Граматичні трансформації при перекладі ділових угод

    Тут найчастіше фахівці стикаються з legalese – «особливим стилем, специфічними формулюваннями і конструкціями, на основі яких побудована велика кількість документів» [10, 132].

    Legalese –англійський термін, який зазвичай використовується як синонім до поняття юридичного стилю викладу. «Це особлива юридична мова, особлива манера побудови фраз і речень, яка для осіб, необізнаних в тонкощах англійської юридичної термінології, часто здається позбавленою сенсу» [10, 134].

    Юридична манера викладу вважається особливо формальною. Цей формалізм проявляється в довгих багатоскладових реченнях, громіздких зворотах і специфічній термінології.

    Варто відзначити, що «сьогодні все більш популярним стає the Plain English movement – тенденція до використання звичайної, повсякденної англійської мови замість legalese» [10, 142]. Тим не менш, англійські юристи визнають, що неможливо повністю відмовитися від використання legalese в юридичній теорії та практиці.

    Але все ж legalese до цих пір користується популярністю серед англійських юристів. На захист традиційного юридичного стилю наводяться наступні аргументи. «Вироблена віками термінологія практично повністю виключає можливість неправильного тлумачення документів» [11, 67]. Legalese – більш точний і менш двозначний, ніж загальноприйнята англійська мова. Проте «часто тексти, написані в стилі legalese, містять настільки громіздкі і витіюваті конструкції, що вони стають ще більш двозначними, ніж написані загальнодоступною мовою» [10, 153].

    Іншим аргументом на користь legalese є те, що необхідність передбачити всі можливі ситуації важливіше в даному випадку стислості формулювань і стислості викладу. «Використання громіздких конструкцій обумовлюється необхідністю точно визначати юридичні явища» [10, 154].

    Юридична термінологія повинна бути чіткою, а формулювання не повинні містити неясності або двозначності. В іншому випадку утворюються так звані «legal loopholes» - лазівки, прогалини в законодавстві. Більш того, до цих пір існує величезна кількість документів і прецедентів, які були складені в стилі legalese і які досі є джерелом англійського права.

    Переписування, адаптування документів – дуже непросте і довгострокове заняття. А якщо доводиться змінювати стиль викладу, то цей процес може затягнутися у два-три рази. При цьому найчастіше «складно зберегти і абсолютно точно передати вкладене в конкретну фразу або слово смислове значення без допомоги legalese» [10, 157].

    Англійському legalese притаманні такі риси:

• використанні слів і виразів, які «не несуть ніякого смислового навантаження в звичайному, повсякденному розумінні». (Власенко 2006:163) Однак, в legalese вони мають конкретне значення, наприклад: nemo dat (nemo dat quod not habet) – принцип, згідно з яким ніхто не може продати або передати те, прав власності на що він не має в своєму розпорядженні;
• використання слів і виразів, які крім звичайного, повсякденного сенсу мають ще й особливе юридичне значення, зокрема: consideration (valuable consideration) – зустрічне задоволення; один з необхідних елементів договору для того, щоб той міг бути примусово здійснений у судовому порядку;
• використання формальної лексики, яка вважається застарілою і дуже рідко вживається в повсякденному спілкуванні: hereinafter – далі за текстом, в подальшому; aforesaid – згаданий раніше;
• побудова дуже довгих речень, «що містять велику кількість зворотів, що доповнюють або характеризують початкове твердження» [10, 165]: The total cost of the Contract shall be determined as a sum of works cost identified in Specifications agreed in accordance with the conditions of the present Contract during its validity period. – Загальна сума договору визначається як сума вартості усіх робіт, передбачених Специфікаціями, складених відповідно до умов даного договору протягом терміну його дії;
• частоту вживання таких модальних дієслів, як shall, will: The cost of works shall be determined according to the Performer-approved prices. – Вартість робіт визначається згідно затверджених Виконавцем розцінок;
• велика кількість пасивних конструкцій: Payment is made in currency. – Розрахунки здійснюються у валюті.

1.2.2. Лінгвокультурологічні характеристики українських ділових угод 

    Майже кожному українському юристу знайомі проблеми, пов’язані з перекладом українських юридичних термінів англійською і навпаки. Часто у ділових угодах йдеться про“строки й терміни”. Так, у перекладі, зробленому Центром комерційного права, можна побачити „periods and dates”. Смислове забарвлення таких перекладів зовсім інше, ніж у автентичному українському тексті. Це випливає з визначення розглядуваних понять. По-перше, в обох перекладах має місце тавтологія, по-друге, як в українській, так і в англійській мовах існує різниця між датами (dates) та періодами (periods), які повною мірою не відтворюють сутності українського поняття “терміни”. Звичайно, в даному конкретному випадку вдалий переклад зробити дуже важко, оскільки специфіка кожної зі згаданих мов дуже різна, відчувається брак еквівалентів (щодо можливостей перекладу на англійську мову, то в ній все ж існує співзвучний еквівалент – „term” – строк, момент, коли щось потрібно зробити, дата настання, – але його неможливо використати у множині, оскільки закінчення -s повністю змінює значення слова – члени (мат.), умови, особисті відносини, взаємопорозуміння). Але це саме той випадок, коли потрібно застосувати такий перекладацький прийом, як експлікація – лексичне перетворення у вигляді введення в текст додаткової інформації з метою донести до читача перекладу того, що мовою оригіналу було б зрозуміло без жодних уточнень тільки носію мови або людині, яка володіє мовою оригіналу (в нашому прикладі – українською). Інакше кажучи, до тексту перекладу слід додати зноску, в якій вказати на відсутність абсолютного еквіваленту українського поняття “термін” і пояснити його відмінність від дати (date) й періоду (period).

    Інакша ситуація спостерігається при перекладі англійською терміна “позичка”. Все це пов’язано з тим, що в російськомовних виданнях нового ЦК України з’явилося два види «займа». Англійський еквівалент „lending” не є відповідним для обох слів. Тут перекладачі застосували підхід, який дозволяє в англійському тексті відрізняти договір позички (lending) від договору позики (loan).

      За договором позички  право власності  на річ зберігається  за її власником,  річ передається в тимчасове користування. (lending)

    За  договором позики річ передається  у власність. (loan)

    Проте не слід забувати, що при їх використанні у відокремленому контексті або  в розмові можуть виникнути непорозуміння (знову ж доречно буде скористатися експлікацією, або, якщо йдеться про переклад договору, узгодити розбіжності, що обов`язково виникнуть при відсутності уточнень у тексті самого договору).

    Мова  права як спеціальна “субмова”  має свій власний зміст і низку  специфічних якостей, що відрізняються  залежно від мовної системи. Тим не менше, переважна більшість особливостей будь-якої мови пояснюється впливом історичних, культурних, соціальних та політичних факторів на її носіїв. Проте, незважаючи на такі особливості, перед перекладачем постає завдання виконати переклад і донести до рецептора перекладу інформацію, викладену в оригіналі, адже йому не можна отак просто сказати: “Це не перекладається”. Сучасні процеси глобалізації певною мірою “стирають” зазначені культурні, соціальні та історичні особливості, що полегшує роботу перекладача, але це не означає, що йому (перекладачеві) не потрібно знати всі ці особливості [42].

    Сучасна мова права оперує низкою вимог щодо юридичних термінів, які перекладач має брати до уваги в процесі  їхнього перекладу. Так, юридичний  термін має:

1. відповідати правилам і нормам відповідної мови;
2. бути систематичним;
3. відповідати конкретній дефініції, що орієнтована на відповідну концепцію;
4. бути відносно незалежним від контексту;
5. бути точним;
6. бути якомога лаконічнішим;
7. бути спрямованим на максимальну відповідність (у рамках відповідної системи термінів);
8. бути виразно нейтральним;
9. бути благозвучним.

      Це  особливо стосується перекладів текстів  ділової документації, оскільки вони вимагають лаконічності, точності і  максимальної відповідності.

    Як бачимо, наведені вище приклади перекладів не зовсім відповідають деяким із зазначених вимог. І це є наслідком не тільки існування різниці в мовах, кожна з яких має свої специфічні якості, а й того, що Україна втратила культуру перекладу. Подібні неточності в перекладах можуть призвести до непередбачуваних наслідків не тільки для перекладача та осіб, які скористалися його працею, а й для держави в цілому. Ми маємо обмаль спеціальної літератури, мало спеціальних словників, праці зарубіжних правників українською перекладаються дуже рідко, а такі переклади могли б сприяти формуванню відповідної бази еквівалентних термінів і юридичних виразів українською мовою та навпаки. Якщо ж ідеться про переклад з англійської на українську або навпаки, перекладач часто змушений звертатися до російськомовних словників і довідників, що ілюструє ситуацію.

    Окремо  потрібно згадати про переклади  законодавства Європейського Союзу  українською мовою. Такі переклади мають офіційний характер. Щодо перекладу українського законодавства на мови ЄС, то централізованої та цілеспрямованої перекладацької діяльності у цій сфері в Україні ніхто не здійснює. Виборче законодавство перекладають для іноземних спостерігачів, комерційне – для іноземних юристів та підприємців, кримінальне та адміністративне – для різних перевіряючих з міжнародних організацій, але такі переклади не є офіційними, не містять єдиної термінології і не підлягають обов’язковому опублікуванню. Проілюструвати це можна на прикладі перекладу Центром комерційного права на англійську мову терміна “договір поставки”. Так, у перекладі господарського договору було застосовано термін “procurement agreement”, у перекладі цивільного договору – „supply agreement”.

    1.2.3. Врахування лінгвокультурологічних факторів у перекладі   

    Розгляд факторів передачі будь-якого тексту в умовах міжкультурної комунікації будується з урахуванням основних особливостей  мовної культури, типу і механізму соціального кодування рідної (української) і іноземної (англійської) мов. Такий підхід дозволяє виявити новий погляд на рішення практичних задач, пов'язаних із проблемами перекладу, наприклад, юридичного тексту, а власне тексту ділової угоди. Чільну роль у цьому зв'язку відіграє не тільки володіння соціальними знаннями правових норм, юридичної термінології, але й особистісні якості перекладача, тому що передача будь-якого тексту припускає взаємодію суверенних національних мов, і, відповідно, культурних концептів. Для досягнення адекватної передачі тексту необхідно володіти специфікою образів і зв'язаних з ними програм діяльності тих типів культур, між якими ведеться комунікація.

    Дослідницьким шляхом доведено, що ті або інші фрагменти  дійсності, зв'язки і відносини знаходять  висвітлення в мові як суспільному  явищі. Прикладом цього може служити  судова мова, що є розрізняючим чинником між національними культурами. Так, у США юридична тематика є основною складовою частиною масової культури цієї країни.

    Нам же, для досягнення максимально наближеного  й адекватного сприйняття чужої  лінгвокультурної спільності, необхідно  стати учасником комунікативного процесу, за допомогою текстів-перекладів відповідної юридичної тематики. Саме передача тексту є однією з форм взаємодії культур, вона дає відоме представлення про чужу культуру.

    На  думку чеських лінгвістів В.Матезіуса  і В.Прохазки, передача тексту - це не тільки заміна мови, але і функціональна заміна елементів культури. Така заміна не може бути повною, оскільки вимога передачі тексту повинна читатися як оригінал навряд чи здійсненний, тому що вона має на увазі повну адаптацію тексту до норм іншої культури [35, 183].

    Саме  поняття взаємодії культур має  на увазі наявність загальних/приватних  елементів, і розбіжностей/збігів, що дозволяє відрізнити одну лінгвокультурну  спільність від іншої. Будь-який  перекладач, працюючи з юридичним текстом, повинен враховувати вимоги узусу - мовні звички носіїв мови передачі тексту, не порушуючи звичне сприйняття правового документа. Розбіжності лінгвоетнічного характеру між носіями іноземної мови і мови передачі тексту можуть носити як культурно-історичний, так і актуально-подійний характер.

    Найбільш  повне спілкування між різномовними комунікантами здійснюється шляхом створення мови передачі тексту, комунікативно  рівноцінного іншомовному оригіналові, тобто, шляхом його перекладу. Поняття  «комунікативна рівноцінність» текстів украй важливе для розуміння механізму передачі іншомовного матеріалу. Особливо такої рівноцінності вимагає ділова документація. Для комуніканта два тексти виступають як  рівноправні форми існування того самого повідомлення, вони рівноцінні в їхньому функціональному і структурно-семантичному ототожненні. Під час передачі юридичного тексту досягнення такої адекватності можливо лише, коли сам перекладач володіє «юридичною грамотністю», причому як іноземною, так і  рідною мовою.

    Юридична  мова - це, можна сказати, державна мова. Дане правило є дуже важливим, його не можна порушувати. Найбільша проблема в цьому випадку - неможливість в деяких випадках знайти точний, адекватний переклад з однієї мови на іншу. Це ускладнює роботу перекладача, створює певні перешкоди у використанні іншомовного юридичного документу [25].