Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

Експортно-імпортний банк США (Export-Import Bank of the United States, скорочено Eximbank) - державний спеціалізований банк, створений у 1934 p. Сучасну назву дістав у 1968 р. Заснований як тимчасова інституція, банк став важливим інструментом державного регулювання економіки, зовнішньої торгівлі та міжнародних кредитних відносин. Діяльність банку регламентується законом, прийнятим у 1945 p., та наступними доповненнями до нього. Згідно з законом банк повинен "доповнювати та заохочувати" приватний капітал, але не конкурувати з ним. Головним завданням банку є сприяння експорту американських товарів шляхом надання позик іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми позиками. Банк надає переважно середньо- та довгострокові експортні позики (до 12 років, в окремих випадках до 20 років), які пов'язані з поставками товарів та наданням послуг американськими фірмами. Кредити, як правило, пов'язані з оплатою товарів таких найпотужніших американських фірм, як Боінг, Дженерал електрик, Локхід та ін. Банк надає кредити безпосередньо іноземним фірмам та урядам сам або разом із комерційними банками США. Така практика розпочалася з 60-х років.

Як правило, покупці американських товарів у кредит з участю у кредитуванні Експортно-імпортного банку США сплачують 10-20% їх вартості, комерційні банки - 30-55%, а решту - Експортно-імпортний банк. Така система дає можливість банку, з одного боку, брати участь у кредитуванні багатьох проектів, з іншого - зменшити ризики непогашення кредитів.

Банк тісно співробітничає з провідними приватними та банківськими монополіями. З 1961 р. поряд із наданням кредитів він розпочав надавати гарантії за експортними кредитами приватних американських банків. У 1971 р. під егідою банку було створено Приватну корпорацію з фінансування експорту (Прайвит експорт файненс корп.). її акціонерами є провідні банки та корпорації. Банк підтримує тісні стосунки також з Управлінням міжнародного розвитку, МВФ, групою МБРР та іншими інституціями.

Ресурси банку складаються з власного капіталу, який належить Міністерству фінансів, та позик казначейства. Ліміт обсягу операцій установлюється Конгресом США.

Зараз у Німеччині створена високорозвинута банківська система. До неї входять близько 300 банків, 700 ощадних кас та жироцентралів, 2,5 тис. кооперативних банків ("Фольксбанк", "Райфейзенбанк") та ін. Контроль за їх діяльністю здійснює Федеральне управління контролю (підпорядковане Міністерству фінансів).

Банківська система Німеччини - одна з найбільш розвинутих на європейському континенті. За насиченістю банківськими установами (чисельність мешканців на 1 банківську установу) країна поступається лише Швейцарії (1633 проти 1631) та значно перевищує інші країни Європи. Такі результати вражають, особливо коли взяти до уваги, що після Другої світової війни Німеччині довелося, по суті, створювати нову кредитну систему. Військові адміністрації США, Великобританії та Франції перешкоджали створенню єдиної банківської системи. Так, філіям провідних банків дозволялося проводити операції лише в межах своїх окупаційних зон. Тільки після втручання федерального уряду в 1950 р. були створені юридичні та організаційні передумови для функціонування трьох провідних банків країни - Дойче банк, Дрезднер банк і Коммерцбанк.

Репутація Німеччини як провідного банківського центру світу насамперед пов'язана із досконалістю банківського законодавства. Закони, які регулюють банківську діяльність, поділяються на дві групи: загальні, тобто обов'язкові для кредитних установ на території всієї країни, та особливі - обмежені територією окремих федеральних земель.

До першої групи належать: "Закон про кредитну справу" (остання редакція 1993 p.), "Закон про Німецький Федеральний банк" (в редакції 1992 р.) та ін. До другої групи входять закони, що видаються урядами федеральних земель (ландтагами) та регулюють діяльність кредитних установ регіонального рівня, наприклад Закони про ощадні каси, які перебувають у компетенції ландтагів.

"Німецький Федеральний банк (Дойче Бундесбанк)

Головною ланкою банківської системи Німеччини є Німецький федеральний банк, який було створено згідно з "Законом про Німецький Федеральний банк" (1957 р.) шляхом об'єднання центральних банків земель із Банком німецьких земель (1948 р.) та Центральним західноберлінським банком. Основний капітал банку - 230 млн німецьких марок - належить Федерації. Але остання прав, які б зачіпали незалежність банку, не має. Відповідно до закону 1957 р. Центральний банк зобов'язаний підтримувати загальну економічну політику Федерального уряду, але при виконанні повноважень, наданих йому цим Законом, він є незалежним від вказівок уряду.

Структура банку складається з трьох рівнів. Перший рівень утворює директорат (головна контора), розташований у Франкфурті-на-Майні. Другий рівень складають центральні банки земель, які після утворення Німецького федерального банку перетворилися в його головні управління. Проте свою назву центральних банків земель вони зберегли. Третій рівень утворюють філії (головні відділення та відділення) Федерального банку у великих населених пунктах.

Керівними органами Німецького федерального банку є Рада центральних банків, Рада директорів та правління центральних банків земель.

Дойче Бундесбанк є емісійним центром країни, кредитором останньої інстанції для комерційних банків та держави. До його компетенції належить управління золотовалютними резервами країни. Головним завданням банку, визначеним Законом, є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - німецької марки.

З 1 січня 1999 р. Дойче Бундесбанк, виконуючи положення Маастрихтської угоди про створення Європейського валютного та економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово-кредитного регулювання, передав значну частину своїх повноважень, особливо що стосується грошово-кредитної політики, спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи європейських центральних банків (ЄСЦБ).

З моменту створення Європейської системи Центральних банків (ЄСЦБ) § 3 Закону про Дойче Бундесбанк визначає своє завдання так: "Бундесбанк як Центральний банк Федеративної Республіки Німеччини є складовою ЄСЦБ. Він бере участь у цій системі, забезпечує цінову стабільність євро та здійснює платежі в країні та за її межами. Бундесбанк як центральний банк проводить спільну монетарну політику ЄСЦБ в Німеччині". Із вступом Дойче Бундесбанку до ЄСЦБ його організаційна структура майже не зазнала змін, але вони, безумовно, передбачені.

Банк повністю відмовився від касового кредитування державних органів федерального рівня, надавши їм можливість вести свої бюджетні рахунки за вибором: або в системі центрального банку, або в приватних комерційних банках (до цього часу рахунки державних установ були лише в Дойче Бундесбанку).

Банк активно кредитує-комерційні банки. Найбільш поширена форма кредитування - операції РЕПО (40% активів банку), на другому місці - редисконтування векселів і надання ломбардних кредитів.

Дойче Бундесбанк згідно з Законом виконує й інші завдання; організовує та здійснює розрахунки всередині країни та з іншими країнами; разом із Федеральним відомством із контролю за кредитною справою через мережу своїх відділень контролює діяльність банків, регулює курс національної грошової одиниці до іноземних валют.

Другий рівень кредитної системи. Другий рівень кредитної системи Німеччини складають універсальні та спеціалізовані банки. За формою власності вони можуть бути приватними, кооперативними або публічно-правовими інституціями. Лише приватні банки, як і раніше, ставлять собі за мету насамперед виробничо-господарську діяльність. Саме вона є головним джерелом їхніх прибутків. Кооперативні банки спрямовують діяльність на заохочення своїх членів з метою створення сприятливих умов для вкладників.

Формальною метою публічно-правових кредитних установ є "суспільне доручення" - заохочувати накопичення заощаджень і сповна забезпечувати приватних клієнтів, а значить і економіки, дешевими банківськими послугами. Практично жорстка банківська конкуренція надзвичайно зблизила діяльність різних банків, і сьогодні важко визначити різницю у цільовій спрямованості окремих банківських груп.

Універсальні банки посідають провідне місце у кредитній системі країни. Вони здійснюють усі види банківської діяльності (у тому числі операції з цінними паперами). До них, за статистикою Німецького федерального банку, належать приватні комерційні банки ("гросбанки", регіональні банки, приватні банкіри та філії іноземних банків), кооперативні кредитні установи ("Райфазен" та "Фольксбанк"), державні кредитні установи (ощадні каси та жироцентралі).

Головні серед них - "гросбанки": "Дойче банк", "Дрезднер банк" і "Коммерцбанк". Це акціонерні товариства, кожне з яких має від 200 до 300 тис. акціонерів. Ці банки мають досить розгалужену мережу філій - 3,5 тис. їх діяльність виходить далеко за межі надання кредитів. Особливі позиції цих банків у кредитній . системі пояснюються їх місцем у структурі фінансового капіталу та зв'язками з монополіями інших галузей. Саме тут виявляється найбільш тісне зрощення банківського та промислового капіталів. Це здійснюється через емісію цінних паперів, придбання акцій з метою одержання контрольного пакету акцій промислових компаній. Кожен із "гросбанків" очолює фінансову групу, що з'явилася на базі зрощування з промисловими концернами Сіменса, Фліка, Тісена, Крупа та ін. Ці фінансові групи тісно пов'язані з фінансовими групами Моргана та Рокфелера у США, Ротшільда у Великобританії

Невелика прибутковість активів німецьких банків пояснюється багатьма причинами. Однією із них є великі вкладення у мало-дохідні акції промислових та фінансових компаній, які залишилися з 50-60-х років. У ці роки, коли німецька економіка розбудовувалась після Другої світової війни, система перехресного володіння акціями, так само як і великі вкладення банків у капітал промислових підприємств, стала одним із механізмів післявоєнного будівництва. Однак до кінця 90-х років вона втратила більшість своїх переваг і вже розглядалася спеціалістами як гальмо у розвитку фондового ринку країни. Банки також хотіли б позбутися "баласту" у своїх інвестиційних портфелях, але цьому заважали податки. Перепродаж пакету акцій обкладався податком, ставка якого доходила до 53%. З 1 січня 2001 р. німецький уряд скасував оподаткування під час продажу пакетів акцій від однієї компанії до іншої. Це дозволить банкам розпродати найменш цінні активи та отримати значні вільні кошти.

Усі банки прямо або через філії виконують весь набір банківських операцій. Крім того, зазначені вище три великі банки мають обов'язкові окремі філії в Берліні. Різноманітні міжнародні послуги великих банків здійснюються через потужні банківські відділення в самій Німеччині, які виконують операції за кордоном, і дочірні організації, розташовані в усьому світі, а також їхні філії та представництва в інших країнах. Дойче Банк було засновано в 1870 р. Нині сукупні активи всієї банківської групи наблизилися до 1 трлн євро. Акції цього банку є одними з найбільш ліквідних у світі, ними володіють близько 0,5 млн інвесторів.

Дойче Банк, крім своєї власної мережі філій і Берлін Дойче Банку, об'єднує (беручи до уваги тільки те, що було консолідовано):

§ дві комерційні філії;

§ три іпотечні філії;

§ філії з керування організаціями з питань колективного вкладення ринкових цінних паперів;

§ філії лізингових компаній;

§ "будівельно-ощадну касу" для надання житлового кредиту;

§ страхову компанію;

§ "інвестиційний банк", що спеціалізується на злитті-поглинанні;

§ 49 банківських і фінансових філій за кордоном, серед яких відомий англійський діловий банк Морган Гренфел, куплений у 1989р.

Дрезднер Банк за тих самих умов, крім Берлін Дрезднер Банку об'єднує:

§ банківські комерційні філії;

§ Ландесбанк (Ольденбург);

§ п'ять іпотечних банків;

§ ощадну касу для житлового будівництва;

§ товариство з вкладення і керування капіталами або фінансовими фондами і нерухомістю;

§ дев'ять банків та біля тридцяти фінансових філій за кордоном. Великою подією останнього часу стало злиття страхового холдингу Альянс з універсальним банком Дрезднер Банк. До злиття Альянс володів 21% акцій Дрезднер Банку, а сам Дрезднер Банк мав 6-відсбткову частину в Альянсі.

І, нарешті, Коммерцбанк за тих самих умов, крім своєї берлінської філії, об'єднує:

§ комерційний банк;

§ іпотечний банк;

§ ощадну касу для житлового будівництва;

§ дві філії з лізингу;

§ філії з фінансового управління і філії з надання земельного кредиту;

§ дві філії з пайовою участю в капіталі;

§ дев'ять банків і три фінансові товариства за кордоном.

Приватним комерційним банкам належить вагоме місце у кредитній системі. Це найстаріші банки; 20 із тих, що функціонують нині, були створені у XVIII ст. Сектор приватних комерційних банків ФРН охоплює близько 350 більш-менш універсально діючих приватних установ, які мають більше як 7 тис. філій і більше 200 тис. співробітників. До складу цього сектора входять, окрім "гросбанків", близько 200 регіональних та інших банків, близько 80 приватних банкірів і приблизно 60 філій іноземних банків. Вирішальним критерієм належності до приватної банківської справи, незалежно від майнових відносин, є організаційно-правова форма.

Приватні банки часто мають форму повного торговельного товариства або командитного товариства; на них припадає не більше 6% усього обсягу банківської діяльності, але їх реальний вплив значно вищий зазначеної цифри. Основною діяльністю приватних банків є операції з цінними паперами, управління майном, операції з нерухомістю і спеціалізоване фінансування. Основними приватними банками є такі:

§ "Сол Оппенгейм", - найбільший приватний банк, у 1986 р. його баланс становив 12,6 млрд марок;

§ "Трінкхаус та Берхартд" сьогодні є філією Midland Bank, баланс - 5,9 млрд марок;

§ "Мерх Фінк", філія Barclays Bank, баланс - 3,8 млрд марок;

§ "Банкхаус Херманн", баланс - 2,8 млрд марок. Кредитні установи співпрацюють з усіма сферами економіки і різними верствами населення.

До групи приватних комерційних банків входять також філії іноземних банків. Загальний рівень діяльності інших країн на фінансовому ринку Німеччини досить високий. Про це свідчить той факт, що у ФРН функціонують більше як 300 іноземних кредитних установ з понад 50 країн. Вони мають майже 1000 філій, які функціонують у формі дочірніх кредитних установ, філій та представництв, участі в інших підприємствах.

Регіональні та інші комерційні банки - провінційні банки, їх діяльність донедавна була обмежена якимось регіоном або галуззю, нині вона поширюється на всю територію Німеччини та за її межі. Узяті разом, вони перевершують за обсягом активів "велику трійку", але поступаються їй за концентрацією та централізацією капіталів і значенням в економіці. Основою їх активних операцій є короткострокове та середньострокове кредитування промисловості за контокорентом. Виділяються "Байєрише іпотекен унд вексельбанк", "Байєрише ферайнсбанк". Крім трьох банків-гігантів, у Німеччині існує приблизно 200 універсальних банків, так званих регіональних, і ці банки мають 2500 відділень. Як випливає з їх назви, у регіональних банків досить обмежена сфера діяльності, проте деякі з них поширили свою діяльність на всю територію Федеративної Республіки Німеччини і навіть за її межі. Частина цих банків є іпотечними, тому що вони надають значні іпотечні кредити і здійснюють емісію іпотечних облігацій.