Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

З розвитком випереджаючого накопичення позичкового капіталу виникають умови для послаблення залежності монополістичних банків від Банку Японії. Відбувається зростання прибутків монополістичних компаній і розширюються масштабі їх самофінансування, але в загальній сумі функціонуючих капіталів продовжують переважати позичкові кошти. В умовах перенакопи-чення позичкового капіталу в структурі його використання зросла частка фіктивного капіталу.

Великі японські монополії перетворились у фінансово-монополістичні групи, а банки - в їхні центри. Підвищилась роль міжкорпоративного володіння акціями і посилилась концентрація володіння останніми.

Банк Японії

Центральний банк Японії створено 1882 р. строком на 30 років. Згодом цей термін було продовжено ще на 30 років, а 1942 р. банк дістав безстроковий статус. Йому надано монопольне право емісії банкнот.

Функції Банку Японії визначено спеціальним законом від 1942 p., який у 1979 р. було модернізовано. Згідно із законом від 1942 р. основний капітал банку було встановлено у розмірі 100 млн єн. У новій редакції закону, що нині набрала чинності, він не змінюється. 55% капіталу належить державі, 45%- приватним акціонерам (приватним особам, фінансовим інституціям, страховим компаніям тощо). Акціонерам було гарантовано дивіденди в розмірі 4%, які за умови надзвичайно високих прибутків банку зростали до 5%. Решта прибутку надходила до державного бюджету.

Згідно із законом 1979 р. на чолі банку стоїть політична рада (вид банківської ради). До її складу входить сім членів: керуючий Банком Японії, уповноважений урядом міністр фінансів, уповноважений урядом представник планово-економічного управління та представники найбільших банківських, промислових і торговельних монополій. Останні призначаються урядом Японії на термін до чотирьох років. Голова політичної ради є керуючим банком. Рішення приймаються простою більшістю голосів.

Слід зауважити, що обидва уповноважених уряду не мають права голосу, тож основну роль у прийнятті рішень відіграють представники великого капіталу. Закон зобов'язує політичну раду взаємодіяти з міністерством фінансів у певних напрямах, наприклад при встановленні процентних та резервних ставок. Нова редакція закону про Банк Японії набрала чинності у квітні 1998 р. Відтепер загальне та оперативне керівництво покладається на правління банку, що складається з дев'яти осіб (скасовується рада директорів).

Голова та два його заступники призначатимуться Кабінетом Міністрів за згодою обох палат парламенту. Шість членів правління призначатиме Кабінет Міністрів із числа осіб, що мають певний досвід і знання у сфері економіки та фінансів. Термін їхніх повноважень - п'ять років. Посади представників уряду скасовуються.

Кандидатури на інші керівні посади затверджує міністр фінансів після відповідного подання правління банку: виконавчих директорів - строком на чотири роки, радників - на два роки. Ревізори призначаються Кабінетом Міністрів строком на чотири роки.

На засіданнях правління у разі необхідності можуть бути присутні представники уряду. Вони мають право вносити на розгляд правління свої пропозиції та давати оцінку грошово-кредитної політики Банку Японії, але остаточне рішення приймає правління.

У 1973 р. Банк Японії, штаб-квартира якого розташована в Токіо мав 45 філій та відділень у Японії та представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні і в Гонконгу.

Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Згідно із законом від 1979 р. обсяг банкнотної емісії встановлювався міністерством фінансів за згодою уряду. Банк Японії мав право, якщо вважав за необхідне, випускати банкнот більше, ніж передбачено лімітом, за що сплачував відсоток у розмірі 3% річних від отриманого прибутку. Емісія банкнот змушувала банк тримати резерви, які складалися з основної частини (комерційні векселі й державні цінні папери всіх видів) та необов'язкової частини (іноземна валюта, золотий і срібний запас). Головне забезпечення емісії банкнот становив портфель державних зобов'язань. Скасування у 1965 р. заборони на використання державних позик для покриття дефіциту бюджету призвело до емісії облігацій державної позики. В активах Банку Японії державні папери становлять понад 80%.

Структура балансу Банку Японії.

Як зазначено у новій редакції закону, головним завданням Банку Японії є сприяння збалансованому розвитку національної економіки шляхом підтримання цінової стабільності. Це втілюється в життя завдяки розробленню та проведенню відповідної грошово-кредитної політики, випуску готівки. Нове законодавство скасовує максимальну квоту випуску банкнот та вимоги щодо їх резерву.

До найважливіших завдань Банку Японії належить також забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями. Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Через кожні шість місяців банк за посередництвом міністра фінансів звітує перед парламентом про грошово-кредитну політику, але розробляє і проводить її як незалежна інституція, що передбачено законодавством.

У новій редакції закону визначено такі основні напрями діяльності Банку Японії:

§ облік комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань;

§ надання позик під забезпечення векселів, боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів;

§ купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів, а також інших облігацій;

§ виписка векселів на отримання;

§ приймання вкладів і проведення операцій у національній валюті;

§ приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у зливках.

Банк Японії як фінансовий агент уряду управляє від його імені державними фондами, проводить валютно-фінансову діяльність, спрямовану на стабілізацію валютного курсу єни. Кредити урядові надаються шляхом підписки та андеррайтингу випусків державних позик і короткострокових державних цінних паперів.

У сфері міжнародних фінансів Банк Японії за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, надавати кредити чи проводити операції від імені закордонних центральних банків та інших іноземних організацій з метою розвитку співробітництва з ними, може приймати від цих організацій вклади та вдаватися до дій, що мають характер виправданих єнових інвестицій.

До функцій банку входять контроль за кредитною сферою та забезпечення безперебійного функціонування системи платежів і розрахунків шляхом надання кредитів на обмежений строк кредитним організаціям.

Засоби грошово-кредитної політики Банку Японії протягом кількох післявоєнних десятиліть відрізнялися від тих, які використовувалися центральними банками розвинутих капіталістичних країн. Зокрема, коригування облікової ставки, політика мінімальних резервів та операції на відкритому ринку мали незначний вплив на грошово-кредитний ринок, а головним інструментом грошово-кредитної політики Банку Японії було кількісне раціонування кредиту ("кредитне вікно"), яке відігравало роль процентної ставки при регулюванні потоків капіталів.

Методи і дійовість грошово-кредитної політики визначалися "фінансовим голодом" японських корпорацій нефінансового сектора, слабким ринком позичкового капіталу, домінуванням банків у фінансуванні економіки. Протягом тривалого часу основні ставки на ринку банківського кредитування жорстко регулювалися, відкритого ринку цінних паперів практично не існувало.

Водночас контроль з боку держави за діяльністю приватних банків був досить значним і базувався на специфічному явищі японської грошово-кредитної сфери - перекредитуванні. Упродовж 1960-1980-х років апогей перекредитування припав на періоди стабільного економічного розвитку Японії.

Нині основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:

§ політика коригування облікової ставки;

§ політика зміни обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;

§ політика резервної норми.

Установлення, зміна або скасування обов'язкових резервних норм провадиться Банком Японії після затвердження відповідного рішення міністром фінансів. Згідно із законом максимальна резервна норма становить 20% (єнові пасиви нерезидентів та валютні вклади резидентів резервуються на 100%), і її встановлення допускається в цих межах окремо за категоріями рахунків і категоріями кредитно-фінансових установ (табл. 5.2).

Регіональні банки (64) - це здебільшого дрібні та середні за масштабом операцій банки, які можуть відкривати філії тільки в тій префектурі, де розміщена їх головна контора. Деякі з цих банків мають значні за обсягом активи, хоча і поступаються активам міських банків.

Крім того, до групи комерційних банків статистика відносить 93 іноземні банки, що працюють у Японії.

До приватних спеціалізованих банків належать банки серед-ньо- та довгострокового кредитування (3) та траст-банки (30). Унаслідок того, що міські банки спеціалізувалися на короткостроковому кредитуванні, банки середньо- та довгострокового кредитування - Індастріел Бенк оф Джапен, Лонг Терм Кредит Бенк та Ніппон Кредит Бенк - надавали, як це й випливає з їх назви, довгострокові кредити гігантам промисловості.

Частка довгострокових кредитів трьох банків-гігантів промисловості становить приблизно 10% усіх кредитів банківської системи. Вони мають значну міжнародну вагу упродовж останніх 20 років, тоді як міські банки лише нещодавно почали поширювати операції за кордоном.

Траст-банки здійснюють інвестиційні та довірчі операції, контроль за діяльністю брокерських компаній, що здійснюють операції з цінними паперами. Більшість із них тісно пов'язані з міськими банками через спільне володіння акціями.

Кредитна кооперація поділяється на сільськогосподарську та міську. Вона включає 4,4 тис. сільськогосподарських кооперативів, 468 трудових кооперативів, їх федерації та центральні кооперативні банки, такі як Банк Сінкін (416 кредитних операцій), Центральний кооперативний банк торгівлі І промисловості, Центральний кооперативний банк сільського та лісового господарства та ін.

Фінансово-кредитні корпорації спеціалізуються на наданні пільгових кредитів підприємствам окремих галузей економіки (сільського господарства, лісової промисловості, рибальства, житлового будівництва тощо), економічно відсталим регіонам, підприємствам місцевих органів влади, їх бюджети та щорічні плани затверджуються парламентом, а діяльність контролюється відповідними міністерствами.

Державні банківські установи посідають важливе місце в банківській системі, бо вони фінансують тільки ті сфери економіки, де з певних причин не працюють комерційні банки. Кредит цих установ традиційно більш пільговий завдяки тому, що вони отримують кошти від бюро довірчих фондів, - установи, де концентруються депозити населення у державних поштово-ощадних касах та державних пенсійних фондах, під законодавче установлений низький процент і самі працюють як органи політичного фінансування.

Японський банк розвитку заснований у квітні 1952 р. Здійснює довгострокове кредитування промисловості, здебільшого тих галузей, які є ризикованими з точки зору приватних банків. Кредитні ресурси цього банку складаються з капіталу, наданого при створенні банку, бюджетних асигнувань, коштів інших урядових установ.

Експортно-імпортний банк заснований у 1950 р. Статутний капітал повністю належить державі, власні кошти банку формуються з його капіталу та бюджетних асигнувань. Залучені кошти складаються з позик, які урядові установи надають банку, та іно земних кредитів. Обсяг, структура пасивів та зміст активних операцій банку щорічно ухвалюються парламентом. Загальна діяль ність банку відбувається під керівництвом міністерства фінансів Банк надає позики підприємствам Японії для зовнішньоекономічної діяльності на строк від шести місяців до п'яти років, в окремих випадках термін позик збільшується до 15-20 років. Спільно з комерційними банками цей банк надає також позики імпортерам японських товарів.

Поштові ощадкаси функціонують при поштових відділеннях Залучені на депозити кошти надходять до Бюро довірчих фондів міністерства фінансів і становлять головну частину його коштів.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через Банк Японії, міністерство фінансів, Федерацію економічних організацій ("Кейданрен").

Банк не має права розпочати свою діяльність без спеціальної ліцензії міністерства фінансів. Для отримання ліцензії засновникам слід забезпечити відповідність капіталу, активів та пасивів банку встановленим нормативам, мати необхідний досвід та знання, певний соціальний статус. Банк має бути організований у формі акціонерного товариства і мати статутний капітал не менше 1 млрд єн.

У його назві має бути слово "гінка" (банк). Дозвіл міністерства фінансів необхідний також для відкриття відділень банку.

До початку 1990-х років функції різних категорій банків згідно із законодавством були розмежовані

Нинішньою банківською реформою в Японії передбачено певну лібералізацію банківської діяльності.

Згідно з нею:

§ міські банки зможуть відкривати спеціальні трастові та інвестиційні філії;

§ банки довгострокового кредиту зможуть перетворюватися на комерційні банки або зливатися з ними;

§ траст-банки матимуть право відкривати філії для проведення операцій із цінними паперами;

§ фірми, які здійснюють операції із цінними паперами, зможуть створювати (як філії) комерційні банки.

Японські банки оподатковуються за загальними принципами оподаткування корпорацій. Банки сплачують корпоративний податок на прибуток за ставкою 37,5% (за станом на 1998 p.), місцевий податок на прибуток - 12,6%, місцевий подушний податок - 7,76%. Після всіх відрахувань ставка податку становить від 44 до 56%.