Зміст

 

     1.Планування діяльності банку

    Ключовим  показником рівня менеджменту банківської  установи є розвиненість і якість планування. Планування – це інструмент управління, який охоплює всі аспекти  банківської діяльності. Але, щоб скористатися ним, керівництво мусить визнати, що планування необхідне для життєздатності банку. Для багатьох керівників ціною усвідомлення цього факту стали невикористані можливості, недоотримані доходи, фінансові втрати.

    Планування – це встановлення цілей і визначення шляхів їхнього досягнення. Довгострокове планування передбачає складання стратегічного плану розвитку РБА, в якому формулюються фундаментальні орієнтири діяльності, модель існування банку.

    Планування  починається з формулювання мети, якій має підпорядковуватися діяльність установи. Ця перша складова стратегії розкриває бачення керівництвом того, яким банк повинен стати в ідеалі. Мета розробляється керівництвом банку на підставі їхнього знання сильних і слабких аспектів установи, а також знання навколишнього середовища. Виходячи з цього формулюються стратегічні цілі, які розкриваються у політиці і бізнес плані.

    Під стратегією управління мається на увазі  напрям і спосіб використання коштів для досягнення поставленої мети. К цьому способу відповідає набір правил і обмежень для прийняття рішень. Наявність стратегії дає змогу сконцентрувати зусилля на варіантах рішень, які не суперечать прийнятій стратегії, і відкинуті всі інші варіанти. Після досягнення поставленої мети стратегія як напрям припиняє своє існування. Нові цілі ставлять завдання розробки нової стратегії.

    Стратегічний  план розробляється на найвищому  рівні керівництва банком, основні  положення обов’язкові у формулюванні планових завдань на рівні структурних  підрозділів. Розроблення стратегічного плану діяльності банку базується на результатах стратегічного аналізу. Стратегічний аналіз дає змогу здійснити формальний опис банку як об’єкта управління, виявити його особливості й тенденції розвитку у взаємозв’язку із зовнішнім середовищем, а також сформувати інформаційну базу для прогнозування та обґрунтованого вибору із набору альтернатив оптимальної стратегії. Важливою рисою стратегічного аналізу є орієнтація на перспективу.

    Тактичне  планування зорієнтоване на виконання певного завдання, що постає перед банком і сформульоване у стратегічному плані. Такі завдання здебільшого мають середньо- та короткостроковий характер. У тактичному плані формулюються способи досягнення цілей та вирішення конкретних завдань у кожній функціональній сфері банківської діяльності (фінанси, організація, кадри, маркетинг і т. п.).

    Тактичне  планування реалізується у формі  конкретного плану дій, в якому  перелічено основні заходи, дати завершення певних етапів роботи, конкретні виконавці та рівень їхньої відповідальності, а також фінансові результати, що їх заплановано одержати. Впровадження нових програм і проектів, розроблення нових видів послуг або фінансових інструментів, розширення мережі філій, вихід на нові ринки — усі ці завдання потребують докладного тактичного плану, який визначає послідовність дій, конкретні строки та виконавців. Тактичний план може використовуватись як на рівні окремих підрозділів, відділень, так і на рівні банківської установи, залежно від характеру поставленого завдання.

    Оперативне  планування спрямовано на вирішення  конкретних питань діяльності банку  в короткостроковому періоді. Метою  оперативного планування є забезпечення безперебійної, ритмічної, збалансованої  роботи банку як у часовому розрізі (по днях, тижнях, місяцях), так і в розрізі його структурних підрозділів. Оперативні плани розробляються на основі стратегічного і тактичного планів діяльності банку та залежать від прийнятої стратегії управління, структури потенціалу, системи управління.

    Максимальна тривалість часового горизонту для оперативного планування обмежується одним роком. Такі плани також складаються на півріччя, квартал, місяць, декаду. Оперативні плани мають високий ступінь деталізації планових показників, перелік яких залежить від часових меж його реалізації. Оперативний план у межах місяця більш деталізований та конкретизований, для триваліших періодів можуть використовуватися укрупнені показники.

    Оперативне  планування — одна з функцій оперативного управління банком. Оперативне управління передбачає безперервне вивчення об’єкта в момент впливу на нього і спрямовано на реалізацію функції моніторингу для ефективного здійснення управлінського процесу. За змістом цей вид управлінської діяльності є комплексним, суцільним, триває постійно, спирається на результати оперативного аналізу.

    Так як місцем проходження комплексної  практики є не головний офіс, а філіал в місті Миколаїв, то враховуючи все вище вказане про планування можна зробити наступні висновки:

• стратегічне планування ЗЕД РБА відбувається на рівні центрального офісу в м. Київ;
• саме на рівні центрального офісу проводяться дослідження курсів валют, процентних ставок і таке ін, на основі яких розробляються середньострокові плани;
• плани, інструкції, правила, розцінки «спускаються» філіям РБА. На їх основі філіями розробляються короткострокові плани;
• звичайно ж філії беруть участь в формуванні планів РБА, адже вони є постачальниками первинної інформації, по-друге, саме філіали є сполучною ланкою між клієнтами і Головним офісом, тобто саме з відділень починається проведення зовнішньоекономічних оперецій і там воно закінується.

 

     2. Організація експортно-імпортних операцій банку

    Сьогодні  Райффайзен Банк Аваль проводить  активну політику в галузі кореспондентських відносин як з українськими банками, так і з банками країн близького і далекого зарубіжжя. Ця політика ґрунтується на принципі взаємовигідного співробітництва з банками резидентами та нерезидентами.

    Однією  з основних послуг банкам-кореспондентам є відкриття і ведення мультивалютних кореспондентських рахунків.. Сьогодні кореспондентами РБА є багато банків України, а також країн СНД і Балтії.

    Відкриття і ведення кореспондентських рахунків в Райффайзен Банку Аваль здійснюється на рівні центрального офісу.

    Мережа  банків кореспондентів наведена в Додатку 1.

    Банківський переказ – це доручення одного банку іншому виплатити визначену  суму на прохання і за рахунок коштів платника іноземному одержувачу (бенефіціарові).

    Підставою для банківського переказу валютних засобів за кордон є договір (контракт, угода) про зовнішньоекономічну діяльність (резидента з нерезидентом).

    Розрізняють два види банківського переказу:

    - авансовий платіж;

    - по факті відвантаження (постачання) товару.

    Платежі в оплату імпортних товарів і  послуг на користь нерезидентів можуть здійснюватися через кореспондентські рахунки – лоро (1500) і ностро (1600).

    1500 А – «Кореспондентські рахунки,  відкриті в інших банках»

    1600 П – «Кореспондентські рахунки  інших банків»

    Усі платіжні доручення, на перерахування  через лоро рахунки, оформляються українською мовою, а платежі здійснювані через ностро рахунки, оформляються тільки іноземною мовою.

    Якщо  платіж здійснюється по факту одержання  товару або надання послуг, то в  банк надається вантажна митна декларація, або акт виконаних робіт (чи зроблених  послуг), а в графі «деталі платежу» указується номер і дата акту.

    Якщо  платіж здійснюється як аванс в оплату імпорту, то в платіжному дорученні  робиться позначка про це і таке платіжне доручення ставиться на 90 - денний валютний контроль.

    При експорті продукції виторг резидентів підлягає зарахуванню на рахунок у банку не пізніше 90 календарних днів з дати оформлення вантажної митної декларації (ВМД) на продукцію, що експортується, а у випадку експорту робіт (послуг, прав інтелектуальної власності) - з моменту підписання акта або іншого документа, що підтверджує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.

    Банк  знімає експортну операцію резидента  з контролю після зарахування  виторгу по цій операції на поточний рахунок останнього.

    Банк  знімає імпортну операцію резидента  з контролю після пред'явлення  останнім акта (іншого документа), що доводить постачання нерезидентам продукції, виконання  робіт, одержання послуг, що оплачені резидентом

    Для того, щоб здійснити банківський  переказ коштів за межі України, резидент повинний представити в банк відповідний пакет документів, необхідних для здійснення даного переказу. Підставою для переказу валютних засобів за кордон є договір (контракт, угода), а також виставлені рахунки або інвойси. Після перевірки законності контракту і наявності коштів на рахунку, клієнт заповнює платіжне доручення на переказ валюти . Працівник банку звіряє банківські реквізити з контрактом, списує комісію і виконує переказ.

    Документарний акредитив являє собою зобов'язання банку сплатити за рахунок і з доручення платника встановлену суму грошей постачальнику товарів або послуг, якщо банку будуть вручені у встановлений термін документи, що засвідчують факт відправлення товару або надання послуги. Таким чином, документарний акредитив – це платіжний інструмент, без якого сучасна міжнародна торгівля не змогла б обійтися.

    При здійсненні операцій по акредитиву в  його основній формі беруть участь: платник (покупець, аккредитивонадаватель), що звертається в банк із проханням  про відкриття акредитиву; банк-емітент, що відкриває акредитив; постачальник (бенефіціар по акредитиву). У більшості випадків як четверта сторона підключається банк-кореспондент за місцем перебування бенефіціара.

    Акредитиви  для розрахунків за експортовані українськими організаціями товари і зроблені послуги з доручення іноземних фірм імпортеру відкриваються іноземними банками на користь українських експортерів з візуванням через РБА м. Києва. Умови акредитива направляються експортеру безпосередньо Головним банком, або через відділення РБА.

    РБА при наявності повноважень від  іноземного банку авізує і підтверджує  акредитиви, відкриті на користь українських  організацій, виступає в ролі виконуючого  банку, одержує відшкодування від  іноземних банків, а також здійснює переказ трансферабельних акредитивів.

    Якщо  умови акредитива були отримані відділенням  безпосередньо з інобанку, то вони повинні бути негайно спрямовані в Головний банк для того, щоб  стати на облік.

    Після посвідчення дійсності акредитива і його підпорядкованості Уніфікованим правилам і звичаям для документарних акредитивів, Головний банк направляє відповідному відділенню РБА умови акредитива з необхідними інструктивними вказівками по електронній пошті для подальшої обробки і виконання.

    У цьому зв'язку відділення РБА повинно дотримуватися наступного порядку.

    Протягом 3-х робочих днів від дати одержання  акредитива з Головного банку  авізувати його експортеру, направивши йому письмове повідомлення з додатком копії акредитива .

    Зареєструвати акредитив у журналі, у якому вказується найменування бенефіціара, сума акредитива, номер акредитива іноземного банку, номер акредитива, привласнений Головним банком, а також найменування банку-емітента.

    На  кожен акредитив відкривається  досьє, що служить особовим рахунком і ведеться в іноземній валюті.

    Прийняти  відвантажувальні документи від  бенефіціара при супровідному листі  дорученні.

    Перевірити  наявність усіх документів, передбачених умовами акредитива, а також перевірити самі надані документи, щоб упевнитися в тому, що вони строго відповідають умовам акредитива і не суперечать один одному.

    Підготувати супровідний лист в іноземний  банк англійською мовою .

    Нарахування комісій з акредитива здійснюється відповідно діючого Тарифу комісійної винагороди. (Додаток 2)

    Отримана  з Головного банку експортна виручка підлягає зарахуванню на рахунок клієнта.

    Акредитиви  за імпортовані товари й отримані послуги відкриваються РБА з  доручення української організації - наказодателя акредитива.

    Акредитив відкривається банком на підставі інструкцій імпортера (наказодателя), що складаються відповідно до умов контракту . Українські організації надають в РБА заяву на акредитив установленої форми в трьох екземплярах.