Грошові системи: суть та основні етапи розвитку

>Регулювання центральним банком норм указаних резервів впливає безпосередньо на величину оборотних фондів комерційних банків, а отже, на їх кредитно-фінансовий потенціал. При збільшенні норми обов'язкових резервів зменшується розмір оборотних фондів банків, і навпаки.

Комерційні банки Великобританії зберігають 0,35% стерлінгових депозитів на рахунку в Банку Англії. У деяких країнах базисом обчислення величини мінімальних резервів слугують надані кредити. На практиці норми обов'язкових резервів за пасивами можуть установлюватися відносно всіх банківських пасивів або їх окремих статей. Застосовуючи подібний вибірковий підхід, центральний банк намагається у такий спосіб стимулювати або обмежувати розвиток тих або інших видів депозитних операцій банків.

Можуть лімітуватися також обсяг і число кредитів, що надаються одному клієнту банком. Такі директивні параметри дістали назву кредитних меж. В Англії цей спосіб використовувався до 1971 р. За порушення встановлених кредитних лімітів Банк Англії застосовував до комерційних банків санкції у вигляді сплати високого облікового відсотка або обов'язкового перерахування на безпроцентний рахунок у Банк Англії суми, що дорівнювала перевищенню цих лімітів.

Таким чином, центральний банк може регулювати темпи зростання грошової маси, використовуючи техніку кредитних обмежень.

Лише на короткі проміжки часу у Великобританії вводилися кредитні обмеження. На думку багатьох західних економістів, цей засіб слугує найефективнішим антиінфляційним засобом. Тому до прямого обмеження обсягу банківського кредитування центральний банк вдається звичайно в періоди посилення інфляції або кризи платіжного балансу.

Зниження ефективності ролі мінімальних резервів як інструменту грошово-кредитної політики зумовлене взятим у 80-ті роки курсом на фінансову лібералізацію. Проте функція приймання і зберігання поточних і строкових вкладів кредитних інституцій продовжує залишатися однією з найважливіших функцій сучасного центрального банку, незважаючи на те, що ці депозити мають невелику питому вагу в балансі центральних банків.

Без виконання зазначеної функції центральні банки не зможуть виконувати своїх інших функцій, тобто бути "банком банків", "банкірами і касирами уряду", проводити офіційну грошово-кредитну і валютну політику, постачати економіку необхідною кількістю грошей у безготівковій і готівковій формах, управляти внутрішнім і зовнішнім державним боргом, здійснювати нагляд за банками і фінансовим ринком.

Найважливішою функцією Банку Англії є управління державним боргом країни. Англійський уряд витрачає, як правило, більше, ніж він одержує у вигляді податків.

Щоденні потоки коштів між урядом і ринком відображаються рухом коштів на рахунку Національного кредитного фонду (National Loans Fund - NLF) у Банку Англії. У разі короткострокового дефіциту зазначений вище фонд може покрити його, взявши кошти в Банку Англії, а зайві кошти розміщуються в Банку.

Таке пряме фінансування є тільки короткостроковим, і важливою функцією Банку Англії, що діє від імені Казначейства, є залучення коштів. Банк контролює новий борг уряду й існуючий обсяг боргу. Трьома основними формами урядових позик є казначейські векселі, урядові фондові папери і позики на валютному ринку.

Казначейські векселі (Treasury Bills) - це короткострокові (звичайно терміном три або шість місяців) цінні папери IOU (І owe you), що випускаються Банком Англії щотижня, їхньою головною метою є не фінансування витрат уряду, а вилучення готівки з системи з тим, щоб сприяти проведенню монетарної політики. Кількість векселів, які випускаються, залежить від прогнозних грошових потоків у майбутньому. Векселі продаються за ціною, нижчою від їх вартості, а дисконт відображає відсоткову ставку. (Наприклад, якщо відсоткова ставка дорівнює 7% і вексель строком на три місяці номінальною вартістю млн ф. ст. буде продаватися за ціною 983 тис. ф. ст., то прибуток величиною 17 тис. ф. ст. за три місяці буде еквівалентним річній відсотковій ставці 7%.)

Високонадійні цінні папери уряду (Gilt-edged stocks), тобто облігації - це довгострокові цінні папери (їх "життя" може тривати від п'яти до 40 років), що випускаються для фінансування дефіциту, котрий виникає внаслідок перевищення урядових витрат над його доходами. Відсоток являє собою купон доходу, що виплачується кожні шість місяців. Наприклад, цінний папір "8% Teasury Stock 2015" передбачає виплату його держателю 8% у рік від номінальної вартості даного цінного паперу, а в 2015 р. вона буде погашена.

Головна мета - продати щороку достатню кількість таких цінних паперів, щоб задовольнити потребу державного сектора в коштах для покриття дефіциту (PSBK - public sector borrowing requirement), котрий включає в себе не тільки бюджет уряду, а й бюджет місцевих органів влади і державних корпорацій. Коли доходи в бюджет, навпаки, перевищують видатки (як було в Англії наприкінці 1980-х років), метою було - збалансування бюджету з допомогою купівлі цих цінних паперів, тобто вилучення їх з обороту.

Облігації рідко продаються за їх номінальною вартістю, тому річна дохідність при її погашенні відрізняється від купонної ставки відсотка (купон доходу). Наприклад, якщо облігація терміном 20 років і вартістю 100 ф. ст. з купонним відсотком 8% продається за 98 ф. ст., то дохідність становитиме 8,2%.

Облігації в малих кількостях випускаються тоді, коли попит перевищує пропозицію на вторинному ринку учасниками ринку "першокласних" "облігацій" (GEMM - gilt-edget market dealers). Учасники цього ринку - це дилери, що мають прямі контакти з Банком Англії. Останній може не продавати відразу весь пакет випущених облігацій, а реалізувати їх на ринку поступово, за вигідних умов. Рішення щодо вигляду, терміну і кількості облігацій приймається залежно від ринкових умов у даний час. Одна незмінна умова - облігація має бути привабливою для інвесторів.

Департамент Реєстрації Банку Англії веде реєстр держателів "першокласних" цінних паперів. Цей головний метод обробки даних враховує біля мільйона рахунків цінних паперів, щороку враховується близько півмільйона переказів. Крім цього, у Банку Англії існує Central Gilts Office, через який проходять автоматизовані платежі учасників "першокласних" облігацій. Це дуже важливий інструмент ринку "першокласних" цінних паперів в нинішній час.

Валютні позики бувають різноманітних форм, а їх величина залежить від того, чи хоче уряд створити валютні резерви. Валютні позики надаються у формі облігацій, номінованих в інших валютах, і середньострокових кредитів Міжнародного валютного фонду (у 1960-х і в 1970-х роках). Значна частина позик номінована в екю (євро) у вигляді казначейських векселів терміном місяць і казначейських білетів з терміном три роки.

Банк Англії - єдина емісійна інституція в Англії й Уельсі. (Монети випускаються Королівським монетним двором (Royal Mint) від імені Казначейства, і їх випуск не є в компетенцією Банку Англії). Весь прибуток від випуску банкнот надходить уряду.

Банк Англії випускає свої банкноти вже протягом 300 років. Емісія потребує великих затрат праці і коштів. Дизайн банкнот і їх виробництво є завданням Банківської друкарської фабрики в Єссексе. Банк не тільки друкує гроші, він постачає їх через свої відділення (яких п'ять - у Брістолі, Бірмінгемі, Лідсі, Манчестері і Ньюкастлі) комерційним банкам по всій країні, вилучає з обігу старі купюри. Середній термін використання купюри номіналом 5 ф. ст. - рік, а номіналом 10 ф. ст. - три-чотири роки.

Якщо раніше банкноти можна було обміняти на золото, то з 1931 р. емісія має фідуціарний характер, тобто уряд може випускати в обіг будь-яку кількість грошей, помістивши в сейфи Банку боргові розписки. На практиці розміри емісії диктуються не позиковими потребами уряду, а потребами самого грошового обігу, спроможністю Банку Англії задовольнити попит на грошові знаки з боку комерційних банків. Тому лише порівняно невелика частина національного боргу осідає в Емісійному Департаменті.

Нагляд за кредитно-фінансовими установами в різних країнах різниться як характером поєднання форм організації наглядової діяльності, так і самою структурою системи. До країн, у яких наглядова діяльність до останнього часу була прерогативою виключно центрального банку, належить Великобританія, хоча і в цій сфері в останні роки починають відбуватися значні зміни.

Банк Англії реалізує функції нагляду через:

§ регулювання виходу організації на ринок банківських послуг. Створення банку регулюється банківським законодавством. Наприклад, мінімальний розмір первісного капіталу має становити не менше як 5 млн ф. ст. для банків і не менше 1 млн ф. ст. для інших кредитних інституцій;

§ установлення для банків економічних нормативів і норм діяльності і здійснення документарного нагляду за їх додержанням;

§ проведення інспекційних перевірок на місці (в Англії цей обов'язок покладається на зовнішніх аудиторів);

§ висування вимог до кредитних установ щодо усунення виявлених недоліків і контролю за їх виконанням банками в чітко визначений термін;

§ утручання за необхідності в діяльність кредитних організацій. Нині банківський нагляд за операторами грошового ринку вже не є сферою відповідальності тільки Банку Англії.

Зараз згідно із законодавчими актами, прийнятими у 1997-1998 pp., більшість функцій з нагляду передано спеціальному органу - Управлінню фінансових послуг (Financial Services Authority), що здійснює нагляд за всіма видами фінансових посередників, включаючи й банки.

Законодавче відповідальність Банку Англії за банківський нагляд була закріплена в 1979 p., але і до цього Банк здійснював неформальний нагляд за низкою організацій, що оперують на лондонському ринку. Права, надані банківським актом 1979 р. були додатково розширені актом 1987 р.

Першочерговою метою банківського нагляду є захист вкладників і потенційних вкладників банків, що оперують на англійському ринку. Згідно зі угаданим вище актом 1987 p., ніхто не має права приймати депозити від населення без попереднього дозволу Банку Англії. Після одержання дозволу організація продовжує залишатися під постійним наглядом Банку Англії.

Банкрутства банків "Берінгс" та "Банк оф Кредіт енд Коммерс Інтернешнл" виявили слабкі місця в системі банківського нагляду, за що Банк Англії було піддано гострій критиці з боку лейбористів, які запропонували позбавити його функцій нагляду і передати їх банківському комітету. Однак Британська банківська асоціація виступила проти цього, оскільки завдання щодо забезпечення стабільності фінансової системи і щодо здійснення банківського нагляду тісно пов'язані. Кампанію з критикою ролі Банку Англії у справі з банком "Берінгс" назвали "полюванням на відьом". Наглядові органи відтоді систематично враховують ризики, з якими стикаються банки. Фірма "Артур Андерсен" розробила комп'ютерну "модель оцінки ризику й інструментів нагляду", яку Банк Англії назвав "великою програмою змін" і планує застосовувати її у своїй діяльності. Водночас Банк передбачає здійснювати постійний внутрішній контроль над якістю виконання наглядових функцій.

Зміни, про які проголосив Банк Англії, передбачають, що в майбутньому він залучатиме більше інспекторів і експертів у сфері похідних фінансових інструментів. Розробляються також нові засоби моніторингу банків. Закон 1998 р. "Про Банк Англії" надав юридичної сили змінам у діяльності Банку Англії, зокрема визначив юридичний статус Комітету монетарної політики (КМП) та закріпив відповідальність за банківський нагляд за уповноваженою фінансовою службою (FSA).

Закон надав Банку Англії операційну незалежність, тобто право самостійно визначати процентну політику (раніше встановлення рівня облікової ставки Банк погоджував з Казначейством) та розробляти грошову політику.

Законодавче закріпивши незалежність Банку Англії, уряд усе ж залишив за собою право пильно контролювати його діяльність.

Другий рівень банківської системи

Другий рівень банківської системи країни становлять банки. Вони поділяються на "роздрібні" та "оптові". "Роздрібні" банки призначені переважно для задоволення потреб громадян та невеликого бізнесу (прийняття - повернення вкладів, переказування грошей, надання позик). Головними "роздрібними" банками є депозитні банки, що мають розгалужену мережу, яка налічує 12 тис. філій та характеризується високим ступенем концентрації та централізації.

Депозитні банки. До найважливіших депозитних банків Англії відносять клірингові банки. Це найбільші акціонерні банки, що пов'язані кліринговими зобов'язаннями. Після ряду об'єднань наприкінці 60-х років усі клірингові банки очолила "велика четвірка": Барклейз, Нешнл Вестмінстер, Мідленд і Ллойдс. Нині дедалі частіше говорять про "велику п'ятірку", до складу якої, окрім названих банків, входить також "Ебі нешіон". До цих гігантів слід додати ще два банки - "Уільямс енд Глайне" (контролюється "Стандарт Чартед") і "Каутс" (контролюється "Нешнл Вестмінстер"). Ці банки в Англії і Уельсі мають більш ніж 12 тис. відділень. У Шотландії і Північній Ірландії англійським найбільшим банкам забороняється відкривати філії, тому вони намагаються через систему участі в місцевих депозитних банках впливати на політику комерційних банків. На вищезазначені банки (включаючи їхні дочірні компанії) припадає майже 90% обсягу операцій усіх депозитних банків і половина всіх стерлінгових вкладів у банках Великобританії. Порівняно з іншими країнами англійські банки-гіганти на початку 70-х років займали провідні позиції, однак на початку 80-х років їх становище погіршилося.

Найбільший банк Великобританії - "Барклайз бенк". Навколо нього групується безліч дочірніх компаній, що типово і для інших банків-гігантів. Окрім "Барклейз Бенк Ю. К. Менеджмент Лімітед", існують ще дочірні компанії. Це - "Барклайз Меркант Лтд". з 1650 філіями в 50 країнах, "Барклайз Іншуеренс Сервіс Компані Лтд." (як страхова компанія) і "Барклайз бенк траст компані". Слід ще назвати компанію "Барклайз Експорт енд Файненс Компані Лтд.", що проводить операції лізингу, експортного фінансування і факторингу. Існує ще багато дрібніших дочірніх компаній.

Основні операції клірингових банків - прийняття вкладів і надання кредитів. Клірингові банки здійснюють платежі для великих, середніх і дрібних промислових підприємств, а також для населення. Платіжний оборот між цими банками відбувається в межах клірингової угоди, що означає зарахування взаємних вимог і переказ сальдо. У 70-ті роки щорічно зараховувалося біля 1 млрд ф. ст. за чеками між цими банками. У клірингових банків спостерігається тенденція до універсалізації, і вони пропонують все більше небанківських послуг - підготовку індивідуального будівництва, обслуговування фінансових операцій промисловості, підготовку і фінансування експорту, здавання в оренду підприємствам комп'ютерів для нарахування заробітної плати тощо.