Сучасний екологічний стан Кременчуцького водосховища

 

Примітка. У чисельнику наведена кількість організмів у 1 м³, у знаменнику - біомаса у мг/м³.

 

Таблиця 1.6 - Видовий склад  зоопланктону лівих притоків Дніпра [2]

Річка	Rotatoria	Cladocera	Copepoda	Всього	Сапробіологічний індекс
1	2	3	4	5	6
Сула (Лубни)	60/0,01	20/0,2	50/0,5	130/0,7	1,6
Сула(гирло)	2560/19	480/7	6080/71	9140/97	1,96
Супій	120/0,1	90/5	20/0,2	230/5,3	1,5
Золотоноша	2980/11	2920/79	10820/120	16720/210	1,6
Ірклій	5360/30	2080/13	5220/51	12660/94	1,98
Крива Руда	20/0,001	60/1,4	520/14	600/15	1,76
Псьол	60/0,01	800/19	1080/13	19409/32	1,58
Ворскла	20/0,001	40/1,5	20/0,2	80/2	1,3
Оріль	20/0,0012	1360/17	20/0,4	1400/18	1,52
Самара (1 км)	150/0,7	12800/123	3690/90	16660/213	1,63
Самара (гирло)	40/0,002	6080/87	1560/45	8180/133	1,49
Мокра Московка	820/1	880/38	2020/50	3720/89	1,75

 Продовження таблиці 1.6

1	2	3	4	5	6
Капустянка	-/-	-/-	60/1,6	60/2	1,85
Конка	560/0,5	40/0,4	40/7	640/8	1,35

 

Примітка. У чисельнику наведена кількість  організмів у 1 м³, у знаменнику - біомаса у мг/м³ [2].

 

1.4.3 Іхтіофауна

 

Протягом багатьох років  басейн Дніпра мав дуже сприятливі умови для нересту та розвитку численних видів цінних промислових  риб, таких як білуга, осетер, севрюга, стерлядь та лосось. Будівництво каскаду  водосховищ у руслі Дніпра порушило природні режими весняних повеней, і багато цінних нерестових зон стали непридатними для нересту та розвитку молодняка.

Греблі гідроелектростанцій  та зрошувальних систем відрізали прохід цінним мігруючим видам риб до своїх природних нерестових зон. Кількість рибних запасів Дніпра значно зменшилась в результаті забруднення річкової води та скорочення трофічного ланцюга.

Існує гостра необхідність розробки спеціального плану дій, направленого на охорону того, що залишилось від  біологічного різноманіття водної екосистеми Нижнього Дніпра. Ефективні організаційні, законодавчі та фінансові механізми, які стануть інструментом підтримки у роботі Управлінь з охорони навколишнього природного середовища по вирішенню проблем забруднення річкових вод та неконтрольованого  риболовства,  також потрібні  для впровадження спеціальних режимів захисту біологічного різноманіття на деяких ділянках Дніпра (наприклад, у Дніпровсько-Бузькому лимані) [2].

 

 

 

1.4.4  Токсикологічна оцінка якості  води

 

В рамках українсько-канадської експедиції 1994 року була виконана спеціальна програма токсикологічних досліджень  якості   води  та  донних  відкладів  з використанням тестових методик та таких організмів як Daphnia magna, Ceriodaphnia affinis, Photobacterium phosphoreum, Scenedesmus quadricauda, Tetrahymena pyriformis, Paramecium caudatum, Cyprinus carpio, Rattus rattus. Щоб отримати дані про фонові рівні токсичності річкової води, концентрації токсичних речовин у стічних водах та донних відкладах, було проаналізовано 152 проби, включаючи 58 проб стічних вод, 53 проби річкових вод та 41 витяжку донних відкладів. Зоною токсикологічних досліджень в рамках експедиції була вибрана ділянка від Дніпропетровська до Запоріжжя, яка вважається зоною екологічного лиха у басейні Дніпра. Ця зона набула такого статусу завдяки незбалансованому розвитку таких екологічно небезпечних галузей промисловості як важке машинобудування, чорна металургія, атомна та теплова енергетика, нафтохімія та гірничодобувна промисловість [3].

Результати  біотестування демонструють, що у басейні Нижнього Дніпра склалася небезпечна ситуація в результаті стійкого токсичного забруднення річкової води прямими скидами неочищених або недостатньо очищених стічних вод. У більшості випадків очисні споруди промислових підприємств неспроможні забезпечити необхідну якість очистки. Для аналізу токсичності промислових стічних вод у 31 пункті скиду в Дніпро та його притоки було відібрано 58 проб. 69% цих проб вміщували токсичні речовини у різних концентраціях. Найвищі концентрації токсичних речовин були зареєстровані у пробах очищених та неочищених стічних вод Запорізької станції очищення комунальних стічних вод.

  У 97% з  53 проб річкової води, відібраних  у 37 пунктах, були присутні  токсичні речовини у різних  концентраціях. Найвищі рівні  токсичності річкової води були зареєстровані у пробах, відібраних з ріки Дніпро вище міста Дніпропетровськ. Це може бути результатом великого рівня навантаження по забруднюючим речовинам, що надходять від промислових підприємств міста Дніпродзержинськ. Також надзвичайно токсичними були визнані проби води, відібрані у річці Мокра Сура (пункт №11) нижче пункту скиду промислових стоків об'єднання «Південний машинобудівний завод», Дніпропетровського механічного заводу та Дніпропетровського шинного заводу. Тільки одна проба води, відібрана вище Центральної станції очищення комунальних стічних вод м.Запоріжжя, не вміщувала токсичних речовин у вимірних концентраціях [2].

1.5 Стан використання  і охорони водних ресурсів

 

На переважній частині  території області річкова мережа досить густа, однак, як вже відзначалось раніш, більшість з річок не відзначається своїми розмірами і повноводністю. Деякі річки влітку перетворюються на струмки, або й зовсім зникають пересихаючи.

Річкові долини правобережжя досить чітко оформлені і мають складну геоморфологічну будову, зумовлену виходами на поверхню кристалічних порід. Великі площі займають болота та торфовища, що утворились внаслідок надмірного зволоження поверхневими водами та атмосферними опадами, при господарському використанні можуть приносити дуже велику користь. Зокрема, ріки області є значними енергетичними ресурсами. Численні гідроелектростанції на них забезпечують електроенергією не лише промисловість, а й сільське господарство. А розведення водоплавної птиці, рибництво стали прибутковими галузями сільськогосподарського виробництва.

Долини річок з їх родючими лучними грунтами служать  базою для вирощування високих  врожаїв овочевих культур.

Як відзначалось раніш, при розгляді кліматичних умов, в  області посушливі роки з річною сумою опадів менше 450 мм у західних і північно-західних районах повторюються три - чотири рази, а в південно - східних - п'ять-шість разів у 10 років. А якщо врахувати, що за вегетаційний період (квітень-вересень) на території області в окремі роки випадає лише 300-330 та 270-300 мм опадів, стає зрозумілим необхідність впровадження в сільськогосподарських підприємствах штучного зрошення сільськогосподарських культур, щоб запобігти значним втратам товарної продукції. Про прибутковість ведення зрошувального землеробства вже давно переконались в багатьох господарствах Канівського, Черкаського, Золотоніського, Чигиринського , Звенигородського, Смілянського, Уманського, Христинівського та інших районів.

Окрім мережі річок, на території  області в цьому значну роль відіграють штучні водойми.

Малі річки - досить болюче питання не лише у республіці, а  й Черкаській області. На Україні  їх вже зникло понад 20 тисяч. Інші повільно вмирають. Заплави Тясмину, Ятрані, Уманки, Синиці, Ревухи, Конели, Вільшанки. Золотоношки безладно розорюються до урізу води. У воду зноситься мул, гноївка, мінеральні добрива, отрутохімікати.

Для підтримання водності, на малих річках збудовані численні греблі, які практично зупинили течію, а створювані таким чином штучні водойми у більшості замулились. Замулились і джерела. Річки втратили роль природної дренажної системи і, як наслідок, в ряді місць на прилеглих до них площах значно піднявся рівень ґрунтових вод, що призвело до погіршення якості таких земель з засоленням поверхневого шару і заболоченням. Таким чином, у більшості з них побережжя стали малопридатними, а то й непридатними для вирощування сільськогосподарських культур. З цієї ж причини у багатьох населених пунктах також стала малопридатною і питна вода в колодязях.

Сучасний стан річок у значній мірі залежить від стану їх площ водозбору, де загалом розораність земель перевищує 70-75 % і внаслідок водної ерозії грунту з розораних земель з весняними паводками змиваються у воду тонни грунту. Як вже відзначалось, разом з землею у воду річок і ставків потрапляють застосовувані тут добрива і пестициди, що значно погіршують якість їх води та рибопродуктивність. Окрім цього річкам і водоймам завдається відчутна шкода також неочищеними стічними водами з тваринницьких комплексів і ферм, 1 м³ яких забруднює 60 м³ чистої води.

Через недотримання водоохоронних  заходів річкам і водоймам завдаються великі збитки, зокрема, птахівництвом  і особливо тваринництвом. При розміщенні господарствами комплексів і ферм в  межах водоохороних зон і без належної утилізації їх відходів, масштаби забруднення навколишнього середовища і зокрема, рік та водоймів птахофермами і тваринницькими комплексами хіба що можна співставити лише з великими промисловими підприємствами та великими населеними пунктами. Так, свинарний комплекс на 100 тис. голів по забрудненню навколошнього середовища еквівалентний місту з населенням 350 тис. чоловік.

Як вже відзначалося раніш, окрім стічних вод з  тваринницьких комплексів і ферм, основним джерелом забруднення поверхневих  і підземних вод у сільській місцевості є добрива і отрутохімікати. Так, забруднення води нітратами, перш за все, пов'язане із застосуванням на прилеглих полях у надлишку азотних добрив та неправильним використанням їх нітратних форм. Через легке засвоєння рослинами, необхідно їх використовувати лише для підкормки, щоб не виносились з грунту та не забруднювали поверхневі та підземні води. На селі зараз ніхто не дасть гарантії, що вчора чиста вода у криницях і колодязях сьогодні не буде з нітратами, хлорофосом чи гноївкою з ближньої або дальної ферми [1].

Для запобігання забруднення  поверхневих вод відходами тваринницьких  комплексів і ферм слід своєчасно  утилізувати з них відходи  і допускати лише тимчасове їх збереження у спеціальних гноєсховищах. Тривале зберігання гною повинне вестись безпосередньо на полях, в місцях його внесення.

Великої шкоди річкам і ставкам в області завдається розміщенням на розораних побережжях овочевих та інших просапних культур .

Отже, через недбалість і пряму безгосподарність багато річок на Черкащині втратили свою повноводність, забруднюються, замулюються, а то й зовсім зникли з лиця землі. Подекуди там, де не так давно текли невеликі й середні річки, можна побачити струмки, а після дощу - великі брудні калюжі. Більшість рік і водойм Черкащини в літній період міліє, а такі невеликі річки, як Шполка, Вільшанка, Сухий і Гнилий Ташлики та інші. зовсім пересехають.

За даними Українського науково-дослідного Інституту землеробства у правобережній лісостеповій зоні України з кожного гектара  схилів крутизною 2-5° змивається близько 10 т грунту. Під приводом освоєння невдоб, порушуючи агротехнічні вимоги, у ряді господарств Черкащини розорюють заплави Росі аж до води, береги річок Гнилий Тікич, Вись, Вільшанка, Мазниця та інших.

Не рятує становища  і постійне нарощування гребель  у висоту для компенсації втрат  запасів води. Такі водойми доводиться чистити від мулу через кожні 3-5 років.

Де ж вихід? Безпосередньо позитивні наслідки дає закріплення берегів, насадження дерев і чагарників, постійне дотримання на навколишніх полях протиерозійних заходів. Є на Черкащині порівняно  невеликі ставки, що існують 50 і більше років. У Звенигородському районі, на батьківщині Т.Г.Шевченка, у селах Тарасівці, Будищах, та Вільшані Городищенського району старі ставки ще пам'ятають босоного Тараса. У цих селах ставки оберігають здавен, про них із покоління в покоління передаються легенди. Вони тут дбайливо обсаджені й довго слугують людям. Є й інші позитивні приклади. Так, добру ініціативу проявили любителі природи Корсунь-Шевченківського району, які, у свій час провівши операцію "Джерело" виявили і взяли під охорону 520 джерел [1].

1.6 Екологічні проблеми дніпровських водосховищ

 

Із спорудженням на Дніпрі в межах  області Кременчуцького  водосховища  було багато радужних перспектив щодо покращення мікроклімату, електропостачання, водопостачання, судноплавства, збільшення запасів промислових риб та інше. Але минув деякий час, і ми змушені були побачити у цій гігантській гідробудові, як у і інших, багато негативного, окрім позитивного вирішення проблеми електропостачання. Санітарний стан Кременчуцького  водосховищ на Дніпрі і якість у них води не витримує ніякої критики, а особливо їх промислове і радіаційне забруднення. Ні для кого не секрет, що значна частина радіактивних забруднень після аварії на ЧАЕС акумульована в мулі. Перед суспільством постала надто гостра проблема. Треба негайно рятувати Дніпро. Дніпрова вода має забруднення третьої категорії. А це значить, що вода практично вже не придатна для вживання. А її п'ють мільйони людей. Не треба бути спеціалістом, щоб бачити, що це вже не що інше, як повільне самогубство. Загалом, в Україні 17 % населених пунктів використовують питну воду, яка не відповідає державним стандартам і міжнародним нормам [5].