирне, Черкаська  обл.), зміни ЕФКБ мінімальні. При  створенні водосховища на цій  ділянці виникла велика кількість малих островів, заток, проток, що сприяло появі багаточисельних мезогігрофілів, гігрофілів та гігрогідрофілів.

На виских ділянках правого  берега (околиці м. Канєва) залишилася майже незмінною фауна безхребетних (Кришталь О. П., 1949, 1956), яка існувала тут до створення водосховища.

В середній частині АВ (с. Сокирне – с. Худяки, Черкаська  обл.) відмічена середня зміна  ЕФКБ. Середні та великі острови (залишки  другої борової тераси), великі площі (понад 256 км²) мілководь в АВ сприяло заростанню цієї ділянки (Зеров К.К., 1976; Корелякова И.Л., 1977). Формаціями очерета звичайного, рогоза вузколистого, лепешняка великого, комиша озерного, сусака зонтичного та ін. Внаслідок чого тут з¢явилася велика група спеціалізованих фітофагів (Aphidinea, Psyllinea, Cicadellidae, Acrididae, Curculionidae, Chrysomelidae), які живляться зазначеними видами рослин, а також група хижаків та паразитів (Coccinella, Adonia, Coccinula, Chrysopa, Syrphidae, Braconidae, Chalcidae), які живляться вказаними комахами-фітофагами.