Гроші та кредит

Національна валютна система  – це державно-правова форма організації  валютних відносин на території певної країни. Вона встановлює певний порядок  валютних розрахунків і правила  роботи з валютою інших країн. Функціонування національної валютної системи регулюється з врахуванням  норм міжнародного права та національного  законодавства країни. Складовими елементами валютної системи є національна  валюта, умови її конвертованості, режим  валютного курсу, валютні обмеження  в національній економіці, механізм валютного регулювання і контролю, правила використання іноземної  валюти і міжнародних платіжних  та кредитних засобів обігу тощо. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктури! ланки:

банківські та кредитно-фінансові  установи, біржі, спеціальні органи валютного  контролю, а також інші державні та приватно-комерційні інститути, що беруть участь у валютних відносинах.

Розрізняють світові та національні  валютні системи. Світові валютні  системи розвиваються на регіональному  та глобальному (світовому) рівнях.

Світова валютна система  включає міжнародні кредитно-фінансові  інститути та комплекс міжнародних  договірних та державно-правових норм, що забезпечують функціонування валютних інструментів. Елементами світової валютної системи: певний набір міжнародних  платіжних засобів, валютні курси  та валютні паритети, умови конвертованості, форми міжнародних розрахунків, режим міжнародних ринків валюти та золота, міжнародні та національні  банківські установи тощо.

Розвиток світових валютних систем регулюється відповідними міждержавними  валютними угодами, втілення яких забезпечується створенням на колективних засадах  міждержавних валютно-фінансових та банківських  установ і організацій. У своєму розвитку світова валютна система  пройшла три основні етапи.

Перший етап –  система золотого стандарту (початок XIX ст. – 20-30-гі роки XX ст.).

Другий етап – система  золотовалютного (доларового) стандарту (40-50-ті роки XX ст. – середина 70-х рр.).

Третій етап –  система паперово-валютного (девізного) стандарту (функціонує з 1976 року).

Цілісна структура міжнародних  валютних відносин представляє собою  активну взаємодію регіональних валютних систем. Регіональна валютна  система – це правова форма  організації валютних відносин між  групою країн. Найважливішими елементами такої системи е регіональна  міжнародна розрахункова одиниця, спеціальний  режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди та регіональні  кредитно-розрахункові установи. Прикладом  регіональної валютної системи може бути Європейська валютна система, яка була заснована у 1979 році, і  одночасно виступає як елемент сучасної світової валютної системи.

 

6.2 Конвертованість  валюти

Конвертованість або обіг національної грошової одиниці –  це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти. Ступінь конвертованості  обернено пропорційний обсягу та жорсткості валютних обмежень, що практикується  в державі. Обіг може бути зовнішній  та внутрішній. При зовнішньому обігу  повна свобода обміну зароблених в даній країні грошей для розрахунків  із закордонним партнером надається  лише іноземцям (нерезидентам). При  режимі внутрішнього обігу свободою обміну національних грошових одиниць  на іноземні валюти користуються лише резиденти даної країни. Обіг національної грошової одиниці забезпечує країні наступні довготермінові вигоди додаткової участі в багатосторонній світовій системі торгівлі та розрахунків:

- вільний вибір виробниками  та споживачами найбільш вигідних  ринків збуту та закупок всередині  країни та за кордоном в  кожний момент;

- розширення можливостей  залучення іноземних інвестицій  та здійснення інвестицій за  кордоном;

- "підтягування" національного  виробництва до міжнародних стандартів  по цінах, витратах, якості;

- можливість здійснення  міжнародних розрахунків в національній  валюті.

За ступенем конвертованості  розрізняють валюти:

- вільно конвертовані (резервні);

- частково конвертовані;

- замкнуті (неконвертовані);

- клірингових розрахунків.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) – валюта, яка вільно та необмежене обмінюється на інші іноземні валюти (повна зовнішня та внутрішня Конвертованість). ВКВ називають резервною валютою, так як у такій валюті центральні банки інших країн накопичують та зберігають резерви коштів для міжнародних розрахунків (долар, фунт стерлінгів, швейцарські франки, єни, євро).

Частково конвертована валюта – національна валюта країн, в яких застосовуються валютні обмеження для резидентів та за окремими видами обмінних операцій. Розрізняють такі основні сфери валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу (торгові та неторгові угоди); обмежений продаж іноземної валюти, заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту, регулювання строку платежів, експорту та імпорту. Основна причина валютних обмежень – нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розлад платіжних балансів.

Замкнута (неконвертована) валюта – національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти.

Клірингові валюти – це розрахункові валютні одиниці, що функціонують на основі клірингових угод. Клірингові угоди укладаються для вирівнювання платіжного балансу без витрат валютних резервів: 1) при необхідності отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний баланс; 2) в якості заходу у відповідь на дискримінаційні дії іншої держави.

В умовах інтернаціоналізації  господарювання зростає взаємозалежність національних господарств, активізуються  пошуки засобів національного регулювання. В сфері валютних відносин з'являються  нові особливості і тенденції:

- посилюються міжнародні  функції національних валют (національні  грошові одиниці приймають участь  в міжнародних розрахунках);

- масштаби діяльності  якої-небудь валюти в міжнародному  платіжному обігу визначаються  комплексом факторів (історичних, економічних,  міжнародно-правових), в тому числі  і національною політикою;

- відсутня єдина грошова  основа в валютній сфері –  світова валюта;

- в умовах вільної конвертованості  валют та руху капіталу між  країнами розмиваються межі між  внутрішнім грошовим оборотом  та міжнародним платіжним оборотом;

- тенденція до зростання  національних та міжнародного  грошово-кредитного ринку прокладає  шлях в умовах специфіки та  особливостей національних грошово-кредитних  ринків.

Тенденція до зростання ролі валютної сфери у відносинах учасників  міжнародного обміну досліджена на всіх етапах еволюції світової валютної системи, починаючи з золотого стандарту. Чим глибше втягнене національне  господарство в систему світових господарських зв'язків, тим сильніше прагнення національних органів  регулювання відмежувати економіку  від неприємного на даному етапі  зовнішнього впливу. Це протиріччя визначило еволюцію валютного механізму  кожної країни, починаючи з періоду  золотого стандарту і по теперішній час. В умовах золотого стандарту  під конвертованістю розуміли обмін  однієї валюти на іншу при твердій  фіксації золотого вмісту національних валют, з їх обов'язковою розмінністю  на монетарний товар.

На відміну від золотого стандарту, конвертованість в умовах кредитно-паперових грошей визначається інституційними нормами, які включають  важливі ланки валютної політики кожної країни, а також загальні вимоги, визначені Міжнародним валютним фондом (МВФ).

Таким чином, конвертованість  валюти є необхідною для забезпечення процесу демонополізації економіки, її структурної перебудови, подолання  кризи платіжного балансу, інтеграції у світове господарство.

 

6.3 Валютний курс  та його види

Валютний курс представляє  собою ціну грошової одиниці даної  країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс, так само, як і ціна будь-якого  звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається залежно від  попиту та пропозиції.

Валютний курс виконує  низку важливих економічних функцій:

- подолання національних  обмежень грошової одиниці;

- локальна цінність грошової  одиниці перетворюється в міжнародну;

- виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин;

- сприяє утворенню цілісної  світової системи грошей.

На валютний курс впливають  такі фактори, як зміна обсягів ВВП, стан торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, відсоткові ставки, перспективи політичного розвитку, державне регулювання валютного  курсу.

У реальній практиці міжнародних  відносин в умовах паперово-грошового  обігу застосовуються наступні два  види валютних курсів: фіксовані та плаваючі або гнучкі.

Фіксовані курси  – система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються державними валютними органами.

Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним  банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня  валютних резервів, стану торговельного  балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій в нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Одним з головних питань встановлення валютного курсу є  пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило курси національних валют, у тому числі і української гривні, перебувають у жорсткій відповідності з курсом долару США. Вперше режим фіксованих валютних курсів був введений після Другої світової війни. Після краху Бретон-Вудської системи в середині 70-х років XX ст. більшість країн перейшли до плаваючих валютних курсів.

Гнучкі (плаваючі) курси – це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети.

Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від  попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від  попиту і пропозиції на ринку, але  корегуються валютними інтервенціями  центральних банків.

В разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної  валюти не впливає на грошову базу, і центральний банк може проводити  свою грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу. Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним використанням різних валютних курсів, кожний з яких використовується з  певною метою. Ці режими називають системами  множинних валютних курсів, які можуть бути:

- валютними курсами, які  безпосередньо контролюються або  фіксуються урядом;

- вільними ринковими курсами,  встановленими приватним попитом  та пропозицією.

Визначення курсу валют  називають котируванням, яким займаються офіційні державні органи.

При котируванні валют  вказується курс продавця, за яким банки  продають валюту, і курс покупця, за яким банки купують цю валюту. Котирування  може бути обов'язковим для суб'єктів  валютних операцій або суто номінальним, орієнтовним. Тоді валютний курс, визначений котируванням може не збігатися з  курсом конкретної угоди.

Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної  спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валюти виражається  як сума товарів і послуг, що можна придбати за дану грошову одиницю. Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів і послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності. Він характеризує товарне наповнення окремих грошових одиниць та є одним із основних факторів визначення валютних курсів. На динаміку валютних курсів впливають норма відсотка і рівень відсоткових ставок, які регулюють міграцію капіталу.

Вплив держави на валютний курс проводиться через операції центральних емісійних банків за допомогою дисконтної політики та валютної інтервенції.

Дисконтна або облікова політика – зміна облікової ставки центрального банку з метою регулювання  валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. В  умовах пасивного платіжного балансу  центральний банк підвищує облікову ставку і таким чином стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де рівень облікової ставки нижче. Приплив  капіталу поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну  валюту і таким чином, сприяє підвищенню курсу. І навпаки, при значному активному  сальдо платіжного балансу центральний  банк знижує облікову ставку та стимулює відплив іноземних та національних капіталів з метою зменшення  активного сальдо платіжного балансу. В цих умовах зростає попит  на іноземну валюту, її курс підвищується, курс національної валюти знижується.

Валютна інтервенція - це пряме  втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку  через купівлю-продаж іноземної  валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Врівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту відбувається через купівлю-продаж банком іноземної  валюти, що також призводить до обмеження  коливань валютного курсу національної грошової одиниці.

Становлення та розвиток економіки  України неможливі без створення  та ефективного функціонування національної валютної системи, що розпочалося з  серпня 1995 року, коли відповідно до Указу  Президента України було припинено  використання в нашій країні іноземної  валюти. В зв'язку з цим зростає  роль національного валютного законодавства  у визначенні порядку обігу іноземної  валюти на території України з  врахуванням необхідності збереження пріоритету гривні, захисту її купівельної  спроможності та врегулювання факторів, які впливають на конвертованість  національної грошової одиниці.