Регулювання банківської діяльності та нагляд в Україні

 

 

Рис. 2.4. Аналіз нормативів адекватності регулятивного капіталу комерційних банків України за 2006-2010 р.р.

 

Аналіз Н3 показує, що його фактична величина в комерційних банках є  вищою за нормативне значення, тобто  банки мають певний запас регулятивного  капіталу.

Отже, з вище наведених даних  ми бачимо, що протягом останніх років  спостерігалася тенденція щодо стрімкого  зростання обсягів регулятивного  капіталу та збільшення значення нормативу  адекватності регулятивного капіталу (Н2) і нормативу співвідношення регулятивного  капіталу до сукупних активів (Н3).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності – ризику недостатності  надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, що може призвести до того, що банк не зможе розрахуватися в  строк за власними зобов'язаннями у  зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів  у платіжні засоби без суттєвих втрат. У зв'язку з цим банки повинні  постійно управляти ліквідністю, підтримуючи  її на достатньому рівні для своєчасного  виконання всіх взятих на себе зобов'язань  з урахуванням їх обсягів, строковості  й валюти платежів, забезпечувати  потрібне співвідношення між власними та залученими коштами.

З метою контролю за станом ліквідності  банків НБУ встановлює нормативи  ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Динаміку змін даних показників в комерційних банках України  зобразимо на рис. 2.5. Нормативне значення коефіцієнта миттєвої ліквідності становить не менше 20%. Проаналізувавши діяльність комерційних банків за 2006-2010 р.р. ми бачимо, що Н4 є вище норми та коливається в межах 53,6-64,45%. Що стосується коефіцієнта поточної ліквідності, то його нормативне значення становить 40%. Під час аналізу ми також виявили, що фактичне значення суттєво перевищує нормативне приблизно у 1,8 рази та знаходиться в межах 70,10-77,33%

 

Рис. 2.5. Аналіз нормативів миттєвої та поточної ліквідності комерційних банків України за 2006-2010 р.р.

 

Законодавчо встановлено і нормативне значення коефіцієнта короткострокової ліквідності не менше 60%. Розглянемо факт його виконання комерційними банками  України (рис.2.6).

 

Рис. 2.6. Аналіз нормативу короткострокової ліквідності комерційними банками України за 2006-2010 р.р.

 

Провівши аналіз ми бачимо, що протягом 2006-2009 р.р. комерційні банки України  не дотримувалися встановлених нормативних  показників. Що тягне за собою штрафні  санкції з боку Національного  банку України та підвищення норм обов’язкових резервів. Лише в 2010 році відбулося різке зростання нормативу  короткострокової ліквідності, який на кінець року становив 91,19%, тобто в 1,5 рази більший за нормативне значення.

Кредитна діяльність банків пов'язана  з кредитним ризиком або нездатністю  контрагента виконувати частково або  в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані  оцінювати кредитоспроможність  своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати активи, за якими існує ймовірність  отримання збитків, створювати необхідні  резерви для списання безнадійних  до погашення активів.

Банки мають повідомити Національний банк про будь-яке надання кредиту, позики, авансу готівкою, гарантії, поручительств  чи індосаменту (якщо в кожному окремому випадку вони перевищують еквівалент 30 000 євро в гривнях) фізичній особі (чи стороні, яка є асоційованою особою із нижчезазначеними особами), яка: належить до перших керівників та до управлінського персоналу банку; є керівником, контролером  споріднених осіб; є акціонером (учасником) банку з істотною участю в капіталі банку або членом кооперативного банку.

З метою зменшення банківських  ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.

Розглянемо динаміку та аналіз виконання  нормативів кредитних ризиків комерційними банками України за 2006-2010 р.р.(рис. 2.7).

Норматив максимального розміру  кредитного ризику на одного контрагента  затверджений постановою НБУ становить  не більше 25%, з рис. 2.7 ми бачимо, що комерційні банки не перевищують встановленого нормативного значення.

 

Рис. 2.7. Динаміка нормативів кредитних ризиків комерційних банків України за 2006-2010 р.р.

 

Норматив максимального розміру  кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру затверджено  в розмірі не більше 5% та норматив максимального сукупного розміру  кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам затверджений в  розмірі не більше 30%. Аналіз розрахованих нормативів комерційних банків за 2006-2010 р.р. показує, що банки чітко притримуються  встановлених нормативів, адже їх невиконання  веде до застосування штрафних санкцій  та неефективного управління кредитною  політикою банку.

З метою обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного зі здійсненням  інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12). Розглянемо їх рівень виконання на рис. 2.8.

 

Рис. 2.8. Аналіз нормативів інвестування в цінні папери та загальної суми інвестування комерційними банками України за 2006-2010 р.р.

 

Затверджене значення нормативу інвестування в цінні папери становить не більше 15%, так з рис. 8 ми бачимо, що комерційні банки України притримуються  встановленої норми, адже даний показник за досліджуваний період коливається  в межах 0,05-0,68%. Що стосується нормативу  загальної суми інвестування, то його нормативне значення становить не більше 60%. Комерційні банки теж притримуються  цього значення, але на протязі 2006-2009 р.р. спостерігається чітка тенденції  до його зниження з 10,17% до 0,12%. На це вплинула нестабільність фінансової системи України, яка стримує комерційні банки до здійснення інвестиційної політики.

 

2.3. Механізм інспектування банківської діяльності

 

Метою діяльності служб банківського нагляду Національного банку  України є заохочення внутрішнього "само нагляду" тих комерційних банків, які він контролює. Це вимагає від керівництва банків розроблення та впровадження відповідних механізмів управління ризиком з метою забезпечення фінансової стійкості та дотримання вимог законодавчих та нормативних актів.

 Основне завдання банківського  нагляду полягає в тому, щоб  з допомогою використання прийомів  як виїзного, так і безвиїзного  контролю забезпечити безперервний  нагляд за банками. Першочерговим  завданням безвиїзної наглядової  діяльності є моніторинг стану  та умов діяльності кожного  закладу через контроль щомісячних  і квартальних звітів. Головним  завданням виїзного інспектування  є перевірка достовірності інформації, поданої у цих звітах, та оцінка  здатності керівництва розробляти  та підтримувати відповідні положення,  механізми й процедури та систему  контролю ризику у комерційному  банку.

"Якісний" аналіз процесу  управління ризиком може бути  здійснено лише виїзним інспектуванням.

 Інспектування доповнює та  деякою мірою опирається на  роботу, проведену внутрішніми та  зовнішніми аудиторами. Зовнішні  аудитори залучаються керівництвом, щоб упевнитися, що бухгалтерські  та інші записи та проводки  відповідають установленим вимогам  і що фінансові звіти правильно  відтворюють фінансовий стан  та умови установи. При цьому  внутрішні аудитори несуть відповідальність  за оцінку системи внутрішнього  контролю та інформаційної системи  управління.

 Інспектування саме по собі  зосереджується на оцінці, тоді  як аудит - на перевірці.

Найпоширенішими системами незалежних перевірок, які застосовує банк для  моніторингу ризику, є внутрішній та зовнішній аудит і внутрішня  система перевірки позик. Головною метою системи внутрішнього аудиту є оцінка достатності нагляду  за ризиком. Внутрішні аудиторські  перевірки загалом проводяться  для з'ясування:

 повноти та достовірності  записів операцій, здійснених у  банку; надійності зберігання  активів, повноти обліку зобов'язань;

 забезпечення належної реєстрації  та захищеності ретельним контролем  документів щодо кредитних операцій  та застав;

- достовірності дотримання відповідних  внутрішніх положень, механізмів, вимог  законодавчих та нормативних  актів;

- достовірності системи ведення  бухгалтерського обліку доходів  та витрат з метою встановлення, чи були вони затверджені, виконані  в повному обсязі та чи відповідають  положенням банку;

- якості виконання працівниками  своїх функцій та повноважень  внутрішнього контролю;

- достовірності дозволів, отриманих  працівниками, на проведення таких  операцій, як надання кредиту,  підписання чеків, банківських  документів, внутрішніх проведень,  доручень та інших юридичних  та бухгалтерських документів  для того, аби переконатися в  тому, що немає жодних відхилень  від положень.

Начальник аудиторського відділу  та працівники цього відділу мають  бути незалежними від операційних  працівників банку. Начальник аудиторського  відділу має звітувати безпосередньо  Правлінню.

 З метою оцінки загальної  достатності системи внутрішнього  аудиту мають бути визначені:

- досвідченість та навички начальника  аудиторського відділу та працівників  цього відділу;

- достатність розробленої системи  аудиту;

- критерії, що використовуються  для оцінки достатності системи  внутрішнього контролю;

- графік проведення аудиторських  перевірок за певний період;

- охоплення аудиторськими перевірками.

 Крім того, банк наймає зовнішніх  аудиторів переважно для перевірки  річних звітів банку. Однак  ці аудитори здебільшого виконують  і певну частку тестування  системи внутрішнього контролю  залежно від розмірів та обсягів  охоплення банку внутрішнім аудитом  та від рівня системи внутрішнього  контролю.

 Звіти, що подаються вищому  керівництву та Правлінню банку,  слугують для контролю механізму  управління ризиком. Здебільшого  такі звіти охоплюють дані  про:

- діяльність банку за поточний  період за основними категоріями  активів та пасивів балансу,  тобто дані про обсяги наданих  нових позик, зміни в депозитах,  кредитах внутрішнім особам тощо;

- індикатори ризику, тобто звіти  про правопорушення, що стосуються  заборгованості внаслідок несплати, паспорта класифікації внутрішніх  позик, аудиторських звітів тощо;

- тенденції (за триваліший період) змін за основними категоріями  активів та пасивів та індикаторами  ризику;

- кадрові зміни (дані щодо  підвищення кваліфікації);

- значні події чи зміни, що  відбулися протягом поточного  періоду.

 Виїзне інспектування банків  базується на умові, що всі  комерційні банки підлягають  щорічному проведенню виїзного  інспектування. Але кількість  банків (та їхніх філій), які підлягають  інспектуванню, звичайно набагато  перевищує можливості департаменту  інспектування та відповідних  підрозділів регіональних управлінь  Національного банку України.  З огляду на це під час  складання графіка проведення  інспектування на рік пріоритет  надається:

- "великим банкам" (за обсягом  валюти балансу, капіталу та  за кількістю філій);

- банкам, які за попереднім рейтингом  за системою "CAMEL" мають оцінки "З", "4" та "5";

- банкам, які перебувають під  особливим контролем департаменту  з питань роботи з проблемними  банками й управління раннього  реагування та упереджувальних  заходів;

- банкам, які мали порушення  встановлених економічних нормативів;

- за даними "Паспорта нагляду"  банку.

Межі охоплення банків виїзними інспекціями визначаються на основі "Паспорта нагляду" банку. Це дає  змогу департаменту зосередити зусилля  на тих сферах, що становлять найвищий ризик для української банківської  системи. Отже, кожне інспектування  має бути спрямоване на досягнення поточних цілей нагляду щодо діяльності як кожного окремого банку, так і  всіх банків, які розташовані на території України. "Паспорт нагляду" розробляється з метою визначення обсягу та природи наглядової діяльності щодо кожної банківської установи. Такий паспорт дає інформацію про загальний розмір та обсяги діяльності, власність, управління, поточні умови  та фінансовий стан установи, а також  інформацію про рівень ризи-ку(-ів) установи.

 Паспорт також визначає стратегію  нагляду за установою. Стратегія  нагляду стосується частоти та  обсягу виїзних інспекцій та  зосередженості безвиїзного контролю. Наприклад, інспектування банків  з оцінками "4" чи "5" вимагатиме  поглибленої перевірки, зокрема  можливе застосування аудиторських  процедур чи реальної оцінки  активів.