Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

До Другої світової війни французькі комерційні банки не мали обмежень у виконанні банківських операцій. Згідно з законом 1945 р. було офіційно проведено розподіл комерційних банків на три групи відповідно до характеру операцій: депозитні, фондові (інвестиційні, або ділові), банки довго- та середньострокового кредиту.

Банки різнилися не тільки своїми активними операціями, а й структурою пасивів. Так, у банків другої та третьої груп питома вага власного капіталу становила більш як 20%, тоді як у депозитних банків - 2%.

З 1984 р. поділ банків було скасовано та введено статус універсального банку, який не має обмежень при виконанні операцій. Таких банків у Франції 367. З них 168 іноземних із 35 країн світу. На них припадає 9% депозитів та 11% кредитів. Зростання чисельності таких банків відбулося наприкінці 70-х - на початку 80-х років. Близько половини іноземних банків припадає на країни Західної Європи та 25% - на країни Близького та Середнього Сходу.

У французькій кредитній системі широко представлені спеціальні кредитні установи. Серед них слід виділити Креді насіональ - акціонерний напівдержавний банк. Його акціонерами є промислові компанії, банки та приватні особи, але діяльність перебуває під безпосереднім контролем держави. Він надає середньо- та довгострокові кредити державним та приватним підприємствам, а також гарантії. Бере активну участь у кредитуванні експорту. Разом із Банком зовнішньої торгівлі здійснює довгострокове кредитування імпорту.

Банк зовнішньої торгівлі - державний акціонерний банк, акціонерами якого є державні кредитні інституції. Він здійснює кредитування зовнішньої торгівлі та надає гарантії з експортних кредитів. "Французький земельний кредит" ("Креді фонсьє де Франс") - банк, який було засновано у 1852 p., спеціалізується на наданні іпотечних позик будівельним компаніям та землевласникам на житлове та промислове будівництво, контролює низку іпотечних банків.

У Франції існує досить розвинута система кооперативних кредитних установ, які виконують банківські функції.

Основна частина кредитів сільському господарству надається касами сільськогосподарського кредиту (8000), які поєднуються у регіональні (96). Верхньою ланкою є "Національна каса сільськогосподарського кредиту"("Кесе насьональ де креді агриколь"). До кінця 1988 р. ця каса була державною інституцією, згідно з законом 1988 р. стала акціонерним товариством. Асоціація кооперативних банків "Креді агриколь" - одна з найбільших банківських груп у Франції. Існує з 1920 р.

Кредитні кооперативи, які об'єднують дрібних промисловців та торговців, називаються народними (популярними) банками. Перший такий банк було створено у 1878 р. їх діяльність контролює "Центральна каса народних банків"("Кесе сантраль де банк попюлер"). Державний контроль за діяльністю народних банків здійснюється тими самими методами, що й контроль за діяльністю приватних банків.

Мережа Креді мютьель організована за такими самими принципами, що й дві попередні установи, її клієнтами є приватні особи, їх депозити оформлюються ощадною книжкою, відсотки за такими депозитами не оподатковуються (так звана блакитна книжка).

Ощадні каси у Франції можуть бути приватними та державними. Приватні створені згідно з законом 1935 р. Ощадні каси приймають депозити (на них припадає 15% від депозитів усіх кредитних установ) і надають кредити фізичним особам та організаціям некомерційного характеру, а за законом 1987 р. і деяким фірмам, чиї акції не котируються на біржі. Центральним координуючим органом є CENCEP, створений касами.

Кредитні муніципальні каси - державні установи комунального характеру, які підпорядковані одночасно місцевим префектурам, а також міністерству фінансів. Свій сучасний статус вони дістали за законом 1992 p., згідно з яким каси мають право здійснювати банківські операції з приватними особами, а також деякі операції для юридичних осіб. Діяльність кас координує Рада орієнтації та нагляду за касами.

У Франції діє розгорнута система банківського контролю, основними принципами організації якої є:

- подвійний нагляд за діяльністю банків - з боку Міністерства економіки та фінансів і Банку Франції;

- розроблення конкретних напрямків, правил і функцій контролю чотирма організаціями: Національною кредитною радою, Комітетом банківського регулювання, Комітетом кредитних установ 5 Банківською комісією;

- обов'язкова участь банків та інших кредитних установ у професійних об'єднаннях - Французькій асоціації банків. Французькій асоціації фінансових товариств та ін., центральні органи яких є посередниками між органами нагляду і кредитними установами.

Головними напрямками зовнішнього контролю за діяльністю французьких банків є:

- видача дозволу на діяльність банку;

- постійний нагляд за діяльністю банку з боку банківської комісії;

- обов'язок для кожного банку мати, принаймні, одного ревізора з обліку;

- необхідність дотримання нормативів;

- інформування податкових органів про сплату податків, відкриття і закриття рахунків клієнтів, а митних органів - про валютні операції.

Кожна з названих чотирьох організацій виконує функції, визначені в загальному вигляді Законом про банки.

Національна кредитна Рада налічує 51-го члена, з них чотири - представляють державу, вісім - обираються, десять - представляють галузі економіки, десять - профспілки, троє - кредитні установи і шість є висококваліфікованими фахівцями. Рада виконує консультативні функції під час розроблення грошової і валютної політики, визначення основних умов функціонування національної фінансової системи, бере участь у розробленні законопроектів, що належать до кредитно-фінансової сфери.

Комітет банківського регулювання очолює міністр економіки і фінансів. Його заступником є керуючий Банку Франції. До складу Комітету входять по одному представнику Французької асоціації банків і профспілок, два персонально запрошені фахівці. Комітет установлює правила і норми діяльності банків у таких питаннях:

- величина і структура статутного капіталу банку;

- правила створення банківських відділень і представництв;

- умови придбання участі у капіталі інших банків і підприємств;

- правила обліку і звітності;

- інструменти і правила надання кредитів та ін.

Комітет кредитних установ має шість членів і очолюється керуючим Банку Франції. До складу Комітету входять директор французького казначейства і чотири представники банківського світу. Комітет надає дозвіл на створення банку або зміну його статусу, на здійснення банківських операцій, а також приймає рішення з окремих питань застосування банківського законодавства.

До складу банківської комісії, очолюваної керуючим Банку Франції, входять директор казначейства, член Державної ради, член Касаційного суду і два персонально запрошені фахівці. Ця комісія - головний орган повсякденного контролю за діяльністю банків, що виконує свого роду "прокурорські функції". Вона стежить за дотриманням правових норм, вивчає умови діяльності банківських установ, а також якість їхніх послуг. Комісія регулярно одержує від банків звіти про їхню діяльність, на підставі яких призначає інспекції безпосередньо в банках, а також зустрічі з керівництвом банків. За результатами таких перевірок Банківська комісія оцінює фінансовий стан банку, дає рекомендації з підвищення якості його менеджменту. Якщо комісія визнає фінансовий стан банку незадовільним, то може призначити "ліквідатора", не чекаючи початку судової процедури про банкрутство банку.

5. Кредитна система Японії.

Загальний огляд.

Кредитна система Японії утворилась після незакінченої буржуазної революції 1868 р. Упродовж 30-ти років після прийняття в 1872 р. Закону про національні банки була створена переважна частина японських державних (спеціальних) та приватних банків.

У цей період виник також центральний емісійний банк Японії. У 1897 р. закон про комерційні банки легалізував організацію банківської системи за єврозразками.

У 1927 р. в Японії виникла банківська криза. Вона обумовила подальшу концентрацію банківського капіталу і посилила позиції монополістичних банків. У 1928 р. загальна кількість банків скоротилась удвічі порівняно з 1918р.

Японські банки брали активну участь в економічній підготовці до Другої світової війни. Вони проводили політику японських монополій у колоніях, фінансували державні військові витрати і розвиток військової економіки.

У цьому ж напрямку японські банки діяли і в роки війни у Китаї (розпочалася в 1937 p.), і в період Другої світової війни. У 1942 р. посилився державний монополістичний контроль над господарством Японії. З цією метою створюється Національна фінансова контрольна асоціація, їй підпорядковується уся діяльність кредитної системи. Банки зобов'язуються вкладати в облігації державних військових позик не менш як 75% приросту депозитів. У роки війни створюються спеціальні кредитні установи для здійснення експансії в країнах Східної і Південно-Східної Азії, котрі були тимчасово окуповані Японією. Після Другої світової війни розвиток кредитної системи Японії характеризується рядом особливостей.

Для японської банківської системи у післявоєнний період характерним було розмежування функцій різних банків за американським прикладом, що пояснюється значним впливом на післявоєнний устрій кредитної системи Японії американських окупаційних властей. Банківською реформою 1998 р. передбачено певну лібералізацію банківської діяльності. Так, звичайні міські банки можуть відкривати спеціальні трастові та інвестиційні філії, банки довгострокового кредиту можуть перетворюватися на комерційні банки або зливатися з ними, траст-банки дістали право відкривати філії для проведення операцій з цінними паперами, брокерсько-дилерські фірми за операціями з цінними паперами можуть перетворюватися на філії комерційних банків.

Накопичення позичкового капіталу випереджувало накопичення реального капіталу. Наприклад, позичковий капітал у 1986 р. збільшився порівняно з 1970 р. у 3,2 рази (у порівнянних цінах), а реальний - у 2 рази. Але за цей самий період оптові ціни зросли у 2,2 раза, тобто інфляція знецінювала реальну величину позичкового капіталу. Цьому сприяли особливості економічного розвитку Японії. Вони виявлялись передусім у тому, що погіршились загальні умови відтворення: темпи економічного зростання в Японії набагато скоротились (10,2% у середньому за рік у 60-ті роки, 5,2% - у 70-ті та 3,7% - у 80-х роках).

Через уповільнення приросту інвестицій попит на основний і оборотний капітал відносно знизився, зросла частина останнього, яка набрала грошової форми, виступаючи у ролі позичкового капіталу. Перенакопиченню позичкового капіталу сприяли також зміни в структурі кредитної системи: з'являються і швидко розвиваються пенсійно-страхові й ощадні заклади.

Сучасна кредитна система Японії складається з Центрального банку (Ніппон Гінка). Він є верхнім рівнем кредитної системи, її головою. Банк Японії здійснює емісію грошей, грошово-кредитну політику, державно-монополістичне регулювання економіки та касове обслуговування Казни. Далі розташовується нижчий рівень кредитної системи (рис. 5.6).

Це передусім приватні кредитно-фінансові установи (КФУ), котрі діляться на звичайні (комерційні) банки; спеціалізовані та інші КФУ, а також урядові КФУ.

Звичайні (комерційні) банки складаються з міських (10), регіональних (64); банків-членів Другої асоціації регіональних банків (65); іноземних банків (93).

Спеціалізовані КФУ поділяються на: КФУ довгострокового кредитування (3) і траст-банки (30); КФУ для малого і середнього бізнесу, що охоплюють банк "Дзенсінрен" (1), банки "Сінкін" (кредитні асоціації (416); кредитні кооперативи (369)); банк "Чю-кін" (центральний кооперативний банк торгівлі і промисловості, трудові банки (48)); КФУ для сільського, лісового та рибного господарства.

До них відносять: банк Норін Чюкін (центральний кооперативний банк сільського та лісового господарства); кредитні федерації сільськогосподарських кооперативів (35); регіональні кооперативи (1335); інші КФУ; страхові компанії (компанії страхування життя (29), ті, що не страхують життя (58).

Урядові КФУ: банки та фінансові корпорації (10). До складу останніх входять: Японський експортно-імпортний банк, Японський банк розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Фінансова корпорація малого бізнесу, Фінансова корпорація санітарної екології, Фінансова корпорація сільського, лісового, рибного господарства; Корпорація житлових позик, Фінансова корпорація державних підприємств; Корпорація розвитку Хокайдо і Тохоку; фінансова корпорація розвитку острова Окінава. Зокрема, до урядових КФУ входять Корпорація страхування кредитів малого бізнесу (1), поштові ощадні каси (1) та ін.

У кредитній системі Японії переважають приватні інституції, їх частка в депозитах у 1986 р. становила 51,6%, в обліково-позичкових операціях - 49,5%, а в портфелі цінних паперів - 55,9%. Близько 15% сукупного балансу приватних кредитних інституцій припадало на 29 компаній зі страхування життя і на 58 - зі страхування майна. 211 компаній, які здійснюють операції з цінними паперами, посідають незначне місце в кредитній системі. Державні банки і фінансові корпорації функціонують у тих галузях, кредитуванням яких приватні банки не заінтересовані, але розвиток яких необхідний для процесу відтворення в цілому, а також з соціально-політичної точки зору.

Останнім часом процес концентрації і централізації у сфері кредиту відбувався не у формі злиття і скорочення кількості банків, а через використання монополістичним капіталом кредитних ресурсів держави, з одного боку, і страхової, ощадної системи і кредитної кооперації - з іншого. Одночасно вживалися заходи для залучення іноземних капіталів у Японію для перебудови економіки з урахуванням вимог НТР. Іноземні інвестиції здебільшого спрямовуються в облігації, які не дають права участі в управлінні відповідними японськими фірмами.

Японські фірми також розміщують на іноземних ринках свої облігації. Крім того, укладаються багатотисячні контракти про технічну допомогу першого класу, з допомогою яких Японія придбаває закордонні ліцензії і технічну документацію. З перетворенням Японії в найбільшу державу змінилося її становище у сфері міжнародного кредиту: з нетто-імпортера вона перетворилась на провідного нетто-експортера капіталу. Головними регіонами вивозу японських капіталів є країни американського континенту, Південної і Південно-Східної Азії. Зростає активність японських фірм і на Ближньому та Середньому Сході, в Африці.