Сучасний екологічний стан Кременчуцького водосховища

 

 

 

 

 

  ЕКОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ  КРЕМЕНЧУЦЬКОГО ВОДОСХОВИЩА ТА  РІЧОК, ЩО ВПАДАЮТЬ У НЬОГО

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

   стор. 

        Вступ              4 

1 Літературний  огляд            10 

2 Сучасний екологічний  стан Кременчуцького водосховища      33  2.1 Скидання забруднювальних речовин         33 

2.2 Радіаційне  забруднення           35

2.3 Негативні  природні впливи          38

2.4 Якість води             39 

2.4.1 Якість питної  води           44 

2.4.2 Якість води  у річках Кременчуцького водосховища       46 

2.4.3 Забрудненість  і якість води Кременчуцького  водосховища       47

2.5 Принципи  і засади водно-екологічної та  водогосподарської     

 політики  щодо водосховищ Дніпровського  каскаду        51 

2.6 Екологічний вплив  господарського комплексу на водні

об'єкти Кременчуцького водосховища          56 

2.6.1 Загальні  показники водокористування         56 

2.6.2 Промисловість            57 

2.6.2.1 Металургія            57 

2.6.2.2 Машинобудування           61 

2.6.2.3 Хімічна  і целюлозно-паперова промисловість       62 

2.6.2.4 Харчова  промисловість          65

2.6.2.5 Промисловість  будівельних матеріалів        68 

2.6.3 Сільське  господарство           68

2.6.3.1 Вплив галузі  на водні об'єкти          70 

2.6.4 Комунальне  господарство          73

2.6.4.1 Вплив водопровідно - каналізаційного господарства  на     

 водні об'єкти              73 

2.7 Безхребетні – біоіндикатори  екологічної ситуації в акваторії   Кременчуцького водосховища           77 

2.8 Заходи по покращенню стану водоохоронних зон       79

   Висновки            83

Перелік посилань           86

 

 

 

ВСТУП

 

Водні ресурси - невід'ємна складова частина  національного багатства України. До водних ресурсів відносяться запаси поверхневих і підземних вод, що складаються із вод  річок, озер, ставків, водосховищ, лиманів, каналів, ґрунтової і атмосферної вологи. Для республіки в даний час практичне значення мають в основному ресурси поверхневої, річкової і підземної води.

Водні ресурси України  обмежені і дуже нерівномірно розподілені по території. На одиницю площі і одного жителя (питомі водні ресурси) республіка посідала одне з останніх місць серед республік бувшого Союзу. Дефіцит води в Україні невпинно зростає, особливо чистої, питної.

Водний баланс - це співвідношення всіх форм прибутку і витрат води з урахуванням її відозміни за певний інтервал (багаторічний період, рік, сезон, місяць або інший проміжок часу).

Дедалі меншає чистої води - основи всього живого на Землі. По обсягу водоспоживання і використанню свіжої води найбільш великим водоспоживачем у республіці є промисловість, на долю якої припадає 46 % загального водоспоживання, сільське господарство - 43 % і житлово-комунальне господарство - 11 %.

У промисловості найбільш великим водоспоживачем є енергетика, потім йде чорна металургія, хімічна, нафтохімічна і харчова промисловість. Ці самі водомістські галузі промисловості використовують біля 83 % всієї споживаної для промислових потреб води. Окрім величезних промислових і комунальних потреб, інтенсифікація сільського господарства теж призвела до різкого збільшення споживання води в Україні. Значно зросла ЇЇ потреба, зокрема, для зрошення польових і овочевих культур. Зокрема, на вирощування в поливних умовах 1 га озимої пшениці необхідно 1,5-2,6 тис. м³ води, 1 га кукурудзи - 2,2-3,6 тис. м³ ,1 га овочів - 1,6-4 тис. м³ ,1 га садів і виноградників - 1,6-3 тис. м³ води.

В звичайних умовах людський організм щодоби потребує 2,5 л води. Людині, яка працює при низькій  температурі повітря, на добу вимагається  до 4 л. За 70 років людського життя через тканини організму проходить до 70 т води.

Потреба в прісній  воді неухильно зростає. Сьогодні місто  з 1 млн. жителів споживає у середньому 200 тис.м³  води, а в рік біля 70 млн.м³ . Житель сучасного міста витрачає на санітарно-побутові потреби - 300-500 л води на добу. Одночасно із споживанням йде також і процес забруднення рік і водоймів. Відомо, якщо місто споживає на добу 600 млн. л. то в цей же час дає 500 млн. л стоків. Таке співвідношення характерне для більшості сучасних міст, тому питання охорони поверхневих і підземних вод слід вирішувати комплексно.

Потреба Черкаської області  у воді на добу складає 1 млн. 328 тис. м³ , а міста Черкас - 20 тис. м³

Запаси води на території  Черкаської області не такі вже й  великі. Область займає чотирнадцяте місце в республіці за обсягом поверхневих вод та кількістю води на 1 км² площі і на душу населення.

У водному балансі  області значне місце відіграє розвинена  система великих і малих річок  та водоймищ.

Територію Черкащини  з північного заходу на південний схід на протязі 150 км перетинає Дніпро, поділяючи її на Правобережну і Лівобережну частини. Дніпро з його основними притоками Россю, Вільшанкою, Тясмином і Супоєм та притоками ріки басейну Південного Бугу - Гірський та Гнилий Тікичі, Ятрань і Велика Вись - становлять основу  гідрографічної мережі області.

Важливими для народного  господарства України є малі ріки, бо в їх басейнах формується десь 60 % водних ресурсів. За підрахунками спеціалістів в Україні налічується більш  як 71 тис. річок і струмків загальною протяжністю 248 тис. км.

На території Черкаської області протікають 1087 річок і  струмків загальною довжиною 6,4 тис. км. Річок довжиною понад 10 км. налічується 181, в тому числі 8 рік (Супій, Рось, Вільшанка, Тясмин, Велика Вись, Гірський Тікич, Гнилий Тікич, Ятрань) мають довжину більше 100 км. В області також налічується 2246 ставків загальною площею 15,9 тис. га, З1 водоймище на малих річках з об'ємом 115,9 млн. м³ та два великі водоймища на Дніпрі - Канівське і Кременчуцьке.

Сумарний стік всіх малих  рік, який формується в межах Черкащини  в маловодні роки, становить 319 - 456 млн. м³ . Значна кількість води стікає у весняний період. Якщо за березень-квітень через річки проходить 40-70 % всього річкового стоку води, то в липні і серпні - тільки 2-8 %.

 Така коротка географічна  характеристика річкової мережі  області. А якщо подивитися  з практичного боку, то втішатися  нічим. На багатьох річках області  вже не можна створювати нові  водозабори безпосередньо з русел,  бо витрати води річок у літній період такі, що не забезпечить їх. Недостатній для забезпечення повної потреби комунально-побутових, промислових підприємств, сільського господарства стік води у Вільшанці і Тясмину, обмежені можливості мають Ятрань і Гірський Тікич та інші.

Дефіцит води влітку відчувають багато господарств на селі, річки  і ставки дуже міліють. В деяких із господарств в жаркі місяці припиняють подавати воду на поля дощувальні установки. Зараз багато малих рік значною  мірою замулені і забруднені. Лише на топографічних картах області умовно течуть: Серебрянка, Чутка, Безімінка, Лаврусиха, Медведка, Ірклієць та багато інших.

Міліють Гірський Тікич, Гнилий Тікич, зникають окремі струмки, джерела. Цьому дуже сприяє розорювання  заплав, крутосхилів і узбережжя, відсутність по їх берегах водохоронних зон, захисних лісонасаджень, ґрунтозахисних сівозмін, наявні діючі яри тощо. Тим часом конкретних заходів вживається мало. А кожне замулене джерело, струмок - це сотні кубометрів води, що живили малі й великі ріки. Все менше стає і риби. А це перша ознака неблагополуччя річок.

Для забезпечення потреби  у воді на території України зарегульовано  понад 21 % річкового стоку, що формується у межах республіки. Зокрема, створений  Дніпровський каскад з шести великих  водосховищ з сумарною площею водного дзеркала біля 7 тис. км² і загальним об'ємом 44 км³ , в тім числі корисним - 18 км³. Окрім цього в Україні нараховується 937 малих водосховищ об'ємом більш як 1 млн. м³ кожне. Сумарна площа їх водної поверхні складає 2524 км², загальний об'єм - 8,04 км³ , з яких корисний - 5,80 км³. Нараховується також 26253 ставки з сумарною площею 2086 км² і загальним об'ємом біля 3 км³.

До речі, штучні водойми, об'єм яких при нормальному підпорному рівні води (НПР) дорівнює або перевищує 1 млн. м³ відносяться до водосховищ. А водойми, що мають менший об'єм, прийнято відносити до ставків.

На 1 січня 1986 р. ставки і  водосховища в Україні займали  площу 11730 км² і містили 57,8 км³ води. Корисний їх об'єм, що використовується для регулювання стоку, складає 27,8 км³ і практично дорівнює половині стоку Дніпра в середній по водності рік (для ставків доля корисного об'єму приймається рівною половині повного).

Із спорудженням на Дніпрі Кременчуцької і Канівської гідроелектростанції  в межах Черкаської області утворились два великих водосховища .

Канівське водосховище  розміщене на території Київської  і Черкаської областей. З його участю відбувається тижневе і добове регулювання  стоку р. Дніпра. Повний об'єм водосховища - 2,48 км³ , довжина - 123 км, максимальна ширина - 8 км, середня - 5,5 км,  максимальна і середня глибина відповідно 21 і 3,9 м.

Кременчуцьке водосховище  розміщене на території Черкаської, Полтавської і Кіровоградської  областей. Воно є основним регулятором  Дніпровського каскаду. Корисна ємкість водосховища дорівнює біля 9 км³, що складає понад 50 % корисної ємкості всіх водосховищ Дніпровського каскаду. Загальна довжина водосховища - 149 км, максимальна ширина - 28, середня - 15,1 км, максимальна глибина - 20, середня - 6 м. Його площа 225 тис. га і запаси води 13,5 млрд. м³.

На Кременчуцькому водосховищі  розміщені десятки водозаборів, в тому числі водоводи м.Кіровограду  і каналу Дніпро-Інгул-Інгулець.

Крім Кременчуцького і Канівського водоймищ та природних  озер, в Черкаській області налічується понад 2270 інших штучно створених водойм і ставків. Площа  деяких з них досягає 400 і більше гектарів. Приміром, ставок у колгоспі "Авангард", с.Вороного Жашківського району, розкинувся на площі 650 га. У колгоспах і районах області щороку споруджується біля 20 нових ставків площею від 5 до 40 га кожний.

Спорудження і експлуатація ставків і водосховищ в басейнах рік - один з основних факторів господарського впливу на річковий сток. Але масове їх будівництво з метою максимального  використання місцевого стоку призводить до збільшення випаровування з водної поверхні, в порівнянні з випаровуванням з поверхні суші до її затоплення. Окрім того, частина стоку витрачається на заповнення мертвого об'єму ставків і водосховищ. Тому в умовах нестійкого зволоження більша частина, а нерідко і весь місцевий сток акумулюється штучними водоймами, а потім часто нераціонально витрачається на господарські потреби й випаровування.

Отже сток, що раніш  живив великі річки, під впливом  спорудження в басейнах малих річок, ставків і водосховищ зменшується. Це, звичайно, залежить як від фізико-географічних умов, так і штучного зарегулювання стоку.

В середньому в Україні  на додаткове випаровування з  поверхні ставків і водосховищ (без  великих водосховищ на Дніпрі і Дністрі) втрачається до 1 км³ води, а в дуже маловодні роки 1,2-1,4 км³ . Втрати стоку на додаткове випаровування в Поліссі складають 1-3 %, в Лісостепу до 10 %, в Степу до 20 %.

В даний час водні  ресурси в Україні інтенсивно використовуються для різних господарських потреб, і вже практично не лишилось значних річок з природним гідрологічним режимом, що не порушений під впливом господарської діяльності.

Більшість ставків області  через тривалість строків їх експлуатації знаходяться в занедбаному стані: замулені, заросли водною рослинністю. Внаслідок різко зменшився їх об'єм і площа водного дзеркала. Ступінь використання таких ставків досить мала і призводить до бездумної втрати водних і земельних ресурсів. Побудовані вони в основному силами господарств за спрощеною документацією, а часто й без неї. Мають земляні греблі з незакріпленими схилами, багато з них з слідами розмиву. Водоскидні споруди за своїм технічним станом, як правило, не відповідають сучасним вимогам, що утруднює можливість регулювання і раціонального використання річкового стоку. 40 % водоскидів дерев'яні, майже всі повинні підлягати ремонту, а 12 % водоскидних споруд взагалі зруйновані. Значна частина ставків (83 %) мають площу до 5 га з коливанням глибини в межах 0,5-1,5 м. При таких глибинах ставки прогріваються до дна і посилено заростають. По суті, це штучні басейни - випаровувачі, безкорисно і безповоротно споживаючі воду. Водне дзеркало у більшості ставків майже повністю заросло болотною рослинністю і дуже мало їх мають практично чисте дзеркало. Береги ставків в основному заболочені і поросли чагарником, очеретом і осокою. Відсутність водоохоронних зон і розвиток на водозборі ерозійних процесів, як природних, так і пов'язаних з сільсько-господарським освоєнням схилів долин і балок сприяє посиленому змиву грунту і замуленню ставків. Як наслідок, майже всі ставки замулені.

Багато ставків слід реконструювати, а в деяких випадках їх економніше ліквідувати, бо малі, замулені і зарослі ставки практично не мають ніякого господарського значення. Зайняті ними землі можна перетворити в багаті заплавні луки. Важливо також провести розчистку великих ставків і водоймів. Одержуваний при цьому мул являє собою цінне добриво для сільскогосподарських угідь, особливо полів.