Валютні операції ПАТ Приватбанк

  • другий, який виставляється від імені  посередника в його банку, при  цьому бенефіціаром є постачальник.

  2. Фінансування експортно-імпортних  угод

  Комерційні  банки надають своїм клієнтам ряд кредитів і послуг кредитного характеру на проведення операцій, пов'язаних з експортом та імпортом продукції.

  Банківське  кредитування здійснюється у таких формах:

1. акцепт векселів;
2. видача гарантій;
3. облік векселів;
4. підтвердження акредитивів;
5. кредитування по відкритому рахунку;
6. видача позички в іноземній валюті під контракт і під заставу.

  Підтвердження акредитива застосовується як форма  кредитування імпортера і виражається в тому, що банк, який обслуговує імпортера, повинен: або перевести в банк експортера на свій коррахунок суму коштів, зазначену в акредитиві; або якщо на цьому рахунку достатньо коштів для виконання акредитива, послати повідомлення оплатити акредитив зі свого коррахунку без додаткового переказу грошей.

  Підтвердження акредитива може проводити і банк експортера, але при цьому збільшуються витрати імпортера при розрахунках  акредитивами.

  Кредитування  по відкритому рахунку як форма кредитування експортно-імпортних операцій може надаватися як у розрізі міжбанківських, так і міжурядових відносин.

  У міжбанківських відносинах такий рахунок  відкривається в комерційному банку, що обслуговує експортера. По цьому  рахунку встановлюється ліміт кредитування або кредитна лінія, в межах яких здійснюються платежі експортеру. На цей же рахунок надходять платежі від імпортера. Дозволяється наявність дебетового сальдо по відкритому рахунку в межах ліміту і протягом певного періоду. При використанні ліміту оплата експортно-імпортних операцій не проводиться (подібно до контокорентного рахунку).

  Умови надання кредиту:

  • наявність гарантії вітчизняного банку  або гарантії зарубіжного ділового партнера;

  • наявність забезпечення. Як забезпечення по кредитах в іноземній валюті банк може приймати акредитиви або платіжні гарантії, виставлені іноземними банками-кореспондентами на користь позичальника чи його гаранта.

  Джерело погашення кредиту – виручка  в іноземній валюті.

  Для отримання кредиту позичальник  подає до банку заяву, в якій зазначається така інформація:

• мета, сума, термін кредиту;
• найменування і кількість товару, що купують, його вартість, країна придбання і валюта платежу (валюта, в якій товар оплачується), валюта ціни (валюта, в якій товар оцінюється);
• економічне обгрунтування кредиту;
• джерела погашення кредиту в іноземній валюті.

  Після розгляду документів укладається кредитний  договір. Позичальник подає банку  строкові зобов'язання, в яких обумовлюються  суми і строки погашення кредиту.

  З позичкового рахунку оплачуються доручення клієнтів на проведення розрахунків з іноземними партнерами.

  Заходи  впливу за несвоєчасну сплату процентів:

  • припинення подальшого кредитування в  іноземній валюті;

  • дострокове погашення кредиту;

  • збільшення розміру плати за кредит;

  • блокування валютного рахунку позичальника і гаранта.

  У процесі кредитування клієнтів в  іноземній валюті особлива увага  приділяється техніко-економічному обгрунтуванню. Воно має містити таку інформацію:

  • терміни і графік проведення заходу;

  • технологія реалізації валютної угоди;

  • запланований обсяг іноземної валютної виручки;

  • заплановані витрати, включаючи  податки і мито;

  • витрати на погашення кредиту  і сплату процентів;

  • непередбачені витрати;

  • передбачуваний обсяг доходів, за рахунок  яких може бути погашений кредит.

  Кредитування  під заставу. Заставою можуть виступати  грошові вимоги до покупців в іноземній  валюті і сама іноземна валюта, яка  є у позичальника.

  3. Посередницькі операції комерційних  банків з іноземною валютою

  Під іноземною валютою розуміється як власне іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної держав, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземки валюті або монетарних металах.

  Під валютній операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права  власності на валютні цінності, з  використанням валютних цінностей  в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей  та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, та операції, пов’язані з ввезенням (вивезенням), переказуванням і пересиланням на територію України або за її межі валютних цінностей.

  Під торгівлею валютою розуміють  купівлю-продаж іноземної валюти за національну або інші конвертовані валюти.

  Купівля та продаж іноземної валюти здійснюється на валютному ринку. При цьому  тут складається така система  взаємовідносин:

1. між комерційними банками та їх клієнтами у даній країні;
2. між комерційними банками однієї і тієї ж країни;
3. між комерційними банками різних країн;
4. між комерційними та центральними емісійними банками;
5. між центральними емісійними банками.

  У першій ланці з цих сфер валютного  ринку ведеться роздрібна торгівля іноземною валютою, а в решті  – оптова торгівля. Торгівля валютою  може здійснюватись комерційними банками на комісійних засадах або за власний рахунок.

  Валюти  розрізняють за двома ознаками:

  1. Конвертованістю:

  • вільно конвертована;

  • неконвертована.

  2. Строковістю:

  • касова, або операція спот, при якій розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після укладення угоди;

  • строкова, або форвардна угода, що передбачає розрахунок між продавцем  та покупцем валюти не раніше, ніж через  два робочі дні після її укладення  за курсом, зафіксованим в угоді.

  І касовою і строковою угодою передбачається фіксація певного валютного курсу  в момент її укладення. Касові угоди  укладаються за поточним ринковим курсом – так званим спот-курсом валюти, а тому часто й сам ринок  таких контрактів називають спотовим. Валютний курс, за яким здійснюються контракти на ринку строкових угод, називається форвардним курсом, а ринок відповідно – форвардним.

  Більш складним різновидом форвардної угоди  є угода своп, що укладається між  банками і дозволяє їм тримати  свою валютну позицію закритою, тим самим запобігаючи ризику зміни курсу валюти. Валютні операції своп полягають в одночасному проведенні двох протилежних за змістом операцій: купівлі (продажу) валютних коштів на умовах спот та продажу (купівлі) на умовах форвард. Якщо продаж валюти проводиться на спотовому ринку і одночасно укладається угода про купівлю тієї саиої валюти на форвардному ринку, то це валютна операція своп, що має назву репорт. Якщо ж ідеться про купівлю валюти на умовах спот у поєднанні з одночасним продажем на форварді, то відповідну операцію називають депорт.

  Валютна позиція банку – це співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у цій самій валюті. Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією щодо даної валюти. Експозиція визначає розмір валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості активів і пасивів в іноземній валюті. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний ризик існує в банку, і навпаки.

  Валютна позиція банку буває закритою і відкритою. Валютна позиція  називається закритою, якщо сума активів  та позабалансових вимог збігається із сумою балансових та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті, а відкритою, – якщо сума активів та позабалансових вимог не збігається із сумою балансових і позабалансових зобов'язань.

  Валютна позиція відкрита довга – це коли сума активів і позабалансових вимог  перевищує суму балансових і позабалансових зобов'язань. Якщо відбувається навпаки, то відкрита валютна позиція називається короткою.

  Валютна позиція банку визначається щоденно  і окремо стосовно кожної іноземної  валюти. На розмір відкритої валютної позиції банку впливають такі операції:

  – купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, як поточні так і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

  – одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках;

  – купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

  – надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду:

  – погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання, якої здійснюється з гривневого рахунку витрат):

  – інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, в т.ч. і національній).

  Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки (списання з  рахунків) інших доходів (витрат) та відповідно до перелічених операцій.

  Обрахування загальної величини відкритої валютної позиції проводиться таким чином:

• визначається відкрита валютна позиція за кожною іноземною валютою як різниця між сумою активів за балансовими та позабалансовими рахунками та сумою пасивів за балансовими та позабалансовими рахунками. При цьому довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція – зі знаком мінус;
• довгі і короткі відкриті валютні позиції за кожною іноземною валютою переводяться в гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ;
• загальна величина відкритої валютної позиції банку дорівнює сумі абсолютних величин довгої та короткої відкритої валютної позиції банку у гривневому еквіваленті за кожною іноземною валютою.
• Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті є одним із методів управління валютним ризиком. Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки:
• довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
• коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу.

  Розмір  прибутків і збитків залежить від розміру експозиції та змін у валютних курсах.

  Управління  валютною позицією банку може здійснюватися  на основі структурного балансування активів та зобов’язань в іноземній  валюті за строками і сумами, тобто  методами натурального (природного) хеджування. До них відносяться: структурне балансування валютних потоків; зміна строків валютних платежів (випередження та відставання), дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо.

  Обмеження величини валютної позиції також  може бути досягнуте методами штучного хеджування, які базуються на проведенні позабалансових операцій, таких як строкові валютні угоди, форвардні валютні контракти, валютні ф’ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти.

  Комерційні  банки відіграють головну роль на валютних ринках, оскільки вони:

• купують і продають іноземну валюту, що сприяє безперебійності розрахунків по міжнародних угодах;
• допомагають учасникам зовнішньоекономічної діяльності уникати чи зводити до мінімуму експозицію до іноземної валюти. Це ситуація, при якій експортер або імпортер піддаються впливу валютного ризику, тобто невизначеності фінансових результатів угоди.