Регулювання банківської діяльності та нагляд в Україні

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених  органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання  та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

 Ефективне використання можливостей  пруденційного банківського регулювання  та нагляду передбачає необхідність  чіткого законодавчого визначення  змісту таких понять, як "банк" і "банківська діяльність". Неоднозначне їх тлумачення може  мати негативні наслідки для  економічної практики. Чітке визначення  цих понять насамперед допоможе  економічним суб'єктам легко орієнтуватися  на фінансовому ринку, знати,  які посередницькі операції належать  до банківської діяльності та  які наслідки (правові та економічні) вона може мати. Критерієм віднесення  посередників фінансового ринку до банківських та небанківських установ може бути комплекс із трьох посередницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

- прийняття грошових коштів  від клієнтів у вклади;

- надання клієнтам кредитів  і створення платіжних засобів;

- здійснення розрахунків між  клієнтами.

 В умовах ринкової економіки  банки мають надзвичайно великі  можливості впливати на економічні  процеси як позитивно, так і  негативно, що зумовлює необхідність  регламентації їхньої діяльності. Дослідження ролі банків у  сучасній економіці дає можливість  з'ясувати причини, які примушують  державу взяти на себе функцію  банківського регулювання та  нагляду. Розглянемо основні з  цих причин.

 Держава в особі центрального  банку покликана, як уже зазначалося,  забезпечувати стабільність грошового  обігу і національної валюти, що неможливо без регулювання  діяльності банків, а саме без  обмеження здатності банків створювати  платіжні засоби - гроші. У гонитві  за прибутком банки здатні  створити й запропонувати більше  грошей, ніж у них є підстав  для цього і більше, ніж потребує ринок. Інструментом регулювання діяльності банків виступає механізм обов'язкового резервування певної частини ресурсів банків (у межах заздалегідь визначеної центральним банком норми обов'язкових резервів). У цих умовах здійснення банками платежів, надання позичок обмежується обсягом банківських ресурсів, що перевищують суму зарезервованих ресурсів. Якщо ж банк не дотримується встановлених правил, тобто порушує норму обов'язкових резервів, наглядові органи застосовують до нього певні заходи.

Ефективна система банківського регулювання  та нагляду потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства. Втрата довіри вкладників до одного банку  може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему  і призвести до втрати довіри до всієї банківської системи.

 Отже, необхідність банківського  регулювання та нагляду з боку держави визначається природою банків. Банки функціонують головно як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких - отримання максимального прибутку. Водночас, як уже зазначалося, вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням держави.

 Ефективність банківського  регулювання та нагляду залежить  значною мірою від того, наскільки  чітко визначені завдання, що  стоять перед відповідними регулятивно-наглядовими  органами, наскільки добре ці  завдання розуміють і підтримують  органи, що розробляють економічну  політику держави і несуть  відповідальність за реалізацію  цієї політики.

 Основні завдання банківського  регулювання та нагляду [11]:

- забезпечення стабільності та  надійності банківської системи  з метою сприяння економічному  піднесенню;

- захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в  банках, від неефективного управління  банками і від шахрайства. Інтереси  вкладників потребують захисту,  тому що в усіх країнах рівень  інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

- створення конкурентного середовища  у банківському секторі, адже  саме це середовище є найсприятливішим  для клієнтів банків. Завдяки  банківській конкуренції знижуються  процентні ставки за позичками,  підвищуються процентні ставки  за депозитами, розширюється спектр  банківських послуг, запроваджуються  новітні банківські технології  тощо;

- забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського  сектора в цілому і кожного  банку окремо. Підвищення відкритості  базується на удосконаленні системи  обліку і звітності в банках  і наближенні їх до вимог,  що випливають із досвіду міжнародної  банківської практики;

- підтримування необхідного рівня  стандартизації і професіоналізму  в банківському секторі, забезпечення  ефективної діяльності банків  і запровадження технологічних  нововведень в інтересах споживачів  банківських послуг.

 Необхідність і значущість  банківського регулювання та  нагляду в умовах ринкової  економіки не виключають саморегуляцію  банківського сектора через ринкові  механізми. Ці дві форми регулювання  мають доповнювати одна одну. Банки повинні діяти, керуючись  принципами комерційного розрахунку  та надійності.

 

 

 

 

 

 

1.2. Форми регулювання банківської діяльності

 

Банківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган гарантує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі. [12]

Отже, під регулюванням банківської  діяльності розуміють, насамперед, розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються  на чинному законодавстві й визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки  поведінки банків, що сприяють підтримці  надійної й ефективної банківської  системи.

Регулювання здійснюється з метою  забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань  перед вкладниками, а також запобігання  неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській діяльності.

До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна  віднести [13]:

1) забезпечення стабільності та  надійності банківської системи;

2) захист інтересів вкладників;

3) створення конкурентного середовища  у банківському секторі;

4) забезпечення прозорості діяльності  банківського сектору економіки;

5) забезпечення ефективної діяльності  банків, підтримку необхідного рівня  стандартизації та професіоналізму  у банківській сфері тощо.

Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах — адміністративне та індикативне  регулювання.

Адміністративне регулювання включає  такі заходи:

1) реєстрацію банків і ліцензування  їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень  щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного  чи фінансового характеру;

4) нагляду за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо  діяльності банків.

Основними складниками індикативного  регулювання є:

1) засоби впливу, пов'язані з  визначенням кількісних параметрів  банківської діяльності:

— встановлення обов'язкових економічних  нормативів;

— визначення норм обов'язкових резервів для банків;

— встановлення норм відрахувань  до резервів на покриття ризиків від  активних банківських операцій;

2) засоби впливу непрямого характеру:  визначення процентної політики;

— рефінансування банків;

— кореспондентські відносини;

— управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

— операції з цінними паперами на відкритому ринку;

— імпорт та експорт капіталу.

Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання. Він здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих  банків та передбачає цілісний і неперервний  нагляд за здійсненням банками своєї  діяльності відповідно до чинного законодавства  та інструкцій, своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції  у діяльності окремих банків.

У загальному вигляді банківський  нагляд зводиться до виявлення правопорушень  і їх усунення, запобігання високому рівню ризикованості, з'ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам.

За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на: вступний, попередній і поточний контроль (рис. 1.1)

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Форми банківського нагляду [13]

 

Необхідність і значущість банківського регулювання в умовах ринкової економіки  не виключають саморегуляції банківського сектору через ринкові механізми. Ці форми регулювання мають доповнювати  одна одну.

Ефективність регулювання банківською  системою залежить, насамперед, від  ступеню досконалості побудови суб'єкту та механізму контролю, що породжує дві проблеми. Перша проблема полягає  в побудові суб'єкту регулювання. Другою проблемою є удосконалення механізму  регулювання, і її вирішенню в  Україні не завжди приділяється належної уваги [13].

Важливою умовою для вирішення  цих проблем потрібно розвивати  фінансово - бюджетну і банківську систему, збалансувати фінансові потоки, стабілізувати національну грошову одиницю та зацікавити банки до накопичення капіталу з метою створення бази довгострокового розвитку економіки. Чільне місце потрібно надати й управлінню фінансовими активами від яких залежить інвестиційна привабливість економіки

Отже, ефективна система регулювання  банківською діяльністю допоможе вирішити цілу низку проблем пов'язаних з  економічними негараздами в Україні. Проблемою є нестабільність банківської  політики та недовіра суспільства. Втрата довіри вкладників банку може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему і призвести до економічного занепаду. Одним з основних чинників забезпечення високого рівня довіри до банківського сектору є питання реструктуризації банківської системи і розвитку банків Економічне регулювання банківської діяльності впливає на банки здебільшого опосередковано і не передбачає встановлення прямих заборон чи обмежень. Тому банки мають право на саморегулювання.

 

 

1.3. Інституційно-правове забезпечення регулювання банківської діяльності та нагляду в Україні

 

У світовій практиці існують різні моделі інституціональної побудови системи банківського регулювання та нагляду, проте для всіх їх дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законодавчому рівні.

До основних повноважень регулятивно-наглядових органів належать такі [16]:

- регулювати доступ до банківської  системи. Це означає, по-перше,  можливість визначати певні вимоги  й умови, що є обов'язковими  для отримання ліцензії на  право здійснювати банківську  діяльність, і, по-друге, здійснювати  нагляд за дотриманням цих  вимог та умов;

- забезпечувати розумне регулювання  діяльністю банків, тобто таке, яке,  з одного боку, не обмежує їхньої  самостійності в підтримуванні  фінансової стабільності, а з  іншого - передбачає певні вимоги  до банків, наприклад стосовно  адекватності капіталу, ліквідності,  дотримання нормативів, що регламентують  банківські ризики;

- регулярно отримувати від банків  звітність і проводити інспекційні  перевірки в банках;

- застосовувати заходи примусового  впливу щодо проблемних банків, зокрема забороняти оголошення  і виплату дивідендів, накладати  штрафи тощо;

- брати неплатоспроможні банки  під контроль, призначати тимчасову  адміністрацію в такі банки,  призупиняти їхню діяльність, організовувати  реорганізацію та ліквідацію  банків.

 В Україні згідно з Законом  "Про банки і банківську  діяльність"[1], а також із законопроектом "Про Національний банк України" [2] функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхнього функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках тощо.