Кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди

Якщо це стосується батьків, то відповідальність буде покладена  на обох незалежно від того, проживають вони разом чи окремо, оскільки обов’язок  здійснювати належне виховання  та нагляд за малолітнім є рівним для обох із них. У разі, коли батьки були позбавлені батьківських прав, обов’язок відшкодувати завдану майнову шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще протягом трьох років після позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК України). Це пояснюється тим, що виховання чи неналежне виховання є процесом, який має тривалу дію в часі і його вплив не може припинитися з моменту позбавлення батьківських прав.

Наслідки неналежного  виховання матимуть свої негативні  прояви і після факту позбавлення батьківських прав. Оскільки функціональні обов’язки батьків, усиновителів та опікунів щодо дітей є ідентичними, доцільно було б названі правила щодо позбавлення батьківських прав поширити на випадки скасування усиновлення та припинення прав опікуна.

У ЦК України вперше введено можливість покладення відповідальності на фізичних осіб, які здійснюють виховання  та (чи) нагляд за малолітніми особами  на правових підставах (гувернантки, няні, домашні вчителі, рипетитори тощо), переважне місце серед яких посідає договір.

Протиправним діяння у цьому випадку буде невиконання  чи неналежне виконання обов’язків здійснювати виховання та (чи) нагляд за малолітнім, покладеного на них  згідно з договором чи іншою правовою підставою. Однак доволі спірним видається можливість розглядати цей вид зобов’язання у структурі деліктних,25 а значить позадоговірних зобов’язань, оскільки підставою їх виникнення є здебільшого невиконання вказаними особами умов договору щодо виховання чи нагляду за малолітнім.

У разі, коли відповідачем за шкоду, заподіяну малолітнім, є юридична особа, слід зауважити, що існує перелік цих юридичних осіб:

· навчальний заклад (школа та дитячий садок);

· заклад охорони  здоров’я (лікарня, поліклініка);

· інший заклад, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею (літній табір відпочинку, приймальник-розподільник тощо);

· заклад, який за законом  здійснює щодо малолітнього функції  опікуна (дитячий будинок, інтернат тощо).

Протиправним діянням  цих юридичних осіб вважається саме невиконання чи неналежне виконання законного обов’язку здійснювати нагляд за малолітніми. Обов’язку здійснювати виховання малолітніх, крім випадку, коли цей заклад здійснює щодо них функції опікуна, для юридичних осіб законодавець не передбачає.

Що стосується причинно-наслідкового зв’язку, то в цьому разі має бути встановлено, що шкода, завдана малолітнім, є заподіяна саме внаслідок неналежного виховання та (чи) нагляду з боку осіб, які відповідають за це діяння.

Вина усіх зазначених осіб, які несуть відповідальність за них за даний вид делікту, презюмується, тобто особа вважається винною, якщо вона не доведе, що шкода завдана не з її вини, тобто що вона не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення нею від здійснення виховання та/чи нагляду за малолітньою особою.

Однак в окремих  випадках досить важко встановити, чия вина та протиправна поведінка  стали причиною заподіяння шкоди  малолітнім. І тому законодавець вводить  правило, за яким у випадку, якщо малолітня  особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язана здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, заклади та особи несуть часткову відповідальність (ч.4 ст.1178 ЦК України). Розмір часток, у межах яких ці особи нестимуть відповідальність, визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду відповідно до частки вини кожного з них.

Такий самий принцип  часткової відповідальності встановлюється законодавцем і у разі, якщо шкода заподіюється спільними діями кількох малолітніх осіб (ч.1 ст.1181 ЦК України). У цьому разі відповідальність покладається на їхніх батьків чи опікунів у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду відповідно до частки вини кожного з них. І лише у разі, коли в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається тільки за рішенням суду (ч.2 ст.1181 ЦК України).

Обов’язок батьків (усиновлювачів), опікунів чи інших  фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи щодо відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття (ч.5 ст. 1178 ЦК України). Однак із цього загального правила законодавець робить єдиний виняток, який зводиться до того, що ця особа може бути зобов’язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років, проте лише за повної сукупності таких умов:

1. ця шкода завдана  життю або здоров’ю потерпілого;

2. малолітня особа,  після досягнення нею повноліття, має достатні для цього кошти;

3. батьки (усиновлювачі), опікуни чи інші фізичні особи,  які на правових підставах здійснювали виховання малолітньої особи на яких був покладений обов’язок щодо відшкодування шкоди, завданої малолітнім, є неплатоспроможними або померли.

У будь-яких інших  випадках, які не охоплюється сукупністю зазначених вище умов, майнова шкода, завдана малолітніми, має бути відшкодована батьками, опікунами чи іншими фізичними  особами, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи у навіть у випадку досягнення малолітніми повноліття.

Відшкодувавши шкоду, завдану малолітньою особою, жодна з фізичних чи юридичних осіб, які визнані зобов’язаними суб’єктами за даним видом делікту, не мають права зворотної вимоги (регресу) до цієї особи (ч.4 ст.1191 ЦК України).

 

Відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітньою особою:

Згідно зі ст.32 ЦК України неповнолітніх визначають осіб віком від 14 до 18 років. Незважаючи на те, що дані особи наділені неповною цивільною дієздатністю, вони визнаються повністю деліктоздатними (ст.33, ч.1 ст. 1179 ЦК України), а значить, такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність.

Однак незважаючи на те, що в цьому віці особи вже  досягли певного психічного рівня та мають певний життєвий досвід, щоб оцінювати свої вчинки та нести за них відповідальність, вони, у переважній більшості випадків, не мають достатньої кількості майна, коштів чи інших матеріальних ресурсів, яких було б достатньо для відшкодування завданої ними шкоди. Враховуючи ці обставини, законодавець, окрім визнання за неповнолітнім здатності нести відповідальність за завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах (ч.1 ст. 1179 ЦК України), встановлює, що у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується субсидіарно її батьками, піклувальником, а у випадку, якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, то і цим закладом (ч.2 ст. 1179 ЦК України).

Субсидіарність  даної відповідальності полягає  в тому, що основна вимога по відшкодуванню  завданої шкоди пред’являється до неповнолітнього, і лише у разі відсутності  у неповнолітньої особи майна, достатнього  для відшкодування завданої шкоди, як співвідповідачі будуть факультативно притягуватися до відповідальності батьки й інші вказані особи.

Коли майна неповнолітнього  виявиться цілком достатньо для  того, щоб відшкодовувати завдану  ним шкоду в повному обсязі, питання про притягнення до відповідальності інших осіб не виникає взагалі.

При цьому батьки (усиновлювачі), піклувальники та заклад, що виконує функції піклувальника, будуть відшкодовувати завдану неповнолітнім шкоду лише у частці, яка залишилась після того, як шкоду відшкодувала неповнолітня особа, а у разі, коли у повнолітнього взагалі немає майна, - у повному обсязі.

Протиправність  поведінки вказаних осіб полягає  в тому, що вони неналежно виконували покладений на них обов’язок виховання  та нагляду за неповнолітнім. При  цьому вина батьків, піклувальників та закладу, що виконує функції піклувальника, за неналежне виховання та нагляд за неповнолітнім презюмується, тобто вони будуть відповідати за завдану ним шкоду, якщо не доведуть, що вона завдана не з їхньої вини.

Певна специфіка  притаманна випадку відшкодування  шкоди, завданої спільними діями  кількох неповнолітніх осіб. У  цьому разі шкода відшкодовується  ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду (ч.1 ст.1179 ЦК України), а у разі, коли один із них на момент завдання шкоди перебував у закладі, який за законом здійснює щодо неповнолітніх функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, що визначається за рішенням суду (ч.2 ст.1182 ЦК України).

На відміну від  відшкодування шкоди, завданої малолітніми  особами, момент припинення відповідальності батьків, піклувальників, закладу, який здійснює функцію піклувальника, залежить від досягнення ним повноліття та певних інших обставин.

У зв’язку з цим  ці особи звільняються від субсидіарної відповідальності за протиправне діяння неповнолітнього у разі:

1. якщо неповнолітня  особа, яка завдала шкоди, досягла  неповноліття (ч.3 ст. 1179 ЦК України);

2. якщо неповнолітня  особа, яка завдала шкоди до  досягнення неповноліття (ч. 3 ст. 1179 ЦК України).

Така позиція  законодавця пов’язується насамперед з тим, що у зазначених випадках неповнолітня особа фактично набуває повної дієздатності або стає спроможною відшкодувати завдану  нею шкоду в повному обсязі.

Однак досягнення повноліття це не єдиний спосіб набуття повної цивільної дієздатності, оскільки чинне законодавство передбачає й інші його способи. І тому для неповнолітніх осіб, які набули повної цивільної дієздатності, наприклад, завдяки емансипації встановлюється специфічний порядок відшкодування шкоди. При цьому правові наслідки відшкодування ставляться у залежність від того, чи була надана письмова згода батьків або піклувальників на набуття повнолітньою особою повної дієздатності тоді, коли ця згода потрібна. У разі, коли такої згоди не було, наприклад, при одержанні повної дієздатності на підставі рішення суду неповнолітній відшкодовує завдану ним шкоду самостійно на загальних підставах (ч.1 ст.1180 ЦК України), а батьки субсидіарно не відповідають.

Відшкодувавши шкоду, завдану неповнолітньою особою, батьки, піклувальники, а також заклади, що здійснюють щодо неповнолітнього функції піклувальника, позбавляються права зворотної вимоги (регресу) щодо неї (ч.4 ст.1191 ЦК України).

 

Відшкодування шкоди, заподіяної недієздатною особою, яка обмежена у дієздатності, та особою, яка не може усвідомлювати значення своїх дій та (чи) керувати ними (адієздатною) особою:

 

Недієздатною є  фізична особа, яка визнана такою  судом, оскільки не може усвідомлювати  значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу (ст.39 ЦК України). Оскільки ця фізична особа є недієздатною, то вона також і є неделіктоздатною, тобто такою, що не здатна нести відповідальність за завдану нею шкоду.

Згідно з ч.1 ст.1184 ЦК України шкода, заподіяна недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов’язаний здійснювати  нагляд за нею (психіатричні лікарні, диспансери, клініки, інтернати тощо). Питання про можливість притягнення до відповідальності за шкоду батьків (усиновлювачів) недієздатної особи має вирішуватися позитивно лише у разі, коли вони названі опікунами.

Оскільки на дієздатну  особу неможливо здійснювати  виховний вплив, бо вона не може усвідомлювати  значення своїх дій та (або) керувати ними, то основним протиправним діянням, за яке наступає відповідальність зобов’язаних суб’єктів, є невиконання покладеного на них обов’язку здійснювати нагляд за недієздатною особою.

Вина опікунів або  закладу, що зобов’язаний здійснювати  нагляд за недієздатною особою, презюмується, тобто вони відповідають за завдану нею шкоду, якщо не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини.

При цьому обов’язок  відшкодувати шкоду опікуном або  закладом, який зобов’язаний здійснювати  нагляд за недієздатними, не припиняється у разі поновлення в цивільній дієздатності особи, яка була визнана недієздатною у порядку ст. 42 ЦК України.

Відшкодувавши шкоду, завдану недієздатною особою, опікун та заклад, що зобов’язані здійснювати нагляд за недієздатною особою, позбавляються зворотного права вимоги (регресу) до недієздатної особи (ч.4 ст.1191 ЦК України).

Однак незважаючи на загальне правило, що за шкоду, завдану  недієздатною особою, відповідальність несе своїм майном опікун, законодавець вводить певні умови (ч.2 ст.1184 ЦК України), за повної сукупності яких шкода може бути відшкодована з майна самої недієздатної особи. До таких умов належать:

1. смерть опікуна  або відсутність у нього майна,  достатнього для відшкодування шкоди;

2. наявність достатнього  для відшкодування шкоди майна  у недієздатної особи;

3. шкода, що має бути відшкодована, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого.

Відшкодування такої  шкоди за рахунок майна недієздатної особи може проводитися частково або у повному обсязі лише за рішенням суду.

Іншим видом специфічних  суб’єктів є особи, обмежені у  дієздатності на підставах і в порядку, передбачених ст.36 ЦК України.

Попереднє цивільне законодавство абсолютно замовчувало  питання про відшкодування шкоди, завданої особами, обмеженими у дієздатності. Натомість у ст.1185 ЦК України вводиться  норма, згідно з якою шкода, завдана  фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею  на загальних підставах.

Це означає, що хоча дієздатність цієї особи обмежена, однак вона наділена повним обсягом деліктоздатності, що унеможливлює притягнення до відповідальності за шкоду, завдану такими особами, інших осіб, наприклад піклувальників.