Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

Контроль на федеральному рівні здійснюють казначейство, ФРС, Контролер грошового обігу (за національними банками), Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД). Контроль на штатному рівні покладено на банківські департаменти штатів.

На діяльність американських банків, крім спеціальних органів контролю, впливають також рішення інших урядових органів: Міністерства юстиції (злиття), Комісії з бірж та цінних паперів (допуск на біржу та емісія акцій), Федеральної торговельної палати (обслуговування споживачів) та ін.

Є також і неурядові органи контролю за роботою окремих груп кредитних установ (наприклад, Американська асоціація банкірів, Асоціація незалежних банків та ін.).

Особливе місце в системі органів контролю посідає ФКСД, яку було створено у 1934 р. Це найважливіший крок у розвитку банківського законодавства США з часу створення ФРС. Усі банки - члени ФРС зобов'язані вступити до цієї корпорації, інші - за бажанням. Знак ФКСД (FDIC), який можна бачити в будь-якій фінансовій установі США, став символом довіри. У разі банкрутства банку страхове відшкодування становить 100 тис. дол. США.

ФКСД було створено з метою захисту вкладників від фінансових втрат, а також для запобігання масовому вилученню внесків. Головною місією ФКСД є підтримання стабільності і суспільної довіри до фінансової системи нації.

ДОВІДКА

Велика Депресія 1929-1933 pp. призвела до фінансового хаосу в Америці. Більш ніж 9000 банків припинили діяльність лише за період з жовтня 1929 до березня 1932 р. під час краху фондового ринку. У цей час президентом країни став Франклін Делано Рузвельт. Банківська система перебувала у кризовому стані ще до Рузвельта, але саме він через 48 год. після своєї інавгурації проголосив "банківські канікули" доти, доки не буде відновлена стабільність. Серед усіх заходів, вжитих конгресом щодо відновлення стабільності, була й організація ФКСД у червні 1933 р. Ідея полягала в тому, щоб забезпечити державні гарантії депозитам для безпеки заощаджень клієнтів за певних обмежень та їх повернення на першу вимогу. З моменту початку роботи ФКСД (1 січня 1934 р.) жоден "депозитарій" - власник депозитного рахунку - при банкрутстві банку не втратив ані цента зі своїх застрахованих заощаджень.

ФКСД виконує такі функції:

§ страхує депозити на суму до 100 000 дол. Практично в усіх банках і ощадних асоціаціях (так званих позиково-ощадних асоціаціях) США;

§ проводить санацію банків-банкрутів;

§ сприяє безпеці та надійності страхування депозитних установ та американської фінансової системи шляхом визначення, моніторингу та оптимізації ризиків.

ФКСД здійснює реальний контроль за банками, які страхують свої депозити. У разі необхідності ця установа може надати допомогу банку, який опинився у скрутному становищі, а саме:

§ надати кредит для злиття цього банку з іншим, більшим;

§ поручитися за банк, перерахувавши на його рахунок кошти;

§ провести процедуру банкрутства із виплатою максимальної суми страхового відшкодування.

Щорічні внески банків зростають. Останнє підвищення відбулося в 1991 р. Розмір страхової премії було підвищено до 23 центів на 100 тис. дол. депозиту. Зараз у середньому вони становлять 0,15% загальної суми депозитів. Цей відсоток диференціюється залежно від ступеня ризикованості діяльності кожного окремого банку та його фінансового стану. Але законодавчо встановлений ліміт - 0,325%. Сумарні вклади в усіх банках, застрахованих ФКСД, на кінець 1995 р. перевищили 250 млрд дол., страховий фонд становив 22 млрд дол.

ФКСД має статус незалежного агентства федерального уряду. Управління здійснюється радою директорів, яка складається з п'яти членів, котрі призначаються Президентом та затверджуються сенатом. ФКСД підлягає аудиту, який проводиться Головним бюджетно-контрольним управлінням під наглядом Конгресу.

ФКСД керує двома федеральними фондами страхування депозитів - Фонд страхування банків та Фонд страхування ощадних асоціацій. Депозити більшості комерційних і ощадних банків страхуються у Фонді страхування банків. У 1989 р. Конгрес створив Фонд страхування ощадних асоціацій як правонаступника Федеральної кредитно-ощадної страхової корпорації. На ФКСД було покладено відповідальність за управління цими двома фондами. Обидві програми страхування депозитів підтримуються урядом США.

ФКСД отримує асигновані конгресом бюджетні кошти для виконання своєї місії. Кошти на ці цілі формуються за рахунок внесків на страхування депозитів, які сплачують банки й ощадні асоціації, а також за рахунок доходів за казначейськими зобов'язаннями.

Коли ФКСД починала свою діяльність у 1934 p., страхове відшкодування в разі банкрутства становило 2500 дол. США. З березня 1980 р. воно збільшилося та досягло 100 000 дол. США на одного вкладника. Сума страхування депозиту обмежена сумою самого депозиту і не включає цінних паперів, внески до інвестиційних фондів відкритого типу та ін.

З метою захисту власника депозитного рахунку ФКСД негайно реагує на випадок банкрутства застрахованого банку або кредитно-ощадної асоціації. Діяльність таких установ припиняється уповноваженими органами - Управлінням контролера грошового обігу або Управлінням з нагляду за ощадними установами. Завдання ФКСД полягають у тому, щоб:

- сплатити власникам депозитних рахунків збанкрутілих банків компенсацію, яка не перевищує ліміт в 100 000 дол.;

- вивільнити якомога більше коштів з активів збанкрутілого закладу (здебільшого з таких активів, як кредити, нерухомість, цінні папери) для того, щоб поповнити страховий фонд, а також мінімізувати збитки, завдані клієнтам, які не захищені страховим фондом, наприклад, незастраховані вкладники (сума вкладу яких перевищує 100 000 дол.).

ФКСД має кілька варіантів щодо відновлення проблемних установ, але за законом у кожному випадку використовується варіант з найменшими витратами. Варіант, який застосовується найчастіше, називається "угодою про купівлю та прийняття зобов'язань". У цьому разі ФКСД домовляється з установою - членом ФКСД про передання їй зобов'язань. Тепер клієнти проблемного закладу автоматично стають клієнтами установи, що взяла на себе зобов'язання.

З 1965 р. американські банки значно розширили обсяги своїх міжнародних операцій, розпочався швидкий процес створення відділень американських банків за кордоном та відділень іноземних банків на території США. Унаслідок цих змін потужні комерційні банки зараз здійснюють свої операції в усьому світі.

Спеціальні банки та небанківські установи. Серед спеціальних банків значне місце в США відіграють інвестиційні банки, які виникли в період громадянської війни 1861-1865 pp., коли вперше кілька банків об'єдналися для спільного розміщення облігацій федерального уряду, їх основні функції:

§ емісійна - ведення переговорів з торговельно-промисловими компаніями про випуск цінних паперів та технічна - підготовка цих випусків;

§ "андеррайтинг" - взяття обов'язків розмістити цінні папери на ринку та придбати ту їх частину, яка не буде розміщена;

§ інвестиційна (дилерська) - купівля-продаж цінних паперів за власний рахунок;

§ брокерська - купівля-продаж цінних паперів для клієнтів на комісійній основі;

§ консультації з фінансових питань.

Такі операції в США здійснюють біля 3800 фірм, які входять у Національну асоціацію дилерів, у тому числі 700 інвестиційних банків. У США функціонує більш як 20 установ, котрі регулярно очолюють синдикати та входять до складу цих синдикатів з розміщення цінних паперів, ведуть справи, пов'язані зі злиттями та поглинанням. Серед них - Голдмен Сакс, Морган Стенлі, Меріл Лінч, Саломон Сміт Барні, Креді Свіс Ферст Бостон та ін. Значне поширення інвестиційних банків у США пов'язане із законодавчими обмеженнями для комерційних банків на виконання емісійних та інвестиційних операцій.

До спеціальних банків, що проводять депозитну діяльність, належать взаємно-ощадні та акціонерні ощадні банки, які приймають збереження населення та інвестують їх у різні активи. 100 найбільших взаємно-ощадних банків зберігають 75% усіх активів цих банків. Значна частина капіталів перебуває в чотирьох північно-східних штатах - Нью-Йорк, Пенсильванія, Масачусетс, Коннектикут.

Ощадною справою також займаються державні ощадні каси при поштових відділеннях, які було створено у 1910 р. їхні кошти вкладаються в облігації федерального уряду та у місцеві комерційні банки.

У США виділяється група спеціалізованих кредитно-фінансових установ, які надають споживчі кредити. До них належать інвестиційні компанії або трести, фінансові компанії, кредитні спілки та позиково-ощадні асоціації. Останні досить поширені в США. Це - кооперативні установи, які надають своїм членам позики на купівлю та будівництво житла.

Слід також виокремити групу установ, які надають кредити фермерам. Ці установи свого часу відіграли і продовжують відігравати велику роль в економіці сільського господарства США. У 1995 р. загальний обсяг позичкових коштів у сільському господарстві становив приблизно 160 млрд дол., з яких біля 35% припадало на комерційні банки, біля 30% - на систему фермерського кредиту, біля 13% - на Об'єднану федеральну агенцію фермерських послуг, біля 10% - на страхові компанії і 12% - на інші фінансові й кредитні організації.

Система фермерського кредиту (СКФ) є другою за величиною групою кредиторів сільського господарства та найбільшим кредитором під нерухомість. Першу згадку про СКФ можна знайти в 1908 p., коли президент Теодор Рузвельт створив спеціальну Комісію з вивчення життя в сільській місцевості. СКФ - досить розгалужена в національних масштабах мережа фінансових інституцій, що належать самим позичальникам, її основне завдання полягає в залученні фондів грошового ринку для розміщення їх у вигляді позик сільським товаровиробникам. СКФ була створена з ініціативи Конгресу США в 1916 р. для забезпечення сільського господарства надійним джерелом кредиту. Незважаючи на те, що на початковій стадії СКФ розвивалася тільки завдяки зусиллям уряду, вона є приватною власністю банків та асоціацій, які володіють нею на кооперативній основі. Таким чином, СКФ - це система банків та їх асоціацій у формі кооперативів, які належать і керуються обраною пайовиками Радою директорів.

До середини 80-х років ця система включала:

§ 12 федеральних земельних банків довгострокового кредиту (5-40 років), їх капітал належить фермерським кредитним асоціаціям.

§ 12 федеральних банків середньострокового кредиту (від дев'яти місяців до трьох років), їх капітал належить державі. Вони не надають кредити безпосередньо фермерам, а проводять облік зобов'язань, які надані фермерам іншими кредитними установами.

§ 12 окружних кооперативних банків, які очолює центральний банк для фермерських кооперативів. Центральний банк та окружний кооперативний можуть перевраховувати зобов'язання фермерів у федеральних земельних банках середньострокового кредиту.

У середині 80-х років тисячі фермерів розорилися, а зростаючі втрати внаслідок неповернення кредитів привели систему сільськогосподарського кредиту на грань банкрутства. Для її рятування довелося здійснити злиття ряду банків.

Нині СКФ складається з семи кооперативних банків, що кредитують фермерів, які забезпечують надання коштів 232 локальним асоціаціям позичальників. Саме локальні асоціації розміщують кредити серед сільських клієнтів.

Крім того, існують два банки для кооперативів, створені спеціально для задоволення потреб сільськогосподарських кооперативів, систем електронного і телефонного зв'язку, систем водопостачання і каналізації. Ці банки фінансують також експорт сільськогосподарської продукції.

На відміну від комерційних банків СКФ не має права брати депозити. Ще однією її особливістю можна вважати відсутність постійних паєнакопичень серед клієнтів. Пай члена СКФ існує тільки в період, упродовж якого він бере кредит, і становить 5% загальної суми кредиту. Пай збільшується або зменшується залежно від зміни суми кредиту і повністю відшкодовується в момент виплати боргу. На персональному рахунку клієнта залишається символічна сума 5 дол., що дає йому право вважати себе членом СКФ і користуватися її послугами.

Крім інспекції, яка здійснюється на федеральному рівні, усі інституції СКФ мають і інші гарантії фінансової стабільності, у тому числі:

§ сума капіталу повинна бути не меншою ніж 7% активів;

§ обов'язкові щорічні відрахування в Страховий фонд, спеціально створений у 1988 р. для страхування зобов'язань банків СКФ.

Кредитні ресурси СКФ поповнює за рахунок емісії облігацій під гарантії з боку Федеральної корпорації з фінансування банків СКФ. Основне призначення цієї корпорації - продавати цінні папери інвесторам і розміщувати мобілізовані кошти серед фермерів. Інвестори охоче купують цінні папери, що випускаються Корпорацією, тому що тут відсоток вищий, ніж за державними облігаціями.

Кредитуванням фермерських господарств здійснює також об'єднана федеральна агенція з надання послуг фермерам, яка була створена ще в 40-х роках як реакція на кризу в QUA. її функції - надання сільськогосподарських позик, розроблення і реалізація сільськогосподарських програм, забезпечення автоматизації сільськогосподарського виробництва та ін. Агенція стежить за процесом кредитування і рухом застави (землі), оскільки купівля-продаж землі не є бізнесом банків, щорічно аналізує фінансовий стан фермерських господарств, складає звіт перед фермерами про стан їхніх господарств і перспективи на майбутнє, класифікує ризики з наданих кредитів.

У складі цієї Агенції - Товарно-кредитна корпорація. Будучи власністю держави, ця установа надає кредити під заставу товарів на складі. Корпорація не потребує обов'язкового викупу заборгованості. Якщо до настання строку платежу з'ясується, що ринкова ціна нижча за розмір позики, боржник може відмовитися від викупу заставленої продукції. Витрати, які при цьому несе Корпорація, відшкодовуються державою.

Державні кредитні програми здійснюються в трьох найважливіших сферах - у сільському господарстві, житловому будівництві, зовнішньоекономічних зв'язках. Найважливіша державна установа у сфері кредитування зовнішньої торгівлі - Експортно-імпортний банк США, який було створено у 1934 р. з метою сприяння експорту американських товарів шляхом надання позик іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми позиками.