Українське національно-культурне відродження

  У цей час робилися спроби поєднати принципи модерну з прийомами  народної дерев'яної архітектури і  народного прикладного  мистецтва (форми  дерев'яних хат, національний орнамент, барвиста кераміка). У цьому  стилі українського модерну споруджено будинок Полтавського земства (архітектор В.Кричевський, сучасний краєз-

  427

  навчий  музей) і, за проектом архітектора К.М.Жукова, будинок художнього училища в Харкові. Значний слід в  українській архітектурі  початку XX ст. залишив  Володислав Городецький (уславлений "Будинок  з химерами" 1902-1903 р. - перший у Києві  будинок з цементу, будинок сучасного  Музею українського мистецтва, караїмська кенаса - тепер Будинок  актора та ін.).

  Виразніших  національних рис  набуває образотворче мистецтво. Продовжував  працювати С.І.Васильківський, який разом з іншими художниками написав  для будинку Полтавського земства три монументальні  композиції: "Чумацький  Ромоданівський шлях", "Вибори полковником Мартина  Пушкаря", "Козак  Голота". Переважно  над розробкою  історичної та побуто вої тематики плідно працював І.їжаке-вич. Низку високохудожніх полотен створив  О.О.Мурашко (1875-1919), який віддав данину як неоромантичній історичній тематиці ("Похорон  кошового"), -так  і захопленню тогочасної публіки імпресіонізмом С'Портрет Н.А.Нестерової"- див. на мал. праворуч, "Дівчина  в червоному капелюшку" та ін.). Видатними  майстрами пейзажного, жанрового та портретного  живопису були також

  Іван  Труш, Олекса Новаківський, брати Федір і  Василь Крйчевські. У 1905 р. була організована перша Всеукраїнська  мистецька виставка, яка продемонструвала духовну єдність  західноукраїнських і наддніпрянських  митців.

  Початок XX ст. дав низку  великих імен у  модерністичному  живописі та скульптурі. У Києві плідно працювали всесвітньовідомий  Казимир Малевич, футуристи брати  Бурлюки. З початком Першої світової війни  експресіоністичний напрямок розвивали  кілька надзвичайно  талановитих художників світового рівня, включаючи Олександра Богомазова (див. ліворуч  його мал. "Львівська  вулиця у Києві", 1914) і Георгія Нарбута (див. його твір "Алегорія на

  428

  зруйнування Рейм-ського собору", 1914). Вирувало мистецьке  життя і в інших  крупних містах України: Львові, Одесі, Харкові. Серед українських  скульпторів європейську  славу здобув Михайло  Паращук, який разом  з Антоном Попелем  створив пам'ятник  Адамові Міцкевичу  у Львові та скульптурні  портрети І.Франка, В.Сте-фаника, МЛисенка і С.Людкевича. Розпочав свій творчий  шлях спорудженням пам'ятника княгині Ользі  молодий київський  скульптор Іван Кавалері-дзе. Але найславетнішим українським скульптором  зі світовим ім'ям став киянин Олександр  Архипенко. Світове  визнання прийшло  до Архипенка уже  за межами України  я еміграційний період його життя, але першу  свою персональну  виставку, що викликала  жваве зацікавлення серед київської  публіки, двадцятирічний скульптор організував  ще 1906 р. Творчість  Архипенка становить  собою одну з найяскравіших  сторінок в історії  світового модернізму. Крім того, що цей  скульптор започаткував кубізм у світовій скульптурі (найяскравіший  приклад - станкова робота "Людська  постать", 1914), своєю  творчістю Архипенко  взагалі принципово змінив попередні  погляди на скульптурну  пластику, перебуваючи  у постійному пошуку нових виражальних  засобів у цьому  виді мистецтва. Митець змушував свої твори  рухатися, оздоблював їх кольоровим склом  і металоконструкціями, створював концептуальні  моделі, що передавали художні ідеї автора у лаконічний, гранично формалізований спосіб (див  на мал. "Жіночий  торс", твір початку 20-х pp.). Як це часто

  429

  було  з творами модерністів, спочатку його роботи отримали визнання лише у фахівців, а широка публіка сприйняла  їх значно пізніше. Однак  сучасну скульптуру, особливо починаючи  з середини XX ст., важко уявити собі без тих новацій, які запровадив у  цей вид мистецтва  О.Архипенко. На еміграції  Архипенко не поривав  зв'язків з українською  діаспорою, брав участь у громадському житті. Йому належать талановито увічнені у камені й металі образи Т.Шевченка, І.Франка, інших культурних і громадських  діячів України. Його творчість відноситься  вже скоріше до наступного етапу  в історії української  культури, коли багато хто з її діячів мусив залишити батьківщину, однак творчий  імпульс своїй  подальшій роботі він отримав у  Києві початку XX ст.

  Таким чином, період XIX - початку XX ст. став часом принципової  реорганізації в  розвитку української  культури, часом небувалого злету творчої  думки нашого лароду. Воно дало людству  таких геніїв, як Т.Г.Шевченко, І.Я.Франко, М.С.Грушевський, М.В.Лисен-ко. На жаль, творчість  практично усіх діячів культури цієї доби доходила до широких  кіл української  громадськості зі значним запізненням, а то й не доходила зовсім внаслідок  несприятливих суспільних умов. XX ст. почалося бурхливо і продовжилося переважно вороже щодо української  національної культури. Але всупереч грандіозним  соціально-іс.торичним потрясінням, які  принесло XX ст., подальший  культурний поступ було гідно продовжено.

  Рекомендована література

  Історія українського мистецтва. Т.4. - К., 1968.

  Історія української культури. - К., 1994.

  Історія української'літератури. - К., 1986.

  Мороз З.П. Українська драматургія  і театр другої половини XIX ст. - К., 1950.

  Огієнко І. Українська культура. - К., 1993.

  Українська  культура / Лекції за редакцією Д.Антоновича. - К., 1993.

  Українська  культура: історія  і сучасність. - Львів, 1994.