Регулювання банківської діяльності та нагляд в Україні

Проведений аналіз економічних  нормативів, які використовує НБУ  для регулювання фінансової стійкості  банків, дозволяє стверджувати, що незважаючи на значну їх кількість, вони не охоплюють  регулювання усіх видів ризиків, що призводить до значного рівня проблемності в діяльності банків, і що є однією з причин несвоєчасного застосування процедури фінансового оздоровлення або прийняття рішення про  ліквідацію банку на тій стадії, коли банк ще мав ресурси для розрахунків  із вкладниками і кредиторами.

У зв'язку з цим доцільно було б  удосконалити діючу систему обов'язкових  економічних нормативів шляхом:

- запровадження таких нормативів, як допустимий обсяг проблемних  позик (прострочені та безнадійні  до повернення), допустимий рівень  бланкових кредитів, рівень неробочих  активів тощо, що спонукатиме  банки до менш ризикової і  більш поміркованої діяльності;

- доповнення системи нормативом  максимального розміру залучених  грошових вкладів (депозитів)  населення, який розраховується  як співвідношення загальної  суми грошових вкладів (депозитів)  населення до капіталу банку  і максимальне його значення  не повинно перевищувати 100 %, що  дозволить захистити інтереси вкладників [27].

На сучасному етапі розвитку банківської системи України  надзвичайно актуальною проблемою  є визначення оптимального рівня  ліквідності комерційних банків. Рівень ліквідності оцінюється за допомогою  показників ліквідності, які є однією з найважливіших характеристик  надійності банку. Питанню удосконалення  системи показників ліквідності  комерційних банків в різних його аспектах присвячено праці багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених.

Існуюча в Україні система оцінювання ліквідності містить ряд неузгодженостей  та значно відрізняється від систем провідних країн світу. Для вирішення  цієї проблеми пропонуються власні шляхи  удосконалення системи показників ліквідності комерційних банків України з урахуванням наявних  недоліків та світового досвіду.

Вивчені вітчизняні та зарубіжні методи оцінювання ліквідності комерційних  банків, як правило, виділяють два  підходи до вимірювання ліквідності. Перший здійснюється на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються на підставі балансу і відображають ліквідний стан банку. Другий - на основі визначення потенційної потреби  в ліквідних коштах банку для  виконання своїх зобов'язань.

Коефіцієнтний метод являє собою  встановлення кількісних співвідношень  між статтями активу та пасиву балансу. В різних країнах світу кількість  показників ліквідності неоднакова. Так, в Україні Нацбанком встановлено  три нормативи ліквідності, в  Росії - п'ять (норматив миттєвої ліквідності, норматив поточної ліквідності, норматив довгострокової ліквідності, норматив загальної ліквідності та норматив ліквідності за операціями з дорогоцінними  металами).

В країнах з ринковою економікою та стабільною банківською системою зазвичай застосовують один-два показники:

- у Франції встановлено один  норматив ліквідності, який розраховується  як співвідношення суми активів,  розміщених строком на 3 місяці, і  суми депозитів до повернення, строкових депозитів та інших  ресурсів, залучених на 3 місяці. Цей  показник має перебільшувати 60%;

- в Німеччині діють два показники  ліквідності: норматив короткострокової  ліквідності (співвідношення суми  короткострокових та середньострокових  вкладень до 4 років і суми залучених  ресурсів до 4 років та ощадних  депозитів) та норматив довгострокової  ліквідності (співвідношення суми  активів і суми зобов'язань  зі строком розміщення активів і погашення зобов'язань понад 4 роки). Кожен з цих показників має дорівнювати 100%.

- у Великій Британії норматив  ліквідності визначається як  співвідношення готівки, залишків  на коррахунках НОСТРО, суми наданих  депозитів до повернення і  зі строком розміщення на день, цінних паперів та придатних  до переобліку векселів до  загальної суми зобов'язань. Цей  норматив має перевищувати 12,5%.

В деяких країнах комерційні банки  застосовують нормативи ліквідності, за якими не треба звітувати Центральному банку. Так, банки Великої Британії використовують необов'язкові показники  ліквідності, які дорівнюють співвідношенню суми активів до суми зобов'язань  зі строком розміщення активів і  погашення зобов'язань до одного місяця та до шести місяців. В США  взагалі немає законодавчо встановлених нормативів - розробка системи показників ліквідності відноситься до завдань  керівництва установи. Згідно з накопиченим  банками досвідом, зараз в Сполучених Штатах діє така система показників ліквідності:

1. Обсяг первинних резервів (каса + коррахунок в ЦБ)/Обсяг залучених  депозитів. Рівень цього показника  має бути не меншим 5-10%.

2. Обсяг первинних + вторинних  резервів (державні цінні папери)/Обсяг  залучених депозитів. Нормативне  значення - не менше 15-25%.

3. Обсяг наданих кредитів/Обсяг  залучених депозитів. Чим більший  цей показник за одиницю, тим  нижчою є ліквідність банку.

4. Обсяг наданих кредитів/Загальний  обсяг активів. Оптимальним є  значення цього показника в  межах 60-70%.

5. Обсяг залучених «стійких»  депозитів (депозити постійних  клієнтів)/Загальний обсяг залучених  депозитів. Ліквідність банку  зростає зі зростанням цього  показника. Оптимальне значення - не менше 75%.

6. Обсяг залучених позик, отриманих  в інших банках, в тому числі  в ЦБ / Загальний обсяг залучених ресурсів. Постійне користування міжбанківськими кредитами є свідченням ліквідної нестабільності банку.

Невідповідність показників ліквідності  та їх граничних значень в різних країнах обумовлюється особливостями  розвитку економіки в цілому, фінансових ринків та банківських систем цих  країн.

Слід зазначити, що розрахунок нормативів ліквідності, впроваджених Нацбанком  України, містить певні методологічні  неузгодженості. Зокрема, згідно плану  рахунків комерційного банку при  обчисленні нормативу поточної ліквідності  і в активах, і в зобов'язаннях  відображаються довгострокові депозити та кредити, фінансовий лізинг, тощо. Показник короткострокової ліквідності не враховує окремі види активів та зобов'язань  з початковим строком погашення  до одного року. Варто було б також  при розрахунку показників ліквідності  враховувати обсяг сформованих  резервів під активні операції, під  депозити тощо. Крім того, доцільним  при розрахунку нормативів є коригування  джерел фінансування з огляду на можливість вилучення, а не врахування їх за номіналом. Ще одне питання, якому слід приділити  увагу, - це коефіцієнтний контроль за довгостроковою ліквідністю.

Таким чином, система показників ліквідності  комерційних банків України потребує змін та доповнень з урахуванням  світового досвіду для вирішення  існуючих проблем.

Норматив миттєвої ліквідності (співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку  та в касі і суми зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками) варто залишити без змін, бо саме він характеризує ступінь захищеності  банку від ризику одночасної вимоги клієнтами своїх коштів.

Пропонується встановити рекомендоване  мінімальне значення показника поточної ліквідності (співвідношення суми активів  і суми зобов'язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов'язань до 30 днів) на рівні 70%.

Показник короткострокової ліквідності  пропонується розраховувати як співвідношення суми активів і суми зобов'язань  з початковим строком від 31-го дня  до 90 днів. Його значення має коливатись в межах 60-70%.

Також комерційним банкам України  пропонується ввести для внутрішнього аналізу такі додаткові показники:

1. Показник середньострокової ліквідності,  що визначається співвідношенням  суми активів і суми зобов'язань  з початковим строком розміщення  активів і погашення зобов'язань  від 91-го дня до одного року. Значення цього показника має  бути не меншим за 60%.

2. Показник довгострокової ліквідності,  що визначається співвідношенням  суми активів і суми зобов'язань  з початковим строком розміщення  активів і погашення зобов'язань  більше одного року. Рекомендоване значення - 50-60% [12].

Така система показників ліквідності  дозволить конкретизувати оцінку ліквідності  балансу комерційного банку, що сприятиме  більш точному контролю з боку НБУ та прийняттю адекватних управлінських  рішень.

Згідно концепції нагляду  на основі оцінки ризиків відповідальність за контроль ризиків покладається на керівництво банку і спостережну  раду банку. Національний банк визначає, наскільки добре банк управляє ризиками протягом певного періоду, а не лише оцінює стан на певний момент часу. За умов нагляду на основі оцінки ризиків  Національний банк діє більше як наглядовець, аніж ревізор. Нагляд на основі оцінки ризиків дозволяє Національному  банку здійснювати превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках  окремих банків та системних ризиках  банківської системи.

У контексті банківської  системи нагляд на основі оцінки ризиків  визначає сфери діяльності, які в  сукупності можуть становити неприйнятний рівень ризику для банківської системи. Коли йдеться про високоризикові види діяльності або види діяльності, що стали особливо ризиковими через  ринкові умови, Національний банк має на меті справляти відповідний вплив на банківську систему через взаємодію з нею за допомогою безпосереднього нагляду, а також через відповідні нормативно-правові акти Національного банку. У ситуаціях, коли конкретний банк не управляє належним чином своїми ризиками, Національний банк вживатиме відповідних заходів впливу до керівництва банку з метою приведення його дій у відповідність до основоположних принципів надійної банківської діяльності.

Деякі ризики є невід'ємною  частиною банківської діяльності. У  банківському секторі накопичено велику кількість знань про те, як визначати, вимірювати, контролювати ці притаманні банківській справі ризики та здійснювати  їх моніторинг. Нагляд на основі оцінки ризиків визнає існування цих  ризиків і намагається використовувати  наглядові ресурси у найбільш ефективний спосіб. Наприклад, параметри  ризиків обґрунтовуються за результатами проведення обмеженого за обсягом тестування під час інспектувань, спрямованого на підтвердження того, чи впроваджено  відповідні засоби контролю. Цим підтвердь-жуються  початкові результати визначення параметрів ризиків і надається допомога в розробленні програм нагляду  на основі параметрів ризиків окремих  банків. Процес визначення параметрів ризиків є суттєвим для розроблення  циклів нагляду і вибору інструментів нагляду. Ризики, на які наражається  банківський сектор, є різноманітними і складними. Більш істотні і  складні ризики вимагають посилених  засобів контролю і моніторингу  як з боку банку, так і з боку Національного банку.

Нагляд на основі оцінки ризиків передбачає спрямування  більших ресурсів у сфери підвищеного  ризику. Національний банк досягає  цього за допомогою таких дій:

- виявлення ризиків з  використанням уніфікованих визначень.  Ця сукупність ризиків формує  підґрунтя для висновків і  дій нагляду; 

- вимірювання ризику на  основі уніфікованих факторів  оцінки. Кількість ризику не завжди  вимірюється в грошовому вираженні;  інколи це відносна оцінка суми можливих втрат. Наприклад, численні недоліки у системах внутрішнього контролю можуть свідчити про те, що банк має надмірний рівень операційно-технологічного ризику;

- оцінки управління ризиками, яка дозволяє визначити, чи  адекватно управляються і контролюються  за допомогою відповідних систем  банку визначені рівні ризику. Розвиненість та складність цих  систем буде різною залежно  від рівня наявного ризику  і розміру та/або складності  операцій банку; 

- спрямування більших  ресурсів у сфери підвищеного  або зростаючого ризику як  у межах одного банку, так  і в банківській системі взагалі.  Це робиться за допомогою стратегії  нагляду; 

- використання відповідних  інструментів нагляду, залежно  від виявлених ризиків, формулювання  висновків щодо параметрів та  рівня ризиків, а також визначення  заходів щодо подальшого контролю  виявлених проблем. 

Висновки

На основі проведеного дослідження  у курсовій роботі можна обґрунтувати сутність та особливості банківської діяльності та знайти шляхи розв'язання проблем її регулювання в умовах трансформаційної економіки і сформулювати наступні висновки:

Необхідність банківського регулювання  та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно  корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). В умовах ринку між банками  іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризиковість  своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А  крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але  й суспільству загалом. Усе це і робить регулювання їх діяльності та нагляду необхідним завданням  держави.

Державне регулювання банківської  діяльності здійснюється, насамперед, у межах банківської системи  та виражається у впливі центрального банку на банки другого рівня.

Банківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган гарантує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим  процесам у банківському секторі.