Валютні операції ПАТ Приватбанк

  Уповноважені  банки здійснюють міжнародні розрахунки у формах документарного акредитива, банківського переказу та інших. Можливість використання тих або інших форм розрахунків може визначатися міждержавними  угодами. Залежно від стану платіжного балансу України НБУ може коригувати форми розрахунків з окремими країнами.

  Зовнішньо-економічний контракт – це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

  До  умов, які повинні бути передбачені  в контракті, належать, зокрема:

• умови поставки товарів відповідно до міжнародних правил;
• ціна та загальна вартість контракту (визначаються ціна одиниці виміру товару і загальна вартість товарів за контрактом та валюта платежу).

  Валюта  ціни – це валюта, в якій встановлюється ціна контракту, а валюта платежу  – це валюта, в якій здійснюється платіж. Валюта ціни не обов'язково повинна збігатись з валютою платежу. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переведення однієї валюти в іншу.

  Встановлення  валютних курсів називається котируванням валюти. Воно буває двох видів:

  • пряме (визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної);

  • непряме (зворотнє) (визначає кількість  іноземної валюти, що виражається  в одиницях національної валюти).

  Співвідношення  між двома валютами, яке випливає з курсів цих валют до третьої  валюти, називається крос-курс.

  Здійснення  розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України  від 23.09.94 «Про порядок здійснення розрахунків  в іноземній валюті». Цим Законом  передбачено такі положення:

  1. Виручка резидентів в іноземній  валюті підлягає зарахуванню  на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

  2. Імпортні операції резидентів, які  здійснюються на умовах відстрочення  поставки в разі, коли таке  відстрочення перевищує 90 календарних  днів з моменту здійснення  авансового платежу, або виставлення  векселя на користь постачальника  продукції, що імпортується, потребує індивідуальної ліцензії НБУ. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитива термін, який передбачений вище (90 днів), діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

  3. Резиденти, які купують іноземну  валюту через уповноважені банки,  для забезпечення виконання зобов'язань  перед нерезидентами повинні  здійснювати перерахування таких  сум протягом 5 робочих днів з  моменту зарахування таких сум  на валютні рахунки резидентів.

  4. Порушення резидентами термінів, передбачених у пунктах 1 і  2, тягне за собою стягнення  пені за кожний день прострочення  у розмірі 0,3% від суми неодержаної  виручки в іноземній валюті, перерахованої  в грошову одиницю України  за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

  5. У разі порушення резидентами  термінів, передбачених у пункті 3, придбана валюта продається  уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському  валютному ринку України. При  цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету. Негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

  6. У випадку перевищення строків,  зазначених у пунктах 1 і 2, у  випадку виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії.

  Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:

  1. Банківський переказ – це доручення  клієнта банку перерахувати грошові  кошти на користь іншої особи.  У зовнішньоекономічних розрахунках  банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

  • боргових зобов'язань по раніше одержаних  кредитах, авансових платежах;

  • рекламацій за поставку неякісної продукції;

  • авансових платежів;

  • розрахунків нетоварного характеру.

  Схема розрахунків шляхом банківських  переказів мало чим відрізняється  від розрахунків платіжними дорученнями  у внутрішньогосподарському обороті. Експортер пересилає імпортеру  документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника).

2. Розрахунки по відкритому рахунку полягають у продажу товарів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання платежу від імпортера.

 3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:

• одержання акцепту або платежу залежно від угоди;
• видачі комерційних документів проти акцепту або проти платежу;
• видачі документів на інших умовах.

  Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими:

  • фінансові – документи, по яких здійснюються розрахунки за контрактом (переказні  векселі, чеки, платіжні розписки або  інші документи);

  • комерційні – документи, що надають  право власності на товар і супроводжують його (відвантажувальні документи, документи на право власності).

  Існує два види інкасо:

• чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами);
• документарне (означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів).

  У зовнішньоекономічній діяльності в  основному використовують документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постачальника.

  Існує два різновиди документарного інкасо: документи проти платежу та документи проти акцепту.

  Техніка розрахунків у цих двох різновидах багато в чому схожа. Розрахунки починаються  в банку експортера. Однак у  першому випадку експортер здає своєму банку разом з товарними  документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне доручення і через свій банк проводить платіж.

  У другому випадку експортер разом  з товарними документами здає своєму банку переказний вексель (тратту). Ці документи пересилаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Той обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліковий кредит до закінчення строку погашення векселя. При настанні строку погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний вексель не виключає ризик неплатежу при настанні строку погашення векселя, банк імпортера може вживати заходи щодо захисту своїх інтересів. Це робиться таким чином: товари, призначені для отримання імпортером, затримуються в місці вивантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту документи, необхідні для отримання вантажу.

  4. Акредитив являє собою угоду,  відмежовану від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися.

  Застосування  акредитивів у міжнародних розрахунках  регулюється Уніфікованими правилами  і звичаями для документарних  акредитивів, які розроблені Міжнародною  Торговою Палатою і затверджені  в 1993 р. Ці Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, згідно з якою банк, що діє на прохання та на підставі інструкції свого клієнта, повинен зробити платіж третій особі або за наказом клієнта сплатити чи акцептувати, чи негоціювати (тобто купити чи взяти на облік) тратти проти передбачених документів, якщо було додержано всіх умов акредитива.

  Інакше  кажучи, документарний акредитив  – це грошове зобов'язання банку, яке виставляється на підставі доручення  його клієнта-імпортера на користь експортера.

  Банк, який видає зобов'язання, повинен  виконати платіж експортеру або забезпечити  здійснення платежу іншим банком. Коли банк виставляє акредитив, він  надає гарантію платежу від імені  свого клієнта. Тому банк погоджується на виставлення акредитива тільки у випадку, коли він довіряє своєму клієнту.

  Залежно від ступеня забезпечення платежу  для продавця документарні акредитиви поділяються на:

1. безвідзивні;
2. відзивні
3. непідтверджені;
4. підтверджені.

  У зовнішній торгівлі доцільно застосовувати  тільки безвідзивні акредитиви, оскільки безвідзивний акредитив може бути змінений чи відмінений тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.

  Відзивний акредитив дозволяє іноземному покупцеві, навіть після відвантаження товарів, змінити чи відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера.

  Непідтверджений акредитив означає, що банк експортера обмежується тільки повідомленням  експортера про відкриття акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортера перерахує йому відповідну суму.

  Підтверджений акредитив – це зобов'язання двох банків (один з яких, як правило, знаходиться  в країні експортера, а інший –  у країні покупця).

  Схема розрахунків за допомогою акредитива така. Після укладення контракту, в якому передбачена акредитивна  форма розрахунків, імпортер звертається до свого банку з проханням виставити акредитив на експортера. Банк виставляє акредитив і тим самим гарантує платіж експортеру за умови, що будуть дотримані умови акредитива. Банк імпортера просить банк експортера повідомити останнього про виставлення акредитива. Банк експортера слідкує за дотриманням умов акредитива (зазначених банком імпортера). При цьому банк експортера не приймає на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу за акредитивом. Цю гарантію надає тільки банк імпортера.

  Банк  імпортера може попросити банк експортера додати до вже існуючого підтвердження  своє підтвердження акредитива. Підтвердження  акредитива банком експортера буде означати, що банк експортера також стає гарантом платежу за акредитивом при дотриманні умов останнього. Таким чином, підтверджений акредитив має гарантію двох банків (одного – в країні імпортера, а іншого – в країні експортера).

  Після відвантаження товарів експортер  повинен подати у зазначений в  акредитиві банк документи, що відповідають умовам акредитива (транспортні документи, копії рахунків-фактур та інші).

  Документарні  акредитиви можуть передбачати подання  експортером разом з іншими документами  переказного векселя, виписаного постачальником на:

  • банк імпортера;

  • імпортера;

  • інший банк, зазначений в акредитиві.

  Якщо  документи подані експортером і  на думку перевіряючого банку  оформлені правильно, постачальник може вибрати один із способів платежу  залежно від того, що передбачено  умовами акредитива:

  • негайний платіж по векселю;

  • відстрочений платіж по векселю;

  • акцепт векселя;

  • облік векселя.

  Крім  вищезгаданих, існують спеціальні види акредитивів: резервний, переказний, револьверний та компенсаційний.

  Револьверний  акредитив – це зобов'язання зі сторони  банку-емітента відновити акредитив до початкової суми після того, як він був використаний.

  У свою чергу, револьверний акредитив  може бути комулятивним та некомулятивним.

  Комулятивний  – це коли невикористані суми можуть бути додані до наступного чергового  внеску.

  Некомулятивний  – це коли додавання невикористаних своєчасно сум за строками не проводиться.

  Компенсаційний  акредитив – це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого, непереказного (базового акредитива) на користь іншого бенефіціара (експортера). Технічно цей акредитив роздрібнюється на два простих акредитиви:

  • перший, який виставляється від імені  зарубіжного покупця на посередника  в банку покупця, тобто бенефіціаром виступає посередник;