Звіт по практиці в ПАО «ДЕЛЬТА БАНК»

Чек – це письмове розпорядження  власника поточного рахунку (чекодавця) банку, в якому рахунок відкрито (банку-емітенту), виплатити вказану суму грошей пред’явнику чека (чекодержателю).

Акредитив – це зобов’язання банку оплатити платіжні вимоги, які  він надає на прохання свого клієнта-платника його контрагенту-постачальнику (бенефіціару) за умови дотримання останнім передбачених в акредитиві умов поставки та платежу.

Платіжна вимога –  це письмове доручення одержувача грошей своєму банку стягнути (інкасувати) вказану суму коштів з платника (боржника) і зарахувати на його рахунок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Прогнозування  грошових ресурсів за пасивними  операціями банків та їх ефективних вкладень в активні операції

 

Для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів тобто ресурсів.

Ресурси банку - це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій.

Ресурси банку поділяють на власні, залучені та запозичені кошти.

До власних ресурсів комерційних банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.

У загальному обсязі ресурсів, якими володіє банк, переважають зобов'язання банку.

Під зобов'язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов'язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. До зобов'язань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньо - банківські розрахунки.

Зобов'язання поділяють на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов'язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених  коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

Залучені кошти називають  депозитними зобов'язаннями.

Депозит (вклад) — це зобов'язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату. Депозити утворюються за рахунок вкладу в банк суми грошей готівкою або у безготівковій формі, у вигляді цінного папера, що належить до оплати. Практично всі клієнтські рахунки в пасиві називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який рахунок, відкритий клієнтові в банку, на якому зберігаються його грошові кошти.

Для відкриття  депозитного рахунку банк укладає  з вкладником договір банківського депозиту.

Депозитні операції відіграють значну роль у діяльності банку:

• депозитні операції є головним джерелом проведення активних і, насамперед, пасивних операцій. Від характеру депозитів залежать види кредитних операцій і, відповідно, розмір доходу банку;
• правильна організація депозитних операцій забезпечує ліквідність комерційних банків;
• депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків;
• ресурси, сформовані за рахунок депозитних операцій, зазвичай дешевші міжбанківських кредитів.

Зобов'язання банку класифікуються за різними  ознаками, тобто залежно від вкладників, форми власності, строку і порядку повернення, за групами клієнтів, за ціною ресурсів тощо. Всі зобов'язання банку можна розділити на дві групи: депозити та інші зобов'язання, такі як кредиторська заборгованість та цінні папери власного боргу.

При аналізі  структури за вартісною ознакою зобов'язань виділяють такі узагальнені групи:

• депозити до запитання (онкольні депозити);
• строкові депозити (включаючи вклади населення та боргові цінні папери);
• міжбанківський кредит;
• кредиторська заборгованість.

Ефективність  формування ресурсної бази банку  залежить від раціонального поєднання трьох чинників: стабільності (стійкості), вартості та строковості.

Депозити  до запитання є найдешевшими залученими ресурсами серед платних ресурсів. Витратність цього виду ресурсів коливається в межах 1 – 2% річних за залишками на рахунках клієнтів. До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять: залишки на поточних рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів; кошти на коррахунках інших банків (рахунках „лоро”); кошти в розрахунках (невикористані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками, кошти замовників на спеціальних рахунках, розрахунках по капітальних вкладеннях в цілому за об'єкт); вклади населення до запитання.

Депозити  до запитання розмішують у банку  на поточних рахунках клієнтів. Вони використовуються для поточних розрахунків власника рахунка з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунка у будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються вклади з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунка (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує  можливість їх використання банком для кредитних та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім.

Строкові  депозити — це грошові кошти, які розміщуються в банку на строго обумовлений термін і можуть зніматися після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період. Строкові депозити поділяються на депозити від юридичних та фізичних осіб (вклади населення). Банку вигідно залучати строкові депозити, бо вони стабільніші і дають змогу банкові розпоряджатися ними тривалий термін. Незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі зобов'язань є позитивним моментом, оскільки вони є найстабільнішою частиною ресурсів.

Саме вони дають змогу кредитувати на більш тривалі терміни, але в результаті за ними вищий процент. У зв'язку з тим, що на сьогодні вільних оборотних коштів у підприємств майже немає, у структурі строкових депозитів значною є частка вкладів населення (депозити фізичних осіб). Витрати на залучення вкладів населення дещо нижчі, тому вони є вирішальним елементом стабільних ресурсів банку.

Вилучення строкових  вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові депозити є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду вкладу, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією з  форм строкових вкладів є сертифікати. Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмове підтвердження депонування банком грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку суми депозиту і процентів за ним. Доходи за ним нараховуються у вигляді процентів на номінал, фіксованої премії чи виграшу або як різниця між ціною розміщення та ціною погашення (сума дисконту) цінного папера. Депозитний сертифікат може використовуватись його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення  грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника вкладу, отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних операціях.

Міжбанківський  кредит — береться банком у разі термінової потреби в грошових коштах з метою вкладання у вигідні операції та для підтримання ліквідності. У цій групі ресурсів виділяють саме міжбанківські кредити та міжбанківські депозити. Міжбанківські кредити порівняно з міжбанківськими депозитами є дорожчими і коротшими за термінами залучення. Перевагою цього виду ресурсів є його висока мобільність, основним недоліком — відносно висока витратність. Специфічним видом ресурсів є кредити, отримані від НБУ. Їх джерелом є здебільшого емісія. Надання кредитів Національним банком іноді пов'язане з рефінансуванням, тобто комерційні банки спочатку надають позики своїм клієнтам за рахунок власних коштів, а потім НБУ компенсує (рефінансує) їх комерційному банку. НБУ є кредитором останньої інстанції для банків другого рівня.

До зобов'язань банку  відносять також кредиторську заборгованість бюджету та позабюджетним фондам, заборгованість банку за господарськими операціями, заборгованість працівникам банку з заробітної плати та інші пасиви. Цей вид ресурсів належить до сталих пасивів банку і може бути використаний у крайніх випадках на дуже короткі терміни. За своєю вартістю кредиторська заборгованість є безкоштовним ресурсом. Тому збільшення тривалості її обороту — додаткове безкоштовне джерело фінансування банківської діяльності,

У цілому, підводячи підсумок роботи банку щодо залучення ресурсів, слід відзначити правильну політику банку стосовно залучення нових  клієнтів, яка веде до зростання  дешевих ресурсів банку, та належну  роботу з формування стабільної частини ресурсів банку за рахунок залучення такого перспективного виду ресурсів, як депозити фізичних осіб. Особливу увагу необхідно звернути на впровадження зарплатних проектів з використанням платіжних карток.

Банк зацікавлений у  розширенні обсягів залучених депозитних коштів, що перебувають тимчасово у його розпорядженні. Для цього банку необхідно постійно вдосконалювати старі й упроваджувати нові форми і методи залучення різних категорій вкладників, а саме: вести науково-дослідну, аналітичну роботу, активно використовувати рекламу, маркетинг, розширювати ділові контакти з клієнтами.

6. Прогнозування грошових надходжень за активними операціями банку та їх подальших розміщень

 

Активні операції являють  собою розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання прибутку, забезпечення діяльності та підтримання необхідного рівня ліквідності. До активних операцій банків відносять:

• операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формі з метою підтримання ліквідності банку;
• розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;
• касові операції з приймання і видавання готівки;
• інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери;
• фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;
• валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;
• депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках;

        ПАТ»ДЕЛЬТА БАНК»   є лідером на ринку послуг фізичним особам. Так, більш 40% клієнтів банків, що оформляють кредити на покупку побутової техніки, для покупки автомобілів користуються кредитними програмами ПАТ»ДЕЛЬТА БАНКУ». Також послугами даного банку користуються 27,8% всіх клієнтів депозитних програм, більш 26% клієнтів, що проводять обмін валюти. Біля 21% клієнтів українських банків вибирають ПАТ»ДЕЛЬТА БАНК» при відкритті поточного рахунку і зверху 15% користуються послугами банку при здійсненні грошових переказів.

У структурі активних операцій банку найбільшу питому вагу мають кредитні операції. Це пов’язано з об’єктивною властивістю капіталу спрямовуватися у сфери, де найвища норма прибутку. Саме аналіз кредитних операцій банку з погляду ступеня ризику, забезпеченості та дохідності лежить в основі аналізу якості активів, що, у свою чергу, є важливим напрямом рейтингової оцінки діяльності банку. Позикові операції являють собою один із найефективніших, тобто прибуткових способів розміщення ресурсів банку. Водночас кредитні операції – це найбільш ризиковий вид операцій банку. Кредитні операції формують його кредитний портфель.

Кредитні вкладення, або кредитний портфель банку - сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання доходу.

Постійний аналіз кредитного портфеля в системі управління банком дає змогу вибрати варіант раціонального розміщення ресурсів, напрями кредитної політики банку, знизити ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення щодо доцільності надання позики клієнтам залежно від їх кредитоспроможності, галузевої належності, форм власності. Результати аналізу дають змогу приймати рішення про зміну напрямів та методів кредитування.

   Класифікація кредитів по групах ризику проводиться з використанням наступної матриці критеріїв: (Таблиця 3.) 

 

Таблиця 3.

Класифікація активів по групах ризику

Фінансовий стан позичальника	Погашення заборгованості по кредиту
		Хороше	Слабке	Незадовільне
А		«стандартна»	«під контролем»	«субстандартна»
БИ		«під контролем»	«субстандартна»	«субстандартна»
В		«субстандартна»	«субстандартна»	«сумнівна»
Г		«сумнівна»	«сумнівна»	«безнадійна»
Д		«сумнівна»	«безнадійна»	«безнадійна»