Регулювання банківської діяльності та нагляд в Україні

Значну роль у виконанні функцій  банківського регулювання та нагляду  відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у  складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Система банківського нагляду на рівні  регіонального управління НБУ також  представлена Комісією з питань нагляду  і регулювання діяльності банків і відповідних структурних підрозділів. Основні напрями діяльності цих  підрозділів [17]:

• підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій;
• надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківських операцій;
• інспектування банків і банківських установ;
• оброблення економічної інформації;
• здійснення нагляду за банками, які отримали сукупний рейтинг "сильний" (1), "задовільний" (2) та "посередній" (3).

Отже, у світовій практиці існують  різні моделі інституціональної  побудови системи банківського регулювання  та нагляду, проте для всіх їх дуже важливо, щоб регулятивно-наглядові  органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених  перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законодавчому  рівні.

 До основних повноважень  регулятивно-наглядових органів  належать такі:

- регулювати доступ до банківської  системи. Це означає, по-перше,  можливість визначати певні вимоги  й умови, що є обов'язковими  для отримання ліцензії на  право здійснювати банківську  діяльність, і, по-друге, здійснювати  нагляд за дотриманням цих  вимог та умов;

- забезпечувати розумне регулювання  діяльністю банків, тобто таке, яке,  з одного боку, не обмежує їхньої  самостійності в підтримуванні  фінансової стабільності, а з  іншого - передбачає певні вимоги  до банків, наприклад стосовно  адекватності капіталу, ліквідності,  дотримання нормативів, що регламентують  банківські ризики;

- регулярно отримувати від банків  звітність і проводити інспекційні  перевірки в банках;

- застосовувати заходи примусового  впливу щодо проблемних банків, зокрема забороняти оголошення  і виплату дивідендів, накладати  штрафи тощо;

- брати неплатоспроможні банки  під контроль, призначати тимчасову  адміністрацію в такі банки,  призупиняти їхню діяльність, організовувати  реорганізацію та ліквідацію  банків.

Регулятивно-наглядові органи використовують різні форми і методи регулювання  банківської діяльності та банківського нагляду. Проте треба зауважити, що в останні десятиріччя у  світовій банківській практиці спостерігається  тенденція до поступової уніфікації системи банківського регулювання  та нагляду. Певною мірою ця тенденція  пов'язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його базування у Швейцарії  у м. Базелі при Банкові міжнародних  розрахунків). Базельський комітет  є найавторитетнішою організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання  та нагляду. У комітет входять  представники центральних банків і  органів банківського нагляду дев'яти  європейських країн, а також США, Канади та Японії. Комітет було створено в 1974 р. у зв'язку з глобалізацією  банківської системи через координацію  зусиль національних регулятивно-наглядових банківських органів. Комітет не є директивною структурою. Мета його діяльності - надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням  особливостей національної економіки.

 НБУ як орган регулювання  банківської діяльності, спираючись  на законодавчу базу і використовуючи  світовий банківський досвід, зокрема  рекомендації Базельського комітету, визначає:

- порядок реєстрації банків  у Республіканській книзі реєстрації  банків, валютних бірж та інших  фінансово-кредитних установ;

- порядок надання банкам ліцензій  на здійснення банківської діяльності;

- правила, що регламентують діяльність  банків у вигляді інструкцій, положень, рекомендацій (наприклад  інструкція № 3 "Про відкриття  банками рахунків у національній  та іноземній валюті",

"Положення про кредитування", інструкція № 1 "З організації  емісійно-касової роботи в установах  банків України" тощо);

- принципи та стандарти бухгалтерського  обліку банків;

- правила організації фінансової  та статистичної звітності банків;

- економічні нормативи, що регламентують  діяльність банків;

- методи банківського нагляду,  а також форми наглядового  реагування, тобто впливу на банки;

- режим фінансового оздоровлення  для банків, що належать до  проблемних;

- порядок страхування банківських  ризиків і порядок гарантування  депозитів;

- механізм реорганізації та  ліквідації банків тощо.

 Перед НБУ стоїть завдання  забезпечити комплексний, безперервний  процес розумного банківського  нагляду на консолідованій основі  з урахуванням світового досвіду.

Європейський досвід переконує  нас у доцільності ґрунтовного  вивчення можливості створення єдиного  органу нагляду, до компетенції якого  входив би нагляд за діяльністю фінансових установ різних секторів фінансової системи – банків, кредитних спілок, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних компаній тощо. Актуальність цієї проблеми в Україні особливо загострилась в період розгортання  кризових явищ в економіці країни, оскільки ми спостерігали у 2009-2010 рр. не лише негаразди у діяльності багатьох банків, а й суттєві проблеми у  діяльності парабанківських інститутів, зокрема кредитних спілок, страхових  компаній. Державою не розроблено на сьогоднішній день надійного механізму захисту  вкладників зазначених установ, не контролюється  ретельно їх діяльність. На жаль, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, до компетенції  якої входить нагляд за діяльність зазначених фінансових інститутів, на сьогодні не змогла ефективно налагодити нагляд за діяльністю небанківських  фінансових установ, зокрема не організовано їх звітності на щомісячній основі, багато прогалин є законодавчо-нормативного характеру, що призводить до неплатоспроможності  багатьох інститутів третього рівня  кредитної системи.

Що стосується банківського нагляду, то Національним банком налагоджена  система щоденного контролю показників діяльності комерційних банків, є  певна практика взаємовідносин між  банківським сектором і регулятором  – НБУ, створено належну матеріально-технічну базу, є необхідний штат професійних  працівників в системі НБУ. Тобто  створено всі необхідні передумови і можливості для здійснення ефективного  нагляду за банківським сектором.

Безперечно – питання вдосконалення системи регулювання і нагляду в напрямку створення макропруденційної системи регулювання і нагляду за діяльністю фінансових посередників є актуальним, проте змінювати систему організації банківського нагляду в період кризи, – справа доволі ризикована і може призвести до негативних наслідків. Враховуючи досвід регулювання і нагляду за діяльністю інститутів кредитної системи в Україні, доцільним є розробка і поетапна реалізація заходів щодо створення єдиного органу регулювання і нагляду на базі діючої системи регулювання та нагляду Національного банку України.

розділ 2

 функціонування системи регулювання й нагляду за діяльністю банків в україні

 

2.1. Регулювання на етапі створення, державної реєстрації та ліцензування банківської діяльності

 

Реєстрація і ліцензування банків - найважливіші функції банківського нагляду. Вони покликані обмежувати або розширювати банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства  та нормативних актів Національного  банку України.

 Реєстрація банку - це момент  відповідного запису у "Республіканській  книзі реєстрації банків і  кредитно-банківських установ". Він  означає створення згідно з  чинним законодавством специфічної  юридичної особи - банківської  установи. Зворотний процес - ви-креслення  реквізитів банку з Республіканської  книги - свідчить про те, що  банк як юридична особа перестав  існувати.

 Створення і реєстрація комерційних  банків в Україні регулюється  "Положенням про порядок створення  і реєстрації комерційних банків", затвердженим Постановою Правління  НБУ від 21 липня 1998 р.

 Комерційні банки різних  видів і форм власності створюються  у вигляді акціонерних товариств  або товариств з обмеженою  відповідальністю відповідно до  Законів України "Про банки  і банківську діяльність", "Про  господарські товариства", "Про  цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про  обмеження монополізму та недобросовісної  конкуренції у підприємницькій  діяльності", інших законодавчих  актів України та нормативних  актів Національного банку України.

 Комерційний банк вважається  створеним і набуває статусу  юридичної особи з моменту  його реєстрації в Національному  банку України.

 Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути  українські та іноземні юридичні  і фізичні особи за винятком  Рад народних депутатів усіх  рівнів, їхніх виконавчих органів,  політичних і профспілкових організацій,  спілок і партій, громадських  фондів.

 Згідно із Законом України  "Про банки і банківську  діяльність" визначається мінімальний  розмір статутного капіталу банку.

 Статутний капітал комерційного  банку формується тільки за  рахунок власних вільних коштів  учасників (акціонерів). Забороняється  використовувати для формування  статутного фонду комерційного  банку бюджетні кошти, кошти,  одержані в кредит та під  заставу.

 Банкам забороняється збільшувати  статутний капітал за рахунок  нерозподіленого прибутку та  коштів інших фондів, а також  збільшувати статутний капітал  для покриття збитків.

Внесок учасників (акціонерів) до статутного капіталу комерційного банку здійснюється тільки у вигляді грошових коштів у національній валюті України.

 Для реєстрації комерційного  банку в двотижневий строк  після аудиторської перевірки  фінансового стану його засновників  до регіонального управління  НБУ за місцем створення банку  подаються такі документи:

- заява про реєстрацію банку;

- установчий договір, підписаний  засновниками банку;

- статут банку;

- протокол установчих зборів;

- економічне обґрунтування і  мета створення банку;

- аудиторський висновок про  фінансовий стан та платоспроможність  засновників;

- бухгалтерська і фінансова  звітність учасників (засновників)  банку;

- наявність керуючих осіб банку  (голови правління та головного  бухгалтера);

- копія платіжного документа  про внесення плати за реєстрацію  банку;

- копія звіту про проведення  відкритої підписки на акції;

- угода про надання приміщення  для розміщення банку;

- установчі документи акціонерів;

- копія рішення органів Антимонопольного  комітету України про надання  згоди на створення банку у  випадках, передбачених чинним законодавством.(Рис. 1.)

Рис.1. Схема проведення Національним банком України вступного контролю при реєстрації банків.

 Регіональне управління НБУ  за місцезнаходженням комерційного  банку в двотижневий строк  з дати отримання від банку  повного пакета документів готує  висновок про:

- фінансовий стан, платоспроможність  і репутацію акціонерів (учасників)  банку, наявність вільних власних  коштів для внеску до статутного  фонду банку і підтвердження  про внесок на тимчасовий рахунок  банку коштів до статутного  фонду кожним акціонером (учасником)  у передбачених законом розмірах;

- наявність приміщення, придатного  для розміщення банку;

- професійну придатність і репутацію  голови виконавчого органу (правління)  банку і головного бухгалтера  банку.

 Пакет цих документів, включаючи  статут банку в 4-х примірниках  і висновок регіонального управління  Національного банку України,  подається до Національного банку  України.