Регулювання банківської діяльності та нагляд в Україні

 Додаткові матеріали, крім  того, містять коментарі, що занотовують  результати будь-яких безвиїзних  спостережень і перевірок та  інших заходів, проведених після  останнього перегляду "Паспорта  ризику банку". Якщо безвиїзний  контроль засвідчує значні зміни  у профілі ризику банку, то  стратегія нагляду за ним має бути переглянута з метою оцінки необхідності внесення до неї певних змін.

Процес виїзного інспектування  можна поділити на три фази: планування інспектування, проведення інспектування  та подання результатів інспектування  до банку та Правлінню Національного  банку України.

 Інспектори визначають межі  та зміст виїзного інспектування,  згідно з описаними у секції "Стратегії нагляду" Паспорта  нагляду банку. Інспектор мусить  переконатися в тому, що з моменту  проведення останньої перевірки  не відбулося якихось суттєвих  змін у стратегії банку, що  можуть спонукати до необхідності  зміни меж та змісту інспектування.  Якщо інспектор вважає за потрібне  внести певні зміни до них,  він має обговорити це питання  з керівництвом департаменту  інспектування для отримання  відповідного дозволу.

 Інспектори мають визначити  ті процедури та механізми,  що будуть застосовуватися під  час інспектування, відповідно  до загального опису меж та  змісту перевірки, наведеного  у "Профілі нагляду" банку.  Після того, як процедури та  механізми будуть відібрані (чи, за необхідності, пристосовані), інспектор  визначає технічні вимоги застосування  цих процедур та механізмів. Запит  на виділення цих технічних  засобів має направлятися до  керівництва департаменту інспектування.

 У тому разі, коли даних  технічних засобів немає, можна  вдатися до таких дій:

- змінити межі інспекції для  приведення їх у відповідність  із наявними технічними засобами;

- перенести інспекцію до того  часу, коли потрібні засоби з'являться;

- змінити графік проведення  іншої роботи для отримання  необхідних технічних засобів  для інспектування.

Інспектори та керівництво департаменту інспектування мають спільно  вирішити, який із варіантів найкращий. Після того як реальні межі та зміст  інспектування буде остаточно визначено, керівництво департаменту інспектування має їх затвердити.

 Розроблення плану виїзного  інспектування та використання  робочого часу. З метою полегшення  проведення інспектування інспектор  складає план виїзного інспектування  та використання робочого часу. Цей план має містити інформацію  про:

- сфери діяльності банку, які  мають бути інспектовані;

- цілі інспекції щодо кожної  сфери діяльності банку;

- процедури та механізми, що  мають бути застосовані під  час інспектування кожної сфери  діяльності банку;

 Доречним і корисним є  обговорення меж, змісту та  цілей виїзного інспектування  з керівництвом банку. Це дає  керівництву банку можливість  визначити найефективніші шляхи  допомоги у проведені інспекцій.

 Виїзні інспекції різняться  своїми цілями, межами та змістом.  Однак існують певні етапи,  яких загалом дотримуються під  час про-

 ведення всіх інспекцій. Першим  кроком під час проведення  інспекції є зустріч з вищим  керівництвом банку з метою  представлення інспекторів та  обговорення цілей, меж та змісту  інспектування.

 Під час зустрічі вирішується  питання про призначення окремої  особи, яка підтримуватиме проміжні  відносини між вищим керівництвом  банку та інспекторами. Крім того, мають бути з'ясовані поточні  питання, зокрема, стосовно службових  приміщень та робочих місць,  доступу до телефонів, копіювальних  апаратів, комп'ютерів тощо.

 Після ознайомлювальної зустрічі  з вищим керівництвом інспектори  мають провести ознайомлювальні  зустрічі з керівниками чи  директорами підрозділів. Мета  таких зустрічей збігається з  метою першої зустрічі.

 Інспектор нагляду (керівник  інспекційної бригади) має час  від часу проводити зустрічі  з допоміжними інспекторами з  метою перегляду проведеної ними  роботи, вирішення питань, що можуть  виникнути, а також контролю  виконання плану інспекції. Якщо  інспекція виходить за межі  відведеного часу, то інспектору необхідно визначити, чи потрібно залучити додаткові сили, або подовжити термін інспекції, або обсяг роботи, яку потрібно виконати, можна скоротити так, аби встигнути закінчити її вчасно.

 Керівник інспекторської бригади,  крім того, має інформувати працівників  департаменту інспектування з  питань перебігу інспекції, зокрема  щодо всіх виявлених значних  проблем.

 По закінченні строків інспекції  інспектор має написати свій  остаточний висновок. Він мусить  бути стислим підсумком за  фактами, що підкріплюють кожний  із висновків. У разі виявлення  серйозних недоліків у конкретній  сфері діяльності інспектор повинен  провести неофіційне обговорення  їх з керівником відповідної  ланки. Це робиться для того, аби впевнитися, що такі факти  відповідають дійсності, і банк  мусить визнати їх.

 Після закінчення інспекції  її результати мають бути передані  до банку та до департаменту  інспектування.

 Звіт про інспектування є  офіційним документом департаменту  інспектування, в якому викладаються  висновки інспекторів і в якому,  у разі потреби, департамент  інспектування вимагає від банку  виправлення ситуації та проведення  заходів щодо усунення недоліків.

 Завершивши інспекцію, керівник  інспекторської бригади має зустрітися  з вищим керівництвом банку  для обговорення результатів  та висновків перевірки. Основною  метою зустрічі є передача  документа, що відбиває результати  перевірки. Документ має бути  досить стислим, висвітлювати  позитивні та негативні результати  перевірки та давати попередні  рекомендації. Необхідно переконатися  в тому, що під час підсумкової  зустрічі всі проблемні питання  обговорено (не обов'язково вирішено).

 Звіт про інспектування використовується  для ознайомлення і банкірів, і наглядовців із результатами  перевірки. Зауважимо, що більшість  інформації є "повторенням"  тієї, про яку банкіри вже знали,  а деяка інформація має конфіденційний  характер і про неї можуть  знати лише працівники нагляду.

 З цією метою готуються  два документи:

- Звіт про інспектування, що  його передає банку департамент  інспектування;

- Паспорт нагляду, що інформує  всіх працівників департаменту  інспектування про стан справ  банку та містить інформацію  стосовно стратегії нагляду за  банком з боку департаменту.

 Звіт має бути переважно  оповідальним. Він повинен містити  підсумкову інформацію та довідки  стосовно всіх основних сфер  інспектування.

 Дані "Паспорта нагляду"  банку у період від інспекції  до інспекції поповнюються даними  департаменту безвиїзного нагляду.

розділ 3

 перспективи розвитку системи банківського регулювання й нагляду в україні

На сьогодні згідно з Інструкцією  про порядок регулювання діяльності банків в Україні визначено 13 обов'язкових  економічних нормативів, які поділяють  на нормативи капіталу, ліквідності, ризику і відкритої валютної позиції. Незважаючи на відносно значну кількість  нормативів, які використовує НБУ  для регулювання діяльності банків, фінансовий стан багатьох із них до цього часу залишається незадовільним, що свідчить про необхідність удосконалення  діючої системи нормативів.

Під час аналізу нормативів капіталу доцільно звернути увагу на те, що власний  капітал банку є першою і основною лінією захисту його фінансової стійкості  від негативних зовнішніх і внутрішніх впливів, тому його розмір використовується при розрахунку більшості нормативів. Особливого значення при цьому набуває  якість капіталу, оскільки окремі банки  намагаються приховувати проблеми щодо здійснення капіталізації.

Проблема якості капіталу вітчизняних  банків пов'язана також із практикою  врахування в його складі субординованого  боргу, що призвело до того, що в останні  роки нарощування банківського капіталу відбувалось, в основному, за рахунок  цього джерела, а не шляхом залучення  нових акціонерів. Одночасно це призвело до зростання витрат банків і негативно  вплинуло на фінансовий результат їх діяльності.

Слід також зауважити, що субординований капітал, по суті, є строковим депозитом, за яким банки сплачують проценти, що, як відомо, не оподатковуються. Однак  це питання є дискусійним, оскільки податкові органи ототожнюють кошти, внесені до банку на умовах субординованого  боргу з акціонерним капіталом, дивідендні виплати за яким оподатковуються  податком на прибуток.

Важливе місце у складі капіталу банку посідає статутний капітал, мінімальний розмір якого встановлюється в євро на момент реєстрації. Закон  «Про банки і банківську діяльність»  вимагає, щоб банки коригували суму їх статутного капіталу раз на рік, відповідно до змін валютного курсу (вартості євро в гривнях) на підставі даних річної фінансової звітності. Це щорічне коригування повинно  відображатись в обліку на рахунках доходів і витрат та обмежуватися розмірами валового доходу або валових  витрат за рік [57, 85].

Необхідність такого коригування  викликає сумнів. Якщо воно здійснюється заради того, щоб статутний капітал, якщо його вимірювати в євро, залишався  незмінним, ця вимога непотрібна, оскільки стаття 35 Закону вже вказує на те, що регулятивний капітал банку не може бути менше суми статутного капіталу.

Крім того, відповідно до міжнародних  стандартів бухгалтерського обліку, компонентами капіталу (включаючи статутний  капітал) вважаються «негрошові суми», що ніколи не переоцінюються відповідно до змін валютного курсу. Тому, якщо дотримуватись вимог міжнародних  стандартів, коригування сум статутного капіталу у вітчизняній практиці повинно здійснюватись у формі  або випуску додаткових акцій, або  виплати дивідендів акціями. Тоді відповідні бухгалтерські записи взагалі не будуть стосуватися рахунків доходів  і витрат, що позитивно позначається на прибутковості банку.

Нарешті не зрозуміло, чому коригування  обмежене сумою валового доходу або  валових витрат за рік. По-перше, валові доходи та витрати не є важливими  показниками результатів роботи комерційного банку. Прибуток, як різниця  між валовим доходом і валовими витратами, набагато важливіший. Крім того, валовий дохід та валові витрати  набагато перевищують статутний  капітал типового банку. Тобто ці обмеження, яка б не була їх мета, навряд чи виконуватимуть обмежувальні функції.

Усі ці проблеми засвідчують те, що складно, якщо взагалі можливо, встановити методи коригування, які б мали економічний  сенс і відповідали б міжнародним стандартам. Якщо ж дійсно потрібне підтримання відповідного рівня статутного капіталу банку незалежно від змін валютного курсу, то єдиний шлях це зробити - вимагати (або дозволити) самим банкам захистити вартість статутного капіталу шляхом підтримання довгої валютної позиції в євро у сумі, яка дорівнює статутному капіталу.

Особливої уваги заслуговують нормативи  щодо інсайдерських позик. У законодавстві  розвинених країн Заходу не передбачаються особливі умови кредитування інсайдерів. Засновники (акціонери, учасники) банку  отримують дивіденди, і наскільки  успішніша діяльність банку, настільки  вони більші. Оскільки інсайдерські позики, як правило, надаються на пільгових  умовах, то це призводить до погіршення фінансових результатів діяльності банку. Враховуючи те, що цим нормативом передбачено можливість надання  інсайдерам кредитів, гарантій та поручительств  до 40 % капіталу банку, і ці позики, переважно, є бланковими (тобто спочатку кошти  вносяться засновниками до статутного капіталу, а потім значну їх частину  ці ж особи забирають назад  у вигляді кредиту), то очевидною  стає шкода від такого «регулювання»  фінансової стійкості банків. Інакше кажучи, Національний банк України  спочатку одним нормативом встановлює вимоги щодо необхідного розміру  капіталу банку як основи його фінансової стійкості, а іншим допускає можливе  зниження його рівня до 40 %, що призводить до погіршення фінансового стану  банку. Як бачимо, існуюча система  обов'язкових економічних нормативів містить суперечності з боку забезпечення фінансової стабільності банківських  установ. З одного боку стверджується, що умови надання кредитів інсайдерам не повинні відрізнятися від загальних  умов кредитування, а з іншого - дозволяється надавати позички, акціонеру (засновнику) банку без відповідного забезпечення (бланкові), у розмірі до 50 % його внеску до статутного фонду банку.

Враховуючи ситуацію, яка на сьогодні склалася в банках, а також беручи до уваги те, що значна кількість  банків перейшли до категорії проблемних внаслідок недотримання саме нормативів, які регулюють інсайдерські операції, доцільно було б взагалі не використовувати ці нормативи для регулювання фінансової стійкості банків, а позики (як і депозити) надавати (залучати) інсайдерам на загальних умовах.