Сучасний екологічний стан Кременчуцького водосховища

Враховуючи це, президент  України 3 липня 1992 р. видав спеціальне розпорядження "Про заходи по організації  роботи по поліпшенню екологічного стану ріки Дніпро та якості питної води".

Цим розпорядженням було, зокрема, передбачено створеній  надзвичайній комісії з проблем  екологічного стану ріки Дніпро та якісної питної води: до 1 січня 1993 р. розробити концепцію національної програми по екологічному оздоровленню басейну ріки Дніпро та до 1 липня 1993 р. визначити на період до 2000 року першочергові заходи відродження Дніпра тощо.

Серед основних забруднювачів  води в Україні залишаються пестициди, феноли, органічні та біогенні речовини, солі важких металів та ще донедавна були нафтопродукти. Щороку в ріки і водойми скидається понад 5 мільйонів тонн солей. Зокрема, протягом останніх 29 років вміст цих речовин зріс у воді Дніпра в 1,5 рази. З 1975 по 1986 роки в міських стічних водах у республіці в 10,8 рази зросла кількість свинцю, в 5,2 - міді, в 4,8 - нікелю, в 4,1 - олова, в 3,7 - цинку, в 2,4 рази - хрому. Вміст цих речовину воді річок і водосховищ, з яких використовується вода, весь час зростає [3].

У водосховищах на Дніпрі в мулові на дні зосереджена значна частина радіонуклідів. Причому, їх концентрація весь час зростає за рахунок відмирання організмів, що нагромадили радіонукліди та важкі метали. Тому виловлювана тут риба практично не придатна в їжу.

Лише підприємства хімпрому і міндобрив щорічно складають у ріки й водойми республіки близько 50 млн .т агресивних речовин, що містять фтор, фенол, формальдегіди, пестициди. Науковці стверджують, що зростання лише мінералізації питної води негативно впливає на генетичну спадковість людей, які її вживають, спричиняються важкі захворювання, зокрема, онкологічні та серцево-судинні.

Із викладеного можна  стверджувати, що економія чистої води і збереження наших рік і водоймів від забруднення та їх поступове  оздоровлення – життєво  необхідний захід. Цьому повинні сприяти як економна витрата води, так і підвищення ефективності водоохоронних заходів, спрямованих на зменшення надходження у вододжерела брудних промислових та побутових стоків. Не можна сказати, що таких позитивних прикладів в Україні немає. Вони є, але, на жаль, ще поодинокі.

Зокрема, Черкаський завод  хімреактивів вважається підприємством, що вже не забруднює Кременчуцьке водосховище відходами свого  виробництва. Запровадження тут  водопостачання по замкненому циклу  дало щорічну економію води 180 тис.м³ . В гальванічному відділенні цеху № 1 заводу змонтовано систему збору забруднених промислових стоків важкими металами з послідуючим спрямуванням на загальнозаводську установку їх осаду. Внаслідок введення в експлуатацію цієї системи на заводі хімреактивів в промислових стоках відбулося зниження за рік на 400 кг важких металів [9].

2 СУЧАСНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ  СТАН КРЕМЕНЧУЦЬКОГО ВОДОСХОВИЩА

2.1 Скидання  забруднювальних речовин

У 1995 р. у Кременчуцьке водосховище  потрапило 7,9 км³ стічних вод (з них близько 3,8 км³ — з комунальних каналізацій), у тому числі понад 2 км³ забруднених (з них 378 м³ — без очищення). Лише близько 10%(0,733 км³) скинутих у водні об'єкти вод очищається до нормативних показників якості на очисних спорудах,5 млрд.м³ або 64%, належать до нормативно чистих без очищення і скидаються за межами очисних споруд безпосередньо у водні об'єкти. Зі стічними водами тільки з точкових джерел скинуто 40 тис. т легкоокислюваних органічних речовин, 745 т нафтопродуктів, понад 400 тис. т сульфатів, стільки ж хлоридів, 26 тис. т нітратів, 20 т міді, 32 т цинку, 23 т нікелю, 7 т хрому, 2,7 тис. т фенолів та багато інших речовин.

Найбільшими забруднювачами Кременчуцького водосховища є комунальне господарство, чорна та кольорова  металургія, коксохімія, важке, енергетичне, транспортне машинобудування та сільське господарство. Так, лише каналізаційні системи міст Черкаси і Кременчук щороку скидають у Кременчуцьке водосховище відповідно 196 та 172 млн м³ забруднених стічних вод.  Через об'єктивні труднощі, що виникли в суспільному господарстві, значно зріс обсяг неконтрольованих скидів неочищених стічних вод з очисних споруд підприємств і організацій, накопичувачів промислових та сільськогосподарських стоків. Особливу занепокоєність викликає зростання концентрації в них синтетичних поверхнево-активних речовин (СПАР), які практично не знешкоджуються наявними очисними спорудами і негативно впливають на якість води та життєдіяльність гідробіонтів. Зі стічними водами у Кременчуцьке водосховище потрапляють також надмірна кількість біогенних речовин, важкі метали, невластиві будь-яким природним водам штучні неорганічні та органічні речовини токсичної групи (пестициди, бензапірен) [6].     

Значно впливають  на якість води забруднені донні відклади, які за певних умов можуть стати джерелом вторинного забруднення водних мас важкими металами, органічними сполуками, нафтопродуктами та іншими речовинами.

До 10 % забруднення  Кременчуцького водосховища спричинюють  атмосферні опади. Однак розв'язання цієї проблеми потребує розроблення спеціальної програми зменшення забруднення повітряного басейну.

            Негативно позначається на якості  природних вод низька ефективність  наявних очисних споруд. Особливо  незадовільно працюють ті централізовані  біологічні очисні споруди, куди надходить на очищення багато промислових стічних вод без попереднього очищення на локальних очисних спорудах підприємств. У Кременчуцькому водосховищі практично немає локальних очисних споруд для вилучення з води надлишку мінеральних речовин або її знесолення.

Станом на 01.01.96 р. системами централізованого водопостачання охоплено 100 % міст, 89 % селищ міського типу та близько 20 % сільських населених  пунктів.

Централізовані  системи каналізації є в 94 % міст, 50 % селищ міського типу та близько 3 % сільських населених пунктів. Дефіцит пропускної спроможності комунальних очисних споруд біологічного очищення в містах і селищах міського типу становить 442,1 тис. м³ води на добу. Потребує заміни 2158,4 км аварійних систем каналізації.  Часто очисні споруди працюють із значним перевантаженням, інколи в селищах з централізованим водопостачанням та селищах міського типу їх зовсім немає, або для цього використовуються примітивні поля фільтрації, які також часто перевантажені.

Крім перелічених  точкових джерел забрудень, значна кількість забруднювальних речовин надходить у водні об'єкти з дифузних джерел: з поверхневим змивом із сільськогосподарських угідь, з ферм і тваринницьких комплексів, із забрудненими підземними водами, з територій населених пунктів тощо.

На 10 % площі  басейну діють системи осушення та зрошення (53 великі зрошувальні системи  на площі 1,5 млн га і значна кількість  ділянок малого зрошення). Дренажні води зрошувальних систем є потужним джерелом забруднення водних об'єктів  пестицидами, гербіцидами та мінеральними солями.

Зі стоком із сільськогосподарських угідь у  водні об'єкти Кременчуцького водосховища  надходить 28 % азоту й 7,4% фосфору. В  цілому з території Кременчуцького водосховища за рік виноситься 19,1 тис. т азоту, 0,63 тис. т фосфору та 0,118 т пестицидів. Отже, сільське господарство є одним з основних джерел потрапляння у водні об'єкти біогенних елементів. Значна розораність земель, їх меліоративне освоєння, ерозія тощо призводять до зростання водного стоку із сільськогосподарських угідь.

Велика кількість  забруднень змивається із щільно забудованих  територій міст, площа яких становить 5 % площі території водосховища, і із змивом потрапляє у води Кременчуцького водосховища. Щорічний об'єм такого змиву  становить 724,8 млн. м³, з ним у Кременчуцьке водосховище потрапляє 1,132 млн. т завислих речовин, 44,8 тис. т органічних забруднень, 11 тис. т нафтопродуктів, 5 тис. т азоту, 1 тис. т фосфору та інші речовини.

Дифузні джерела  завдають не меншої, а подекуди навіть більшої шкоди, ніж точкові [3].

2.2  Радіаційне забруднення

Особливістю сучасного  екологічного стану Кременчуцького водосховища є те, що локальні ситуації, зумовлені невпорядкованим і  екологічно небезпечним водокористуванням  на більшості території басейну, загострюються Чорнобильською катастрофою, внаслідок якої в навколишнє середовище потрапило багато радіонуклідів. В умовах хімічного забруднення водотоків і водосховищ негативний вплив радіації на стан здоров'я неселення зростає. За даними Держкомгідромету, за рахунок водного чинника колективна доза опромінення населення на території Кременчуцького водосховища за роки після аварії зросла на 3 - 13%. На території басейнів Прип'яті та Дніпра зосереджено близько 450 тис. Кі цезію-137 та майже 70 тис. Кі стронцію-90. Потенційне надходження стронцію - 90 із забруднених територій внаслідок поверхневого змиву за рік може становити 1 - 2%, цезію-137 - 0,1 - 0,3%. Хоч у 1994 р. спостерігалося  зменшення концентрації ізотопів у водосховищах у 100 разів порівняно з 1986 р., все ж вона в 35 разів перевищувала рівень до катастрофи.

Починаючи з 1989 р. вміст стронцію-90 та цезію-137 у  воді водосховищ Дніпра стабілізувався з незначним підвищенням у 1991 р. Радіонукліди цезію-137 дуже швидко фіксувалися  завислими речовинами та донними відкладами. Водночас проблема змиву та надходження стронцію-90 у дніпровські водосховища залишається актуальною. Слід зазначити, що стронцій-90 міститься у воді в розчинній формі. Практично щороку після весняної повені вміст його у водах р. Прип'ять та Київському водосховищі збільшується. Найбільше радіонуклідів акумулюється у Київському, Кременчуцькому та Каховському водосховищах.

За даними моніторингу, водами Дніпра до Чорного моря було винесено лише 2 - 3% цезію-137 та 20—30 % стронцію-90. Решта радіонуклідів акумулювалася у водосховищах. Отже, сучасний стан радіоактивного забруднення води водосховищ практично повністю визначається надходженням цезію-137 з водозабірної площі басейну річок Прип'ять та Дніпро. Основним джерелом надходження цього радіонукліда у водосховища залишається зубруднена 30-кілометрова зона Чорнобильської АЕС і насамперед змив стронцію-90 із заплавних територій під час повеней та дощових паводків.

Потрапляння у  водосховища з річковим стоком радіонуклідів, період напіврозпаду яких значно менший, ніж стронцію-90 та цезію-137, практично припинилося, а трансуранових елементів за межі зони відчуження спостерігається на твердих частках змитого грунту під дією ерозійних процесів.

Оскільки більшість  радіоактивних забруднень надходить  у водосховища із стоком річок Прип'яті і Десни, слід враховувати, що забруднені води Прип'яті досягають Кременчуцького водосховища лише через 2 - 3 місяці після виносу їх у Київське водосховище (темпи водообміну, звичайно, залежать від водності року та режиму регулювання вод у водосховищах ).

Сучасний стан радіоактивного забруднення вод  Дніпровського каскаду радіонуклідами цезію дуже рівномірний, зокрема, рівень забруднення водосховищ цезієм-137 в  останні роки практично не дає  підстав для будь-якої екологічної небезпеки в екосистемі водосховищ і водокористуванні. Динаміку забруднення вод каскаду стронціем-90 слід розглядати в межах конкретного року, фактичного вмісту його у стоках протягом весняної повені, коли до Київського водосховища його надходить 60—80 % річної кількості.

Під час експедиції восени 1994 р. не виявлено перевищення  у воді контрольних концентрацій радіонуклідів, встановлених Міністерством  охорони здоров'я України. Вміст  стронцію-90 у воді Дніпра становив 0,071—0,089 Бк/л і лише в Кременчуцькому водосховищі — 0,086 Бк/л, що зумовлено стоком забрудненої весняної прип'ятської води. Значно вищою була концентрація у воді тритію порівняно з попередніми роками.

Відомо, що практично  всі радіонукліди, крім йоду і стронцію, дуже швидко переходять у донні відклади, сформовані ще під час Чорнобильського викиду в атмосферу в 1986 р. Надалі забруднення залежало від структури просторового розподілу седиментації; частки забруднених завислих речовин мінерального та органічного походження, гідродинамічного режиму водосховищ і фактичного водогосподарського регулювання вод в системі ємкостей водосховищ. Концентрації стронцію-90 та цезію-137 в донних відкладах водосховищ поступово зменшувались по всьому каскаду. Нині радіоактивність донних відкладів визначається вмістом цезію-137, стронцію-90 та природного калію-40.

За даними Інституту  гідробіології НАН України, радіоекологічна  та радіаційно-гігієнічна ситуація на Дніпровському каскаді є безпечною  для населення та господарств  України. Вміст радіонуклідів у  воді та рибі нижчий порівняно з допустимими рівнями, що затверджені АКРЗУ, і лише в окремі періоди та в окремих місцях наближається до затверджених норм, а стронцію-90  - навіть перевищує їх [3].

2.3 Негативні  природні впливи

Ситуація у  Кременчуцькому водосховищі ускладнюється значним рівнем розвитку ерозійних процесів та берегоруйнування . Розораність території водозбору досягла 65 %  проти норми 40 °/о. Лісистість території водосховища в середньому досягає 14 %, тоді як норма становить 30 %. Площа еродованих земель лише за останні 25 років збільшилась на 28 %, загальний вміст гумусу в грунті зменшився на 10 %. Продукти ерозії, потрапляючи у водні об'єкти, спричинюють забруднення їх органічними сполуками, мінеральними добривами, зокрема азотом та фосфором, а також замулення.

Протяжність берегової  лінії Дніпровських водосховищ становить 3079 км, з них 1110,9 км — абразійно-ерозійні береги, які потребують закріплення. Всього потрібно закріпити 302,7 км берегів  водосховищ. Внаслідок руйнування берегів  уже втрачено 6176 га землі. За останні 35 років у водосховища надійшло 337 млн. м³ продуктів руйнування берегів.

У зоні водосховища  тривають процеси підтоплення та затоплення земель. На незахищених  масивах у зонах впливу водосховищ площі підтоплених земель становлять 29 тис. га, а на незахищеному мілководді — близько 46 тис. га.  З цими процесами пов'язані такі негативні явища, як трансформація земель, деградація рослинного і тваринного світу, замулення та заболочення, евтрофікація водойм. Ці зони екологічного неблагополуччя потребують першочергової уваги [3].

 2.4 Якість води

Перелічені  вище чинники в сукупності призвели до деградації всієї екосистеми Кременчуцького водосховища, зокрема до погіршення якості води.