Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

Група регіональних банків та інших кредитних установ, за винятком трьох банків з великою кількістю філій, охоплює всі банки, діяльність яких здійснюється на базі правових форм акціонерних товариств (AG), акціонерних командитних товариств (KGA) і товариств з обмеженою відповідальністю (GmbH).

Великі банки цієї групи провадять ділову діяльність у такий самий універсальний спосіб, що й три банки з великою кількістю філій, і не обмежують свої послуги лише певним регіоном.

Найзначнішими серед цих банків є такі:

§ Байєрише Верейнсбанк. Він уклав договір про спільну діяльність із "Банко де Сабадел" в Іспанії. Крім того, цей банк придбав контрольний пакет акцій у банку Верейнс-Гамбург унд Вест-банк у липні 1990 р. Спільний капітал цих двох банків, цілком імовірно, дорівнює капіталу "Коммерцбанк".

§ Байєрише іпотекен унд Вексельбанк - банк, заснований у 1835 р. Він раніше всіх інших банків котирувався на біржі; до 1876 р. цей банк виконував функції Емісійного банку Королівства Баварії.

Ці два банки мають високу міжнародну репутацію. У їх розпорядженні густа мережа банківських філій як усередині країни, так і за кордоном.

Банк фюр "Гемейнвіртшафт" є регіональним не в географічному значенні цього слова, а скоріше в "соціальному": це банк профспілок. Цей банк, так само процвітаючий, як і профспілки.

Функції універсальних банків також виконують державні кредитні установи: ощадні каси та жироцентралі. У пасивах ощадних кас - ощадні вклади, в активах - довгострокові іпотечні кредити. Важлива риса їх діяльності - кредитування комерційних банків. Установи ощадних кас ведуть 36,4 млн жирорахунків.

Жироцентралі, або земельні банки (12), також є філіями Німецького федерального банку, центрами ощадних кас та великими комерційними банками (наприклад, "Вестдойче ландесбанк", "Байерише ландесбанк"). Очолює систему ощадних кас та жироцентралей Німецька жироцентраль - "Німецький комунальний банк" ("Дойче жироцентрале - Дойче Комунальбанк"). Усі вони мають статус публічно-правових установ.

Група публічно-правових комерційних банків за останні 50 років значно збільшилась і налічує понад 700 ощадних кас та жироцентралей. їх питома вага у загальному обсязі всіх комерційних банків сьогодні становить майже половину. Раніше діяльність ощадних кас зводилась тільки до акумулювання заощаджень і надання кредитів під заставу реальних цінностей. Сьогодні зони набули характеру універсально діючих комерційних банків, незважаючи на те, що традиційне завдання цих установ усе ще залишається основою їхньої комерційно-політичної діяльності. На базі 19 філій вони забезпечують банківську мережу. 12 жироцентралей є центральними установами ощадних кас у даній сфері. Вони управляють їхніми ліквідними активами і здійснюють операції у сфері банківських послуг. Наприклад, розрахунки з іншими країнами. Поряд із цими традиційними завданнями, починаючи з 60-х років жироцентралі дедалі більше беруть участь у здійсненні широкомасштабних промислових угод і в зовнішньоторговельних угодах. Залежно від історичних умов їх створення жироцентралі є комунальними банками чи банками федеральних земель.

Статистика Німецького федерального банку до комерційних банків відносить також і приватні банкіри. Це приватні комерційні банки, які не мають статусу акціонерних товариств. Розквіт їх припадає на першу половину XIX ст. У період фашизму більшість банкірських домів припинила своє існування (вони належали єврейським родинам).

Такі кооперативні установи, як сільськогосподарські кредитні банки - "Райфазен" та народні - "Фольксбанки", а також центральні кооперативні банки виконують функції універсальних банків. Вони обслуговують дрібних та середніх підприємців, конкуруючи з іншими банками, обмежуються прийманням депозитів та здійснюють розрахунки. В основі створення кооперативного кредитного сектора Німеччини лежить ідея, яка виникла більш як 125 років тому, про "допомогу шляхом самодопомоги". Вона ґрунтується на єдності принципів самоврядування та солідарної відповідальності. Незважаючи на те, що їх діяльність зосереджується на отриманні безстрокових ощадних вкладів, а також на наданні короткострокових і середньострокових кредитів своїм членам (при цьому важливо зазначити, що обсяг довгострокових кредитів постійно збільшується), сьогодні кооперативні товариства пропонують універсальний асортимент послуг. Якщо раніше членами таких товариств були ремісники, особи, які займались промислом, та фермери, то тепер основна маса (більше ніж 11 млн членів) є представниками середніх верств населення, що працюють за наймом (робітники, службовці, чиновники).

Німецькі універсальні банки сьогодні намагаються стати ще більш універсальними. По-перше, вони проникають у житлове кредитування, створюючи або поглинаючи ощадні каси, що надають житловий кредит ("Баушпаркассен"). Дрезднер Банк створив власну ощадкасу. Зі свого боку, Дойче Банк створив Дойче Банк Баушпаркассе АГ, купивши, крім того, агентства з продажу нерухомості.

По-друге, німецькі банки, як і французькі, зближаються зі значними групами страхових компаній. Дойче Банк створив власну компанію зі страхування життя.

Якщо говорити про інші сфери банківської діяльності, німецькі банки не змогли або не захотіли сприяти широкому застосуванню банківської картки. Ще менше вони просуваються в стандартизації карток на території країни, як це властиво французьким банкам. Спочатку вони створили картку Eurocheque, що мала гарантувати в Європі оплату європейських чеків; але вони зіткнулися, з одного боку, з неможливістю використання цієї картки за межами Європи, а з іншого боку - з її непридатністю для використання в банкоматах, у результаті чого з'явилася Єврокард, тісно пов'язана з Мастеркард, тоді як створення картки Visa відбувалося окремо.

Спеціалізовані банки відіграють значну роль як з погляду їхніх загальноекономічних завдань, величини цих кредитних закладів, так і з огляду на їх питому вагу у загальному обсязі кредитування. Основна група спеціалізованих банків складається з приблизно 30 приватних іпотечних банків, спеціалізованих банків з надання кредитів на земельні ділянки та комунальних кредитів. Вони надають довгострокові кредити для фінансування житлового будівництва, модернізації житлових будинків, а також для промислових і сільськогосподарських вкладень під гарантію надання заставних прав на земельні ділянки. Другим основним видом діяльності цих установ є надання комунальних кредитів.

Іпотечний кредит зародився у Німеччині та набув там значного поширення. До Першої світової війни провідну роль відігравав приватний іпотечний кредит, після її закінчення на перше місце виходить іпотечний кредит місцевих органів влади. Зараз у банківській системі Німеччини 30 акціонерних іпотечних банків та 10 державних. Іпотечні банки надають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна. Вони мобілізують кошти шляхом реалізації застав кредитним інституціям, таким як ощадні каси та страхові товариства.

Два кредитні заклади цієї групи спеціалізуються на фінансуванні суднобудування на базі середньострокових кредитів. Приблизно 10 публічно-правових іпотечних кредитних установ, як і приватні іпотечні банки, спеціалізуються на наданні іпотечних комунальних кредитів. Більше 30 приватних і публічно-правових ощадних кас, що надають кредити для індивідуального будівництва, здійснюють свою діяльність і у сфері фінансування власних будинків та квартир за принципом колективного накопичення заощаджень. Близько 30 кредитних гарантійних банків і товариств є установами самодопомоги середніх підприємств. Вони діють з середини 50-х років, їхнє головне завдання полягає в усуненні несприятливих умов для дрібних і середніх підприємств, що виникають у конкурентній боротьбі внаслідок їхньої порівняно слабкої фінансової спроможності.

Два банки спеціалізуються на зберіганні цінних паперів і виконують завдання раціонального здійснення торгівлі ними. З цією метою вони тримають у кредитних установах, що входять до їх складу, накопичені резерви в різних видах цінних паперів і ведуть поточні рахунки.

На початку 1990 р. розпочав комерційну діяльність поштовий банк як спеціалізований банк у сфері системи розрахунків і операцій за вкладами. До цього дві поштово-ощадні установи і 14 поштових жироцентралей діяли з правового погляду як несамостійні підприємства німецької федеральної пошти. Сьогодні поштовий банк, що має статус публічно-правового підприємства і є спеціальним майном федерації, може використовувати 20 тис. відділень на поштамтах і надає робочі місця для 20 тис. працівників.

Серед державних кредитних установ з особливими завданнями - банки, які були створені федеральним урядом для виконання завдань, які або не можуть, або не бажають виконувати інші кредитні установи. Вони підпорядковані уряду та об'єднані у єдину групу лише за принципом спеціального призначення, хоча за характером діяльності, клієнтурою, змістом та операціями дуже різняться. Ці банки були створені після Другої світової війни з метою надання допомоги приватному сектору з боку держави. Кошти до цих банків надходять з державного бюджету та використовуються згідно з цільовим призначенням.

Серед приблизно 20 таких кредитних установ, що здебільшого мають публічно-правовий статус, необхідно особливо відзначити акціонерне командитне товариство Аусфюркредит-Гезельшафт GmbH та кредитний заклад з відновлення (KfW). Обидві установи фінансують переважно експорт до країн, що розвиваються, а друга з них, крім цього, надає також кредити для капіталовкладень в економічно слабші регіони Німеччини чи в регіони з недостатньо розвинутою інфраструктурою. Інші кредитні установи надають підтримку державним програмам заохочення розвитку промисловості, стимулюють соціальне житлове будівництво, малі та середні підприємства, сільське господарство чи інші промислові галузі.

Укладення валютного та економічного союзу у липні 1990 р. між двома німецькими державами висунуло цілу низку проблем, пов'язаних із необхідністю адаптації економічних структур НДР до механізмів ринкової економіки ФРН. З початком створення союзу Німецький федеральний банк взяв на себе повну відповідальність за фінансово-політичне регулювання. Федеральне відомство нагляду стало відповідати за банки в усій Німеччині. Банківська реформа була спрямована на повну адаптацію до системи, яка існувала у ФРН. Нині від банківської системи НДР залишилася лише мережа ощадних кас та кооперативних банків, які з допомогою західних інституцій перетворюються в універсальні банки.

.4. Кредитна система Франції.

Загальний огляд.

Головна особливість кредитної системи Франції - швидкий розвиток після Другої світової війни державного сектора у банківській системі. Цей процес відбувався шляхом націоналізації приватних банків, створення державних та напівдержавних установ, державного регулювання банківської справи. З 1985 p., коли до влади прийшли праві сили, розпочався зворотний процес.

Основи французької кредитної системи почали закладатися ще у XVIII ст., причому провідну роль у цьому відігравала державна (королівська) влада. Першою спробою створення національного центрального банку у Франції була організація англійцем Джоном Ло у 1716 р. Генерального банку. Капітал банку було розподілено на акції, які розповсюджувалися за підпискою, з них чверть сплачувалася готівкою, решта - державними борговими зобов'язаннями. У 1718 р. Генеральний банк було перейменовано на Королівський та націоналізовано. Королівський банк почав здійснювати незабезпечену емісію, фінансуючи невиробничі витрати королівського двору і в такий спосіб уводячи до обігу паперові гроші. Наслідком такої діяльності стало банкрутство банку.

Нині кредитна система Франції охоплює близько 2,2 тис. кредитних установ (без Банку Франції), серед яких:

§ банки універсального типу (400);

§ банки взаємного кредиту, або кооперативні банки (200);

§ ощадні каси та пенсійні каси (300);

§ установи муніципального кредиту (більш 20).

Крім того, французьке законодавство виділяє фінансові спілки (більш як 1000) та спеціалізовані фінансові інституції (30).

Очолює банківську систему Франції Банк Франції ("Банк де Франс").

ДОВІДКА

Банк Франції

Банк Франції був створений 18 січня 1800 р. Наполеоном Бонапартом, який був тоді Першим Консулом, з метою сприяння економічному зростанню після глибокого спаду Революційного періоду. Завданням нового Банку була емісія банкнот як засобу платежу замість знецінених комерційних векселів.

У той час і Швеція, й Англія вже мали емісійні банки. Емісійна функція Банку, створеного у Франції, однак, була більш обмеженою. Згідно з "Основним Статутом" від 13 лютого 1800 р. він мав право емітувати банкноти в межах Парижу і не звільнявся від конкуренції з боку вже існуючих на той час подібних закладів.

Люди, які складали статут Банку, розуміли, що довіру публіки до паперових грошей можна було забезпечити тільки шляхом доручення випуску таких грошей установі, яка була б незалежною від уряду. Тому Банк Франції було засновано на базі акціонерної форми власності з капіталом 30 млн франків. Частиною акцій володів Наполеон Бона-парт та кілька членів його оточення. Щорічні Загальні збори були відкриті для двох сотень найбільших акціонерів. Вони призначали 15 регентів, які утворювали Загальну раду, що здійснювала управління Банком, та трьох Цензорів, які контролювали управління. Загальна рада, у свою чергу, обирала Центральний комітет, до складу якого входило три члени, один з яких був головою Центрального комітету, Загальної ради і Загальних зборів.

Банк Франції розпочав свою діяльність 20 лютого 1800 p., незважаючи на те, що ще не весь його капітал було виплачено. 14 квітня 1803 р. новий Банк отримав свій перший офіційний чартер, який давав йому виключне право випускати паперові гроші в Парижі протягом 15 років.

Банк Франції пережив багато труднощів у перші роки після заснування: кризу державних фінансів і зменшення його золотих резервів, які обмежили забезпечення банкнот. Тому Наполеон вирішив провести реформи, які б надали уряду більше повноважень в управлінні Банком. 22 квітня 1806 р. новий закон замінив Центральний комітет губернатором і двома представниками губернатора. Усі три були призначені імператором. Двома роками пізніше імперський Декрет, датований 16 січня 1808 p., скасував "Основні Статути", згідно з якими Банк повинен був здійснювати свою діяльність до 1936 р. Декрет також передбачав відкриття "дисконтних офісів" в інших французьких містах, у яких була розвинена торгівля. Другий Декрет від 6 березня 1808 р. уповноважив Банк купити особняк у Парижі для його головної контори.

Право випуску банкнот, надане Банку в 1803 p., було продовжено у 1806 р. і поновлювалось чотири рази до 1945 р. Поступово воно поширювалося на міста з "дисконтними офісами", а згодом і по всій Франції, поглинувши при цьому і перетворивши на філії дев'ять провінційних емісійних банків.

До 1848 р. банкноти, випущені Банком Франції, не були законним платіжним засобом, тобто було не обов'язково приймати їх як засіб платежу. Крім того, не було обмежень щодо обсягів їх випуску, але Банк мусив бути здатним обміняти свої банкноти на золоті монети на першу вимогу.

Криза, викликана політичним переворотом у 1848 p., призвела до введення "примусового курсу", звільняючи Банк від зобов'язання викупити його власні банкноти. Банкноти Банку стали законним платіжним засобом, і окремі особи та уряд повинні були приймати їх до оплати.

Із введенням примусового курсу були встановлені обмеження щодо обсягу емісії. Примусовий курс та статус законного платіжного засобу паперових грошей було скасовано згідно з законом від 6 серпня 1850 p., але поновлено під час Франко-Прусської війни у 1870 р. Після цього примусовий курс паперових грошей банку було збільшено згідно зі зміною фінансової ситуації в країні, але після 1870 р. не було жодних сумнівів щодо статусу паперових грошей як законного платіжного засобу.